Обращение Священного Синода

01.09.2010 archive, Вестник №108, Расколы, ереси, секты

Звернення
Священного Синоду Руської Православної Церкви до православних християн України, що перебувають поза єдністю зі Святою Церквою

Возлюблені у Господі брати і сестри!
Вже понад двадцять років тривають негаразди, породжені церковним розколом в Україні. Розбрат і стурбованість, чвари і образи, які він приніс із собою, не можуть не позначатися на житті українського Православ’я та суспільства в цілому. Розкол пройшов через долі людей, порушив сімейну і суспільну злагоду. Але найстрашнішим його наслідком стало те, що чимала частина віруючих і до цього дня перебуває поза спілкуванням із благодатною повнотою Вселенського Православ’я. Вони позбавлені можливості поклонятися загальним святиням Єдиної Церкви, молитися зі своїми одновірцями, долучатися Пречистих Тіла і Крові Христових з єдиної Чаші. Бо головне лихо, до якого неминуче призводить розкол, є збідніння божественної благодаті. Згідно з першим правилом святого Василія Великого, безсумнівно, що в суспільствах, які відокремилися від церковного спілкування, „збідніло преподання благодаті, тому що перервалось законне преємство. Бо … відторгнуті, ставши мирянами, не мали влади ні хрестити, ні рукополагати, і не могли преподати іншим благодать Святого Духа, від якої самі відпали”.
Останнім часом ми отримуємо все більше свідчень про те, що багатьох, які пішли з церковної огорожі, обтяжує їхнє нинішнє становище. Ще більш болісне воно для нас, за словом Апостола: „Уста наші відкриті до вас, … серце наше розширене. Вам не тісно в нас, але в серцях ваших тісно” (2 Кор. 6, 11-12). Що може бути більш бажаним, ніж повернення братів, що були відокремлені, в спасительну огорожу Єдиної Святої, Соборної і Апостольської Церкви? Це було б справжнє торжество Православ’я, торжество любові Христової! Ми молимося про наближення тієї години, коли ухилені в розкол вільно й невимушено побажають повернутися в лоно Церкви; про те, щоб настав цей довгожданий день, який принесе мир і спасіння багатьом змученим душам. І ми віримо, що він неодмінно настане.
Жити в розколі – гріховно і згубно для душі. Але немає нічого більш страшного для християнина, ніж померти поза Церквою. Багато з тих, які думали про повернення, до кінця свого життя не знайшли в собі для цього сил; деяких утримували зовнішні обставини. Але обставини ці відходять у минуле. „Ось, тепер час благосприятливий, ось, тепер день спасіння” (2 Кор. 6, 2). Двері в Церкву відчинені. І ми готові зустріти всіх, які повертаються, під її кров. Бо, за словом святителя Григорія Богослова, ми домагаємося не перемоги, а повернення братів, розлука з якими терзає нас.
Немає нічого принизливого в покаянні, до якого всіх ведуть Божа благість, Його смиренність і довготерпіння. І немає перешкод, які не дозволяють повернутися до церковного спілкування; повернутися туди, де, як і на небесах, „буде більше радості за одного грішника, що кається, аніж за дев’яносто дев’ятьох праведників, що не мають потреби в покаянні” (Лк. 15, 7).
Часом ставиться питання про те, яким чином будуть прийняті в Церкву ті, над ким послідування Таїнств, включаючи і Таїнство Хрещення, здійснювалися в розколі. Як показує багатовіковий церковний досвід, різними шляхами діє Божественна благодать, завжди „немощная врачующи и оскудевающая восполняющая”. По слову святителя Кіпріана Карфагенського, поза Церквою немає спасіння. Але саме Церква, і лише вона одна, може наповнити благодаттю і справжнім сенсом те, що відбувалося поза її рятівною огорожею. Водима Духом Божим, вона розсудить про способи прийняття своїх чад.
Ми перебуваємо в скорботі за розірвану церковну єдність і молимося про повернення всіх, хто перебуває поза спілкуванням з Українською Православною Церквою. Просимо Всемилостивого Бога, щоб Христос, Який один „є путь, істина і життя” (Ін. 14, 6), направив всіх на стезю любові і однодумності.
Київ, 26 липня 2010 року

01.09.2010. БІЛОГОРОДКА (КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ Р-Н). Владика Николай поздоровив учнів середньої школи з початком навчального року

Святейший Патриарх Кирилл. Дай Бог сохранить людям веру, а с ней и замечательную духовную традицию Киевской Руси