Мар’яна Нікітенко. Середньовічне паломництво і формування сакральної топографії Києво-Печерської Лаври

01.12.2006 archive, Вестник №63, События

Середньовічне паломництво і формування сакральної топографії Києво-Печерської Лаври

Мар’яна Нікітенко, завідуюча відділу Національного
Києво-Печерського історико-культурного заповідника

Досліднику пам’яток Києво – Печерської Лаври неможливо оминути тему паломництва, адже феномен знаменитої обителі полягає в створенні на київському грунті образа Святої Землі через живий, безпосередній, а тому і освячуючий контакт з нею.
Давньоруські джерела – Києво-Печерський патерик та Повість врем’яних літ свідчать про те, що заснування Києво-Печерської Лаври пов’язане з паломництвом преподобного Антонія (в миру Антипи) на Святу Гору Афон, де старець прийняв чернечий постриг і звідки він приніс благословення на Київські гори. Найдавніший наземний храм Києво-Печерської Лаври знаходився на Дальніх печерах і присвячувався Успінню Богоматері. Цікаво, що на Афоні у монастирі Ксилургу, який вважається висхідним пунктом руського чернецтва, головна церква – “кіріакон” початку ХІ ст. також присвячувалася Успінню Пресвятої Богородиці . Отже, можемо говорити про перенесення Афонського топосу на терени раннього Києво-Печерського монастиря.
Ще одним святим місцем, топос якого, як вважається, втілений в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври був Влахернський константинопольський комплекс, де зберігалися реліквії, пов’язані з подією Успіння Богородиці. Саме Влахернське святилище відтворювало у Константинополі Святу гору Сіон, де сталося Успіння Богоматері.
Уважне вивчення сакральної топографії Києво-Печерської Лаври, натурні дослідження її печер дозволяють не погодитись з усталеною в науці думкою про те, що свою причетність до святості перша руська чернеча обитель отримала не безпосередньо від Палестини, а виключно від більш пізніх християнських центрів – лише від Афону та Константинополя.
У наших попередніх дослідженнях ми звертали увагу на те, що розташування та присвята давніх храмів Лаври говорять як про константинопольські, так і про палестинські витоки її сакральної забудови . Перенесення топосу Палестини на терени Києво-Печерської Лаври могло відбутися по-більшості завдяки паломництву. Ми не схильні вважати, що проща до Святої Землі була неможливою у період виникнення Печерської обителі, як про те пишуть деякі дослідники . Зазвичай неможливість такої прощі пояснюють арабським завоюванням, яке нібито “зачинило двері” до Палестини для паломників аж до хрестових походів.
Важливо зазначити, що саме наприкінці Х століття вірні чекали світопреставлення, яке за есхатологічними уявленнями мало настати наприкінці першого тисячоліття християнської ери. Коли ці очікування не справдилися, те ж саме почали думати і про кінець ХІ ст., що стимулювало паломництво до Святої Землі. Тобто у період заснування та початкової історії Києво- Печерської Лаври подорожі в Святу Землю не були рідкістю. Про труднощі паломництва до Палестини, але в жодному разі не про його неможливість, можемо говорити стосовно початку ХІ ст., коли відносини Єгипту з християнськими державами і в першу чергу з Візантією значно погіршилися. Так, у відповідь на впроваджений візантійським імператором Василієм П наступ на єгипетські володіння у Фінікії халіф ал-Хакім (996-1021 рр.) впровадив репресії в Палестині. 28 вересня 1008 року за його розпорядженням в Єрусалимі був повністю зруйнований храм Гробу Господнього. Подібна політика проводилася до 1021 р., проте, незважаючи навіть на ці важки для паломництва до Святої Землі часи, джерела повідомляють, що у 1016 р. декілька десятків норманів поверталися на батьківщину з Палестини через Італію .
Але вже при наступникові ал-Хакіма – аз Захирі (1021-1035) становище християн у арабських володіннях суттєво поліпшилося. Про це свідчить той факт, що після 1025 р. потік паломників із Західної Європи значно збільшився. Наприклад, 1026 р. з Нормандії в Єрусалим відправився герцог Робер з “…огромным количеством своих соотечественников” . У 1036-37 рр. між Візантією та Фатимідами було підписане перемір’я, яке стало підґрунтям для нормалізації військово-політичної ситуації на Близькому Сході. Саме у 1037 р. халіф ал-Мустансір (1035-1094) дозволив відбудувати храм Гробу Господнього в Єрусалимі.
Цікаво, що про паломництва до Палестини у цей період свідчать давньоруські джерела. Зокрема у Житії преподобного Феодосія, яке збереглося у складі Києво-Печерського Патерика, йдеться про спроби святого ще в юнацтві (тобто саме в першій третині ХІ ст.) разом з іншими прочанами відвідати Палестину. Причому, в житії розповідається, що паломники, з якими хотів подорожувати преподобний Феодосій, прийшли з Святої Землі і знову прямують туди. Патерик також свідчить про паломництво в Святу Землю першого печерського ігумена – преподобного Варлаама у 60-ті роки ХІ ст. Говориться, що здійснивши цей шлях, Варлаам повернувся додому, а після цього подорожував ще і у Константинополь . Цей пасаж Патерика про паломництво до Святої Землі Києво-Печерського ігумена у 60-тих роках ХІ ст. перегукується з даними західноєвропейських джерел, які говорять, що число прочан до Палестини, очолюваних архієпископом Майнцським Зігфридом, у 1064 р. досягало 7 тисяч осіб .
Самий той факт, що в Палестині, незважаючи на арабське завоювання, не тільки не припиняли свого існування, а й процвітали такі знамениті обителі, як Лавра Сави Освяченого, кіновія преподобного Феодосія Великого та інші монастирі, при котрих, згідно джерелам, знаходилися “странноприїмниці” для прочан і навіть провідники для них , примушує визнати прощу до Святої Землі цілком можливою ще до хрестових походів.
