ЧЕРКАСИ. У єпархії вшанували пам’ять мученика Данила Городищенського

13.08.2012 Летопись епархий

11 серпня в Успенському храмі села Мліїв Городищенського району відбулося урочисте богослужіння у пам’ять легендарної постаті, уродженця цього села мученика Данила Мліївського, чиє ім’я шанується всією повнотою Православної Церкви. Як відомо, він не був ані священиком, ані ченцем, але залишився в історії українського Православ’я як його незламний захисник, скромний церковний староста, який не убоявся погроз і навіть самої страти, якій передували жахливі катування.
Життя цього страждальця припало на середину XVIII століття — надзвичайно тяжкі часи української бездержавності, адже над усім правобережжям тогочасним панувала Реч Поспо-лита. У своїх намаганнях цілком підкорити українців, чужинці жорстоко нищили православ-ну віру й насильно впроваджували католицизм. Саме тоді, 1766 року, у Вільшані зібралась духовно-уніатська комісія, яка за допомогою війська люто розправилася із православними священиками та мирянами. Багатьох було взято на муки, а то й страчено. Силою зброї храми силоміць передавали католикам.
У Млієві тоді було дві православні церкви – Троїцька й Успенська. Священиками там слу-жили брати Василь і Федір Гдишицькі, які були синами уніатського протопопа Афанасія. Услід за батьком вони теж переметнулися у католики. Гадали, що й місцеві парафіяни теж покірно підуть за ними. Але люди засудили такий зрадливий вчинок і висловили своїм пас-тирям недовіру. Громада обрала нових священиків. Та Гдишицькі не бажали поступатися, і запалала боротьба.
Щоб уніати не поцупили церковне приладдя та ризи, люди передали усе на зберігання селя-нину Данилу Кушніру, який був титарем, тобто церковним старостою, Успенського храму. Він користувався авторитетом, довірою й повагою односельців. Гдишицькі ж заходилися пліткувати, що він усе просто вкрав. Про це настрочили донос Смілянському губернатору Венті. Той наказав закувати титаря у кайдани й посадити в похмуру темницю Смілянського замку. Було це наприкінці березня 1766 року.
Селяни намагалися визволити свого титаря, навіть пропонували протопопу Гдишицькому викуп. Але той наполягав, щоб Данило Кушнір прийняв унію. Тільки за цієї умови погоджу-вався анулювати свої наклепи. Титар від цього рішуче відмовився. Він закликав селян як-найміцніше триматися від предків успадкованої православної віри, за котру сам готовий ви-терпіти усі випробування… Оскаженілий Гдишинський витребував від губернатора наказу стратити Кушніра.
У суботу 29 липня його відправили до польського військового обозу, що стояв під Вільша-ною, для привселюдної страти. Щоб залякати народ, зігнали населення довколишніх сіл. Мовляв, дивіться, яка швидка розправа чекає на вас, коли й далі будете непокірними… Ку-шніру обмотали руки змоченими у смолі коноплями і запалили їх. Та не почули нелюди бла-гання про пощаду! Навпаки, мужній чоловік закликав народ у жодному разі не вірити уніа-там. Навіть польські вояки, спостерігаючи за тим, як знущалися над церковним старостою, почали говорити, що досить вже з нього тортур. Але Гдишицький був непохитний і наказав відтяти голову. Данило Кушнір лише звернувся до Всевишнього:
– Боже мій! Прийми дух мій!
Зав’язуючи мученикові очі, кат сказав:
– Не бійся! Бог з тобою!
– Я не боюся, роби, що тобі сказано!
Тіло мученика поляки спалили. Останки місцеві жителі поховали у викопаному маленькому рівчаку. Наприкінці вересня виставлену на палю голову викрали і передали до Переяславсь-кого кафедрального Свято-Вознесенського монастиря, де її поховали.
Ця страта та ще багато інших знущань над українським народом значною мірою стала при-чиною, що через два роки вибухнуло велетенське народне повстання, що увійшло до історії під назвою Коліївщина.
Згодом із Вільшани останки Данила Кушніра перепоховали у рідний Мліїв. Могила була на-проти Троїцького храму, понад шляхом, біля будинку дяка. На могилі встановили великий дерев’яний хрест на підмурку із цегли, що простояв до 1930-х років, коли почалися нові го-ніння на віру. Нині глава мученика знаходиться в одному з православних храмів Переяслав-Хмельницького, але історична справедливість вимагає, щоби цю святиню буле перенесено на батьківщину страждальця – Черкащину.
Саме про це, зокрема, говорив Митрополит Черкаський і Канівський, який очолив святкову Божественну літургію в селі Мліїв. Звертаючись до парафіян, котрі прийшли до храму, Вла-дика наголосив на величезному значенні подвигу простого селянина, приклад якого успад-кували численні мученики і страждальці, котрі прийняли смерть за віру Христову вже у 30-ті роки минулого століття і теж, як і Данило Мліївський, шануються святими.
Незабаром від Успенського храму, що відроджено в селі Мліїв, дбання його настоятеля про-тоієрея Михайла Негера, парафіян та благодійників планується облаштувати стежину до Хреста, що вже височить на найвищому пагорбі. Владика Софроній висловив впевненість, що шанування цього страждальця щороку збиратиме дедалі більше вірян.

СЕВАСТОПОЛЬ. В епархии состоялся концерт известного православного автора-исполнителя Светланы Копыловой

МОСКВА. Патриаршее поздравление митрополиту Черкасскому Софронию с 20-летием архиерейской хиротонии