26.09.2006. ЛУЦЬК. Анно-Зачатіївській церкві — 250 років

26.09.2006 Летопись епархий

23 вересня урочисто відзначено 250-літній ювілей Свято-Анно-Зачатіївської церкви села Ржищів Горохівського району Волинської області. З цієї нагоди з архіпастирським візитом село відвідав митрополит Луцький і Волинський Ніфонт. Владика відслужив Божественну Літургію та подяний молебень і після хресного ходу усім парафіянам, які молилися на службі, благословив іконочки з Ієрусалиму.
Історія Ржищева почалася багато віків тому. За дослідженнями місцевого краєзнавця Никифора Притолюка, колись на нинішній території села був острів, з трьох боків оточений непрохідними болотами. Добратися туди можна було лише з заходу, де між колючими чагарниками і лісом бігла непримітна для чужих очей стежка. Коли на Волині з’явились орди хана Батия, острів став прихистком для місцевого люду. Із західної сторони втікачі зробили частокіл для захисту від звірів та ворогів і назвали це місце Вістрів. Після того, коли 1256 року князь Данило вигнав татар з Волині, поселенці остаточно обжили острів, на місці кількох тимчасових землянок побудувавши хати. Першу вулицю назвали Ліщинською, згодом з’явилася Селянська. Як кажуть люди, село без церкви, як господа без матері. Це добре розуміли наші предки, тому за якийсь час у Вістрові на горбку виріс ошатний православний храм.
Майже півтора століття вістрівські селяни прожили вільними. Коли ж у 1395 році полчища татар пішли далі на Русь, теперішня територія Горохівщини увійшла до складу Польської держави. Вістрівськими землями заволодів шляхтич Жищовський (Rzyszowsky). Він і перейменував село на честь свого прізвища – Ржищів. Місцевим селянам випала нелегка доля кріпаків. Мусили відробляти панщину – обробляли поля магната, копали рови, щоб осушити болота, звели на острові млина.
Минав час. Село розбудовувалось, церква старіла і вже не вміщала людей. У1756 році збудували новий Свято-Зачатіївський храм. В нього перенесли образи і царські врата зі старої церкви. До 1914 року до складу Ржищівської парафії входило сусіднє село Брани. Священик, який проживав у Бранах, приїжджав до Ржищева кіньми два рази на місяць. У церковних документах збереглися відомості про те, що місцеві жителі самі займалися облаштуванням території біля храму. Зокрема, у 1911 році церковний староста Йосип Сімашко і касир Яким Притолюк за свої кошти купили залізо на огорожу для церкви, яку викував ржищівський коваль Андрух Притолюк. Деревину на стовпчики придбали Герасим Мельничук і Захар Притулюк. Нелегкі випробування випали на долю Свято-Зачатіївської церкви. Під час першої світової війни за наказом тодішньої влади зняли і вивезли з її дзвіниці дзвони, нові ж змогли придбати тільки 1935 року. Боячись, аби їх не спіткала участь перших, в Велику Вітчизняну ржищевці самі зняли дзвони і закопали в землю. Лише 1958 року місцеві жителі знову почули їх мелодійний голос. На жаль, недовго дзвони кликали село на молитву – у 1960-у безбожна влада закрила церкву.
«Парафіяни нашого села були готові до цього, – згадує ржищівчанка Надія Мельничук. – Зібрали сход і всім повідомили про це. Не один раз приїздили з району, хотіли забрати ключі від церкви і зробити з неї склад. Але люди не дозволили. На зборах кинули ключі в натовп, аби владці не дізналися, у кого вони є. А вони опинились в Семенюків Івана та Федори. Щонеділі та в свята ми таємно збиралися в церкві і читали Святе Письмо. Коли ж про це дізнались в районі, приїхала комісія і заборонила. Хотіли в Семенюків відібрати ключі, проте, незважаючи на погрози, не відразу безбожникам вдалось це зробити. Лише 1985 року забрали ключі.»
Тридцять років ржищівська церква стояла пусткою. У храмі не служилося, проте люди берегли святиню: ремонтували огорожу, крили дзвіницю бляхою, зробили цементні сходи, облаштували прохід до церкви з вулиці, прибирали на цвинтарі.
Коли ж в кінці 80-х років минулого століття почали відкривати церкви, про це дізнались і в Ржищеві. «Я поїхала до Луцька, і випадково почула цю новину, – розповідає Любов Карплюк. – Дізналась адресу, куди можна написати. Повідомила в селі, де відразу вирішили звернутись з проханням. Написали листа, зібрали підписи з усього села. За якийсь час кілька людей, серед яких була і я, поїхали добиватися правди до Києва. Нам сказали, що за якийсь час отримаємо відповідь. Так і було. Після цього ще в область та район їздили тринадцять разів, поки в травні 1989 дочекались відкриття…»
З липня 2006 року храм преобразився. Стараннями настоятеля свящ. Валентина Марчука, парафіян та благодійників за короткий проміжок часу вдалося зробити потужний ремонт церкви всередині та зовні. Встановлено металеві оклади престолу та жертовника, також придбано багато церковних речей, відреставровані ті, що були у вжитку.
Звертаючись до богомольців, владика Ніфонт зокрема сказав «Сьогодні ми зібралися у цій церкві, щоби подякувати Богу за 250 років існування цієї святині. За чверть тисячоліття в історії храму траплялося багато негараздів. Він пережив унію, польське поневолення, дві війни та напади безбожної влади ХХ століття. Але сердечна віра простих людей не залишала цю святиню і зберегла її до наших днів. Дивний Божий Промисел, два місяці тому я відвідував вашу церкву і зараз не впізнаю її. За цей короткий час вона повністю оновилася. Хотілося б, дорогі браття і сестри, щоби ви запам’ятали цей 2006 рік, те як знайшлися благодійники і прихожани, які разом з батюшкою і в день і пізно ввечері працювали над благоустроєм цього Божого дому. Сьогодні ця святиня радіє і сяє Божою благодаттю – 25 священнослужителів звершили тут Божественну Літургію. Мабуть у цій церкві такого ще не було. Все це є свідченням вашої живої віри, яка хай передається з роду в рід, до другого Пришестя Христового.»
Слід відзначити особливу заслугу у відновленні церкви настоятеля о. В. Марчука – за два місяці свого перебування у селі батюшка не лише спромігся зробити ремонт храму, а й запровадити у місцевій школі викладання Закону Божого для дітей. Село переживає справжнє духовне піднесення і оновлення.
На увагу до заслуг перед Українською Православною Церквою керуючий Волинською єпархією митрополит Луцький і Волинський Ніфонт нагородив настоятеля храму орденом Нестора Літописця ІІ-го ступеня. Церковні нагороди також були вручені благодійникам та прихожанам, які особливо відзначилися при відновленні церкви.
Прес-служба Волинської єпархії

26.09.2006. ІВАНО-ФРАНКІВСЬК. Мер міста нагороджений орденом святого рівноапостольного князя Володимира

26.09.2006. МИЛАН (Италия). В праздник Рождества Пресвятой Богородицы православная община св. Амвросия отслужила Божественную Литургию на гробнице святой мученицы Пелагии