23.11.2006. КИЇВ. “Ваше здоров’я”: Михайло Суховій – єдиний в Україні хірург із саном священика

23.11.2006 Церковь и общество

Шість днів присвяти собі, а сьомий — Богові. За таким принципом і живе Михайло Суховій — єдиний в Україні хірург із саном священика. Шість днів на тиждень він трудиться в хірургічному відділенні клінічної лікарні № 9 м. Києва, а сьомий проводить у молитвах до Господа, відправляючи служби в храмі Ікони Божої Матері Всецариці-Пантанаси при цій самій лікарні.
«Захищай докторську і вступай до духовної семінарії — будеш священиком», — так сказав під час однієї зі сповідей Михайлові Суховію його духовний наставник, схіархімандрит Іван Маслов. А коли Михайло Вікторович розгублено зауважив, що не збирається припиняти хірургічну практику, той відповів, що цього й не потрібно робити. Просто доведеться поєднувати лікування хворих з допомогою скальпеля та молитву про них, їхнє здоров’я. І навів як приклад видатного вченого хірурга-самородка і святого отця, нашого співвітчизника, кримського архієпископа Луку Войно-Ясенецького, канонізованого Українською православною церквою у 1996 році. Отримавши благословення на священицьку діяльність, Михайло Суховій почав подумувати про поїздку до Москви для вступу в семінарію. Та Господь подбав і про це: в Києві відкрилася духовна семінарія, студентом якої він став у 45 років. Вступав до неї інкогніто, бо тільки-тільки упав «нерушимий» Союз, а країна починала повертатися до духовності. Проте через деякий час «Киевские ведомости» опублікували статтю під назвою «Доктор медичних наук, керівник клініки — студент семінарії».
- Відразу ж після того мене викликав директор клініки, — згадує Михайло Вікторович. — Відбулася відверта розмова, і на запитання, чи не збираюсь я кидати лікарську справу і йти від них, відповів категорично: «Ні». Навчався я на заочному відділенні, що не заважало працювати, швидше, навпаки, допомагало.
Так і пролетіло 4 роки семінарії, потім ще 4 — духовної академії. Іспити довелося складати, як кажуть, за повною програмою: «А, доктор наук, іди-но сюди, ми тебе спитаємо». І вже потім, під спів церковного хору, було рукопокладення блаженнійшого митрополита Володимира в Києво-Печерській лаврі на священнослужіння Михайла. До речі, серед канонічних вимог до майбутнього батюшки обов’язковою є вимога не мати жодної фізичної вади. Тобто людина без руки, ноги, навіть із зігнутим пальчиком тощо не може бути священиком, тому що доводиться здійснювати причастя, долучати паству до таїнств Господніх.
Михайло Вікторович каже, що йому взагалі дуже пощастило: і благословення отримав, і семінарію відкрили в Києві, і головним лікарем клініки, де він працював, був Михайло Валюк, — чудовий медик і порядна віруюча людина. Саме він тоді зрозумів і підтримав Суховія — тепер уже хірурга-священика. І нині вони разом, два Михайли, дбають про цю Божу справу — про духовне та фізичне здоров’я людей…
Михайло Суховій — незвичайний лікар. Доктор медичних наук, керівник Клініки хірургічної гематології Інституту гематології і трансфузіології АМН України, директор Центру діагностики і хірургічного лікування хворих із вродженими і набутими порушеннями згортувальної системи крові, він узявся оперувати людей з гемофілією, чого не робив до нього жоден хірург. Адже відомо, що через погане згортання крові гемофілікам навіть пломбу в зубі бояться поставити без лікаря-гематолога, а про серйозне хірургічне втручання не могло бути й мови. Проте Михайло Вікторович провів понад тисячу операцій на органах черевної порожнини та опорно-рухового апарату таких хворих. Сотням гемофіліків повернув рухомість кінцівок, усунувши різні деформації суглобів за допомогою апарата Волкова-Оганесяна. Лікар-учений Суховій захистив докторську дисертацію «Профілактика і лікування уражень опорно-рухового апарату у хворих на гемофілію», написав 60 статей і тез, присвячених проблемі вроджених і набутих уражень згортувальної системи крові, розробив програму комплексної гемостатичної терапії хворих на гемофілію до і після операції. Михайло Вікторович пишається людьми, з якими працює, своїм Центром, де проводять унікальні операції, єдиною в Україні референтною ліцензійованою лабораторією, що визначає фактори гемостазу (згортувальної системи крові).
