Ієромонах Лонгін (Чернуха). Принижена святиня, або Особливості брудного піару

01.05.2005 archive, Вестник №44, Обзор прессы

Принижена святиня,
або Особливості брудного піару

Ієромонах Лонгін (Чернуха)
Kерівник Інформаційно-просвітницького центру Києво-Печерської Лаври

У рамках демократії просимо слова.
Про нас пишуть — ми відповідаємо.
Газета „Експрес” за 27 січня-3 лютого 2005 р.

Пані Надія Пастернак присвятила свою статтю під назвою „Принижена святиня” сучасному буттю Києво-Печерської Лаври. Та виникають питання. Не без болю в серці…
Якось Надія Пастернак відвідала разом зі своїм колегою-журналістом з Польщі Києво-Печерську Лару. Це було ще у 2001 році, за день до приїзду Папи Римського в Україну. (Цитати зі статті журналістки подано курсивом, збережено назви розділів.)

ДЕРЖАВА В ДЕРЖАВІ

О Боже! Яке ж то все чудове, яке все гарне!…— Не міг намилуватися мій польський колега… Дійсно, Лавра — це дивовижне місце. І дякувати Богові, за 16 років, що минули з моменту відродження її як чоловічого монастиря, були відбудовані та відреставровані храми й корпуси, які протягом сімдесяти років безбожної влади, яка відібрала у віруючого народу і перетворила народну святиню на центр атеїстичної пропаганди, не бачили ремонту й прийшли в занепад. А головне, знову підносяться в ній молитви православного люду, який заснував та зводив її століттями. Лавра відродилася не як музей або концертна зала, а як жива святиня, в якій здійснюється таїна спілкування людських сердець з Богом.
Та це справжній Ватикан на Київських горах…, — продовжував пан з Польщі. Дійсно, якщо порівнювати Лаврську архітектуру з архітектурою ватиканських споруд, то грандіозність та краса вражають і там, і тут. Але духовно — це вже давно різні, самобутні християнські традиції (запитайте у католицьких та православних богословів, вони вам багато чого зможуть розповісти з цього приводу). Тому вимірювати східну святиню західними стандартами просто недоречно. Це свідчить про брак знання духовної культури. Але й тут можна подякувати польському журналістові за комплімент, який, я сподіваюсь, був щирим.
Ви, українці, маєте такі святині й чуєтеся меншовартісними у світі? А ось тут дозвольте запитати: меншовартісними у порівнянні з ким? З поляками? Зі шведами? З німцями або монголо-татарами? А може, з росіянами?
Можливо, моя думка досить суб’єктивна, але подібні погляди мене шокували не раз, тому й висловлюю її.
Я українець. Але ніколи не відчував себе „меншовартісним”. Можливо, це наслідок виховання? Я чомусь не маю комплексу неповноцінності. Я люблю історію своєї держави, мені не байдужі її культура і традиції. Для мене, як православного християнина, особливо приємно і радісно, що Київ є колискою величної віри. Але, на жаль, є ті, хто зверхньо ставиться до нашої нації, вважає наш народ за бидло… Та це їхні проблеми, і таких треба лише пожаліти.
Та це справжня держава в державі — не вгавав гість. І справді мав рацію… А далі йшлося про те, що з Лаври походила агресія, коли в Україну мав прибути Папа Римський, брутальні листівки, заклики, так звані хресні ходи з ченців і бабусь… молитва за те, аби літак з Папою… не міг приземлитися. Далі це порівнювалося з агресією під час останніх виборів, коли йшла пряма агітація за провладного кандидата, причому — з уст найбільшого зверхника Церкви, глави УПЦ Московського патріархату Володимира… Чи це вже журналісти забули про свободу слова, про демократію, які вони так обстоювали під час виборів? І чому, поясніть, одним представникам конфесій (згадаймо мітинги на майдані) можна брати участь у політичних акціях, а іншим не можна? Я не хочу виправдовувати помилок, які були з боку деяких православних нашої Церкви, але, якщо бути об’єктивними, то не все так похмуро. І взагалі, здається вищою мірою журналістської некоректності торкатися двома словами, поверхнево та у вирії емоцій питань, які потребують детального, обміркованого і зваженого дослідження. А тут — усе докупи, все просто, все однозначно… Примітивізм та ще й перекручення думок свого колеги журналіста, який, гадаю, коли говорив про державу в державі, мав на увазі не панування Москви в Україні (такий лейтмотив статті пані Надії), а особливий мікроклімат монастиря, який живе за своїм уставом і нагадує свого роду чернечу державу або той самий Ватикан, що дійсно є державою в державі.
…У жовтні минулого року я не знайшла у кіосках з літературою жодної української книжки…Тобто Ви хотіли сказати „жодної книжки українською мовою”? Погано дивилися, пані Пастернак.
До речі, щодо україномовності самої журналістки. Вона б мала знати, що в українській фразеології не існує прислів’я, яке починається зі слів „У семи няньок…» Це калька з російської. У російській мові є прислів’я „У семи нянек дитя без глаза”. А українською мовою грамотніше було б вжити „Cім баб — сім рад…”, тому що є прислів’я „Сім баб — сім рад, а дитя безпупе”.

