Звернення християнських Церков України до держави та українського народу

01.12.2008 archive, Вестник №87, Социальное служение

Християнські Церкви України наголошують, що право на життя повинно розповсюджуватися на кожну людину, а не тільки на ту, яка вже народилася
Дорогі браття і сестри, шановні співгромадяни! Пройдений нашим народом шлях будівництва незалежної держави вимагає того, щоб ми не тільки згадали свої здобутки, але й замислилися над тими проблемами, виклик яких християнські Церкви не мають права оминути мовчанням. На нашу думку, до них належать проблеми зміни і викривлення світогляду та поступової втрати значною частиною наших співгромадян розуміння цінності життя людини протягом всього часу її фізичного буття – від моменту зачаття і до природної смерті. Тому з нагоди відзначення 1 червня Міжнародного дня захисту дітей і враховуючи проголошення Президентом України Леонідом Кучмою 2004 року „Роком сім’ї» вважаємо за необхідне поділитися з вами нашим спільним баченням існуючих проблем та шляхів їхнього вирішення.
Україна, як і більшість країн Європи, протягом тривалого часу переживає демографічну кризу. Відтворення населення забезпечується лише наполовину, його загальна кількість поступово зменшується, і воно відчутно старіє. На нашу думку, такий стан речей одночасно є і духовно-моральною проблемою, і становить реальну загрозу національним інтересам і безпеці нашої держави. Однією з основних причин, яка спонукала нас до цього звернення, є те, що в Україні в середньому половина вагітностей закінчується абортами – вбивством ненароджених дітей у лоні матері. Внаслідок цього за 12 років своєї незалежності наша держава фактично втратила 8,5 мільйонів ненароджених громадян. 3 цими цифрами пов’язаний і той сумний факт, що кожна п’ята подружня пара безплідна, бо причиною безпліддя у 60% випадків є ускладнення після аборту.
Існує багато причин, якими можна пояснити виникнення згаданих проблем, але найголовнішою з них, на нашу думку, є світоглядна криза, і як її наслідок – зміна пріоритетів людського життя. Протягом всієї історії українському народу були притаманні родинні цінності, а створення сім’ї, народження і достойне виховання дітей визнавалися одними з найважливіших обов’язків людини. Тепер на противагу цим цінностям прийшли інші – матеріальний добробут і свобода самореалізації. Якщо раніше у суспільній свідомості права людини нерозривно сполучалися з її обов’язками, то тепер ми бачимо, що для багатьох цей зв’язок втратився, а набуття тих чи інших прав стало не засобом, а метою існування особистості.
Ми не виступаємо ні проти свободи самореалізації, бо Сам Господь створив людину за Своїм образом і наділив її свободою, ні проти матеріального добробуту, набуття якого повинно усвідомлюватися як Боже благословення. Разом з тим кожен з нас повинен пам’ятати, що духовні, а не матеріальні цінності повинні складати основу світогляду людини, що людина покликана до існування не заради скороминучих благ теперішнього життя, а заради блаженного вічного життя з Богом. Ніхто не повинен забувати про те, що свобода людини нерозривно пов’язана з відповідальністю, а її права не можуть бути відділені від обов’язків. Живучи разом з іншими, людина не може ігнорувати суспільних потреб і заради егоїстичних та індивідуалістичних забаганок не повинна відкидати спільні обов’язки. Саме тому захист права на життя ненародженої дитини, відродження сімейних цінностей і як наслідок, вихід з демографічної кризи є загальною справою, посильну участь в якій мають брати всі члени суспільства.
Загальновизнаним є право людини на життя. Воно закріплене і Божими заповідями, і міжнародним правом, і Конституцією України. Але християнські Церкви України вкотре наголошують на тому, що право на життя повинно розповсюджуватися на кожну людину, а не тільки на ту, яка вже народилася. Церква визнає, що життя кожної людської особи починається з моменту зачаття, а тому штучне переривання вагітності – аборт – є не чим іншим, як вбивством беззахисної маленької людини. Плід в утробі матері не є одним з органів її тіла, а є живою людською істотою, яка так само, як і інші люди, має право на захист свого життя з боку суспільства і закону. У момент народження змінюється стан, а не сутність дитини, а тому важко зрозуміти, чому суспільство і закон засуджують жінок, які вбивають новонароджених немовлят, у той час, як вбивство ненароджених дітей вважається і законним, і суспільно виправданим.
Також викликає особливе обурення той факт, що в Україні не тільки існує суспільне прийнятне дітовбивство, але й узаконено використання так званих «людських зародків» – тіл вбитих шляхом аборту немовлят. Тільки зневагою до гідності людини можна пояснити той факт, що вбита дитина певними представниками медичного бізнесу розглядається як сировина для медичних та косметичних препаратів. Це створює навколо акту аборту атмосферу схвалення та дозволеності, яка ризикує перерости у справжній виробничий інтерес.
Вважаємо, що проблема вбивства ненароджених дітей нерозривно пов’язана з кризою сім’ї, бо найчастіше мотивом аборту є бажання не створювати собі соціальних проблем. Християнська Церква розглядає сім’ю як природний і первинний інститут суспільства, який базується на добровільно укладеному благословенному Богом союзі чоловіка та жінки. Сім’я відіграє виняткову роль у справі виховання людини і становлення здорового і повноцінного суспільства. Ми глибоко переконані, що в разі деградації сім’ї, як соціального інституту, обов’язково відбудеться і занепад українського суспільства, яке втратить свою самобутність та ідентичність.
Що ми можемо зробити для того, щоб захистити життя кожної людини і запобігти суспільній катастрофі?

01.12.2008. МОСКВА. Святейший Патриарх Алексий поздравил настоятеля Богоявленского собора протопресвитера Матфея Стаднюка с днем тезоименитства

Обращение руководителей христианских Церквей Украины к украинскому народу