Доповідь Голови Департаменту з питань виконання покарань генерал-полковника Льовочкіна В.А.

01.09.2004 archive, Вестник №36, События

Семінар “Актуальні питання духовно-просвітницької роботи в місцях позбавлення волі”

Виступ
голови Департаменту з питань виконання покарань генерал-полковника внутрішньої служби Льовочкіна В.А. на семінарі з проблем організації духовно-просвітницької роботи, 4 серпня 2004 року, м. Харків

Ваші Високопреосвященства!
Всечесні отці!
Товариші офіцери!

Від колегії Державного департаменту України з питань виконання покарань та себе особисто сердечно вітаю всіх присутніх з нагоди відкриття спільного семінару Української Православної Церкви та Державного департаменту України з питань виконання покарань “Актуальні питання духовно-просвітницької роботи у місцях позбавлення волі”.
Перш за все я хотів би подякувати голові Синодального відділу Української Православної Церкви по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України владику Августина за ініціативу щодо проведення цього важливого заходу та у його особі передати слова вдячності Предстоятелю Української Православної Церкви Блаженнішому Володимиру, який благословив проведення семінару.
Від департаменту на семінарі присутні заступники начальників його територіальних управлінь з соціально-виховної та психологічної роботи, заступник голови департаменту генерал-майор Войцехівський Микола Іванович і начальник управління соціально-виховної та психологічної роботи полковник внутрішньої служби Скоков Сергій Іванович.
На семінарі також присутні заступники начальників виправних колоній та слідчого ізолятору управління департаменту в Харківській області. Управління очолює член колегії департаменту генерал-майор внутрішньої служби Бутенко Володимир Ілліч.
Начальником Темнівської виправної колонії (№100), де ми з вами сьогодні працюємо, є полковник внутрішньої служби Нікулін Юрій Володимирович.
Мені особливо приємно привітати учасників семінару саме на Харківщині, де 29-30 жовтня 1996 року вперше в Україні (та навіть і на теренах пострадянського простору) за ініціативою митрополита Харківського і Богодухівського владики Никодима відбулася зустріч священнослужителів Української Православної Церкви і працівників системи виконання покарань.
На тому семінарі я представляв Головне управління виконання покарань Міністерства внутрішніх справ України, підготовкою семінару займалися настоятель Свято-Олександра Невського храму шановний отець Петро та полковник внутрішньої служби С.І. Скоков який у той час працював у Харкові.
Сподіваюсь, що і серед присутніх у залі є учасники тієї історичної події.
Минуло майже 8 років. Період не тривалий, але за цей час як у кримінально-виконавчій системі в цілому, так і у практиці духовно-просвітницької роботи відбулися значні зміни. На мій погляд, найкращою ілюстрацією цих змін є Темнівська колонія, яку відвідували і учасники того семінару. З упевненістю можна сказати, що посіяні нами зерна співпраці на ниві духовного відродження громадян, які порушили закон, принесли добрі плоди.
Тому основною метою сьогоднішнього семінару, на мій погляд, є осмислення спільної роботи з підвищення ролі релігійного світогляду у справі морального виховання засуджених та визначення перспектив подальшої співпраці у цьому надзвичайно важливому напрямку священнослужителів Української Православної Церкви з департаментом.
Відродження споконвічних традицій піклування Церкви про місця позбавлення волі позитивно впливає на морально-психологічну обстановку в установах виконання покарань, сприяє установленню взаємовідносин партнерства між персоналом і засудженими у справі їх виправлення та морального виховання.
За минулий час взаємовідносини священнослужителів Української Православної Церкви з адміністрацією виправних установ набули постійного, систематичного характеру. Священик, який відвідує колонію та проводить богослужіння серед засуджених, — це вже не виняток, а невід’ємна частина, так би мовити, “колонійського” життя.
Логічним оформленням взаємовідносин Державного департаменту України з питань виконання покарань та Української Православної Церкви стала укладена 29 листопада 1999 року Угода про співробітництво.