Тож «У СЕМИ НЯНЬОК»
Тут журналістка торкнулася досить болючого питання. Але якось дивно. Вона просто майстер по закручуванню або викручуванню мозку!
Та спробуємо розібратися у цьому вінегреті інформації. Отже, усім відоме прислів’я „У семи нянек дитя без глаза”. Тобто, коли багато господарів, ладу нема, ще й навпаки — з’являються проблеми.
Пані Надія свій опис щодо кількості різних господарів на території Лаври та їхньої діяльності починає з інтерв’ю пана Кролевця — директора Історико-культурного заповідника, який повідомляє, що нині цей комплекс споруд належить територіальній громаді міста Києва. У 1988 році, коли відновила свою діяльність Церква, усі ми жили в Радянському Союзі… Чекайте! Хіба ж Лавра почала своє існування з 1988 року? Здається, з 1051-го. І до часів безбожної революції 1917 року вона мала одного господаря — Православну Церкву, належала віруючому народу, який заснував її, плекав, беріг століттями для майбутніх нащадків як скарбницю православної духовності. Але в 1930 році її насильницьким шляхом відібрали у віруючого народу і блюзнірськи перетворили на атеїстичне музейне містечко. Ось з чого треба починати своє журналістське розслідування. І продовжити тим, що й досі так і не повертають Лавру її господарям, а надають лише у тимчасове користування, та ще й погрожують вигнанням. То де ж справедливість? Тепер у Лаврі опинилося чимало організацій, і більшість з них бояться зростання чоловічого монастиря, бо не хочеться звільняти приміщень… Пам’ятаєте казочку про зайчика та лисичку, луб’яну та крижану хатинки? Дуже нагадує.
Територія з режимом „Заповідник» займає 23 гектари. Трохи менша за Ватикан. Але за своєю духовною цінністю лавра не мала б поступатися найбільшим святиням світу. І чого ми причепилися до цього Ватикану, тим більше, що він — не заповідник? І не переживайте: православні люблять свою святиню, до того ж православні всього світу, і вже дуже давно Лавра вшановується як велична святиня. Хіба що не всі доросли до цього розуміння.
Але головний акцент розділу на тому, що Ще зовсім недавно здавалося, що ті ж таки „донецькі” зможуть навіть приватизувати Лавру, і ніхто не скаже ні слова. На щастя… не завжди кривда залишається зверху. Ось і одвели душу! Як кажуть, non comments.
А далі були коментарі. І давали їх такі щирі „православні”, які кожної святої неділі ходять до храму, дотримуються постів, читають Святе Письмо, не заполітизовані, обізнані у тонкощах церковного життя, навіть досить активні „церковні” діячі.
Наприклад, співак і композитор Тарас Петриненко сподівається, що Лавра належатиме єдиній Українській Церкві. Можливо, він зможе пояснити це на основі церковних канонів? Хіба що сам придумає щось новеньке.
Держава мала б нарешті навести в цьому лад, адже свого часу вона дуже втручалася у релігійну сферу, наробила багато кривди. Тепер приходить час, коли треба виправляти ситуацію. Золоті слова, Тарасе! І якщо держава менше втручатиметься у релігійне життя, буде більше користі і для Церкви, і для держави.
