07.08.2008. КИЇВ. Українська Православна Церква благословила діяльність відновленої школи бджолярів

07.08.2008 Церковь и общество

Коли називати Івана Петровича Котляревського – батьком країнської літератури, а Михайла Сергійовича Грушевського – батьком країнської історичної науки, то Петра Івановича Прокоповича з радістю слід назвати – батьком світової науки про бджіл. Його винахід 1814 р. першого в світовій практиці повністю розбірного рамкового вулика та заснування 1828 року першої в Європі школи бджільництва поряд з винаходом штучної вощини німцем Йогансом Мерінгом (1857 р.) а медогонки чехом Францем Грушкою (1865 р.) стали фундаментальними складовими наукового забезпечення розвитку світового бджільництва.
Народився Петро Іванович Прокопович 12 липня 1775 року в с. Митченки Конотопського повіту Чернігівської губернії в сім’ї священика, закінчивши Київську Духовну Академію в 1794 р. поступив на військову службу. Брав участь у військових походах російської армії під командуванням Суворова. Неодноразово відзначався командуванням, як хоробрий офіцер. Контузія змусила його за станом здоров’я в 1798 року
чині поручика вийти у відставку. На власні заощадження він купив невелику ділянку землі в с. Митченки і почав господарювати. Прокопович вперше познайомився с життям бджіл в 1799 році за порадою свого брата і як він сам потім говорив: „Я все своє життя віддав бджолам…» Великою пристрастю і любов’ю до бджіл, а також наполегливою працею Прокопович за короткий термін створив велику пасіку, а поряд з цим проводив наукову роботу. В результаті він дійшов о висновку, що борті та дуплянки не забезпечують успішного ведення бджільництва і що їх необхідно замінити вуликами. Після тривалих і наполегливих пошуків в цьому напрямку в 1814 році був винайдений перший у світовій практиці повністю розібраний рамковий вулик. Цей вулик мав квадратний перетинчастий розріз. Три стінки його були роблені з дошок завтовшки 7 см, а четверта стінка мала втулки (тобто дверцята); всередині вулик поділявся на три відділи. У верхній відділ ставилися рамки для меду, у два нижні рамки для розплоду. Цим самим він зумів одержати чистий стільниковий мед без розплоду та попереднього знищення бджіл. Його по праву вшановують поруч з покровителями бджільництва преподобними Зосимом і Саватієм Соловецькими та величають „Спасителем» бджіл.
Працюючи багато років з бджолами та спілкуючись з пасічниками Прокопович бачив низький рівень знань широкого загалу бджолярів. Для розвитку бджільництва необхідний був науковий підхід до цієї галузі Нільського господарства та організація системи передачі знань. Для затвердження Статуту навчального закладу та надання необхідної матеріально-фінансової підтримки П.І. Прокопович звернувся до губернатора Малоросії князя Миколи Григоровича Рєпніна, який та той час мешкав у Яготині. Він своїм підписом відкрив дорогу науковому бджільництву та надав відповідну матеріально-фінансову підтримку. Отже Яготин слід вважати „колискою світового бджільництва», а Лемешівку одним з перших місць, де проходив випробування рамковий вулик. Те місце, де була пасіка було обсаджено липами і до наших днів2
дійшло під назвою „липняк». В період громадянської війни 1917-1920 рр. липневий гай був вирубаний на дрова.
Петро Прокопович прожив довге життя наповнене активною діяльністю. Він був талановитим педагогом, винахідником і пристрасним пропагандистом бджільницької справи. Його наукова діяльність заклала основи розвитку світового бджільництва. Школа бджолярів заснована Прокоповичем діяла впродовж 50 років. Після його смерті 3 квітня 1850 року, справу продовжив його син Степан Великдан, а після його кончини в 1875 році та розподілу спадку між кредиторами і спадкоємцями в 1879 році навчальний заклад припинив своє існування.
В період максимального розвитку пасіка Прокоповича нараховувала 10000 бджолородин в цілісному майновому комплексі, що за масштабами господарської практики не перевершено до наших часів. Розкриття феномену діяльності унікального навчального закладу може бути корисним для вітчизняного бджільництва у забезпеченні конкурентноздатності цієї галузі сільського господарства в умовах глобалізації світової економіки та сприяти підвищенню врожайності ентомофільних сільськогосподарських культур, адже бджоли залишаються їх єдиними запилювачами.
Саме для відродження вітчизняного бджільництва група ентузіастів, яку згуртував Петро Петрович Гаркуша за благословенням священоначалія Української Православної Церкви 12 липня в с. Лемешівка Яготинського району Київської області офіційно відновила діяльність Школа бджолярів, садівників и рибоводів, яку 180 років тому було засновано на хуторі пальчики поблизу Батурина. Підтримали громадську ініціативу Асоціація „Українська Асоціація виробників і переробників сої» на чолі Віктором Наумовичем Тимченком, Яготинська РДА, яку очолює Тимченко Володимир Григорович, а також Голова ради інвесторів навчального закладу Олександр Тимофійович Йосипок. Цю подію висвітлювали знімальні групи столичних телеканалів УТ-1 та ІНТЕР.
Діяльність навчального закладу буде проводитись в поєднанні з церковним служінням релігійних громад Покрови Пресвятої Богородиці (с. Лемешівка) та Преподобних Зосима і Савватія Соловецьких –покровителів бджільництва (м. Київ). Зокрема найближчим часом буде проведено:
– 14 серпня 2008 року посвячення учнів в пасічники у Свято Покровському Храмі с. Лемешівка;
– 19 серпня 2008 року відзначення Дня пасічника. Завершиться серія організаційних заходів з тематики бджільництва
10 жовтня 2008 року в День пам’яті преподобного Саватія – покровителя бджільництва. Цього дня для журналістського загалу буде презентовано програму інформаційної підтримки розвитку бджільництва – „Золоті соти», що здійснюватиметься в межах реалізації Концепції „Розвитку церковного бджільництва» з нагоди відзначення 1020 річчя хрещення Київської Русі.
Організаційний комітет т. 8 (04475) -3-66-39; 8-098-800-39-21

07.08.2008. КИЕВ. Адепт секты «Свидетели Иеговы» убила внука, желая таким образом отправить его в рай

07.08.2008. ВИННИЦА. Во время реконструкции храма, занимаемого раскольниками, обрушились леса: погибло 3 человека