Архієпископ Анатолій: “Налагодження співпраці влади і Церкви – першочергове завдання для Поліського регіону”

01.02.2007 archive, Вестник №65, Интервью

Архієпископ Сарненский и Поліський Анатолій: “Налагодження співпраці влади і Церкви – першочергове завдання для Поліського регіону”

– Владико, у кінці минулого року відбулася зустріч Президента Віктора Ющенка з єпископатом Української Православної Церкви. Які питання єпархіального життя підняли ви перед главою держави?
– На зустрічі з Президентом піднімалися різноманітні питання життя Української Православної Церкви. А керуючі єпархіями, насамперед, говорили про взаємовідносини Церкви і місцевої влади, адже в деяких регіонах голови державних адміністрацій налаштовані не зовсім толерантно до канонічної Церкви, перешкоджають її пастирській діяльності. Я, як керуючий Сарненською єпархією, говорив Президенту, зокрема, про те, що голова Сарненської райдержадміністрації Василь Багній веде наступ на Православну Церкву, загострює ситуацію в данному регіоні, підтримуючи необгрунтовані судові позови до православних громад. Я сказав Президенту, що налагодження співпраці влади і Церкви – першочергове завдання для Поліського регіону. Адже коли губернатором Рівненської області був Василь Червоній, гонитель Православя, ми не могли вирішити жодного церковного питання, як на рівні обласних, так і районних рад. Також існує проблема, що відділ у справах релігії при Рівненській обласній державній адміністрації очолює священик “київського патріархату”, якого поставив Василь Червоній. Це загострює всі проблеми і перешкоджає реєстрації православних громад. Президент висловив стурбованість таким станом справ і пообіцяв виправити ситуацію. Зокрема, він запропонував архієпископу Рівненському і Острозькому Варфоломею і мені, керуючому Сарненською єпархією, зустрітися з Віктором Балогою, головою Секретаріату Президента, для того, щоб обговорити проблеми в регіоні в присутності губернатора Рівненщини Віктора Матчука.

– Про що йшла мова на зустрічі в Секретаріаті Президента?
– Нам дали надію, що священик “київського патріархату” буде звільнений з посади керівника відділу у справах релігії при Рівненській обласній державній адміністрації. Крім того, нас запевнили, що будуть проведені зустрічі з главами держадміністрацій Поліського регіону, де буде йти мова про врегулювання відносин Церкви і місцевої влади.

– Ваше Високопреосвященство, Ваше архіпастирське служіння почалося в 1993 році. Як, на Ваш погляд, за цей час змінилося становище Церкви? Не в Києві, а в глибинці, в регіонах..
– На жаль, і сьогодні Церкві в західних регіонах дуже важко. Ми стали заручниками обставин, які там склалися. На цих територіях люди розділені, там активно діють уніати, “київський патріархат”, протестанти. Якщо говорити про Сарненську єпархію, то ми, наприклад, маємо в кожному селі протестантський молитовний будинок. Але не зважаючи ні на що, наша єпархія живе і розвивається.

– Новини з Вашої єпархії ще минулого року нагадували фронтові баталії: свавілля розкольників, яке допускала місцева влада, захоплення храмів. Чи змінилося що-небудь після того, як був звільнений з посади губернатора затятий філаретовець Червоній?
– Сьогодні губернатором Віктор Матчук. На жаль, він жодного разу не зустрічався з духовенством та не запрошував мене ні до своєї адміністрації, ні на святкування державних свят. Можна сказати, що обласна державна адміністрація ще не співпрацює з єпархіальним управлінням. Та я сподіваюсь, що після зустрічі в Секретаріаті Президента ми зустрінемось з губернатором і, можливо, будемо не тільки співпрацювати, а й потоваришуємо

– Згідно соціологічним опитуванням, більшість громадян України вважають себе православними. Чому ж, на Ваш погляд, так розповсюджені у нас усілякі секти? Як Ви їм протидієте в Сарненській єпархії?
– Сьогодні ми відкрили при більше ніж 100 храмах недільні школи, де священики проводять антисектантську роботу. На территорії Рівненської області є філія Києво-Могилянської Акадамії в місті Острозі. Багато наших молодих священиків навчаються в цій Академії на державному факультеті релігієзнавства, і вони всі вже мають право викладати предмет “Основи християнської етики” в школах. Хоча, за часів Червонія, нам було дуже тяжко проводити таку місію, чинилися всілякі перешкоди. Ми будемо сподіватись, що при новому губернаторі цього не буде. Хочу підкреслити, що поліські діти сприймають священика з повагою, адже все-таки у нас збереглася православну самобутність. Є і такий унікальний випадок в селі Карпилівка Рокитнянського району: православний священик Василій Іваничко викладає християнську етику в школі, хоча на 90 відсотків населення цього села –протестанти. За нього проголосували і вчителі, і жителі села.

