Борис Загрева, заступник голови Волинської обласної ради: «Духовною основою нашої нації було і залишиться Православ’я»

01.12.2007 archive, Вестник №75, Интервью

Борис Загрева, заступник голови Волинської обласної ради: «Духовною основою нашої нації було і залишиться Православ’я»

Загрева Борис Юхимович – заступник голови Волинської обласної ради. Народний депутат України четвертого скликання. Нині голова Волинської обласної організації УНП. Відомий меценат, сприяє відродженню православних святинь, допомагає простим людям. Під його опікою реставрується визначна святиня нашої землі – чудотворна Холмська ікона Божої Матері.

– Борисе Юхимовичу, ви – відомий на Волині політик і громадський діяч, але люди знають вас також як православного християнина, прихожанина храму. Отож, розкажіть, будь ласка, про своє ставлення до релігії і Православної Церкви?
– Українська мудрість говорить нам: «Без Бога ні до порога». Наші предки завжди були глибоко віруючими людьми, навіть у радянські часи тут, на Західній Україні, люди були релігійними. Наші діди, батьки вчили нас, що вранці і ввечері чи, скажімо, перед тим як ідеш в дорогу або починаєш якусь справу, ти повинен звернутися до Бога і попросити у Нього допомоги й благословення, аби зробити все те добре, що ти задумав. На мій погляд, так повинні чинити всі люди. Кожний із нас має зрозуміти, що все те, що відбувається на цій землі , відбувається з волі Божої. І що б ми не робили, за яку б справу не бралися, на все треба просити в Бога допомоги, пам’ятаючи про те, що Бог завжди допоможе, якщо ти робиш праведну справу.
Важливо знаходити час відвідувати храм, адже це і є основою життя православної людини. На превеликий жаль, не завжди вистачає часу, та треба завжди шукати таку можливість. У храмі Божому кожна людина відчуває душевне полегшення, Божий мир, який необхідний усім нам у теперішній суєтний час. Особливо це відчуває людина, яка вперше прийшла до храму. Отож, відвідування церкви для мене особисто є необхідністю і душевною потребою.

– А ви у своєму житті відчуваєте Боже благословення і Божу опіку?
– У своєму житті я за все дякую Богу. Все добре, що мені вдалося зробити, і те, що роблю сьогодні, це однозначно з ласки Божої, з Божою допомогою, бо без неї я сам нічого не зумів би зробити.

– Церква, як відомо, відділена від держави, але ж вона не відділена від нашої культури, від нашої історії. Є такий термін «культуротворча релігія». Для нас такою релігією є Православ’я. Адже українська нація своїм становленням зобов’язана саме Православ’ю. Нині дехто намагається урівняти в правах Православну Церкву і різні новітні секти та культи. Ваше ставлення до цього?
– Безперечно, Православ’я є основою української сутності, українського народу. І так має залишитися. Я не помилюся, якщо скажу, що більша частина українців сьогодні є християнами, які сповідують православну віру, зберігають її і передають своїм дітям, як передали їм їхні батьки. Згадаймо історію. Православ’я сформувало всю нашу культуру. Віра допомагала нашим предкам боротися з поневолювачами. Тож я хотів би, щоб і ми виконали наш обов’язок перед предками, які зберігали православну віру, які передали її нам. Зберігши свою віру, ми маємо можливість і далі будувати державу, укріпляти її, адже віра є основою моральності, якої сьогодні нам так часто не вистачає.
Духовною основою нашої нації було і, я вірю, залишиться Православ’я. Те, що держава сьогодні відділена від Церкви, я вважаю, не зовсім правильно. Православна Церква повинна мати особливий статус. Це аніскільки не суперечитиме принципу свободи совісті. Православ’я не повинно бути державною релігією, але мусить мати підтримку як історична і культуротворча релігія. Держава має робити все для того, щоб цю віру укріпити і щоб народ був єдиний у вірі. Коли сильний народ? Тоді, коли він єдиний у вірі, тоді цей народ ніхто не зламає, і Бог цьому народові допомагає, щоб він далі міг творити добро і робити кращим життя на цій землі.

