60-летие Львовского СобораВолодимир Свистун. Відірвані насильством, повернені любов’ю

01.03.2006 archive, Вестник №54, Тема номера

60-летие Львовского Собора

Відірвані насильством, повернені любов’ю

Володимир Свистун

Виповнюється 60 років з дня возз’єднання греко-католиків із Православною Церквою. 8-10 березня 1946 року у Львові відбувся Собор греко-католицької (уніатської) Церкви, учасники якого вирішили відірватись від католицтва і повернутись у лоно Православної Церкви.
Коли було звершене об’єднання усіх українських земель, яке жителі Західної України сприйняли як визволення від вікового іноземного поневолення, це логічно викликало потребу і церковно-релігійного возз’єднання українського народу, а саме — ліквідацію Берестейської унії і розрив з Ватиканом. Бог у тому часі подарував нашому народу ще один шанс стати духовно єдиним, а віруючим Галичини повернутись до споконвічної віри своїх прабатьків.
Це не був випадковий процес, як дехто з сучасних уніатів старається представити сьогодні. Сама історія показала безперспективність будь-яких політичних утворень, які державна влада прагнула привити Христовому Тілу. Унія 1596-го, штучно насаджена єзуїтами при підтримці польського короля з метою окатоличення та полонізації українців, довго не приживалася й відразу зникала там, де слабла або зникала католицька держава. Бо де нині унія серед жителів Волині чи Білорусі, що масово покинули уніатство, визволившись від польського ярма на півтора століття раніше?
Галицька єпархія, найміцніша в Україні, трималась до останнього. Якби не наступниця Речі Посполитої — Австро-Угорська імперія, що законсервувала релігійне становище на цих землях до початку ХХ століття, можливо, ми б згадували про унію як одну з багатьох чорних сторінок у вітчизняній церковній історії поряд зі знищенням наших культурно-цивілізаційних досягнень монголо-татарами чи іншими деструктивними явищами минулого. Сьогодні ж ми знаємо про Терезин і Талергоф, Мараморошський процес, щорічні прориви кордону під час нелегальних паломництв у Почаїв і масовий перехід українців-галичан на Православ’я під час Першої світової. Перемога у Великій Вітчизняній війні стала поштовхом для звершення історичної справедливості.
Скликання об’єднавчого Собору стало головною ідеєю Ініціативної групи по возз’єднанню Греко-католицької з Руською Православною Церквою. Засновниками руху стали отець-доктор Гавриїл Костельник, настоятель Спасо-Преображенської церкви у Львові (представник Львівської єпархії), генеральний вікарій Перемишльської єпархії отець-доктор Михайло Мельник та отець Антоній Пельвецький (представник Станіславської єпархії). Після заклику, зверненого до греко-католицького духовенства в західних областях України, до Ініціативної групи почали приєднуватись сотні священнослужителів, яких в переддень Собору було 986 чоловік (не приєднався 281 священнослужитель). Така прихильність духовенства стала результатом колосальної просвітницької роботи, проведеної протопресвітером Гавриїлом Котельником. Раніше за сучасників усвідомивши усю безвихідь становища Греко-католицької Церкви, він підготував та видав полемічні твори, де проаналізував головні відхилення католицизму від апостольського вчення та безперспективність унії у своїй суті. Протягом 1945-1946 років Костельник об’їхав усі деканати (благочиння) трьох уніатських єпархій, де провів конференції для місцевих священиків.
Свідченням прихильності простих віруючих до діяльності свого духовенства, спрямованої на возз’єднання з Православ’ям, стало свято Хрещення Господнього (19 січня 1946 року). Тоді на чолі з архієпископом Львівським і Тернопільським Макарієм православним і уніатським духовенством, що стояло обабіч “йордані”, було двічі звершено чин освячення хрещенської води. Разом стояли священики, православні і греко-католики. За свідченням очевидців, такого напливу віруючих Львів не бачив протягом десятиліть. Віруючі греко-католицьких парафій вже у тому часі виступали за возз’єднання у прадідівській вірі з Православною Церквою, оскільки для них Рим був завжди чужим, і вони зберігали у своїй душі предківські релігійні почуття.
Собор не міг відбутись без участі єпископів, що вийшли зі свого духовенства. На прохання Ініціативної групи Патріарх Московський і всієї Русі Алексій І благословив звершити перше приєднання галицького духовенства до Православної Церкви та хіротонії нових єпископів для Самбірсько-Дрогобицької і Станіславської єпархій. Хіротонії були звершені у Києві 24 і 25 лютого 1946 року. Перед цим разом з нареченими священиками Антонієм Пельвецьким і Михаїлом Мельником до Православної Церкви приєднались отець Гавриїл Костельник з десятьма найвідомішими священнослужителями Греко-католицької Церкви. Чин приєднання звершив Екзарх України Митрополит Київський і Галицький Іоанн у Хрестовоздвиженській церкві Києво-Печерської Лаври. За свідченнями учасників цього богослужіння, усі глибоко відчули важливість і святість моменту. Сповнювалась мрія усього життя отця Гаврила, бо у стінах Лаври він знайшов самого себе після довгих пошуків Божої правди. Коли він розпочав своє слово, то сказав його з таким натхненням, що у деяких місцях промови плакали усі: Екзарх, духовенство, проповідник і увесь храм.