Сакральна топографія Києво-Печерської Лаври говорить про те, що Палестина, де згідно згадки джерела ХП ст., практично всі сакральні центри були пов’язані з печерами та “гробами” стала джерелом духовного натхнення для засновників славетного руського монастиря. На наше переконання, топографія лаврських печер найтіснішим чином пов’язана з розташуванням Великої Успенської церкви чи Успенського собору. Якщо цей головний монастирський храм у семантичному плані являє собою святу гору Сіон, де сталося Успіння Богоматері, то логічно припустити, що лаврські печери є втіленням тих багаточисельних святих “гробів”, що розташовуються на південь та на схід від Сіону. Це знамениті поховальні комплекси, які з давнини активно відвідувалися паломниками. На північному сході від Святої гори Сіон розташована і Гефсиманська печера, куди, згідно з переданням Церкви було перенесено тіло Пресвятої Богородиці.
Так само, як печери Київської Лаври розташовані на південь від Успенського собору, — на південь від Сіону розміщені стародавні гробниці та печери знаменитого “Села Скудельного” — “Акельдами”. “Акельдама”, чи “поле крові” – це ділянка землі, що належала горщечнику і була придбана за 30 срібняків, кинутих у спокуті Юдою в ноги первосвящеників. Згадана земля стала цвинтарем для паломників, а з часом перетворилася на місце престижного поховання. У Ш ст. в одній з цих гробових печер оселився преподобний Онуфрій Великий і прожив у ній 3 роки, після чого повернувся у свою пустелю. Згодом землю придбала Єрусалимська Патріархія і заснувала тут грецький монастир, присвячений преподобному Онуфрію Великому. У монастирі безкоштовно ховали подорожан. Це місце було майже обов’язковим об’єктом пошанування паломниками. На початку ХП ст. відвідав його і наш співвітчизник — паломник до Палестини ігумен Даниїл, котрий написав про дивно влаштовані “гроби” у печерах цього монастиря, де ховають “пришельци страннии”. Поховальний комплекс монастиря св. Онуфрія зберігся до наших днів. Вражає абсолютна подібність його “гробів” до специфічних приміщень печер Київської Лаври — так званих “крипт”, не відомих на Святій горі Афон та в кримських скельних монастирях, звідки прийнято виводити їхню архітектуру.
На наше переконання, печери Київської Лаври є одним з найважливіших доказів того, що саме палестинські святині були прототипом для тих, хто розбудовував Печерську обитель – для її Святих Отців.
Сама конструкція лаврських печерних приміщень – “крипт” є нічим іншим, як сакральною формою палестинського “гробу” з ложами – так званими “коккім”. Таким є найбільше святилище християнського світу – Гроб Господній, що фактично є печерою з одним ложем. Наявність у лаврських криптах як одного, так і декількох лож також пояснюється палестинською поховальною практикою, згідно з якою у склепі, чи “гробі” могло влаштовуватися від одного до декількох “коккім”, що нагадують ясла.
Відрізняється від прийнятого в константинопольських монастирях та на Афоні і давньоруський обряд поховання в печерах Київської Лаври. Як доводять дані писемних джерел та археологічні дослідження, цей обряд не передбачав кістниць, як на Афоні, ретельно відокремлюючи мощі спочилих ченців, пошанування яких у нетлінному вигляді має саме палестинські корені.
Про те, що в Палестині пошанування мощей Святих Отців було тотожнім Києво-Печерському свідчать дані писемних джерел. Зокрема, описуючи найвідоміші палестинські монастирі – св. Савви Освяченого, св. Євфимія, св. Харитона Ісповідника ігумен Даниїл говорить про нетлінність мощів святих угодників, які спочивають у великій кількості “наче живі”. В обителі св. Харитона Ісповідника на особливу увагу заслуговує печера святого Харитона. Вона глибоко вдається в гору й складається з багатьох ходів, галерей і поворотів. У найвіддаленіших ходах, так само, як і в печерах Київської Лаври зроблено ніші для поховання братії.
Застосувавши запропонований нами підхід до вивчення сакральної топографії Києво-Печерської Лаври, ми простежили цікавий семантичний зв’язок між Троїцькою надбрамною церквою та печерами Лаври. Припускаємо, що Церква Святої Трійці над головним порталом Києво-Печерської Лаври у семантичному сенсі являє собою Хеврон – конкретне місце Палестини, де відбулося явлення праотцю Аврааму Святої Трійці. Хевронське святилище завжди було одним з найвідвідуваніших паломниками. Цікаво, що ігумен Даниїл пов’язує Хеврон з печерами, де поховані біблейські патріархи. Причому так само, як печери Київської Лаври розташовані на певній відстані від Троїцької церкви, так і поховання праотців Авраама, Ісака та Якова розміщені за “півверсти” від Хеврона.
Таким чином, проходячи на територію Києво-Печерської Лаври під Троїцькою надбрамною церквою, людина на фізичному і духовному рівні включалася в священну історію, отримувала благословення святих Отців Печерських. Своєю чергою преподобні Отці Печерські ототожнювалися як з біблійними патріархами, так і з великими засновниками чернецтва. Територія Києво-Печерської Лаври сприймалася тією “землею обіцяною”, яку Бог дав Авраамові та його нащадкам. Ця земля мислилася не тільки Палестиною земною, а й Царством Небесним, уготованим для всіх праведних. Завдяки саме “правдивому” перенесенню топосу Святої Землі на терени Києво-Печерської Лаври пілігрим до славетної руської обителі ставав активним учасником подій Священної історії – від обітниць Авраамові до повного їх здійснення на землі – Успіння Пресвятої Богородиці.