– Не дивлячись на всі труднощі, в єпархії будується багато храмів. Розкажіть, що вже побудовано, які плани храмового будівництва?
– Більше 100 храмів вже побудовано і більше 20 – у стадії будівництва. Вся біда в тому, що не вистачає коштів, адже у нас бідний регіон. Тут ліси та пісок. На території 7 районів у нас не має жодного заводу чи фабрики. Села на межі вимирання. Так, нам тяжко, але будуємо храми.

– Чи присутнє життя Церкви в світських ЗМІ Вашої єпархії?
– На Сарненщині, наприклад, щоб опублікувати у світських ЗМІ звернення владики, необхідно зробити оплату як за рекламу. Така настанова місцевих органів влади. Я роблю, те, що можу – благословляю священиків до кожного православного свята давати в районні газети інформацію.

– Владико, цього року виповнюється 25 років вашого священницького служіння. Розкажіть про свій життєвий і пастирський шлях.
– У тому, що я став священиком, відіграв велику роль протоієрей Миколай Фадеєв, який був священиком Свято-Володимирського собору у Києві. Він сприяв моєму вступу до Ленінградської Духовної Семінарії. Я також дуже вдячний протоієрею Іоанну Черкашину, отцю Іоанну Чернієнко, які були кліриками цього собору. Біля них пройшло моє становлення, тут я прийняв рішення здобувати духовну освіті, а до цього, до речі, я хотів подавати документи до медичного університету. Коли я поступив в Семінарію відразу на другий курс, мене взяв до себе в іподиякони митрополит Ленінградський і Новгородський Антоній (Мельников), потім я став його келейником. У нього я на протязі 7 років ніс свій послух і навчання. Митрополит Антоній зіграв велику роль в моєму житті тоді, коли наставляв мене,тоді, коли попереджав про гоніння від богоборчої влади. Він сприяв моєму становленню, звершував мою дияконську хіротонію в Академічному храмі на честь Іоанна Богослова, рукополагав у Свято-Александро-Невській Лаврі в сан священника. Владика Антоній пропонував мені залишитися в Ленінградській єпархії, але я вважав, що мушу повернутися на Україну. Я вважав, що українська земля – сама благодатна, і на ній я повинен нести свій послух. Повернувшись на Батьківщину, я був призначений екзархом України у Свято-Маріє- Маглинівський храм в Білій Церкві. Тут я був настоятелем і благочинним Білоцерківського округу. Після цього я був настоятелем Свято-Михайлівського храму міста Обухів і очолював благочинія Обухівського, Миронівського, Кагарлицького, Богуславського районів. А за благословенням Блаженнішого Митрополита Володимира я прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській Лаврі з іменем Анатолій. Постриг наді мною звершував намісник Лаври, нині архієписком Миколаївський і Вознесенський Питирим. Згодом я виконував обовязки секретаря Київської Митрополії. Це були тяжкі часи – 1991-92 роки. Тоді Блаженніший Митрополит Володимир тільки приїхав і ми фактично відновлювали Київську Митрополію. Тут пройшло моє становлення, і за пропозицією Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всія України, та за рішенням Священного Синоду, я був призначенний на Рівненсько-Острозьку кафедру керуючим єпархією. То також були нелегкі часи. Президентом на той час був Леонід Кравчук, який всіляко насаджував “київський патріархат”. Місцева влада, на догоду резиденту, хотіла скрізь відрити розкольницькі приходи. Було дуже важко, але за мого управління єпархією було припинено захват храмів і організовано пять нових монастирів, відкрито духовне училище. Я особисто їздив по парафіям, де виступав перед людьми, врозумляв їх не піддаватись омані розколу.
Згодом Рішенням Священного Синоду УПЦ я був переведений на Глухівську єпархію. Тут я виступив з ініціативою перенести єпархіальне управління з Глухова в місто Конотоп, адже воно має 110 тисяч населення, а Глухів – 30 тисяч. Коли я був керуючим Конотопською єпархією жодна парафія не відійшла до розкольників. А коли рішенням Синоду було поставлене питання про розділення Рівненської єпархії і утворення нової, Сарненської, я був переведений у Поліський край. Це був 1999 рік. Там не було єпархіального управління, кафедральний собор був у стані розбудови. На сьогоднішній день ми можемо дякувати Бога за те, що кафедральний собор розписаний, більше 100 громад зареєстровані, функціонують і багато з них мають свої храми. Я горджусь тим, що тяжким трудом в нас за 7 років жодна громада не перейшла в розкол.

– Кажуть, що від майбутнього треба очікувати тільки хорошого . Владика, які Ваші плани щодо розвитку церковного життя в Сарненській єпархії?
– Ми будуємо єпархіальне управління, закінчуємо побудову двох кафедральних соборів. Маємо надію, що церковне життя в нашому регіоні буде налагоджуватись.

Бесіду вів Максим Брусніка

Премьер-министр Украины Юлия Тимошенко: «Задача любой власти заключается в том, чтобы не навязывать Церкви, что она должна делать, а снять определенные материальные трудности»

Эдуард Павленко. Защита семейных и духовных ценностей общества — основная ноша государства