Штрихи до біографії

01.01.2010 archive, Вестник №100, Официальная хроника

27 травня 1992 року Блаженніший Володимир був соборно обраний Митрополитом Київським і всієї України, Предстоятелем Української Православної Церкви .
Народився Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан Віктор Маркіянович) 23 листопада 1935 року в селі Марківці Летичівського району Хмельницької області в селянській родині.
З 9 років ніс різні послухи при Свято-Архангело-Михайлівському храмі рідного села. Після закінчення Меджибізької середньої школи навчався в Одеській духовній семінарії (1954 по 1958 рр.).
У 1958 році вступив до Ленінградської духовної академії, яку закінчив у 1962 році зі ступенем кандидата богослов’я за наукову роботу «Христос Спаситель – Начальник світу». По закінченні академії викладав у Одеській духовній семінарії, виконував обов’язки старшого помічника інспектора, одночасно займав посаду секретаря Одеського єпархіального управління.
14 червня 1962 року митрополит Херсонський і Одеський Борис (Вік) висвятив його у сан диякона, а 15 червня – у сан ієрея.
26 серпня отець Віктор був пострижений у чернецтво з нареченням імені на честь святого рівноапостольного князя Володимира.
У 1965 році закінчив аспірантуру при Московській духовній академії, став ректором Одеської духовної семінарії з возведенням у сан архімандрита.
З 1966 року призначений заступником начальника Руської духовної місії в Єрусалимі.
23 червня 1966 року став єпископом Звенигородським, вікарієм Московської єпархії, з дорученням виконувати обов’язки представника РПЦ на Всесвітній раді Церков. Хіротонію в єпископа очолив митрополит Крутицький і Коломенський Пимен (Ізвєков), згодом Патріарх Московський і всієї Русі. Хіротонія відбулася 9 липня 1966 року в Успенському соборі Троїце-Сергієвої Лаври. 28 листопада 1968 року єпископ Володимир був переміщений на Переяслав-Хмельницьке вікаріатство Київської єпархії. З 20 березня 1969 року – єпископ Чернігівський і Ніжинський; деякий час керував Сумською єпархією. Протягом 1970-1973 років – відповідальний редактор журналу «Православний вісник».
18 квітня 1973 року призначений єпископом Дмитрівським, вікарієм Московської єпархії, ректором Московської духовної академії та семінарії, а 9 вересня возведений у сан архієпископа. З 18 квітня 1978 року – професор Московської духовної академії.
5 червня 1979 року архієпископ Володимир захистив магістерську дисертацію на тему: «Екклезіологія у вітчизняному богослов’ї».
3 березня 1976 року – у складі Комісії з питань християнської єдності, а у 1978-му стає членом Комісії з підготовки та проведення святкування 60-річчя відновлення Патріаршества в РПЦ.
У 1981-1988 роках архієпископ Володимир входив до Комісії з підготовки й проведення святкування тисячоліття Хрещення Русі.
Після возведення в сан митрополита, 16 липня 1982 року, очолив Ростовську й Новочеркаську єпархію. 28 березня 1984 року митрополит Володимир призначений Патріаршим екзархом Західної Європи. З 30 грудня 1987 року – керуючий справами Московського Патріархату і постійний член Священного Синоду. 1989 року тимчасово управляв Гаазькою єпархією (Голландія). Наприкінці 80-х років митрополит Володимир активно займався громадською діяльністю. 16 вересня 1988 року на установчій конференції Радянського фонду милосердя й здоров’я був обраний членом президії та правління фонду. 1988 року став членом Центральної виборчої комісії під час виборів народних депутатів СРСР. З 10 квітня 1989 року очолював Комісію з питань вивчення матеріалів, що стосуються реабілітації духовенства й мирян РПЦ.
3 травня 1990 року митрополит Володимир був призначений головою Комісії з організації та проведення поховання Патріарха Пимена, потім входив до складу Комісії Священного Синоду з питань підготовки Помісного Собору РПЦ. У 1990 році митрополит Володимир був одним із трьох кандидатів на Патріарший Престол, другим за кількістю набраних голосів. Помісний Собор обрав Патріархом Московським і всієї Русі митрополита Ленінградського і Новгородського Алексія (Ридигера).
На Архієрейському Соборі РПЦ 30-31 січня 1990 року для підвищення авторитету священноначалля Православної Церкви в Україні було прийняте нове «Положення про екзархати». Цей документ надав Українському Екзархату більше прав у самоврядуванні, духовенство й віруючі отримали змогу самостійно будувати церковне життя згідно зі своїми церковно-національними традиціями.
10 липня 1990 року Синод Українського Екзархату схвалив прийняте 9 липня 1990-го «Звернення єпископату УПЦ до Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія ІІ і Священного Синоду РПЦ», головним пунктом якого було прохання про надання Українській Православній Церкві незалежності й самостійності в керуванні і направив його на розгляд Священного Синоду РПЦ з проханням затвердити.
