ПОЛТАВА. Діти біженців відпочивають у православних таборах єпархії

28.07.2014 Церковь и общество

Стрекочуть коники у зеленій траві, дзвінко вихваляючи літо; сонце грає у піжмурки з хмарками; весела річка журчить свою пісеньку риб’ячій дрібноті, що зграйками виграє у воді на теплій мілині; круторогий красень цап підставляє писок під руку, що тягнеться через огорожу попестити його; достиглі абрикоси оранжевими боками світяться на смарагдових галявинах; навколо високий ліс струнко, як страж, витягнувся, вітаючи кожного, хто опиняється у його царстві… А панують тут дружба, радість, доброта, молитва, дитяча щирість, простота.
До цієї казки в дитячих православних таборах «Орлятко» і «Псьол» щоліта повертаються ті, кому від семи до шістнадцяти… і старше.
Нічого нового немає під місяцем, говорив мудрий Соломон. І тепер, як і тоді, діти знаходять тут друзів, з якими не хочуть розставатися, обмінюються телефонами, електронними адресами, спілкуються протягом року, а влітку приїжджають сюди знову. А одного разу… вони повернуться сюди вожатими і вихователями, їм уже по п’ятнадцять-шістнадцять, вони змінюються, стають помічниками вожатих… Досвід спілкування пам’ятається і змушує щоразу повертатися. У православному таборі, принаймні у «Пслі», де склалася своя неповторна атмосфера, діти стають м’якшими, стають ніби воском, із якого вмілий майстер може виліпити красиву свічу…
Йдеться, до речі, не тільки про воцерковлених дітей. Директор табору «Псьол» протоієрей Богдан Брянчик каже, що потрапляють у табір і діти хрещені в Православ’ї, але у вірі не виховані, і пригадує цікаву історію:
— У 2010 році, коли відкрився «Псьол», привіз своїх дітей киянин, який прочитав інформацію на сайті єпархії. Відбули вони один тур. Коли через час батько знов привозить дітей, підходить, бере благословення, кланяється, дякує: «Через своїх дітей ми прийшли до Бога. У нас ніколи не було такого, щоб ми молилися на ніч або благословляли їжу. А тут сідаємо сім’єю вечеряти, коли діти встали, син каже: «Батьку, підожди». І читає «Отче наш»». Лягають спати — моляться. У неділю ми часто ходили відпочивати на природу, тепер просять їхати в Києво-Печерську Лавру. Ми стали ходити на службу. Я вже прочитав половину Біблії. Вдома в нас тепер немає поганих слів, у кожній кімнаті ікони. Я вдячний Богу за цей табір, з якого діти повернулися іншими».
«Ви сіль землі… Ви світло для світу… І не запалюють світильник, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить всім у домі» (Мф. 5: 13–15). Ці слова Христові збуватимуться до кінця віку. Тож не дивуймося, що в колі віруючих і діти, далекі від віри, виховуються духовно. Не дивуймося, що своєрідна сімейність атмосфери у православному таборі зріднює не тільки однолітків. Узи справжньої дружби з’єднують дітей і педагогів. Вожата Дарія Фомічова, яка проходила торік у Яреськах практику як студентка Полтавської семінарії, цього разу приїхала, бо її покликали «її» «минулорічні» вихованці.

МУКАЧЕВО. Відбувся молебень за військовослужбовців, яких відправлено в зону військових дій на схід нашої держави

ХАРЬКОВ. Просьба святых молитв о здравии городского головы Геннадия Кернеса