Звернення Президента України

01.09.2008 archive, Вестник №84, Тема номера

Свято християнства і європейської цивілізації
(Звернення до українського народу)

Віктор Ющенко
Ваша Всесвятосте, святі отці, дорогий Український народе!
Я щасливий, що під дзвони Святої Київської Софії сьогодні звучать слова, що повертають на круги своя і правду, і мрію, і надію. Ваша Всесвятосте, ласкаво просимо додому – ласкаво просимо в Україну. Щиро і тепло вітаю всіх високодостойних гостей – ієрархів церков і церковнослужителів, які з почуттями добра і злагоди прибули до нашої Батьківщини. Вітаю весь Український народ і всіх друзів нашої землі із відзначенням 1020-ї річниці хрещення України-Русі.
Це – свято християнства і свято європейської цивілізації. Це – свято вселенської християнської спільноти і свято православ’я. Це – свято України і всіх її християнських церков. Це – свято нашого тисячолітнього народу.
Нині це свято повертається додому. Саме так, як повертаються освячені дзвони Святої Софії і її Царські врата. Так, як повертаються і неминуче повернуться наші фрески, храми і святині. Так, як повертається рідна молитва, мова і держава. Так, як повертається правда і справедливість.
Ваша Всесвятосте, я дякую Вам за любов і підтримку, яку щедро даруєте Україні. Ваш історичний візит в Україну – це духовне відновлення дороги віри, терпіння і мудрості, що в часі і просторі єднає Софію Константинопольську і Софію Київську. На кожному її найменшому камінчику є наше ім’я, наш біль і наше сподівання.
З цього великого шляху, немов з космічної Божої глибини, повертається до нас світло Святого хрещення української землі. Кожен чистий погляд здатен побачити його промені.
Це – промінь Духа, що дві тисячі років тому з Єрусалима і Візантії привів до Херсонесу і на Київські гори святого Апостола Андрія Первозванного.
«На цих горах засяє благодать Божа, і буде місто велике, і церков багато воздвигне Бог». Саме звідси, з апостольського вічного слова, походить наша духовна твердиня та її найвища Божа канонічність. Це – промінь сонцеликого народу, який прийняв Христову віру та красу Грецької Церкви і довершив її обряд своїм талантом і предвічним образом. Це – промінь державної величі і просвітленого вибору володарів України-Русі, які навічно об’єднали наш народ зі світом християнським і зі світом європейським.
Образ Володимира Великого на Дніпрових кручах зводить воєдино найширші та найглибші пласти історії нашої Держави і Духу. Його місія вивищується понад століттями. Вона продовжила християнську традицію Кия, Аскольда та княгині Ольги. Вона стала початком утвердження Києва – міста на семи пагорбах – як духовної опори християнства – поруч з Єрусалимом, Константинополем і Римом.
Християнська слава Києва – це слава Другого Єрусалима. Християнська слава Києва та України – це слава Божої Матері, яка обрала нашу землю за свій уділ.
Місія Володимира стала основою для перетворення нашої столиці на центр загальноєвропейської політики і культури в часи Ярослава Мудрого і в наступних століттях. Вона стала предтечею державного і національного самоусвідомлення нашого народу у час козацької боротьби за волю і віру.
Вже в 1648 році біля княжих Золотих воріт Вселенський ієрарх Паїсій тріумфально зустріне Гетьмана Богдана Хмельницького як «єдиновладця руського».
Вона – ця безмежна місія – стала джерелом нашого пробудження у двадцятому і двадцять першому століттях. Маю честь повідомити, що вчора підписано Указ про встановлення в нашій країні Дня Хрещення Київської Русі-України, яке буде щорічно відзначатися 28 липня, у день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира.
Держава і Церква – це два крила народу. Із втратою або послабленням одного з них неможливо ані здійнятися вгору, ані захистити своїх дітей. З утвердженням Держави і приходом Християнства на нашій землі постала Київська митрополія як самостійна будова церковного життя.
Доля Київської митрополії нагадує всю нашу долю. Її розквіт у Києві, її шлях до Галича, її повернення з козацькою волею до столиці, її проповідництво не розчинилися у часі. Вони перевтілились у генетичне бажання народу бути вільним, мати власну Державу і власну Церкву.
Бачимо світлий знак. Учора під час богослужіння у Святій Софії над нею з’явилася небесна веселка як блага вість, як благословення над храмом, як посмішка Господа Бога. У нашій історії бачимо світлий знак – це благословення і підтримка, що впродовж століть надходили до Київської церкви та інших братніх церков із Константинопольської церкви-матері.
