22.03.2006 — 1.03.2006

22.03.2006 archive, Вестник №56, Межконфессиональные отношения

МЕЖКОНФЕССИОНАЛЬНЫЕ ОТНОШЕНИЯ

22.03.2006. КИЕВ. Греко-католики намерены добиваться «возвращения» храмов, принадлежавших им до Львовского Собора 1946 года
Украинская греко-католическая церковь (УГКЦ) заявила о намерении добиваться «возвращения» храмов и другого имущества, находившегося в ее собственности до 1946 года.
Как сообщает украинский выпуск газеты «Коммерсант», УГКЦ планирует провести учет имущества, принадлежавшего ей до Львовского Собора 1946 года, результатом которого стало возвращение униатов в лоно Православной Церкви.
По словам пресс-секретаря греко-католиков отца Игоря Яцива, по итогам учета имущества УГКЦ собирается «вести диалог с госструктурами и другими конфессиями о полюбовном возвращении имущества УГКЦ или же финансовой компенсации его стоимости». При этом И. Яцив подчеркнул, что «на этом этапе не идет речь о силовом захвате каких-то объектов».
Украинский Фонд госимущества отреагировал на заявление УГКЦ скептически, заявив, что если греко-католики «планируют доказывать свои права документами, полученными в начале прошлого столетия, то вряд ли интересующие их объекты будут переданы церкви».
Кроме того, православные могли бы выдвинуть встречные претензии к униатам по поводу храмов и иного имущества, насильственно отобранного у них греко-католиками после заключения Брестской унии 1596 г.
Интерфакс-Религия

23.03.2006. КИЕВ. Православная общественность готова в судебном порядке добиваться возвращения бывших православных храмов, которые в настоящий момент занимают греко-католики
Об этом на пресс-конференции в Киеве заявил Валентин Лукияник, глава Всеукраинского православного братства Архистратига Михаила.
«Мы готовы подать в суд, начать судебный процесс», — сказал он.
В настоящий момент униаты занимают в Киеве два православных храма — Свято-Никольский на Аскольдовой могиле и часовню Николая Доброго на Подоле.
«Храм на Аскольдовой могиле является памятником архитектуры. Однако униаты при реставрации изменили его внешний вид, а также прикрепили памятную доску с изображением папы Римского. Это, кстати, может быть основанием для отдельного судебного иска», — подчеркнул Лукияник.
«Мы уже неоднократно обращались к властям Киева. У властей должно хватить совести и отменить решение о передаче храмов в пользование греко-католикам. Это позор: украинцы осознали себя народом именно в борьбе с униатством. Униаты уже строят свой собор в Киеве, пусть там и собираются», — добавил он.
Глава братства Архистратига Михаила также сообщил, что православные намерены добиваться возвращения Церкви здания Киево-Могилянской академии и возрождения там монастыря.
«Новый Регион-Киев»

23.03.2006. МОСКВА. Алексий II призвал католиков отказаться от конкуренции с Православной Церковью в миссионерской работе
Патриарх Московский и всея Руси Алексий II выразил надежду на то, что католики прекратят заниматься прозелитизмом.
“Наше особое беспокойство вызывает воспитание православных детей, оставшихся без родителей, в католических приютах, где их привлекают к участию в богослужении и таинствах католической церкви», — заявил патриарх в четверг в Москве на встрече с делегацией Ордена францисканцев.
Алексий II надеется, что «руководством для Ордена францисканцев, среди приоритетов которого присутствует просветительская и социальная работа, станет призыв папы Бенедикта XVI не использовать благотворительность в качестве предлога для переманивания верующих из одной Церкви в другую, с которым он обратился к католикам в своей первой энциклике «Бог есть любовь”.
При этом патриарх отметил, что проблема подобной «благотворительности» католических структур на территории России и других стран СНГ до сих пор является одной из самых болезненных в отношениях между двумя Церквами.
“Убежден, что какая-либо «конкуренция» между нами в миссионерской работе затрудняет совместное христианское свидетельство, в котором нуждается современный мир и к которому призваны наши Церкви», — сказал Предстоятель, слова которого приводит церковно-научный центр «Православная энциклопедия».
Интерфакс-Религия

