Україна Православна

...

Официальный сайт Украинской Православной Церкви

04.10.2006. КИІВ. Газета “Хрещатик”: “Все минеться, лише правда зостанеться…” Таким був девіз Пилипа Морачевського, котрий понад сто років тому першим переклав українською мовою Святе Євангеліє”

Половину будинку на столичній вулиці Рогнідинській, 2 осучаснили під офіси, а на другій і досі зберігся відбиток старовини. Тут на початку минулого століття жили нащадки Пилипа Морачевського. Сам перекладач Євангелія побував у Києві лише кілька разів. Народився він 1806 року в селищі Шестовиці, що на Чернігівщині, у сім’ї небагатих дворян. Навчався в Харківському університеті, який тоді був осередком національної просвіти, адже там працювали Григорій Квітка-Основ’яненко, Петро Гулак-Артемовський, Іван Срєзнєвський… І хоча Пилип був студентом математичного відділення, дуже цікавився письменством, сам складав вірші (до цього його приохотив літературознавець та етнограф Іван Кульжинський). Кілька його ліричних поезій надрукували в журналі “Украинский альманах”.
Після закінчення університету (в 1828-му) Морачевський викладав математику в Сумському повітовому училищі, та через два роки зрозумів, що його стихія — слово. Молодий учитель склав іспит з російської словесності в Харківському університеті й здобув звання викладача-мовника. Після цього поїхав до Луцька: працював у місцевій гімназії, доки цей край оголосили “исконно русским”. Тоді Морачевський переїжджає до Кам’янця-Подільського, де працює спершу старшим учителем, а згодом інспектором. З 1849 до 1859-го Пилип Семенович був інспектором у ліцеї князя Безбородька і Ніжинській гімназії.
Те, що українську мову тоді називали мовою селян, обурювало педагога, і він вирішив вивчати її на науковій основі. У 1853 році подав на розгляд Імператорської академії наук створений ним Словник малоросійської мови за полтавським діалектом. Письменник Василь Шендеровський, який досліджує творчість Морачевського, вважає, що саме ця праця наштовхнула його на думку про видання Євангелія рідною мовою. Перекладав з слов’янської, латинської, німецької, французької та польської мов. Взявшись за справу, вчений замислив заручитися підтримкою впливових церковних діячів, отож 28 вересня 1860 року пише листа митрополитові Санкт-Петербурзькому і Новгородському Ісидору, в якому переконує його, що “дванадцятимільйонне населення Малоросії теж має право читати Біблію рідною мовою”. Сановник від імені Синоду відповідає категоричною відмовою. Через рік Морачевський звертається вдруге, сподіваючись, що наполегливістю вдасться розтопити кригу. Не вдалося. Рукопис повернули 15 квітня 1861 року. В день смерті дружини.
І все-таки Пилип Морачевський не зневірився і вирішив довести справу свого життя до кінця. Подав виправлений і переписаний начисто переклад усіх чотирьох Євангелій до Академії наук. Рецензенти Ізмаїл Срєзнєвський та Олександр Востоков написали позитивний відгук. Синод не зважив на думку Академії і послав переклад на розгляд калузькому архієпископові Григорію, начальникові жандармерії Долгорукому та київському генерал-губернаторові Анненкову. Архієпископ Григорій, українець за походженням, схвалив та рекомендував опублікувати працю, проте Долгорукий та Анненков заявили, що україномовна книга є “шкідливою та небезпечною”.
Василь Шендеровський переконаний: саме Євангеліє в перекладі Морачевського та вірш Павла Чубинського “Ще не вмерла України…”, який згодом став Державним гімном, були поштовхом до проголошення царським урядом циркуляра № 394 (відомого в історії, як Валуєвський) про заборону друкувати книги “малоросійською мовою”. Як писав Микола Комаров у праці “Пилип Морачевський та його переклад Святого Євангелія на українську мову”, опублікованій у Одесі в 1913-му, після 1863 року видання українських книжок практично припинилося. Виходило по одній-дві книги на рік.
За таких обставин Морачевський уже й не сподівався оприлюднити свою працю, проте роботу не припиняв: переклав “Діяння апостолів”, “Псалтир”, уклав курс “Священної історії” для училищ та народних шкіл. Головним девізом ученого були такі слова: “Все минеться, лише правда зостанеться”. Коли відчув, що доживає віку, всі свої твори надіслав до Академії наук на зберігання до ліпших часів. А 1879-го Пилипа Морачевського не стало.
Про вченого та його праці згадали лише через чверть століття, коли в культурному житті імперії розпочалася своєрідна відлига. 1905 року Академія наук вирішила таки видати Євангеліє українською мовою. Це рішення прийняли, бо у Відні вже надрукували Святе Письмо в перекладі Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя та Івана Нечуя-Левицького, яке нелегально перевозили на територію Російської імперії. Отож 25 лютого імператор затвердив постанову Ради Комітету міністрів про зняття заборони на видання українського Євангелія. Синод також нарешті благословив працю на публікацію в Московській синодальній друкарні під наглядом Кам’янець-Подільського єпископа Парфенія. Книга побачила світ навесні 1906-го. Спочатку Євангеліє від Матвія, а потім від Луки, Іоанна та Марка. Перший наклад — п’ять тисяч примірників — розкупили вмить. Довелося в червні додруковувати ще десять тисяч, а у вересні — ще двадцять. Микола Комаров писав, що коли в храмі у Кам’янець-Подільському на Великдень вперше зачитали Святу Книгу українською мовою, люди розгубилися, а потім почали плакати від радощів, що почули слово Боже рідною мовою.
За часів Центральної ради та Української Народної Республіки Євангеліє в перекладі Морачевського мало особливе значення: за ним проводили службу в церквах. А коли наші співвітчизники масово їхали за океан у пошуках щастя, брали цю книжечку з собою. Саме в Америці сорок років тому її вперше перевидали. Увагу тамтешніх вчених діяльність Морачевського привернула вже давно. У Пенсільванському університеті надруковано кілька праць про життя сподвижника.
Нині про Морачевського згадали й у нашій країні, адже 2006 року виповнюється дві круглі дати, пов’язані з його життям та творчістю: двохсотліття від дня народження та сторіччя публікації перекладеного ним Євангелія. Відомий поет та голова Українського фонду культури Борис Олійник переконаний: важливо, аби ім’я Пилипа Морачевського увійшло до “діючого корпусу духовних предтеч, бо його праця доводить, що ідея українства природна, вона виходить ще з генетичного коду”. У листопаді науковці планують провести конференцію, де обговорюватимуть роль Пилипа Морачевського в національній історії. А Василь Шендеровський вважає, що про перекладача повинні знати не лише шевченкознавці та патріоти-ентузіасти. Він впевнений: постать Пилипа Семеновича така вагома, що потрібно видати книгу про нього, встановити меморіальні дошки в містах, де він жив та працював.
Оксана Корнійчук