03.03.2009. ХУСТ. Час для позитивних перемін

03.03.2009 Летопись епархий

Почався великий піст. Сорокаденний період перед святом Воскресіння Христового – Пасхою – особливий у житті кожного члена Церкви Христової. Великий Піст – це час для позитивних перемін, час для тверезого осмислення свого положення по відношенню до Бога та наших ближніх, час для обстеження та лікування своєї душі, час очищення совісті. Мета – зближення з Богом через покаяння для життя вічного.
Шлях до вічного життя, звісно, не можна ототожнювати з відмовою від їжі. Якщо піст розуміється тільки як утримання від їжі, або зменшенні її якості та кількості, то такий піст має іншу назву – дієта. Дієта якраз не є метою християнського посту, адже вона прямо відноситься тільки до тіла. Піст – це утримання себе найперше від гріха у всіх його проявах та формах. Утримання та помірність у їжі під час посту є хоч сприяє виявленню страстей (закоренілих гріхів)та помагає намітити реальні шляхи боротьби з ними. Якщо ми не навчимо нашу волю утримуватися від того, що ми бачимо і чого можемо торкатися, то як ми думаємо відкидати те, чого не можемо побачити, тобто складні прояви гріхів та страстей. Отже, піст посідає виховне місце у формуванні нашого характеру так як у пості тренується наша воля. Волю нам потрібно мати тверду, щоб рішуче відкидати гріховні думки та дії. Всі ми впадаємо у гріхи, ранимо свою душу та духовно хворіємо. Піст попри виховний характер має іще дуже сильну цілющу сторону – це також час лікувати свою душу від зарази гріха. Зцілення у даному випадку проходить однаковим для всіх шляхом – через покаяння, тобто переміну, покидання тих звичок та дій, які мішають нам іти до Господа. Ми ходимо з ранами всіляких гріхів, при чому постійно уражаючи себе новими пораненнями. Для того, щоб вилікуватися від цих ран, ми повинні, насамперед, перестати йти тою дорогою де можна поранитись, повернутися назад до Бога і далі йти разом з ним.
Покаяння – це не тільки визнання своїх помилок та засвідчення свого падіння. Якщо людина впала на землю, їй мало чим допоможе визнання того, що вона дійсно впала; безумовно, потрібна дія – попросити допомоги або встати самому і продовжувати рух. Отже, покаяння – це активна зміна напрямку життя, це відкидання всього, що нас ранить, та звернення до Небесного Лікаря за зціленням.
Як повне зцілення від фізичних недугів неможливе до тих пір поки всередині тіла є залишки хвороби, так і повне духовне зцілення неможливе поки наша душа не очиститься від всього нажитого бруду. Для цього під час покаяння ми просимо прощення своїх провин у ближніх, а також прощаємо всім хто провинився перед нами. У дії прощення ми стаємо схожими на Господа, який прощає нам наші провини, а, отже, відкриваємо себе Йому, нашому справжньому Лікареві. Без довіри Лікареві не може початися зцілення.
У процесі посту вдосконалюється душа християнина. Через покаяння вона тратить надбану через гріх грубість та набуває рис властивих Богові – милосердя, довготерпіння, прощення, любов до всіх. Душа починає благодарити Бога за прояви Його любові до неї та, завдяки очищеній совісті, бачити на собі все більше гріховних ран. Це спонукає її на ще глибше покаяння, що в свою чергу веде до ще більш тісних стосунків з Богом. Чим ближче стає душа до Бога, тим більше гріховних ран вона може на собі виявити, а, отже, тим більш цілісним буде її зцілення. Цей процес співпраці з Богом (покаяння) заради спасіння душі продовжується все життя. Важливо почати покаяння якнайскоріше, щоб мати змогу максимально очистити свою душу та зблизитися з Богом у воскресінні. Отже, Великий Піст веде до Пасхи – Христа.
Протоієрей Іоанн Шандра

03.03.2009. ХЕРСОН. Владыка освятил кресты для Свято-Духовского Кафедрального собора

03.03.2009. РИМ. Лефевристы из Общества св. Пия X не собираются признавать реформ II Ватиканского собора