1.03.2006. РИМ. Названо основное препятствие для встречи Папы Римского и Патриарха Московского и всея Руси
Русская Православная Церковь выступает за скорейшую встречу Папы Римского Бенедикта XVI и Патриарха Московского и всея Руси Алексия II, однако считает, что условия для этого еще не созрели. Об этом заявил епископ Егорьевский Марк, заместитель председателя отдела внешних церковных связей Московского Патриархата: «Мы являемся горячими сторонниками такой встречи, считаем ее важной и полезной. Мы хотели бы, чтобы она состоялась как можно быстрее, однако для этого должны созреть условия. Мы хотим, чтобы всем людям эта встреча доставила радость», — сказал епископ Марк. По его словам, «одно из главных препятствий — это проблема страданий наших братьев на Украине». «Православные во Львове до сих пор не имеют возможности получить участок земли для строительства храма. Во многих местах православные не могут молиться в своих храмах, они стали объектом насилия со стороны униатов», — пояснил епископ Марк.
«Мы хотели бы видеть шаги со стороны Католической Церкви, направленные на решение этой проблемы. И как только условия созреют, мы немедленно начнем готовить встречу», — заключил он.
«РИА Новости»

Архієпископ Івано-Франківський і Коломийський Миколай: “Унія стала засобом знищення нашого народу”
Архієпископ Івано-Франківський і Коломийський Николай звернувся з посланням до всіх чад Української Православної Церкви Івано-Франківської єпархії з нагоди 60-річчя Львівського об’єднавчого Собору. У посланні, зокрема, говориться:
“350 років православний український народ, який не з власної волі, а насильно був загнаний в унію і ополячення, горів бажанням возз’єднатися зі своїми однокровними православними братами й сестрами східних областей України та з усіма слов’янськими народами, які перебувають у братерському єднанні зі Святою Вселенською Православною Церквою.
Вже в ті часи як нашому православному галицькому люду, який піддавався утискам і переслідуванням з боку Греко-католицької Церкви, так і всьому православному світові було відомо, що Ватикан докладає немало зусиль, аби укоріняти католицизм у всьому світі, підпорядкувати главенству папи Римського всі релігійні течії. Для досягнення своєї мети слуги апостольської столиці використовують найрізноманітніші засоби.
Тривалий час Ватикан розглядав уніатську Церкву як засіб насадження католицизму на Україні та в Білорусії, а далі і в Росії. Уніатська Церква в особі своїх духовних проводарів — єпископів і митрополитів — найголовнішим завданням вважала торувати для Риму шлях на Схід, навернути Схід до католицизму. Так, під час підпорядкування західних українських земель польському буржуазному уряду шовіністичний ксьондз Мйодонський ганяв по “всходніх кресах” (Волині й Галичині), вишукуючи “шляхетські” прізвища із закінченням на “ський”. За благословенням уряду і костьолу йому надавалось право зараховувати людей з такими прізвищами, незалежно від того, уніат це чи православний, до польської національності і разом з тим до римо-католицької релігії.
Об’єктивно мусимо ствердити, що куди тяжчі і прикріші були ті переслідування, якими православних змушувано до унії з Римом. Так, цар Михаїл Палеолог своїх рідних осліплював, високими державними достойниками та єпископами тюрми заповнював, тому що вони були противниками унії. А папські нунції самі ходили по тюрмах, щоб наочно переконатися, бо ще їм замало було переслідувань та упокори православних.
Папи раз у раз закликали до хрестоносного походу проти Царгороду. І тільки доти задовольнялися унією греків, доки не мали надії силою підкорити їх.
У ІІ тисячолітті папи (від Григорія VII вже зовсім виразно) заснували зовсім нову Церкву, якої в першім тисячолітті ще не було, а саме Римо-католицьку Церкву. У І тисячолітті існувала Кафолична соборна Церква, в якій Римська Церква мала тільки локальне значення. Цю соборну, дійсно Кафоличну Церкву римські папи розбили, порвали зв’язок з усіма Східними Церквами, щоб вільно еволюціонувати в своєму напрямі; папа — монарх у Церкві і загальний надцар у світі. Римська Церква має під ноги взяти всі інші Церкви.
