Хиротония епископа Шепетовского и Славутского Владимира (Мельника)

01.07.2007 archive, Вестник №70, Официальная хроника

Хиротония епископа Шепетовского и Славутского Владимира (Мельника)

10 июня в резиденции Предстоятеля УПЦ состоялось наречение архимандрита Владимира во епископа богоспасаемого града Шепетовки. Слово архимандрита Владимира при наречении: «Ваше Блаженство, Блаженніший Владико і Отець! Ваші Високопреосвященства та Преосвященства! Богомудрі архіпастирі Церкви Христової!
Стою сьогодні перед Вашим святительським сонмом і з трепетом усвідомлюю, що Вашим діянням перст Господній підносить мене нині на архіпастирське служіння. Благословенням небес та опреділенням священного Синоду нашої святої канонічної Української Православної Церкви визначено мені поповнити число апостольських наступників у дні всецерковного святкування 15-ї річниці відновлення істинної соборності нашої Церкви та Вашого Первосвятительства на Київській кафедрі. Радіє і плаче моя душа, бо достовірно розумію, куди сьогодні іду і яке благе “ярмо” покладається на мої недостойні плечі.
Священномученик Ігнатій Богоносець ще на зорі церковної історії вчив, що „без єпископа немає Церкви”, „хто не з єпископом, той не з Христом”. Тому ще з древності єпископське служіння та охорона його преємства і чистоти стала предметом особливої турботи Церкви Христової. Через безпосередніх учнів Христа Спасителя – апостолів – єпископ отримував всю повноту благодатних дарів П’ятидесятниці. Усвідомлюючи, що цей двохтисячолітній благодатний ланцюг пронизує і моє грішне єство, падаю ниць, слізно молюся і перед Вами, святителі Божі, молитовно зі смиренням призиваю до Небесного Престолу: „Господи! Не моя воля, але Твоя свята нехай буде (Мф. 26, 42) ”.
Розмірковуючи над висотою визначеного мені служіння Матері-Церкві, усвідомлюючи власну гріховність та недостойність, переповнююсь хвилюванням, але втішаюсь словами первоверховного апостола Павла: „Сила Божа в немочі звершується (2 Кор. 12, 9), здібність наша від Бога (2 Кор. 3, 5)”. Пригадую милість Божу до псалмоспівця Давида, і його голос звучить у моїй душі: „Передай Господу шлях твій і уповай на Нього, і Він здійснить (Пс. 36, 5)”.
У моєму серці лунають слова Святого Письма: Єпископ повинен бути „святий, непринадний злу, непорочний, відділений від грішників (Евр. 7, 26)”. Вони закарбовуються на скрижалях моєї душі, створюють для мене ціль та сенс мого майбутнього життя. Цей євангельський вислів стане моїм життєвим девізом до останнього подиху.
Скільки досвіду та мудрості, скільки ревності та самовіддачі повинен мати архієрей Божий – сторож і ангел Церкви Христової, щоб непогрішно та безпристрасно виконувати свій архіпастирський обов’язок перед Господом, Церквою та Божим народом!? Чи зможу я понести великий тягар апостольського служіння, піти нелегким шляхом святих апостолів і сонму великих святителів, які прослідували стопами Божественного Учителя? Але на поклик Господа, що вибрав мене приєднатися до подвигу великих архіпастирів, з почуттям глибокого смирення відповідаю: ось я, Господи, перед Тобою, Ти знаєш мене! Іду на жатву велику (Мф. 9, 37). Пошли мене, Господи, працівником Твоїм, але не відверни лиця Твого від мене (Пс. 142, 7) і не залиш мене Своєї милості і благодаті.
Сьогодні перед моїми очима пропливає все моє життя. Низько кланяючись до землі, я висловлюю безмежну вдячність Предстоятелю нашої Церкви Блаженнішому Митрополиту Володимиру.
Ваше Блаженство! Тринадцять літ тому назад Ваші святі руки торкнулись моєї голови, і я отримав благодать священства. З тих пір Ви, Ваше Блаженство, стали для мене незмінним прикладом у служінні Всевишньому та Його Святій Церкві. І сьогодні через Вашу первосвятительську десницю та руки всечесних архіпастирів я отримую завжди «немічне зцілюючу і збідніле наповнюючу» Божественну благодать, що підносить і поставляє мене в один ряд преємників апостольської благодаті!
Переді мною рідні волинські краєвиди, де на безкрайніх мальовничих просторах у Свято-Успенському Зимненському жіночому монастирі залишились миті мого духовного становлення. Там біля древньої чудотворної ікони рівноапостольного князя Володимира я звершував перші богослужіння в сані священнослужителя. За це низький уклін і велика вдячність настоятельці найдревнішої на Русі обителі ігумені Стефані (Бандурі) та сестрам цього монастиря.
Одинадцять років мого життя нерозривно пов’язані з Варшавською духовною семінарією, де я ніс послух викладача. За благословенням Блаженнішого Митрополита Савви окормляв україномовні приходи на території Польщі.
Я приношу найщирішу подяку братії Спасо-Преображенського Новгород-Сіверського чоловічого монастиря, де за благословенням Первосвятителя нашої Церкви з 2004 року ніс послух намісника цієї святої обителі.
Я дякую своїм батькам, бо через них Господь сподобив мене прокладати свої грішні стопи на нашій святій землі. Приклоняюсь перед мудрими архіпастирями, боголюбивими пастирями та всіма мирянами, хто чи то словом, чи ділом зустрічався на моєму життєвому шляху. Земний поклін всім, хто дав мені можливість осмислити ази розуміння та істинного служіння Богу і людям.
Звертаюся зараз до Вас, архієреї Божі, і уклінно прошу згадати моє грішне ім’я у Ваших святительських молитвах. Зі страхом Божим чекаю того хвилюючого моменту, коли вогонь П’ятидесятниці опалить моє серце, щоб воно стало твердим горням і вмістилищем істин Православної Церкви. Благаю Всемилостивого Небесного Отця сповнити мене благодаті, щоб стати достойним наступником апостольського служіння та вірно і непохитно сповідуючи Його святе Ім’я, “звершувати святих на ділослужіння, для побудови Тіла Христового” (Єф. 4, 12)».

