Блаженніший Митрополит Онуфрій: Бог до нас набагато ближче, ніж ми думаємо

На ці та інші запитання у своєму інтерв’ю дає відповіді Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій, повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.

— Ваше Блаженство, вже пройшли різдвяні святки. У ці дні ми особливо відчуваємо близькість Бога. Що необхідно робити, щоб це відчуття переживати завжди, а не тільки у святкові дні?

— Бог до нас набагато ближче, ніж ми думаємо. Він завжди готовий прийняти нас у Свої батьківські обійми. Але ми своїми гріховними справами, стремліннями, думками самі відвертаємося від Нього. Людині, яка своїм гріховним життям віддаляється від Христа, потрібно найперше постаратися здобути страх Божий, смиренність і молитву. Страх Божий – початок мудрості, дороги людини до Господа. Страх Божий – трепетне благоговіння перед величчю, мудрістю, любов’ю Творця та Його Промислом щодо людини і світу, створеного Ним. Страх Божий народжується від молитви, від читання Священних книг і від уваги до того, що Бог всередині й навколо нас звершує.

Ми повинні пам’ятати про найголовнішу чесноту для християнина – смирення перед Богом і ближнім (носієм образу Божого). Смиряючись, людина стає на вірний шлях у своїх стосунках з Богом і ближнім, стає такою, якою її хоче бачити Бог. Смирення – наша вузька дорога до Бога.

Смирення – чеснота богоподібна: навчіться від Мене, – заповідає нам Іісус Христос, – бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим (Мф. 11: 29). Хто стяжав смирення, той здобув мир і спокій душі, необхідні і для молитви, і для служіння Богу. Молитва прикликає благодать Пресвятого Духа, преображає, очищає і проливає світло на наш затьмарений гріхом розум. Якщо молитися з покаянням і смиренням, то Бог допоможе долати всі труднощі у житті. Через покаянну молитву відбувається примирення з Богом, Який і допомагає вирішити наші проблеми й біди. Тож, коли людина стяжає страх Божий, смирення та покаянну молитву, вона наближається до Господа.

Церква проповідує мир серед людей усіх політичних поглядів

— Погляди на Церкву часом спрямовують і представники різних політичних сил: деякі з них намагаються привернути Її на свою сторону. Як має поводитися духовенство в таких ситуаціях? Чи може священнослужитель мати власну політичну позицію?

— Завдання політиків полягає у тому, щоб влаштовувати земні справи людського суспільства, спираючись на певну ідеологію. Покликання Церкви Христової набагато ширше і більш значуще — зміна, преображення душі людини та підготовка її до вічного життя, — тому політична діяльність людини повинна залишатися за церковною огорожею, її не можна вносити всередину Церкви. Особиста позиція священнослужителя повинна обмежуватися виборчою кабінкою на виборчій дільниці у дні виборів, бо Церква, виконуючи своє служіння у світі, перебуває над політикою. Церква нагадує: якби люди жили за Божими заповідями, то всі їхні земні справи були б улаштовані.

У п’ятому пункті Основ соціальної концепції, яка затверджена нашою Церквою, є цілий розділ – «Церква і політика». Йдеться про те, що Церква, незважаючи на політичні протиріччя в суспільстві, покликана піклуватися про єдність своїх чад, мир і злагоду між людьми. Але ще більш важливою для нас є внутрішня єдність у вірі та любові: Благаю вас, браття, ім’ям Господа нашого Іісуса Христа, щоб <…> не було між вами розділення, але, щоб ви єдині були в одному дусі (1 Кор. 1: 10). Ми також повинні пам’ятати слова святого Ігнатія Богоносця: «Усі ви утворюйте із себе неначе один храм Божий, неначе один жертовник, неначе одного Іісуса». Єдність Церкви як таїнственного Тіла Христового, від неушкодженого буття якого залежить вічне спасіння людини, є найвищою цінністю для Церкви. Вона проповідує мир серед людей, котрі дотримуються різних політичних поглядів. Також важливо підкреслити, що священнослужителі не можуть брати участь у діяльності політичних організацій і передвиборчих процесах.

Православна людина свою політичну діяльність мусить узгоджувати з нормами євангельської моралі

— Найважливішою місією Церкви в суспільстві є молитва і духовна допомога людям. Чи існують виправдані механізми впливу Церкви на суспільно-політичні процеси?