Так папи знищили Грецьку Церкву в давній Моравії і Паннонії (діло слов’янських апостолів Кирила і Мефодія), в південній Італії і навіть у самому Царгороді, коли хрестоносці підступом захопили його в 1204 році. А королям у Польщі та в Угорщині папи раз у раз наказували, що вони мають знищити “схизматиків”. Як же уніатська Церква могла б доробитися чогось великого за таких умов при боці Римсько-католицької Церкви, яка органічно ворожа всьому грецькому і тільки про те думає, як і коли зліквідувати все грецьке? Тут напрошується одне запитання: “Чого могли українці як національна меншість у тодішній національній Польщі доробитися і на що сподіватися?” Це вповні вірна аналогія, тільки що уніати, оскільки вони засліплені викривленими римськими категоріями думання, цього не бачать.
Навіть латинські автори замічають той факт, що унія пов’язана з неславою східних народів, а Православ’я — зі славою. Латиняни ніколи нас не визнавали за справжніх католиків, бо ми й не були римо-католиками. Ми були в їх Церкві тільки наче той зайда-чужинепь у селі. Польські священики, бувало, і капелюхів не знімали з голови перед нашими церквами-храмами, наші уніатські церкви “синагогами” прозивали.
Унія внесла кривавий розбрат між наш народ, унія стала засобом знищення нашого народу. Відродившись національно в Австрії, вже ніхто з українців не похваляв тієї “польської” унії. Пам’ятаючи ту велику неславу унії в нашій історії, вже ніхто не хотів називати себе “уніатом”, у цій назві українці відчували для себе образу і стали називати себе “греко-католиками”.
З настанням нової Польщі, яку Боже Провидіння хіба на те покликало до життя, щоб наша Галицька Греко-католицька Церква, найбільша уніатська Церква в світі, на досвіді побачила в ній і на ній свою долю. Польща творила нову унію, до якої скликала латинських ченців з усього світу, а нашу Галицьку Греко-католицьку Церкву замкнула штучно піддержуваними галицькими кордонами. Під боком найбільшої уніатської Церкви у світі почали творити нову уніатську Церкву, в тій самій державі і в тому самому народі — це ж було найвиразніше свідчення того, що творці давньої Берестейської унії, Польща і Рим, уже не мали довір’я до нашої Галицької уніатської Церкви, що вони думали не про її життя, а про її ліквідацію. Так, всечесні отці, браття і сестри, сам Рим і Польща, за другої Польщі, засудили нашу Галицьку уніатську Церкву на ліквідацію.
Належно є те, що нам слід пам’ятати, що унія не є реставрацією тієї єдності між Західною і Східними Церквами, яка була в І тисячолітті. Це зовсім не так. Унія — це щось зовсім нове, чого в І тисячолітті ще не було і не могло бути. Православна Церква лишилася така сама, яка була в І тисячолітті, але Рим змінився. Унія у нас є оголошенням війни всьому православному світові на славу Римові. Це “Ініціативна група по возз’єднанню всього православного Сходу з папським Римом”. Чи ми будемо вести цю, нині таку безвиглядну і нерозумну, війну?
Все це добре розуміли поневолені уніатською Церквою наші предки в Галичині й прагнули повернутися до своєї святої Православної віри, яка освячена кров’ю багатьох мучеників за неї — наших земляків. Вони були свідомі в тому, що для великої і сильної релігійної ідеї ніякі переслідування не є страшними. У вогні переслідувань релігія ще більше утверджується, освячується. Православ’я пережило й перенесло довговікове магометанське ярмо, витримало й усякі переслідування від напасників-латинян. А унія? Вона ніде не мала життєвої сили тому, що не мала коріння. Це тільки штучний витвір. Усвідомивши все це і впізнавши всю істину, у 1946 році 8 березня на Львівському об’єднавчому Соборі ми повернулися до Святого Православ’я, до Православної віри та Православної Матері Церкви.
Пройшло небагато часу, як ворог нашого спасіння, єдності та братерської любові в Святому Православ’ї посіяв між нами насіння ворожнечі й розбрату та ненависті.
