Україна Православна

...

Официальный сайт Украинской Православной Церкви

Генерал-майор І. Тищенко. Православна Церква в Збройних силах України

Генерал-майор І. Тищенко,
директор Департаменту гуманітарної політики МО України

Христос воскрес!
Ваше Високопреосвященство, шановні отці, гості – учасники конференції. Я вдячний архієпископу Августину за запрошення взяти участь у цій історичній (в українській перспективі) події і виступати перед вами.
У своєму слові я хотів би сказати не про благотворний вплив релігії на людину, оскільки ви це знаєте краще за мене. Натомість хотів би зазначити про діяльність православних священиків серед військовослужбовців Збройних сил України.
Я особисто вдячний священнослужителям Української Православної Церкви і Вам, владико, не тільки за видимі акції – пригадую, серед багато чого іншого, обліт з молитвою перед іконою Богородиці над Україною, збір-похід кораблів з іконою св. Федора (Ушакова), багаторазові видання для військовослужбовців молитовників і календарів, організовані прощі, екскурсії, лекції, круглі столи, велика кількість інтерв’ю і публікацій у засобах масової інформації. Ще більш вдячний за пошуки порозуміння серед представників християнських церков. Зокрема зараз у складі міжконфесійної української військової делегації в міжнародне військове паломництво до французького Люрду поїде отець Лука Винарчук – колишній військовий священик 7-ї окремої механізованої бригади, яка була в Іраку.
Я вдячний за відрядження священиків до „гарячих точок” та до українських миротворчих контингентів, за залучення військовослужбовців (діючих, у відставці та запасі) до роботи по відновленню храмів.
Я вдячний, що все це відбувається в умовах законодавчої неврегульованості присутності священика серед військовослужбовців, все це суто на подвижницькій основі! Прийміть мою щиру подяку за діяльність православного духовенства.
У Міністерстві оборони України, Збройних силах України багато офіцерів і державних службовців, які є прихильниками ідеї відновлення інституту військового духовенства в Збройних силах та інших військових формуваннях України. З кожним роком їх стає все більше. Звичайно, як і в будь-якій великій справі, вистачає і противників.
На шляху до інституту військового душпастирства ще багато роботи. Цього інституту ще немає на законодавчому рівні, але нас чекає завершення етапу оцінки наявних ресурсів; з’ясування мережі збудованих на території військових частин храмів і каплиць; визначення їхньої затребуваності (хто і як часто ними користується); визначення загалом тих священиків, бо з церквами все більш-менш зрозуміло, які постійно відвідують військових; відбір серед них тих, які готові до виконання місії військового душпастиря в умовах миротворчих операцій.
Попереду ще і становлення військово-духовної преси. Нас чекає становлення системи релігійної освіти серед військовослужбовців і системи підготовки військового душпастиря.
І врешті-решт, нас чекає внесення змін в українське законодавство, визнання юридичного статусу Церкви і підписання домовленостей між Церквою і державою, між УПЦ і Збройними силами України.
Сьогодні, на мій погляд, слід переходити до етапу об’єднання зусиль у законодавчій і нормативній сфері. Це питання особливо актуалізується у зв’язку з переходом до професійної армії. Право на свободу совісті (а для віруючих право задоволення релігійних потреб є невід’ємним правом людини) повинен мати кожен, незалежно від того, призваний він на строкову військову службу, чи є контрактником.
Тож бажаю цьому серйозному форуму успіху в окресленні проблем, які стоять перед православним військовим духовенством, бо це є передумовою подальшого успіху. Якщо правильно визначена і сформульована проблема, то тоді залучаються правильні ресурси для її вирішення. І вона рано чи пізно буде вирішена. А ми в міру своїх сил і наданих законодавством повноважень готові сприяти у вирішенні великої кількості потреб духовного життя військовослужбовців, які породжені сучасним світом.