ЛУЦЬК. Угринівська громада, у якої відібрали храм, твердо стоїть у своїй вірі і смиренно несе свій хрест

14.06.2016 news, Церковь и СМИ

Недільного ранку в Угринові на півсела чути, як читають Часи у Свято-Хрестовоздвиженському храмі. Динаміки на старій дзвіниці спрямовані у бік будинку, що неподалік на цій же вулиці, в котрому мешкає родина протоієрея Ростислава Сапожника.

У храмі він вірою і правдою прослужив більше 15 років, і якби мав якісь проблеми на парафії з людьми, то і не служив би стільки, і зараз би не мав парафіян, які не бояться ходити на молитву у дім священика. Найдивовижнішим відкриттям цього ранку стала… майже порожня угринівська церква.

Здавалося б, що коли з таким боєм і завзяттям «відвоювали» храм, то, принаймні, у неділю тут повинні тріщати від людей стіни. А сиділи на лавках під стінами дев ять жіночок і десятий дідусь, ще кілька людей виглядали з бокових притворів, і ще підійшло всього 5 молодших жіночок. Ну і церковний притч: хористи, касир, один паламар біля священика… Не додалося людей і на кінець служби.

12 червня Православна Церква вшановує пам’ять Першого Вселенського Собору. Він знаменний для нас тим, що святі отці зберегли на ньому нащадкам чистоту християнського віровчення, затвердили Символ Віри, прийняли канони церковного життя. І це особливо знаменний день для парафіян Української Православної Церкви в Угринові, котрі зберегли свою громаду, стійко стоять у вірі і вже перестали боятися навіть можливих гонінь.

За свого священика, за свою віру вони готові стояти, як кажуть, до кінця. Звісно, в умовах, які склалися у цьому селі завдяки тому, що у ньому погоду робить один працедавець, відкрито, не боячись втратити роботу на Богослужіння у дім отця Ростислава приходять начебто не так і багато людей. Але наразі їх все-одно було удвічі більше, ніж у захопленому храмі! А ще ж вірні УПЦ з Угринова їздять у луцькі храми та у церкви сусідніх сіл.

Якби парафіяни УПЦ мали окреме приміщення для звершення Богослужінь, приходило б, звісно, значно більше людей. Але ні придбати хату, щоб облаштувати її під храм, місцева влада їм не дає, як не виділяє і земельної ділянки під будівництво. Родина отця Ростислава виділила під Богослужіння найбільшу кімнату у своєму дому. Коли ми були тут торік, то вражала свята простота: столик, кілька ікон, примітивні підсвічники…

Практично нічого при захопленні храму священик не зміг узяти з церковного начиння. А нині домова церква парафії УПЦ в Угринові просто вражає. Дві ікони (Богородиці та Спасителя) у розкішних кіотах, такий же розкішний престол, нові хоругви, аналойчик для виносної ікони і навіть невелика етажерочка під букети живих квітів. І майже 30 нових святих образів на стінах! Усі ці речі – це пожертви і парафіян, і просто віруючих людей з усієї України, які слали сюди ці дари, не називаючи навіть своїх імен.

З благословення митрополита Волинського і Луцького Ніфонта Божественну Літургію у цій домашній церквиці очолив голова єпархіального інформаційно-просвітницького відділу протоієрей Валентин Марчук. Він передав у дар парафії часточку мощей преподобних Звіринецьких отців, котрі так само є прикладом стояння у вірі. Ця часточка буде духовною втіхою для віруючих людей, а молитви преподобних доноситимуть до Бога надії і сподівання угринівської громади. Отець Ростислав Сапожник подякував отцю Валентину Марчуку та диякону Тарасу Футруку за спільне Богослужіння, спільну молитву. Він каже, що як і ми, люди, тимчасові на цьому світі, так і скрута, котра спіткала громаду УПЦ Угринова, вона також тимчасова, бо милість Божа – безмежна, все у Його волі, і навіть за випробування, які несе громада, люди смиренно дякують Богу.

Вже після Богослужіння одна з парафіянок розказала, що до Бога вона прийшла у досить зрілому віці. У 50 – тільки перша сповідь і перше Причастя. Вона знає, як то – коли все життя через богоборчу владу, боязнь втратити роботу через відвідини церкви – ти відлучений від Бога. І тепер її ніщо не зрушить у її вірі, вона від неї не відступиться. Ось такі парафіяни залишилися вірними своєму священику, своїй Церкві, своїй вірі.

Родина ж отця Ростислава мала, звісно, вибір після захоплення храму. По-перше, справді змінити конфесію, але ініціатору цього отець Ростислав ще багато років тому сказав, що віра – то не політична партія, її не змінюють. По-друге, могли просто виїхати з села на іншу парафію. Але не могли залишити людей. Тому й залишилися на випробування разом з ними. Родина священика несе особливі випробування. Їх оббріхують, відбирають у них дім, підкидають образливі записки і просто погрожують, навіть курей майже всіх потруїли за одну ніч… Промовисті слова апостола Павла, сказані ним у зверненні до старійшин в Ефесі, читали саме на Богослужінні цієї неділі: «Бо ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть. Із вас самих навіть мужі повстануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою». Століття минули, а слова сказані як про сьогодні. Але мале нині угринівське «стадо» знає, що не треба боятися і вовків, які овечками прикидаються, бо з тими, хто у вірі стійкий, сам Бог перебуває.

Під час недільної служби парафіяни отця Ростислава, як і кожного Богослужіння, молилися за тих зранених земляків, які постраждали під час неоголошеної війни на сході. За тих, які служать. Аби здоровими і живими поверталися додому. За те, аби Господь вразумив ворогів, які роздирають Україну, і за те, аби зберіг українську державу. «Боже великий, єдиний, нам Україну храни!» – цією піснею-молитвою традиційно закінчується Богослужіння в Угринові, котре отцем Ростиславом і в захопленому опісля храмі, і нині звершується українською мовою.

Наталія МАЛІМОН

МОСКВА. Предстоятель УПЦ Блаженніший Митрополит Онуфрій взяв участь в екстреному засіданні Синоду РПЦ

ПОЧАЇВ. Учасники першого в історії православного велопробігу прибули до Лаври