У 1988 році ми відсвяткували славне 1000-ліття нашого хрещення в Православній вірі, а вже в 1989 році пішли негаразди в нашій Православній Церкві з появою уніатів та розкольників, які почали насильницькими методами захоплювати наші православні храми, неначе свої власні. Напевно не можуть пригадати історії Церкви до 1596 року. З прийняттям християнства наші предки впродовж тисячоліття молилися в своїх православних храмах, яких з початку прийняття унії силоміць заганяли в католицизм, а православні храми забирали уніати, як свої, і переобладнували їх на свій лад. Аналогічно, як в ті часи проливалася кров православних, так і тепер в 1989-90-х роках.
Прийнявши з 1946-го року Святі Таїнства Православної Церкви, багато тих, хто в ній духовно народився, зрадив її.
Нині уніати-українці звичайно хваляться перед православними, що вони є такі православні, яким був Володимир Великий, бо тоді Східна Церква і Західна ще були в єдності, і Володимир Великий “визнавав папу Римського”. Отже ніби він був “католик” у нинішньому значенні. Та це, в дійсності, негідне логічне перекручення. Володимир Великий признавав Римському папі “примат почесті”, який примат признавали римському єпископові II і IV Вселенські собори, а православні і донині стоять на тому становищі. Але Ватиканський собор 1870 року кидає анафему на всіх тих, що признають папі тільки примат почесті. Ось де зміна настала! Значить, Володимир Великий був такий католик, якими католиками є нинішні православні, а не такий, як нинішні уніати.
Кому з уніатів не відкрились очі на унію, той, певно, не може мати претензії на мислителя. Він і дальші буде ненавидіти своїх православних братів, від яких відійшов у країну чужу і далеку з власної своєї волі. Православна Церква молиться за заблуканих своїх духовних чад і очікує їхнього навернення в своє лоно.
Всечесні отці, браття і сестри Івано-Франківської єпархії Української Православної Церкви, звертаюсь до вас, щоб всі разом ми берегли чистоту Православної віри, були послушними дітьми нашої Святої Православної Церкви, виконували її настанови, і, якщо ми православні, відкиньмо усі догматичні погляди Римської Церкви, якими вона різниться від Грецької Церкви, логічно слабше продумані, ніж аналогічні грецькі.
Пригадайте, коли уніати в царській Росії покинули унію і возз’єдналися з Православною Церквою, то вони нічого не принесли для Православної Церкви, але й не мали ніяких труднощів перед собою, бо внаслідок тієї зміни ждали їх тільки самі вигоди.
Не так воно з нами! Нас чекають різні труднощі, скорботи і небезпеки. Сьогодні в нашій країні Церква відділена від держави. Ми повинні думати про те, щоб в нашій Церкві дисципліна, обряди і звичаї йшли так мудро і обережно, щоб не відштовхувати від Церкви народ і не гасити в ньому православного релігійного духу. Старайтеся подолати всі ці труднощі, відкрийте очі незрячим, підбадьоріть малодушних, віддавайте всі свої сили для повернення нашого галицького народу до віри наших православних предків, до чистої християнської віри, до Святого Православ’я.
Погляньте на історію і усвідомте собі, що все велике, вагітне великою майбутністю, саме так родилося — в утисках, небезпеках і стражданнях, щоб перейшло найсуворішу школу життя і склало іспит зрілості. Так родилося і саме християнство.
Кожен повинен усвідомити, що Київська Русь — це колиска історії усіх наших слов’янських народів, і хай ніхто не боїться того, що єдність в Святій Православній Церкві приведе до русифікації нашої західноукраїнської Церкви. Вкажу на той факт, що Православна Церква, де є повна свідомість, що Церква є організацією совісті й любові, в нинішні часи не може не погоджуватися з національними принципами, які наша держава визнає. Ми на Україні і українці, і цього нам і в Церкві ніхто не відбере. Маймо мир і християнську любов між собою, творім добрі діла своїм ближнім і в ці святі дні Великого посту піднесемо свої посилені молитви до Господа за заблуканих духовних чад, за їх навернення і єдність в Святому Православ’ї, щоб “єдиними усти і єдиним серцем славити Пречесноє і Великоліпноє ім’я Отца і Сина і Святаго Духа” (Божественна літургія), а Бог миру й любові буде посилати нам Свої щедрі Батьківські благословення, мир, злагоду й добро в нашій Церкві й незалежній Українській державі і буде перебувати з нами во віки віків”.