————————————————————————
1 Святая гора Афон. М., 2000. – Табл.12,13.
2 Нікітенко М.М. На зорі християнського Києва. Лаврський альманах.Спецвипуск 10. К., 2003. – С. 67-72.
3 Див. полеміку з цього питання: Бобровский Т.А. Церковно-археологические аспекты изучения монашеских пещер Древней Руси // Могилянські читання. Збірник наукових праць. Музейна справа в Україні на зламі тисячоліть. К., 2003. – С. 78-82; Нікітенко М.М. Маргинальный синдром (К полемике о современных подходах к исследованию лаврских пещер) // Могилянські читання. Збірник наукових праць. Музейне збереження пам”яток сакрального мистецтва. Історія, сучасна практика і майбутнє. К., 2005. – С. 415-422.
4 Контамин Ф. Война в средние века. – СПб., 2001. – С. 66.
5 Назаренко А.В. Древняя Русь на международных путях. Междисциплинарные очерки культурных, торговых, политических связей ІХ-ХП вв., М., 2001. – С. 482.
6 Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. К., 1991. – С. 24,44.
7 Чтения о Святой Земле. СПб., 1900. Вып. 54. – С. 27.
8 Древние палестинские обители и прославившие их подвижники. СПб., 1895. – Вып. Ш. – С.2-10; Там само. Вып. І. – С. 18-20; Там само. Вып.П. – С. 60-82.

Иеродиакон Роман (Подлубняк). «Его музыка чужда земных страстей»

01.12.2006. ОДЕССА. Католики и протестанты совместно с раскольниками призвали отложить восстановление православного кафедрального собора Одессы