— Не варто забувати, що ієрархи Церкви, священнослужителі й православні миряни нарівні з іншими громадянами мають право брати участь у народних волевиявленнях за допомогою голосування. Більш того, Церква не відмовляється від публічного висловлення своєї позиції щодо суспільно значущих питань, подання цієї позиції перед обличчям можновладців будь-якої країни на будь-якому рівні. Така позиція виражається виключно церковними соборами, священоначалієм і уповно­важеними особами. У будь-якому разі право церковного вираження не може бути передане державним установам, політичним чи іншим світським організаціям.

— А що Ви можете сказати про простих вірян? Чи мають вони право активно займатися політичною діяльністю, бути народними обранцями?

— Ніщо не перешкоджає участі православних мирян у діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади, політичних організацій. Такі люди повинні чесно виконувати свої обов’язки, усвідомлювати відповідальність перед Богом за ту владу, яку отримали від народу і сприяти морально виправданим починанням держави.

Історія Церкви має чимало прикладів залучення православних мирян до управління державою, в діяльності політичних та інших громадських об’єднань. Таке залучення мало місце в умовах різних систем державного устрою: самодержавства, конституційної монархії, різноманітних видів республіки. Беручи участь у політичних процесах, православна людина покликана свою діяльність узгоджувати з нормами євангельської моралі. А коли вона входить на церковне подвір’я, повинна за воротами залишати свої політичні вподобання і зайти у храм як громадянин вічності, котрому Бог заповідав любити всіх людей.

Церква завжди була, є і буде зі своїм народом

— Церква, здійснюючи Своє служіння у суспільстві, не може віддалитися від політичних процесів, які відбуваються всередині країни. Як, зокрема, потрібно ставитися до військових подій на сході України?

— Ці військові конфлікти – наша спільна трагедія, спільний біль. Церква завжди була, є і буде зі своїм народом, розділяючи з ним і радості, і біди. Ми ще з самого початку закликали до припинення кровопролиття. Щодня молимося про мир в Україні. Адже найважливіша заповідь для християнина – заповідь любові до Бога та ближнього. Керуючись цією заповіддю, надаємо посильну духовну й гуманітарну допомогу стражденним – вимушеним переселенцям, військовослужбовцям, пораненим. Під час різдвяних свят наші капелани, вихованці Київської академії і семінарії побували у зоні військових дій на Донбаській землі, роздаючи нужденним гуманітарну допомогу й розділяючи радість про Народженого у світ Христа.

За допомогою ЗМІ можна зробити цікавим і привабливим будь-який гріх

—  Ще в минулому столітті святитель Миколай Сербський звернув увагу на такий факт: війна людини проти людини викликана війною людини проти Бога. Останнім часом у світі активно пропагують так звані «цінності лібералізму»: евтаназія, аборти, гомосексуальні гріхи, ювенальне свавілля… Як Церква реагує на ці негативні тенденції, які простежуються і в нашому суспільстві?

— Церква є стовп і утвердження істини (1 Тим. 3: 15). Вона свідчить про те, що у світі є добро і зло. Зло ми називаємо гріхом і Церква закликає нас боротися з гріхом. Церква нагадує, що той, хто свідомо вибирає гріх – вибирає собі смерть і вічну погибель душі. На жаль, багато хто з нас грішить і не хоче чути правди, вона лякає. Однак Церква молиться, і поки підноситься молитва – ми маємо надію на краще.

Сьогодні ми живемо в такий час, коли різні технології сильно полонили людську свідомість. Хто володіє засобами масової інформації, може зробити цікавим і привабливим будь-який гріх. Тому ми покликані твердо свідчити про згубну дію гріха для душі, сім’ї та суспільства в цілому. Церква має у собі всі необхідні засоби, щоб допомогти грішникові перемогти свої пристрасті. Людині потрібно тільки захотіти цього, потрібно направити свою вільну волю і Бог їй допоможе перемогти гріх. Але ми повинні пам’ятати, що Бог нікого в Царство Небесне насильно не прикликає.

— Владико, Господь довірив Вам пастирський жезл у досить складний період нашої історії. Щодня Ви здійснюєте поїздки, проводите важливі зустрічі й богослужіння. Про це свідчить перелік заходів, у яких Ви берете участь. Поділіться секретом: звідки черпаєте сили для того, щоб нести тягар такого відповідального і клопіткого служіння Предстоятеля Церкви? Як відпочиваєте?

— Кожне служіння в Церкві звершується заради слави Божої. Бог дає і сили, і можливості, якщо людина прагне щиро служити там, де Господь її поставив. Що ж до відпочинку, то часу на це – не багато. Коли випадає вільна хвилинка, намагаюся що-небудь почитати або поспілкуватися з духовними людьми.

Записав

протоієрей Владислав Софійчук