11 июня в Свято-Успенском соборе Киево-Печерской Лавры состоялась архиерейская хиротония архимандрита Владимира. Божественную литургию возглавил Блаженнейший Митрополит Владимир, которому сослужили митрополит Луганский и Алчевский Иоанникий, архиепископ Ровенский и Острожский Варфоломей, архиепископ Владимир-Волынский и Ковельский Симеон, архиепископ Вышгородский Павел, архиепископ Белоцерковский и Богуславский Митрофан, епископ Черниговский и Новгород-Сиверский Амвросий, епископ Васильковский Лука, епископ Бориспольский Антоний, епископ Нежинский и Батуринский Ириней.
Слово Блаженнейшего Митрополита Владимира при вручении жезла: «Преосвященный епископ Владимир!
Изволением Духа Божия через избрание Священного Синода Украинской Православной Церкви ты призван быть епископом Церкви Христовой, «Которую Он приобрел Себе Кровию Своею» (Деян. 20, 28). Таинство рукоположения через соборную молитву всей полноты церковной приобщило тебя к апостольскому служению. Отныне твоей главнейшей задачей является проповедовать, «вразумляя всякого человека и научая (его) всякой премудрости, чтобы представить… совершенным во Христе» (Кол. 1, 28).
Епископское служение – это подвиг, это непрестанное попечение о спасении пасомых, это постоянная борьба с грехом и непрерывный труд и молитва. Архипастырь должен проявлять особую заботу о том, чтобы его паства жила и развивалась в духе христианской нравственности. В наши дни это как никогда важно, потому что мирские прихоти и греховные устремления для многих заслонили свет Евангельской истины. Архиерей своей жизнью должен светить миру и указывать дорогу к обителям Отца Небесного. Ему дается особая благодать и дерзновение врачевать недуги общества. «Цель (духовного) врачевания, – наставляет святитель Григорий Богослов, – окрылить душу, исхитить из мира и предать Богу… Сего-то врачевания служители и сотрудники все мы, предстоятельствующие пред другими, мы, для которых важно – знать и врачевать собственные немощи и недуги, гораздо же важнее – быть в состоянии врачевать и искусно очищать других».
Как во времена апостольские, так и сегодня, епископу в его делании предстоит пережить много испытаний. «Я все терплю, – свидетельствует святой апостол Павел, – ради избранных, дабы и они получили спасение во Христе Иисусе с вечною славою» (2 Тим. 2, 10). Но трудности не должны тебя устрашать, так как они – залог тех светлых радостей, которые Господь обещал любящим Его (1 Кор.2, 9). Укрепляй себя обетованиями нашего Пастыреначальника, и это поможет тебе в духе смирения и любви быть живым орудием спасения душ человеческих. «Ибо мы для того и трудимся и поношения терпим, что уповаем на Бога живого, Который есть Спасителем всех человеков, а наипаче верных» (1 Тим. 4, 10).
Господь наш Иисус Христос по молитвам Его Преблагословенной и Пречистой Богоматери и предстательством святого благоверного и равноапостольного великого князя Владимира, преподобных Антония и Феодосия со всем сонмом отцев Киево-Печерских да соделает тебя достойным епископом Украинской Православной Церкви, верным ее традициям и канонам Святого Вселенского Православия.
А теперь приими этот жезл – символ святительской власти и мудрости – и преподай первое архипастырское благословение народу Божию, тем, которые сегодня усердно молились и духовно поддерживали тебя».

Біографія єпископа Шепетівського Володимира
Єпископ Володимир (в миру Мельник Костянтин Павлович) народився 26 листопада 1968 року в селі Невір Любешівського району Волинської області в сім’ї православних селян. У 1984 році закінчив сільську восьмирічну школу і поступив у Пінський сільськогосподарський технікум, по закінченні якого в 1988 році був призваний до служби в Збройні сили. У 1990 році поступив у Волинську духовну семінарію. У 1992 році пострижений єпископом Луцьким і Волинським Варфоломієм у чернецтвом з іменем Володимира, в пам’ять священномученика Володимира (Богоявленського), митрополита Київського і Галицького. Того ж року рукопокладений у сан диякона. Ніс послух у Свято-Успенському Зимненському жіночому монастирі.
У 1994 році поступив до Варшавської духовної академії, тоді ж в стінах Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври був рукоположений Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром у сан священика. З 1994 року ніс послух викладача та вихователя Варшавської православної духовної семінарії. У 1999 році возведений у сан ігумена.
У 2003 році Блаженнішим Митрополитом Володимиром возведений у сан архімандрита і незабаром призначений намісником Спасо-Преображенського Новгород-Сіверського чоловічого монастиря Чернігівської єпархії.

Агафангел, митрополит Одесский и Измаильский. Собор освобождения

Памяти митрополита Макария