ЛУЦЬК. Черницями стали і мати і донька

27.12.2016 news, Летопись епархий

Дорога до Бога

І матінка Софія (в миру – Ніна), і матінка Надєжда (в миру – Лариса) продовжують жити у своєму старенькому домі поблизу Луцької міської ради. Будинок тільки зовні виглядає більш-менш  пристойно, ще й двоповерховий, але всередині нагадує, образно кажучи, комірчину тата Карло з відомої казки.

Тісненько, небагато, але дуже чисто і  стіни завішані  іконами. Зважаючи на сімейні обставини, матінки не перебралися у монастир, бо ж прийнято вважати, що місце черничок – лише там, а  живуть там же, де й жили. Старша, матінка Софія – практично лежача після перенесених інфаркту та інсульту, після останнього і не ходила, і не говорила, а ось же дав  Господь за молитвами її та дочки, матінки Надєжди, що і встати може, і посидить, і доклигає, але своїми ногами,  куди треба у хаті.

Обидві матінки – незрячі. І якщо старша розрізняє світло і темряву, то молодша зі своїх  49 років нічого не бачить вже  29 років. Але дякує Богу, що і сонечко бачила, і квіти,  і лики Спасителя та Богородиці на іконах, і красу Святої Почаївської гори. Про монашество думала з раннього дитинства,  відколи мати завезла її із сестрою у Корецький монастир. «Я і не бачила добре черничок, бо проблеми із зором – з самого ж народження, але чула їхні піснеспіви на Богослужінні, молитви, і відчувала – то моє, я й живу на світі заради милості Божої». Сестра матушки Надєжди померла у віці трохи за 30, залишивши напівсиротами  шестеро дітей. Для всіх шести  опікуном стала бабуся, тепер матінка Софія. Великою втратою для родини стала передчасна смерть у січні цього року від запалення легень одного з онуків. Біда дуже підкосила бабусю, а вимоливши у Бога своє хоч часткове зцілення після інсульту  і вона, і дочка й прийняли чернечий постриг. Чин постригу звершив архімандрит Аліпій  (Сапіга): над Ларисою – 19 травня цього року, а над мамою Ніною – 5 червня.

Матінки Софія та Надія вже кілька років є духовними чадами священика Свято-Покровського храму Луцька протоієрея Олександра Федчука. Не зважаючи на свою незрячість, раніше вони часто бували у цьому храмі, і так випадало, що на сповідь потрапляли до отця Олександра, відчували до нього довіру. То ж коли якось вже не змогли самі добратися в храм, майбутня матінка Налєжда зателефонувала у церковну сторожку,  запитала, як запросити  священика додому. «А якого священика ви б  чекали? – люб’язно запитали її. – Можемо дати телефон будь-якого». «І ми з мамою зразу подумали про отця Олександра й попросили його телефон», – пригадує матінка Надєжда. Вже понад три роки  отець Олександр духовно окормляє цю родину, бо дві незрячі жінки ще й виховують не зовсім здорову дівчину, матінці Софії вона онучка, а матінці Надєжді – племінниця. Батюшка у їхньому домі служить і молебні, і панахиди, бо добратися у храм черничкам проблемно. Є знайомий таксист, який підвозить, є добрі люди, які підведуть Надєжду і парафіяни Покровського храму можуть  часом бачити її під час сповіді та  Святого Причастя.  Незряча жінка у чернечому одязі, яка не може обійтися без супроводу… Вона постійно повторює, що живе по милості Божій, що любить свою хворобу, бо  завдяки їй і прийшла до Бога, стала на непростий чернечий шлях.

 У  цьому домі, наповненому і скорботами, і хворобами абсолютно не відчуваєш печалі. Навпаки.  Відчуваєш піднесення від  милості Господа, який замість доброго фізичного зору дарував цим жінкам зір душевний. І  тепер їхні дні проходять у молитвах, бо тепер це їхній основний послух, потреба їхньої душі. Матінка Надєжда багато  розказала про те, як мама їхня змалку  прилучала дітей до віри, до Бога, і сама маючи проблеми з очима, возила їх у монастирі, у святі місця. Вони мали зустріч навіть з майбутнім преподобним Амфілофієм Почаївським, коли він ще  був просто монахом, жив у селі, куди до нього їхали люди з  усіх усюд. І вони шукали у нього, у святих місцях, монастирях духовної підтримки, й знаходили її, бо вірили і вірять у Господа щиро й усім серцем.

На прощання матінка Надєжда просить мене…написати  записки за здоров’я і за упокій з іменами рідних і близьких моїх людей, Каже, батюшка благословив їх молитися за інших, а що не можуть прочитати імена, то головне, що ці імена знає людина, яка пише записку, і Господь, який знає наші помисли. Матінка ж Надія молиться над кожною запискою, і повірте, що вона пам’ятає всі імена в них, які ви їй назвете.

Наталія МАЛІМОН

БОРИСПІЛЬ. Єпархіальна Літургічна комісія презентувала український переклад Всенічного бдіння

ВІННИЦЯ. Понад 20 тон допомоги від єпархії доставлено священиками УПЦ у зону АТО