Угода стала важливим кроком у справі забезпечення конституційного права громадян, які тимчасово ізольовані від суспільства, на свободу світогляду і віросповідання, вона визначила формат наших взаємовідносин, що ґрунтуються на нормах Конституції України, Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, кримінально-виконавчого законодавства.
Можна з упевненістю сказати, що сьогодні в установах виконання забезпечені необхідні умови для задоволення релігійних потреб засуджених. За допомогою священнослужителів у кожній установі обладнано молитовні кімнати, створено духовні бібліотеки. Важливий виховний вплив на засуджених має їх участь у будівництві та облаштуванні релігійних споруд. Це є цілком природним, оскільки в усі часи саме через храм йшла людина до каяття та духовного відродження.
Сьогодні в установах виконання покарань налічується 56 православних храмів, церков і каплиць (у тому числі 18 — окремими спорудами), ведеться будівництво ще вісімнадцяти.
У травні 2002 року в Ізяславській виправній колонії (№31) у Хмельницькій області особисто Його Блаженство Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви Володимир освятив храм Святителя Миколая Чудотворця. Храми прикрашають практично кожну колонію у Харківській області, більшість установ у Криму, Донецькій, Київській та інших областях.
Поверненням до історичної справедливості є відновлення служби у храмах Христа Спасителя та Святого Харлампія, будівлі яких розташовані на території відповідно Коломийської виправної колонії в Івано-Франківській області та Гамаліївської виправної колонії у Сумській області.
Зображення більшості із перелічених храмів поміщено у православному календарі на цей рік, який було видано за сприянням Синодального відділу Української Православної Церкви по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України. До речі, цей календар має великий попит не тільки у кримінально-виконавчій системі. Він також є свідченням нашої плідної співпраці.
Розвитку корисної ініціативи та творчих здібностей у засуджених, підвищення значення духовних традицій українського народу і християнської культури у моральному вихованні сприяють конкурси художньо-прикладної творчості засуджених за релігійною тематикою. Вже стали традиційними та привертають велику увагу громадськості виставки прикладних художніх відповідних творів засуджених, що проводяться на території Києво-Печерської Лаври. Особлива турбота та милосердя Церкви до позбавлених волі осіб проявляється у дні церковних свят, насамперед Різдва Христового та Великодня.
Поза увагою священнослужителів, безумовно, не залишається і доля неповнолітніх засуджених, значній частині яких невідома батьківська турбота. На минулі свята святого Миколая-Чудотворця владика Августин відвідав Прилуцьку виховну колонію і передав святкові подарунки кожному неповнолітньому засудженому.
Подібні позитивні приклади нашої співпраці можна продовжувати, і вони є складовою процесу піднесення ролі Церкви у житті суспільства і держави, відображенням процесу уцерковлення українського народу, відновлення його генетичної пам’яті.
Користуючись нагодою, хочу особисто висловити велику вдячність всім священнослужителям за вашу безкорисність у шляхетній справі духовного відродження громадян, які порушили закон. У той же час, критично оцінуючи пройдений нами за останні вісім років шлях, слід визнати, що не весь наявний потенціал християнських цінностей нами використаний для досягненні мети виправлення і ресоціалізації засуджених.
У департаменті відсутня так звана “моральна статистика”, тобто облік засуджених за віросповіданням — віруюча людина чи не церковна, з огляду на конфіденційність цієї інформації.
Наші спостереження свідчать, що заходи релігійного характеру у виправних колоніях постійно сьогодні відвідують понад 24 тис. засуджених, з них богослужіння за участю православних священнослужителів — понад 15 тис. засуджених при наявності у колоніях 150 тис. засуджених. Робота у слідчих ізоляторах ведеться недостатньо.
У Священному Писанні сказано: “…більш радітимуть за одного грішника, що кається, аніж за дев’ятсот праведників, що не потребують покаяння” (Лук. 15; 7). Це безперечна істина, але ж в умовах місць позбавлення волі потребу у каятті відчуває практично кожна людина, а створити умови для того, щоб вона прийшла до цього свідомо, — наше спільне завдання. Тому наведена чисельність засуджених, які приходять до храму, до Бога, на мій погляд, замала і свідчить про певний духовний вакуум у деяких колоніях.
