10.04.2006. ПОЛТАВА. В єпархії відзначили пам’ять новомученика Василія (Зеленцова)

10.04.2006 Летопись епархий

4 квітня, У Свято-Макаріївському кафедральному соборі відбулися урочисті богослужіння з нагоди пам’яті Полтавського священномученика Василія (Зеленцова), єпископа Прилуцького, вікарія Полтавської єпархії. Всенощну напередодні свята та Божественну Літургію Передосвячених Дарів очолив, із благословення єпископа Филипа, протоієрей Георгій Звєрєв, якому співслужили соборні клірики.
Василій Іванович Зеленцов народився в 1870 році в селі Зимарове Ранненбурзького повіту Рязанської губернії в родині священика. Закінчив юридичний факультет університету і Санкт-Петербурзьку духовну академію, викладав у Духовному училищі. У 1917-1918 роках брав участь у Помісному Соборі Руської Православної Церкви.
Прибув до Полтави з єпископом Феофаном (Бистровим). Був місіонером у світському званні. 1919 року висвячений архієпископом Феофаном у сан священика, служив у Свято-Троїцькій церкві Полтави. Любов до ближнього була способом життя отця Василія: він пішки обходив околиці, допомагаючи бідним. Крім того, отець Василій утримував і виховував чотирьох осиротілих дітей одного священика. Іновірців батюшка напоумляв і переконував, не боявся проводити публічні диспути не тільки з сектантами, а й із безбожниками.
У 1922 році почалася кампанія з вилучення церковних цінностей «на користь голодуючого Поволжя», що потрібно було також і для приниження й ослаблення Церкви. Отець Василій різко виступив проти розграбування храмів. Він звернувся до парафіян із проханням жертвувати голодуючим хліб, а до влади – щоб вона визначила, скільки конкретно потрібно хліба. Батюшка заявив: «Ми дамо вам вдвічі, втричі більше, але не чіпайте наших храмів». Проти отця Василія було порушено «політичну» справу.
Знаходячись у в’язниці, де його тримали до суду, батюшка проповідував, а все, що йому передавали, роздавав нужденним в’язням. Влітку 1922 року відбувся суд (або, як говорили тоді в Полтаві, «розправа») над священиком Свято-Троїцької церкви Василієм Зеленцовим. Обвинувачення – опір вилученню церковних цінностей. Суд був «показовим», і все було вирішено заздалегідь. Суд, як і слід було очікувати, виніс смертний вирок. При останньому слові – «до розстрілу» – отець Василій широко перехрестився і благословив усіх, сказавши при цьому: «Господь із вами, заспокойтеся, все в Божій волі, бачите, адже я спокійний. Ідіть з миром».
Тим часом захисник подав клопотання про помилування, а делегати від усіх жителів міста, і зокрема – полтавських промислових підприємств, поїхали в Москву до Леніна. З думкою робітників порахувалися – і замінили смертний вирок 10-ма роками тюремного ув’язнення.
Страстотерпця помістили в загальну камеру. Там священика дуже любили; навіть запеклі кримінальники називали його «наш батюшка» і захищали від знущань тюремників, не дозволяли йому виконувати наряди (прибирати в приміщенні, виносити нечистоти), не лихословили в його присутності.
Згодом отця Василія перевели до Харкова, де він і відбував термін, який після чергової амністії скоротили більш ніж удвічі. У Харкові ув’язненого батюшку якось повезли на антирелігійний диспут. Там отець Василій виголосив таку яскраву промову, що про неї заговорило все місто.
Після звільнення батюшка прибув до Полтави, і тут, згідно з бажанням пастви, був висвячений во єпископа Прилуцького, вікарія Полтавської єпархії. Хіротонію звершили блаженної пам’яті архієпископ (згодом митрополит) Полтавський і Переяславський Григорій (Лісовський, + 1927) і таємно прибулий єпископ Глухівський Дамаскін (Цедрик, + 1937, священномученик).
Владика Василій намагався активно боротися з виниклим у той час самосвятством, викликав ватажків самосвятів на публічні дебати про віру, але керманичі лжеавтокефалії, знаючи мудрість і силу слова владики, побоялися прийняти виклик.
Преосвященний продовжував служити у Свято-Троїцькій церкві, і багатолюдей за звичкою називали його просто «отцем Василієм». Владика знав імена всіх своїх парафіян, любив їх, цікавився життям кожного.
У своїх проповідях владика викривав злочини безбожників, і чим більшими були ці злочини, тим мужніше й голосніше звучали викриття.
У 1926 році Преосвященний був знову заарештований і засланий на три роки до Соловецького табору, а близько 1928 року – висланий із Соловків, ймовірно, в Іркутську область (але можливо, що й на Колиму чи в Магадан). З нового місця заслання надійшла від владики остання звісточка: на маленькій листівці були слова «Мирно спостерігаю захід сонця. Так наближається до заходу і моє життя…»
9 грудня 1929 року владику знову заарештували – і цього разу привезли до Москви, на Луб’янку. А 3 лютого 1930 року Преосвященного Василія засудили до розстрілу.
Тільки Бог знає, якими були останні дні священномученика. За одними даними, владику розстріляли в одному з підвалів на Луб’янці в Страсний Четвер 1930 року; за іншими – після звірячого допиту кинули живим до тюремної клоаки. За даними Свято-Тихонівського богословського інституту (Москва), священномученик похований на Ваганьковському цвинтарі.
Пам’ять про мудрого і велелюбного архіпастиря, вірного і стійкого воїна Христового єпископа Василія завжди жила в душах віруючих полтавчан. Сотні людей молилися за упокій «убієнного єпископа Василія», вшановували його як святого і просили на допомогу в молитвах. І ось, з благословення митрополита Полтавського і Кременчуцького Феодосія (нині покійного), було подано матеріали для канонізації священномученика. Багато зусиль до збирання документів про життя та мученицьку кончину святого доклав протоієрей Олександр Антонюк, клірик Спаської церкви міста Полтави.
11 червня 1997 року на засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви прийнято рішення про причислення убієнного єпископа Прилуцького, вікарія Полтавської єпархії Василія (Зеленцова) до сонму святих. Днем святкування пам’яті священномученика Василія встановлено 22 березня/4 квітня.
З благословення митрополита Феодосія було також написано ікону священномученика, створено службу.
Урочистості з прославлення священномученика Василія відбулися в Полтаві 4 квітня 1998 року, в день святкування пам’яті святого. Було востаннє відправлено заупокійну літію по убієнному єпископу Василію. З того часу щороку в день його пам’яті відбуваються богослужіння за уставом храмового свята, обов’язково служиться Божественна літургія.

10.04.2006. МОСКВА. Архієпископ Августин очолив читання Великого канону у Донському чоловічому монастирі

10.04.2006. РІВНЕ. Спільно з польською молоддю в єпархії буде організовано православний молодіжний табір