Саммит духовних лидеров мира

Идея провести в Москве встречу лидеров мировых конфессий принадлежит Патриарху Московскому и всея Руси Алексию II. Межрелигиозный совет России уже создал штаб по организации всемирного религиозного саммита, намеченного предварительно на 4-5 июля этого года. Официальный представитель Отдела внешних церковных связей (ОВЦС) Московского Патриархата отец Михаил Дудко заявил «Итогам», что форум может состояться примерно «за два дня до саммита «восьмерки» в Петербурге», который пройдет в июле, с тем чтобы выработанные на нем рекомендации легли на стол глав государств и правительств стран, что называется, с пылу с жару. Духовным лидерам действительно есть о чем поговорить друг с другом и что предложить лидерам политическим. Сегодня только ленивый не толкует о конфликте цивилизаций или, еще конкретнее, об опасности религиозных войн между христианским Западом и мусульманским Востоком.

Религиозные лидеры, как правило, не рискуют играть в политику по-крупному. Однако на сей раз оставаться в стороне от мирской суеты им не удастся: осенние погромы во Франции, вселенский скандал с датскими карикатурами, всплеск религиозного экстремизма привели к тому, что европейские правительства занялись духовным ликбезом. Пока эти попытки выглядят весьма наивно, как, например, распространение в вузах Франции буклетов и комиксов с объяснением догматов мировых религий, но это только начало.
Собственно, сама идея межконфессиональных форумов не нова, такие мероприятия проводятся регулярно. Другое дело, что до сих пор организаторам не удавалось собрать действительно представительный кворум. На аналогичное мероприятие в 2000 году в США съехались преимущественно буддисты, так как составлением списка приглашенных занимался представитель именно этой конфессии. С другой стороны, собрать в одном месте «равновесных» переговорщиков крайне сложно. Даже в христианском мире Папа Римский и православные патриархи несопоставимы по уровню своего влияния с лидерами протестантских общин. Что уж говорить о весьма пестром и разобщенном исламском мире? Вот и выходит, что грамотно сверстать список участников московского форума — сделать половину дела. По словам муфтия Мухаммедгали Хузина, на форум планируется пригласить предстоятелей всех Православных Церквей, руководство Римско-католической церкви и католических национальных епископских конференций, церквей США, архиепископа Кентерберийского, главных раввинов Израиля, США, Европы и России, мусульманских лидеров стран СНГ, Ближнего Востока и Аравийского полуострова, лидеров буддизма, синтоизма и других религиозных традиций, а также представителей международных религиозных организаций.
Означает ли это, что в Москву приедет, например, Папа Римский? Увы, сенсации ждать не приходится: в ОВЦС Московского Патриархата подтвердили, что вместо понтифика в Первопрестольную пожалует кто-то из влиятельных кардиналов, «но это будет весьма представительная делегация». Что же касается долгожданной встречи Патриарха и Папы, то, как удалось выяснить «Итогам», сенсация может состояться уже в будущем году, правда, не в Москве, а на «нейтральной территории», например, в Австрии. Повода для подобного оптимизма два: во-первых, проблема прозелитизма, иными словами католической экспансии в православных землях, пусть и не решена окончательно, но утратила былую остроту: Ватикан уже продемонстрировал, что не намерен продолжать политику Иоанна Павла II и вкладывать колоссальные средства в «дранг нах остен». Во-вторых, не следует забывать, что оба иерарха — живые люди, а потому проблема личных симпатий и антипатий играет немаловажную роль. Словом, с нынешним Папой Алексий II, скорее всего, встретится. Но не на московском форуме.
Делегация с Ближнего Востока, как удалось выяснить «Итогам», ожидается весьма представительная. Нет сомнений в том, что в Москву прибудут и лидеры иудаизма, но остается открытым вопрос о приезде в Россию далай-ламы: как известно, предыдущий его вояж в Россию состоялся лишь после того, как Москва и Пекин договорились о неофициальном характере визита, а сам далай-лама был серьезно ограничен в передвижениях и посетил только Калмыкию. Однако организаторы форума, по словам отца Михаила Дудко, не исключают того, что далай-лама все же пожалует в Москву.