Архієрейський Собор РПЦ 25-27 жовтня 1990 року у складі 91 ієрарха РПЦ визначив надати УПЦ незалежність і самостійність в її керуванні. Найменування «Український Екзархат» було скасовано, а Предстоятель УПЦ отримав титул «Блаженніший Митрополит Київський і всієї України».
27 травня 1992 року Собор архієреїв УПЦ, через неможливість пройти в Києві, відбувся в Харкові. У зв’язку з викриттям гріхів митрополита Філарета, несумісних зі служінням як Предстоятеля УПЦ, і розкольницькою діяльністю, Собор змістив його з посади Предстоятеля УПЦ і відрахував за штат із забороною у священнослужінні.
Харківський Архієрейський Собор УПЦ більшістю голосів (16 з 18) обрав Предстоятелем УПЦ, Митрополитом Київським і всієї України, митрополита Ростовського і Новочеркаського Володимира, який на той час перебував на богословській конференції у Фінляндії. З обранням на кафедру Київських святителів першим привітав новообраного Предстоятеля УПЦ 27 травня президент Фінляндії.
28 травня того ж року відповідно до 3-го пункту Постанови про УПЦ, прийнятої Архієрейським Собором РПЦ 25-27 жовтня 1990 року, Патріарх Алексій ІІ благословив Митрополита Володимира на служіння як Предстоятеля Української Церкви. Згідно з цією постановою, Митрополиту Володимиру в межах України було надано титул «Блаженніший» з правом носіння двох панагій і предносіння хреста під час богослужіння (на Архієрейському Соборі РПЦ 18-23 лютого 1997 року титул «Блаженніший» був закріплений за Предстоятелем УПЦ на всій канонічній території Руської Церкви).
11 червня 1992 року Архієрейський Собор РПЦ затвердив рішення Харківського Собору УПЦ. Помісний Собор УПЦ 26 червня 1992 року в Києві ухвалив: «Визнати Архієрейський Собор у Харкові від 27-28 травня 1992 року канонічним і затвердити всі його діяння й постанови, які вважати законними».
Постанова Архієрейського Собору УПЦ була схвалена й прийнята усіма Помісними Православними Церквами. Їхні глави привітали новообраного Предстоятеля УПЦ Митрополита Київського і всієї України Володимира, а також підтримали рішення священноначалля РПЦ щодо колишнього Київського митрополита.
20 червня 1992 року Блаженніший Митрополит Володимир прибув до Києва. Його зустрічали десятки тисяч православних кліриків і мирян. Свою першу проповідь Владика Володимир почав словами: «Я прибув не у відрядження і не з-за кордону, я прибув на рідну землю служити людям і незалежній Україні».
Блаженніший Митрополит Володимир є почесним доктором кількох університетів і наукових закладів світу, дійсним членом Міжнародної академії інформатизації (при Екологічній і Соціальній раді ООН) та Міжнародної кадрової академії Ради Європи.
У березні 1996 році Блаженніший Митрополит Володимир був обраний почесним головою Міжнародного комітету при ООН з питань святкування 2000-річчя Різдва Христового. Нагороджений орденами РПЦ: преподобного Сергія Радонезького І ступеня (1979), рівноапостольного князя Володимира І ступеня (1985), апостола Андрія Первозванного (2000), орденом УПЦ преподобних Антонія і Феодосія Печерських І ступеня, орденами всіх Помісних Православних Церков, а також державними й громадськими нагородами: орденами Дружби народів (СРСР, 1988), орденом великого князя Ярослава Мудрого всіх ступенів (Україна), орденом Дружби (РФ, 2004).
Блаженніший Митрополит Володимир відомий як проповідник, богослов, духовний письменник. Протягом 1997-1998 років побачило світ шеститомне видання його праць.
2005 року, до 70-річчя від дня народження Архіпастиря, побачили світ ще чотири томи його богословських і публіцистичних праць.
Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 10 листопада 2005 року Блаженнішому Митрополиту Володимиру було присвоєне звання «Почесний професор Київської духовної академії». Того ж дня в Київських духовних школах була заснована стипендія імені Блаженнішого Митрополита Володимира для кращого з успішності студента Духовної академії в розмірі 500 (п’ятсот) гривень, для вихованця Духовної семінарії – 300 (триста) гривень. Кандидатури стипендіатів затверджує ректор та Вчена рада КДА.
23 листопада 2005 року за визначний внесок у справу відродження православ’я в Україні Блаженніший Митрополит Володимир удостоєний ордена святителя Олексія, митрополита Московського.
9 липня 2006 року рішенням Ужгородської богословської академії імені святих рівноапостольних Кирила і Мефодія Блаженнішому Митрополиту Володимиру було присвоєно звання доктора філософії.
29 липня того ж року Блаженніший Митрополит Володимир став членом Національної спілки журналістів України. Предстоятель УПЦ особисто редагує найважливіші матеріали, що публікуються в щомісячному виданні «Вісник прес-служби Української Православної Церкви», пише вірші, багато з яких покладені на музику і стали українськими народними піснями.

Протоиерей Дионисий Мартышин.К вопросу политизации церковной жизни

Священик Віктор Яценко. Пастирська опіка пенітенціарної системи