Ваші слова, сказані вчора, Ваша Всесвятосте, є також добрим знаком. Я їх зачитаю: «Ми маємо надію та молимося за те, щоб ці освячені дзвони Софії Київської вже у найближчому часі голосно несли радісну звістку про повне примирення всіх дітей Святої церкви в Україні, а освячені Ворота широко відкрились, щоб вмістити усіх людей, які, об’єднані щирою любов’ю, приступають до святої Євхаристії, як учасники божественних таїнств. Щоб вони могли з гідністю у вірі, з єдиним серцем та єдиними устами приносити безкровну жертву єдиному Богові за мир і спокій в усьому світі та за єдність усіх божих церков, за спасіння, освячення христолюбивого і достойного українського народу». Українське серце відкрите для цієї дороги.
Це – благословення і підтримка, що впродовж століть надходили до Київської Церкви та інших братніх Церков від Константинопольської Церкви-Матері. Із зерен, посіяних святими Кирилом і Мефодієм, із молитов світочів віри, із Божого хисту українських іконописців, друкарів і просвітників визріли вічні врожаї.
Ми пишаємося тим, що в Україні були створені Остромирове Євангеліє, Острозька Біблія, Пересопницьке Євангеліє, «Требник» Петра Могили. Ці вершинні святині християнства, православ’я та українства стали материнською основою для всієї нашої культури. Саме звідси походить вічний діалог з Господом, який веде наш народ устами своїх найбільших філософів і поетів. Саме звідси походять величні діяння всіх українських праведників, подвижників віри і будителів національного духу.
У великому ряду цих імен, я певен, слово правди і визнання буде присвячене українським державцям, чия просвітницька і будівнича праця стала часткою християнської культури.
І серед них – імена Василя-Костянтина Острозького, Петра Сагайдачного, Івана Мазепи, Данила Апостола, Петра Полуботка, Петра Калнишевського. У цьому великому ряду згадуємо всіх, хто вірив, боровся і продовжував дорогу, – і творців слова, і воїнів, і будівничих.
Цей великий ряд охоплює всіх нас, всіх єдинокровних братів і сестер – представників різних конфесій: і всіх православних, і греко-католицької.
Наш Собор повертається. На цій площі в палких і в смиренних серцях, по всій Україні чути його перші, ранкові передзвони. Світло нашої віри незнищенне. Але тільки від нас залежить, щоб його промені не поглинула чорна діра безпам’ятства, злоби і духовної глухоти.
Сподіваюся, що наші помисли знайдуть підтримку Вселенського православ’я.
Я прошу у чистій молитві вшанувати все українське духовенство, знищене ненавистю і терором. Я прошу у чистій молитві згадати всі українські церкви, гнані у катакомби, але не зламані. Я прошу у чистій молитві згадати всі українські храми – спалені, мов наші кістки, розтрощені, плюндровані, ті, які вибуховою хвилею піднесені на правицю Вседержителя.
Я прошу у чистій молитві згадати мільйони невинних українських душ – жертв Голодомору, воєн і репресій. Я прошу у чистій молитві згадати всіх українських віруючих і увесь наш народ, який нікому не вдалося і ніколи не вдасться відвернути від Віри і Духу. Я вірю в нашу молитву. Вона потрібна нам усім. Вона потрібна для нашого майбутнього.
Ваша Всесвятосте, святі отці, дорогі співвітчизники!
Найвищі цінності, даровані нам дві тисячі років тому, не вимірюються ані золотом, ані коштовностями. Сьогодні згадуємо про те, що після хрещення у Києві наша віра, державна і культурна мисль поширилися на інші землі, на Схід і на Північ, аж до найвіддаленіших просторів Європи та Азії. Київ пам’ятає і буде завжди пам’ятати свою місію добра, просвітництва і любові, яка відкрила нове життя для інших народів. Багатство і глибина духу, що постали з цією святою ходою, увічнили славу кожного братнього нам народу, а разом – славу східноєвропейського і слов’янського світів. Наша спільна велика мудрість повинна полягати в тому, щоб плекати це багатство без найменшої погорди, із взаємною шаною і взаємним бажанням цінувати і любити особливість і окремішність кожного з нас.
Саме так постає справжня єдність.
Безсумнівно, Українська держава не втручається і стоїть поза будь-якими міжконфесійними диспутами, рівною мірою шануючи кожну церкву, кожну релігію і кожного віруючого. Але ми будемо завжди підтримувати єднання українського християнства і ведення найтіснішого діалогу між різними культурами та віросповіданнями.
Відтак скажу найважливіше. Я вірю у те, що з мудрістю і терпінням ми пройдемо шлях до мрії. Я вірю у те, що будь-які поділи українських віруючих недовговічні. Я вірю у те, що як Божий дар, як історична правда та справедливість в Україні постане Національна Помісна Церква. Я вірю і прошу, Ваша Всесвятосте, Вашого благословення. Для мрії. Для правди. Для надії. Для нашої держави. Для України.
Хай Господь береже нас усіх. Нехай допоможе нам Бог.

Владимир Петраков: «Антарктика – это особая, атмосфера, где живут очень интересные люди»

Блаженнейший Митрополит Владимир. Небесное соединилось с земным