Лесь Танюк, голова Комітету Верховної Ради з питань культури та духовності (цікаво, що розуміється під духовністю?) вважає, що Лавра мала залишитися на міжконфесійному рівні, так, як Софія Київська. Звичайно, пану Танюку байдуже, що в Софії не здійснюється богослужіння… А хіба для цього наші славетні предки зводили храми? Хіба для того, щоб вони стояли, немов забальзамовані мумії? А та конфесія, продовжує Лесь Танюк, яка зараз у Лаврі, почала нищити зразки барокової культури. Наприклад, знищено погріб Мазепи, зробили там багато іншої шкоди. А чому б не сказати, скільки вкладено праці у відновлення храмів, печер, корпусів, зелених насаджень? І все це зробила Церква. А щодо погреба Мазепи, то виникає питання: „Чи сам пан Танюк знає, про що він говорить?!” Об’єкт, який отримав назву погреба Мазепи, знаходиться на території Верхньої Лаври, а монастир займає територію Нижньої, тому аж ніяк не міг його знищити. От і робіть, дорогі читачі, висновки…
А ось і зірка розкольників — так званий патріарх Київський і всієї України-Руси Філарет (Денисенко) (до речі, що це за держава згадується в його титулі? Здається, такої держави не існує!) —сподівається на те, що Лавра буде передана Помісній Українській Церкві: Час цей наближається, тому що виросло нове покоління, яке психологічно не сприймає підпорядкованості Росії. Оце так психологія! Ставка робиться на тих, хто не обізнаний ні в питаннях церковної історії, ні в питаннях віровчення, каноніки та основ духовного життя. Таким можна навіть сказати, що в лавру нині не може зайти навіть православний віруючий. Мені люди скаржилися (?!), що там їх не допускають до причастя, не хочуть сповідати… Пане Філарете, для чого ж такий фарс? Хіба Ви не знаєте церковного права, за яким забороняється навіть молитися з єретиками та розкольниками, а тим більше дозволяти їм брати участь у Таїнствах Церкви? Ви ж це знаєте! Тож і поясніть людям, просвітіть їх! Чи може, Ви скасували ці правила? Сміливий крок… Борони нас, Боже, від такої самовпевненості!
Філаретова заява про те, що в Лавру не може зайти навіть православний віруючий і що людей не допускають до причастя, наштовхнула мене на думку поцікавитися і порівняти, скільки людей причащається в УПЦ-КП, а скільки в УПЦ. Для чистоти дослідження в один і той самий день — другу неділю Великого посту — підрахували кількість причасників у кафедральних соборах двох конфесій, а за другими літургіями — в монастирях. Чесно кажучи, не дуже приємно було проводити таке дослідження, але життя змусило… Володимирський собор (УПЦ КП) — 170 причасників, Трапезний храм (УПЦ) — 638; Михайлівський собор (УПЦ КП) — 54, Києво-Печерська Лавра (УПЦ) — 250.
„Принижена святиня” — так назвала свою статтю Надія Пастернак. А хіба не брехня принижує святиню, хіба не розпалювання ворожнечі між братніми народами та серед своїх же братів? Багато виникає запитань… Але діамант і в грязюці залишається діамантом, а пил і на небі є брудом.

Советник Посольства России в Украине Сергей Кузнецов: «Константинопольский Патриархат мог бы занять в консолидации Мирового Православия подобающее ему место — первого среди равных»

30.04.2005. КИЕВ. В понедельник Светлой седмицы около пятидесяти благотворителей со всей Украины получат награды Церкви