Настав час повернення до прабатьківської віри — 8 березня 1946 року розпочався відомий Львівський Собор. Прибуло 216 делегатів від трьох уніатських єпархій і 19 світських делегатів. На початок благої справи був відправлений молебень. Згідно передсоборного засідання до президії ввійшли протопресвітер Гавриїл Костельник, єпископи Антоній і Михаїл. Православну делегацію представляли єпископи Львівський Макарій (Оксіюк) і Мукачівський Нестор, керуючий справами Українського Екзархату протоієрей Костянтин Ружицький.
Отець Гавриїл Костельник сказав вступне слово. Після виступу про діяльність Ініціативної групи він виголошує доповідь про мотиви возз’єднання і пропонує розпочати дискусію про подальшу долю Греко-католицької Церкви. Справа возз’єднання була висвітленою з ідеологічно-богословської і історичної точок зору єпископом Антонієм і протоієреєм Йосифом Мариновичем. Після доповідей отця Іоанна Лоточинського та інженера Павла Дубрака Преосвященний Антоній зачитав лист від 83-літнього старця селянина Михайла Гапи з села Сетихів: “Я віруючий греко-католик, селянин села Сетихів Львівського району, Михайло Гапа, довідався про те, що у Львові зібралися Всечесні Отці вирішувати велику справу — з’єднання Церков. Мені пощастило дожити до того часу, коли на старості днів буду православним. З нагоди цього передаю Собору мій дарунок — хрест, який тримали ще мої діди, як знак любові до Православ’я, а нині ми вертаємось до своєї Матері — Православної Церкви. Прошу прийняти цей хрест як символ любові до Православ’я від імені нас, старших людей, і залишити у святому Юрі, як давню згадку того, що нас примусили прийняти унію, але в душі ми залишались православними”. До Президії Собору надійшли десятки телеграм від духовенства і віруючих Греко-католицької Церкви, в яких, крім вітань, були побажання возз’єднатись з Православною Церквою.
На соборних слуханнях було обговорено багато питань, але чи потрібні були аргументи та коментарі, коли справа велася про повернення до віри своїх батьків? Гавриїл Костельник, завершуючи підсумки дискусії, сказав: “На Соборі отці делегати не заявили жодного аргументу проти нашого возз’єднання з Православною Церквою. У своїй же підготовчій діяльності я зустрічався тільки з прикрим фактом “заляканої совісті”… тому потрібно відкинути усі сентименти, щоб орлиним оком обняти цілісність ситуації і стати на шлях, який веде у творчу майбутність”.
Головою був зачитаний проект ухвали Собору: анулювати постанови Берестейської унії з 1596 року; відірватись від римської (папської) церкви; повернутись до прадідівської православної віри; возз’єднатись з Руською Православною Церквою. Рішення утвердили одноголосно. З того моменту отці-делегати Собору стали українськими православними священиками. Протопресвітер Гавриїл Костельник представив нових православних владик. Перший день Собору закінчився співом молитви “Достойно є”.
Наступне засідання було присвячене церковно-канонічному оформленню цього важливого історичного рішення. Після раннього богослужіння усі уніатські священнослужителі сповідались і приступили до Святого Причастя. Єпископ Макарій звершив чин приєднання до Православної Церкви. Продовживши роботу, делегати звернулись до священноначалля Православної Церкви з петицією про прийняття Греко-католицької Церкви в молитовне і канонічне єднання з Православною. Цей документ був підписаний усіма учасниками — уповноваженими від своїх церковних адміністративних округів. Були надіслані телеграми Вселенському і Московському Патріархам, державному керівництву УРСР і Радянського Союзу, прийняте “Звернення до духовенства і вірних греко-католицької Церкви в західних областях України”. Згодом утверджені догматичні і дисциплінарні зміни, як наслідок приєднання до Православної Церкви.
Другого дня засідань на Собор прибув Екзарх України Митрополит Київський і Галицький Іоанн, якого собор зустрів стоячи. Протопресвітер Гавриїл Костельник передав Екзарху місце головуючого, зазначивши, що його місія начальника Ініціативної групи завершилось, і попросив благословення для ново-возз’єднаної західної вітки Великої Східної Православної Церкви. Митрополит Іоанн у слові-проповіді вказав на любов у Христі Ісусі як джерело і основу віри та церковної єдності. Згодом він зачитав телеграму від Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія. Православна Церква прийняла у своє лоно тих чад, які насильством були колись від неї відірвані.
Знаменно, що засідання закінчились урочистим богослужінням у храмі Святого Юра, 10 березня — у першу неділю Великого Посту — на свято Торжества Православ’я, яке зібрало багатотисячний натовп богомольців. Собор 8-10 березня 1946 року став прологом нової ери у житті післявоєнної християнської України. Православ’я воістину восторжествувало на усіх українських землях, відновилась історична справедливість — усі українці повернулись до віри Хрестителя Русі святого рівноапостольного князя Володимира.

01.03.2006. КИЕВ. В столице попытаются бороться с игорным бизнесом

Предстоятель Украинской Православной Церкви Блаженнейший Владимир, Митрополит Киевский и всея Украины: «Слова «европеец» и «христианин» должны быть синонимами»