Користуючись нагодою, я хотів би закликати до більш активної участі у роботі із засудженими священнослужителів у Донецькій, Вінницькій, Полтавській, Черкаській, Чернігівській та інших областях, проявляти більшу ініціативу в реалізації напрямків спільної діяльності, визначених в Угоді про співробітництво, і не залишати поза своєю увагою персонал установ виконання покарань.
Коли мова йде про участь релігійних організацій у роботі із засудженими, неможливо не враховувати багатоконфесійність українського суспільства.
За даними Держкомрелігій, в Україні сьогодні офіційно діє більше 21 тис. релігійних громад, 82 конфесії і напрями. Є цілком природним, що у виправних установах, розташованих у західних регіонах України, духовну роботу із засудженими проводять представники традиційних для цих регіонів Української греко-католицької церкви та Української римо-католицької церкви, діють відповідні храми.
Департамент з повагою ставиться до права кожної з цих конфесій на здійснення релігійної діяльності, виходить насамперед із закріпленого у Конституції України принципу рівності усіх релігій, віросповідань та релігійних організацій перед законом.
Разом з тим, ми принципово залишаємося на позиції, що місця позбавлення волі не повинні перетворюватись на арену суперництва представників нетрадиційних для України віросповідань, тим більше зарубіжних місіонерів, головною метою яких є “перехрещення” українського народу.
У забезпеченні толерантного та виваженого підходу до спільної участі представників різних віросповідань у роботі із засудженими ми розраховуємо на можливості створеної 26 лютого 2002 року Української міжконфесійної християнської місії „Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі”, засновниками якої стали 12 християнських конфесій. Ця організація представляє Україну в Міжнародної асоціації тюремного служіння.
За ініціативою голови місії владики Августина 17 липня 2003 року між Українською міжконфесійною християнською місією та Державним департаментом з питань виконання покарань підписано Протокол намірів про співробітництво, який забезпечує координацію діяльності представників різних релігійних організацій щодо їх участі у роботі із засудженими.
Порядок організації богослужінь та релігійних обрядів у колоніях законодавчо закріплений у Кримінально-виконавчому кодексі України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року (цьому присвячена стаття 128 Кодексу). Користуючись нагодою, хотів би поінформувати учасників семінару, насамперед священнослужителів, про основні положення цього важливого законодавчого акту.
У Кримінально-виконавчому кодексі на законодавчому рівні визначаються загально-правові та галузеві специфічні принципи кримінально-виконавчого законодавства, серед яких — законність, справедливість, гуманізм, демократизм, рівність засуджених перед законом, взаємна відповідальність держави та засудженого.
Стимулювання правослухняної поведінки засуджених здійснюється за допомогою програм диференційованого виховного впливу. Програми розробляються для різних категорій засуджених та передбачають їх участь у різних видах суспільно-корисної та духовної діяльності.
Кримінально-виконавчий кодекс України встановлює принципово нову систему видів кримінально-виконавчих установ, яка базується на досвіді пенітенціарних систем європейських країн, визначає порядок виконання покарань, в тому числі нових видів нових видів кримінальних покарань.
Зокрема, крім позбавлення волі, департамент забезпечує виконання таких видів покарань, як обмеження волі, арешт. Якісно новим і найбільш складним напрямком службової діяльності, як в організаційному, так і в моральному плані, є виконання покарання у виді довічного позбавлення волі (на сьогодні таких засуджених вже тримається понад 1040 осіб).
Кодекс визначає такі види установ виконання покарань:
— арештні доми;
— кримінально-виконавчі установи;
— спеціальні виховні установи (виховні колонії).
Кримінально–виконавчі установи відрізняються між собою не за режимом, а за ступенем відкритості та рівнем безпеки. Установами відкритого типу є виправні центри, де тримаються засуджені до обмеження волі. Установами закритого типу є виправні колонії, які виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі.
