ЛУЦЬК. Ректор семінарії молитовно відзначив свій День ангела

17.10.2013 Церковь и общество

День ангела – у ректора Волинської духовної семінарії, кандидати богословських наук, протоієрея Рустіка КАПАУЗА. У Православній Церкві є дуже гарна традиція: такі особисті свята відзначати найперше у Божому храмі. І у день свого небесного покровителя отець Рустік очолив Богослужіння у кафедральному Свято-Покровському храмі Луцька.
На службі особливо піднесено співав для свого наставника хор із студентів семінарії. Іменинника привітав його перший духовний вчитель і наставник протоієрей Петро Муляр. Особистий секретар митрополита Волинського і Луцького Ніфонта протоієрей Валентин Марчук передав отцю Рустіку вітання від владики, відзначивши дві чесноти іменинника: щиру віру у Господа та смиренність. У спільній молитві та молебні за здоров’я іменинника взяли участь понад десять священнослужителів, з котрими протоієрей Рустік Капауз спільно трудиться і в семінарії, і у Божому храмі на благодатній ниві духовного виховання Господніх дітей.
Його особистий шлях до Бога і священичого служіння не був традиційним: “школа – семінарія – парафія”. Досить сказати, що студентом Волинської духовної семінарії Рустік Капауз став аж у 25 років, отримавши перед тим гарну світську освіту і райдужні перспективи службового зростання. Здається, що саме про нього написано у Святому Письмі:

“СТВОРИВ БОГ ЛЮДИНУ ЗНАЙТИ ЙОГО”
– Сьогодні, отче, ви з іншими священослужителями просили у молитвах і свого небесного покровителя, аби він був заступником для вас і нас перед Господом. Розкажіть, ким у земному житті був святий, на честь котрого вам і дано це християнське ім’я.
– Священномученик Рустік – учень Діонісія Ареопагіта, який, у свою чергу, був учнем апостола Павла. Після смерті апостола Діонісій вирішив продовжити його справу із пресвітером Рустіком та дияконом Елевтерієм відправився у західні країни. Багатьох вони навернули у Христову віру в Римі, Німеччині, Іспанії, але у Франції їх схопили противники Христа і після мук та вимог, аби відреклися від Господа, обезголовили. Мене часто запитують про походження мого імені, а також і прізвища. Сам я родом із Володимира-Волинського, проте по татовій лінії мали у родичах греків. Від них – і прізвище. Капаузи мешкали в Одеській області. Є таке місто – Чорноморка. Звідти прадід переїхав на Волинь.
– У кожного – своя дорога до Бога. У вас вона також особлива… Як би ви вже з висоти нинішніх років, пастирського стажу пояснили такі повороти у людській долі, котра на початку мала б складатися абсолютно інакше?
– Людина – як особистість – має дві частинки своєї природи. Духовну і фізичну. Є люди практичніші, які досягають матеріальних благ і їм це важливо, вони занурюються у світські науки, більш, як їм здається, досяжні речі. А є люди, які душею своєю хочуть осягнути щось, здавалося б, незбагненне, надприродне. І саме віра дає відповіді на питання, яких не може дати традиційна наука. Напевне я можу тут покластися на власний приклад і сказати, що до віри і до священства приходять люди, які шукають відповіді на такі питання, на які відповіді не може дати наука. У духовній школі людина вже собі вирішує: чи це її шлях?.. Все ж таки право вибору є, і навіть якщо людина пішла по шляху духовного збагачення, то має можливість повернутися у життя світське і бути простим християнином. Адже життя священика набагато складніше, ніж часто собі уявляють. Адже Бог є предметом нашої віри, він невидимий, незбагненний, недосяжний. І все вчення, яке у нас є, знання про Бога ми черпаємо тільки з Божественного откровення. А це – безкінечне навчання.
У духовну семінарію я вирішив піти у 25 років, після закінчення світського інституту фізичної культури. Закінчив я факультет організації туризму і спорту, і мав запрошення на роботу у Львівський спорткомітет. Мене очікували керівні посади, але я був спортсменом і не міг сидіти у кабінеті. Опісля Господь різними шляхами вів мене до Себе. Після Волинської духовної семінарії я закінчив і Київську духовну академію.
– Ви служили Господу у сільській церкві, кафедральному соборі, а тепер очолює Волинську духовну семінарію. Це особливий заклад, котрий готує священнослужителів. Якими мають бути діти, котрі приходять сюди на навчання? Адже у майбутньому вони мають стати пастирями людських душ…
– Кожна особистість – неповторна, і у духовній семінарії ми до кожної дитини, яка хоче тут навчатися, яка вже навчається підходимо по-особливому. Хоча ми навчаємо їх основних істин віри і головних чеснот віри, ми розуміємо, що мусимо дати цій молодій людині право зробити свій особистий вибір подальшого життєвого шляху. Цей вибір буде зроблено на все життя. І тільки тоді, коли людина переконається, що це – її шлях, її покликання, і що основною метою життя буде проповідь Євангелія, євангельських істин, тільки тоді ми можемо сказати, що досягли своєї мети.
У своїй семінарії ми прагнемо продовжувати традиції найкращих православних духовних шкіл. Переважно у семінарію ідуть за покликанням. Тут недостатньо прийти і сказати “Я хочу у вас вчитися”, потрібно вести моральний спосіб життя, мати для вступу рекомендації священнослужителів, бути воцерковленим, мати певне підгрунтя і відношення до Церкви. Але кожного у цьому житті веде Господь…

Наталія МАЛІМОН

ЛУЦЬК. Благочинному Луцької округи виповнилось 35 років

ХУСТ. У єпархії завершився Хресний Хід до 100-річчя Мараморош-Сиготського процесу