– Борисе Юхимовичу, ваше бачення як політика, як майбутнього народного депутата – якою має бути державна підтримка Церкви? Яка перспектива відносин Церви і держави?
Звичайно, мені хотілося б більш теплими бачити такі відносини. Подібно до тих країн, де не існує протистояння між Церквою і державою. Хотілося б, щоб влада більше зверталися до Церкви з тим, аби вона допомагала у формуванні духовності нашого суспільства. Ця співпраця буде взаємно корисною. Особливо актуальним є впровадження вивчення основ християнства у школах. Наші діти повинні вивчати істини, які були ключовими у житті наших предків. Вони повинні знати Православ’я навіть для того, аби розуміти мову слов’янської культури. Держава має цю справу всіляко підтримувати, це в її інтересах. Адже саме церква, на мою думку, формує високоморального громадянина. Людина, яка вірить у Бога, ніколи не зробить того, що може утяти безбожник.
Сьогодні є ряд навчальних закладів, які утримуються за рахунок церкви. Ми ж чудово розуміємо, що освіта, яку дають духовні навчальні заклади, сповнена глибоким патріотизмом, любов’ю до свого народу, історії. Це надійне майбутнє нашої держави. Тому я вважаю, що духовні навчальні заклади повинні бути прирівняні до інших навчальних інституцій і фінансуватися з державного фонду. Адже та людина, яка отримала духовну освіту і далі продовжує служити в церкві, робить велику справу для держави.
Іншим полем для співпраці церкви та держави є збереження культурної спадщини. Відрадно, що нашим президентом започаткована справа відновлення історичних пам’яток. Дуже багато храмів, які є такими пам’ятками, зможуть одержати підтримку і тим самим отримати своє друге життя. Ми цю справу вже розпочали на Волині і будемо активно її продовжувати, адже це саме те, що ми маємо передати у спадок нашим нащадкам.
Можна говорити про державну підтримку багатьох інших заходів, які проводить Церква. Насамперед це соціальні проекти. Фінансуючи і всіляко підтримуючи такі ідеї, ми зміцнюємо державу, адже чим більше людей ходитимуть до церкви і пам’ятатимуть про Бога, тим легше буде державі побудувати суспільство, яке буде працювати на громаду, на людину і на розвиток самої держави.
Актуальним є ще й те, що священнослужителі, які віддаються служінню Богу, повинні мати певну підтримку від держави. Ці питання потребують ретельного вивчення. Треба радитися, вивчати напрямки, де потрібна державна допомога, і приймати відповідні рішення.
Церква – це основа духовності держави, а держава без духовності, як тіло без душі. Без духовності практично ніяка добра справа не зробиться.

– Дуже актуальною проблемою в Україні є широке розповсюдження тоталітарних сект, деструктивних культів. Деякі з них є небезпечними як для особистості, так і для суспільства в цілому. Що, на вашу думку, сприятиме вирішенню цієї проблеми?
Так, це є великою проблемою для України. Наше законодавство, на жаль, нині дозволяє створювати і реєструвати нові релігійні організації, що мають деструктивний характер, руйнують психіку. Такі секти становлять небезпеку для сім’ї, для нації. За рахунок коштів іноземних держав будуються культові споруди, видається література, і люди йдуть туди, не знаючи до кінця сутності та історії цих організацій. Іноді людей навертають через гроші, благодійну допомогу. Там, у секті, завдається непоправна шкода психіці людини, а вернутися звідти непросто. Для реабілітації сектантів необхідні роки.
Є культи, які шкодять фізичному здоров’ю і навіть життю людини. Наприклад, у світі регулярно проходять судові процеси проти «свідків Єгови». У багатьох країнах ця секта знаходиться поза законом тому, що вона забороняє вдаватися до переливання крові, і це не раз стає причиною загибелі людей. На мій погляд, потрібно врегулювати і зупинити цей хаотичний процес на законодавчому рівні.
В інших країнах є досвід, яким треба було б зацікавитися. Там реєструють тільки ті релігійні організації, які можуть доказати свою присутність на даній території протягом останніх кількох десятиліть. Потрібно розрізняти традиційні і нетрадиційні релігії. Адже дуже багато буває проблем з новітніми культами, згадати хоча б «Біле братство». Розумно було б передати право громаді, яка є основою того чи іншого населеного пункту, аби вона визначалася, хоче вона бачити на своїй території присутність якоїсь секти і її культової споруди чи н е хоче. І це було б правильно, тому що зверху управляти цим процесом складно. Це питання дуже складне і важливе. Нам потрібно все докладно проаналізувати і навчитися на своїх та чужих помилок. Однозначно, якщо релігійна течія не несе добра, а несе лишень одні проблеми, її треба заборонити.
Бесіду вів диякон Віктор Мартиненко

Сергей Герук. Параллельный мир на СТБ

М. Новиченко. Повернення церковного майна як пріоритет державної політики