Виправні колонії відрізняються за рівнями безпеки, які відображають насамперед ступінь суспільної небезпеки засуджених та злочинів, які вони вчинили. Кодекс встановлює три види виправних колоній: мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки. Принципово новим положенням Кримінально-виконавчого кодексу є закріплена система структурних дільниць виправних і виховних колоній.
У виправних колоніях усіх видів створюється дільниця карантину, діагностики і розподілу, дільниця ресоціалізації та дільниця посиленого контролю. У виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки також створюється дільниця соціальної реабілітації.
Встановлена Кримінально-виконавчим кодексом структура дільниць забезпечує адаптацію засуджених до умов позбавлення волі та послідовність реалізації процесу їх виправлення і ресоціалізації, підготовки до звільнення. Для цього Кодекс передбачає можливість зміни умов відбування покарання у межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці та навчання.
Характеризуючи кримінально-виконавчу систему, слід зазначити, що сьогодні у структурі департаменту діє 180 установ, з яких 134 — виправні колонії. Чисельність контингенту, який перебуває у цих установах, складає 193,8 тис. осіб, у тому числі близько 151 тис. засуджених до позбавлення волі, 39,7 тис. перебувають у слідчих ізоляторах.
З набуттям чинності Кримінально-виконавчим кодексом України поточний рік для кримінально-виконавчої системи став початком нового етапу її реформування.
У цьому році проведено значну роботу з поліпшення умов утримання засуджених і ув’язнених, зміцнення матеріальної бази установ виконання покарань, залучення засуджених до соціально-корисної праці, підвищення соціального захисту персоналу.
У реалізації цієї роботи департамент відчуває всіляку допомогу з боку Президента України та уряду. Завдяки спільній роботі з Адміністрацією Президента, урядом, Верховною Радою України у першому читанні прийнято Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу». Можна відмітити, що кримінально-виконавча система керована, працює стабільно.
Повертаючись до Кримінально-виконавчого кодексу України, хочу звернути увагу присутніх у залі заступників начальників управлінь та виправних колоній, що в ньому у порівнянні з Виправно-трудовим кодексом не залишилось без змін жодна норма стосовно організації соціально-виховної роботи із засудженими, що потребує перебудови організації діяльності соціально-психологічної служби органів і установ виконання покарань.
Саме тому на вас покладається велика відповідальність за роботу щодо забезпечення законних прав і інтересів засуджених, переведення організації роботи ваших підлеглих у якісно нову площину. Для цього, безумовно, потрібен високий професіоналізм та відповідальність за справу, яка вам доручена.
Ще хотів би нагадати слова нашого земляка видатного педагога К.Д. Ушинського. Майже півтора століття тому він написав, що „…нехристиянська педагогіка — річ немислима, це потвора без голови”. Тому ваша професія дедалі більше потребує таких якостей, як доброта, чуйність, терпіння, відповідальність , порядність, а головне — віра в людину і віра у ту справу, якою ви займаєтесь.
Адже, як зазначив Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир на освяченні храму в Ізяславській виправній колонії, “саме віра допомагає нам у бентежному світі долати життєві негаразди й випробування, вселяє у наші душі оптимізм”.
Сподіваюсь, що плідна співпраця Української Православної Церкви та Державного департаменту України з питань виконання покарань надасть можливість вибудовувати систему справжніх духовних цінностей у житті засуджених, ставленні їх до світу та розумінні себе у ньому, а найбільше — морально загартує їх, застереже від повернення до злочинної діяльності. За великим рахунком, виконуючи роботу, ми працюємо на майбутнє держави та суспільства.
Тож хай людська шана і розуміння супроводжують вас у житті, а доля і Бог благословляють на довгі роки благополуччя і добробуту!

Вітання Митрополита Київського і всієї України Володимира учасникам семінару “Актуальні питання проведення духовної і просвітницької роботи в місцях позбавлення волі”

История Писаревской иконы Божией Матери