- Протягом 20 років під моїм керівництвом захистили дисертації 4 кандидати медичних наук, — ділиться науковими досягненнями і планами Михайло Суховій. — Остання кандидатська була присвячена спленектомії у разі хвороби Верльгофе. Нині виконуються ще 2 кандидатські та 2 докторські дисертації з проблеми гемостазу.
Хірургічне відділення, де працює Михайло Суховій, теж не схоже на інші. Тут навіть дух свій, особливий. У палатах на стінах образи Ісуса Христа, Богородиці, Пантелеймона Цілителя. А в очах пацієнтів не відчай, а віра в одужання, бо за їхнє здоров’я тут борються не лише скальпелем чи ліками, а й молитвою. Вони самі, їхні близькі і, звичайно, отець Михайло.
- У мене в передопераційній теж є іконка Божої Матері, — розповідає Михайло Вікторович. — Перед операцією звертаюся подумки до Господа про допомогу, про благословення. Беручи до рук скальпеля, благословляю хрестом місце, де проводитиметься операція.
І, мабуть, сам Господь допомагає Михайлові Суховію робити те, що не вдається іншим — витягувати з того світу безнадійних хворих.
- Ось тут у нас лежить Микола з Дніпропетровщини, — показує лікар на юнака без однієї ноги. — Привезли хлопця майже безнадійного: у стані сепсису та псевдопухлини лівої ноги. Він уже й жити не хотів. У Миколи гемофілія супроводжувалась швидким руйнуванням кісткової тканини, медикам обласної лікарні довелося навіть праву ногу ампутувати. Провівши унікальну операцію з видалення псевдопухлини стегна, ми змогли цей процес зупинити, і Микола вже одужує. Тепер з ним — і надія, і віра в життя. За хлопця всі молилися: і я, і він сам, і його матуся, — з ніжністю розповідає Михайло Вікторович, звертаючи погляд на жіночку, що сидить поруч на стільці.
Багато хворих, полікувавшись у Суховія, стають здоровшими не лише тілом, але й духом. Добрі справи хірурга знаходять відгук у серцях його пацієнтів. Так, наприклад, за кошти колишніх хворих, яким допоміг Михайло Вікторович, на місці старого складського приміщення збудували храм при лікарні. Символічно, що на цьому місці у ХІХ ст. розташовувалась дивізійна церква, тож тепер знову все повернулося на круги свої.
Багато ікон подаровано храму родичами хворих, а ікона Божої Матері Всецариці вся прикрашена коштовностями, які приносять до неї як подяку за поміч пацієнти та їхні близькі. Отож Божий промисел розквітає, уже при церкві діє недільна школа милосердя, яку відвідують понад 30 діток. Тут вони читають Євангеліє, вчаться жити за Господніми заповідями. А міська профспілкова організація медиків на чолі з Ларисою Коноровською подарувала храмові дзвін, який тепер щонеділі та на свята скликає парафіян на службу Божу.
- Дзвін має голос, щоб не лише закликати, — коментує подарунок Михайло Вікторович, — він — ще й велика сила, що відлякує різні хвороби. Згадайте, навіть у минулому під час епідемії чуми чи іншої пошесті по церквах дзвонили в дзвони, яких боялася будь-яка нечисть.
Дзвони церкви Пресвятої Богородиці лунають на весь Сирець. До цього храму на свята сходяться мешканці всіх прилеглих будинків, тут же і діточок хрестять, і воду на Водохреща та паски на Великдень святять.
- А в День Воскресіння Христового, — далі розповідає головлікар Михайло Валюк, — ми разом з отцем Михайлом проходимо відділеннями лікарні, вітаємо всіх з празником і кожному пацієнтові даємо крашанку з пасочкою.
Уже багато гарних традицій є в цій клінічній лікарні. Традицією стало і благодійництво, допомога ближньому, лікування, і харчування людей, відкинутих суспільством: бомжів, п’яниць. Часто, особливо взимку, потрапляють сюди люди напівроздягнені, з обмороженими руками й ногами. Тут їх виходжують і одягають у речі, які приносять до церкви парафіяни.
- Одного разу до нас навіть привезли колишню балерину, — розповідає Михайло Вікторович, — з обмороженими ногами. Вона не мала домівки і навіть не пам’ятала свого імені. В оперному театрі ми дізналися її прізвище, вилікували жінку і влаштували в інтернат для працівників культури. Отак і врятували ще одну людську душу.
А я подумала, скільки ж людських душ врятували і ще порятують у цій церкві і лікарні ці чудові люди? Мабуть, що дуже багато, бо з ними — талант, покликання лікаря і сила Господа, який їх веде і направляє.
Любов ПОЛЬОВА-САХАНДА

23.11.2006. ЧЕРКАССЫ. Харизматы коллективно покаялись в антисемитизме

23.11.2006. ДНЕПРОПЕТРОВСК. Митрополит Ириней освятил место под строительство храма на территории военной части воздушно-десантных войск