Впрочем, собрать представительный кворум — еще не все. Надо добиться того, чтобы итоговая резолюция оказалась жесткой и конкретной, не в пример резолюции одного из предыдущих форумов, когда были осуждены «терроризм, экстремизм, изоляционизм и недостаток питьевой воды в странах третьего мира». То есть от разговора «о вреде табака и о пользе молока» требуется перейти к составлению внятного плана противодействия угрозе религиозных войн. Решатся ли на такой шаг лидеры мировых религий, опять же зависит от организаторов форума. Судя по ощутимо усилившейся активности РПЦ на международной арене, шансы на успех просматриваются. В качестве примера можно привести изменение отношения РПЦ к собственной роли во Всемирном Совете Церквей (организация, объединяющая христианские конфессии). Так, если на VIII Ассамблее ВСЦ в Зимбабве делегация Московского Патриархата состояла из трех человек, то на девятой, прошедшей 23 февраля этого года в бразильском Порту Алегри, «наших» было уже двадцать, и в их числе влиятельный митрополит Кирилл. Представители православных конфессий даже добились того, чтобы в рамках ВСЦ был создан Постоянный комитет по консенсусу, осуществляющий редактуру повестки дня. К слову, на IX Ассамблее ВСЦ была принята весьма жесткая по тону резолюция, осудившая антитеррористические операции США в Ираке и Афганистане. Не исключено, что на московском форуме, напротив, религиозные лидеры намерены поддержать светскую власть в США, России и ряде других стран в ее намерении превентивно уничтожать терроризм.
Обывателю в Европе или России, следившему за развитием, например, карикатурного скандала, сложно представить, как лидеры ислама могут осудить религиозный радикализм на равных с христианами или буддистами. Однако исламский мир, как уже было сказано, неоднороден. На III чрезвычайной сессии организации Исламская конференция в декабре 2005 года в Мекке нынешний эмир Кувейта заявил, что истинный ислам — «религия неприятия крайностей, уважения других вер, диалога и взаимодействия с ними». А открывавший сессию король Саудовской Аравии подчеркнул, что «кровопролитие никогда не приведет к исламскому единству».
По оценкам арабистов, представителей такой прагматичной и взвешенной позиции в исламе значительно больше, чем радикалов. Беда в том, что и одного радикала достаточно, чтобы пролилась кровь. Во всяком случае, риторика президента Ирана Махмуда Ахмадинежада никак не напоминает призывы к миру. «Мы не боимся заявить, что ислам готов к тому, чтобы управлять миром», — как-то заявил иранский лидер. Если кто-то думает, что это чистая политика и религия здесь ни при чем, то сильно ошибается. По словам бывшего аналитика командования коалиционных сил в Ираке Мехрана Риазати, президент Ирана обещал, что приход имама Махди не за горами: «Многие из близкого окружения президента Ирана верят в то, что это произойдет в ближайшие два года». По шиитской традиции, когда двенадцатый, так называемый «скрытый» имам Махди — последний прямой потомок пророка Мухаммеда, исчезнувший в конце X века, — вернется, начнется всемирный джихад и воцарится исламский мировой порядок.
О том, что война зреет, догадываются и за тысячи километров от Тегерана: директор национальной разведки США Джон Негропонте заявил на днях, что крупномасштабный конфликт на Ближнем Востоке, в который будут вовлечены все соперничающие исламские ветви, не за горами. Причиной его возникновения могут стать или хаос и, как следствие, гражданская война в Ираке, или интервенция США в Иран. Впрочем, исламские радикалы и военные не одиноки — масштабную войну на Ближнем Востоке, если верить экспертам по расшифровке катренов Нострадамуса, предсказывал и этот великий провидец. Но нельзя во всем полагаться на пророчества: эксперты по ближневосточной тематике вовсе не единодушны в вопросе о предопределенности конфликта в этом регионе. Так, по словам главы Комитета Совета Федерации по международным делам Михаила Маргелова, любая попытка шиитов развязать войну обернется противодействием со стороны их соседей суннитов. При этом слово «соседи» следует понимать буквально — в большинстве стран региона на одной и той же территории сосуществуют оба течения. В Ираке долгое время при преобладающем шиитском населении у власти находились сунниты, в Бахрейне при суннитах у власти все больше шиитов среди простого населения, в Ливане существовавший в 70-80-е годы XX века хрупкий баланс между конфессиями сегодня нарушен в пользу шиитов. При этом, по словам Маргелова, «невозможно даже представить подчинение суннитов тому, что сказал Махди: сунниты не признают этого имама не только как религиозного, но и как политического лидера». Так что религиозные предания подчас могут оказывать прямое влияние на политику и в XXI веке продолжают оставаться одним из излюбленных поводов к войне…
Ближневосточных лидеров обеих главных ветвей ислама с особым нетерпением ждут на религиозном форуме в Москве, поскольку прежде всего от них зависит, удастся ли обуздать фанатиков, ведущих дело к вооруженному столкновению исламской и христианской цивилизации.
Светлана Сухова, «Итоги»

22.03.2006. КИЕВ. Греко-католики намерены добиваться «возвращения» храмов, принадлежавших им до Львовского Собора 1946 года

22.03.2006. КИЕВ. Фонду Сороса не дает покоя Украинская Православная Церковь