Україна Православна

...

Официальный сайт Украинской Православной Церкви

Архієпископ Івано-Франківській і Коломийський Миколай: “Кожен із нас повинен навчатися, молитися, трудитися і в такий спосіб сповняти Закон Божий”

06.09.2004 archive, Вестник №37, Юбилеи

06.09.2004. ІВАНО-ФРАНКІВСЬК. Архієпископу Миколаю – 50
Архієпископ Івано-Франківський і Коломийський Миколай відзначив свій п’ятдесятирічний ювілей. У день народження владику привітав Святійший Патріарх Московський і всієї Русі Алексій II і нагородив його орденом преподобного Сергія Радонежського II ступеня. Ювіляра вітав також Предстоятель УПЦ Блаженніший Митрополит Володимир і нагородив його орденом рівноапостольного Князя Володимира II ступеня. З ювілейною датою архієпископа Миколая поздоровили представники місцевої влади: глава обласної держадміністрації М.Вишиванюк, консул Російської Федерації О.Чуплигін, а також духовенство й віруючі єпархії.

Архієпископ Івано-Франківській і
Коломийський Миколай: “Кожен із нас повинен навчатися, молитися, трудитися і в такий спосіб сповняти Закон Божий”

Архієпископ Миколай (Грох) народився 5 вересня 1954 року в селі Галич Підгаєцького району Тернопільської області у сім’ї селянина. У 1971 році закінчив Підгаєцьку середню школу. У 1976 році поступив в Ленінградську духовну семінарію й закінчив повний курс навчання. У березні 1979 року рукопокладений у сан диякона, а в квітні – священика. З 1979 по 1986 рік – настоятель Свято-Миколаївського храму в селі Алексинці Борщівського району Тернопільської області. З 1986 по 1992-й – настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці в селі Рибники Бережанського району тієї ж області. У липні 1992 року хіротонізований у єпископа Ковельського, вікарія Волинської єпархії. Згодом очолює Івано-Франківську кафедру. У 1999 році закінчив Духовну академію. Того ж року возведений у сан архієпископа.

— Ваше Високопреосвященство, Ви майже 12 років перебуваєте у єпископському сані, представляєте канонічне Православ’я у неспокійному регіоні…Словом, Ви пройшли довгий шлях суспільного і церковного служіння. А як він починався?
— Перш за все я хочу скласти Вам щиру подяку і всьому Вашому колективу за пам’ять і привітання та щирі побажання до дня мого 50-річчя. Вже крокує 13-й рік мого перебування в єпископському сані на Івано-Франківській кафедрі. За весь час мого служіння приходилося зустрічатися з усяким. Сюди можна віднести приємні архіпастирські зустрічі з вірними канонічному Православ’ю духовенством та духовними чадами Української Православної Церкви, які в ці важкі для нашої Церкви часи зберегли чистоту святого Православ’я і вірність Святій Матері-Церкві. Не без Божого попущення доводилося вислуховувати незадоволення й різного роду негаразди з боку греко-католиків, представників УПЦ КП, УАПЦ та навіть тодішньої місцевої влади.
Шлях мого архіпастирського служіння на Івано-Франківській кафедрі починався дуже скромно. Після засідання Священного Синоду Української Православної Церкви 29 липня 1992 року тимчасовий член Священного Синоду УПЦ, керуючий Івано-Франківською єпархією преосвященніший Іларіон, а нині митрополит Донецький і Маріупольський прибув в Луцьке єпархіальне управління до владики Варфоломія і по телефону викликав мене в єпархіальне управління та вручив мені Указ про те, що я звільнений Священним Синодом УПЦ від вікаріатства на Волині і призначений керуючим Івано-Франківською єпархією. «То, давай, владико Миколай, збирайся і поїхали разом зі мною на свою Івано-Франківську кафедру!» Що я і зробив.
30 липня 1992 року о 3-й годині ночі, я прибув в Івано-Франківське єпархіальне управління, де мене зустріли двоє чергових. Багато із духовенства та вірних сумнівалися в тому, який архієрей прибув на кафедру і що буде робити. Пройшов недовгий час і я почав звершувати богослужіння не тільки в Івано-Франківську, але й на інших православних парафіях, які залишилися в лоні Святої Православної Церкви. Декілька приходів відпало, а потім почали організовуватися нові, будуватися храми, а у 1995 році відкрився Свято-Покровський Тустанський жіночий монастир в Галицькому районі.

— Владико, Ваше рідне село знаходиться поблизу Почаївської Лаври – відомого монастиря, що не закривався у радянські часи. Біля Вас у дитинстві був закритий Підгаєцький монастир. Чи відчувався монастирський дух у пастирському служінні священиків, з якими ви спілкувались й мужніми живучи у батьківській оселі. Взагалі, хто або що вплинуло на вибір Вами шляху пастирства й чернецтва?
— Село Галич Підгаєцького району на Тернопільщині знаходиться далеко від Свято-Успенської Почаївської Лаври і біля Підгаєць я вже не пам’ятаю, щоб була якась обитель. Про Почаївську Лавру я чув з розповідей односельчан, які часто її відвідували.
Сам я, народився 5-го вересня 1954 року в сім’ї робітника. В дитинстві мої батьки віддали мене на виховання до діда Дмитра Григоровича Гроха, який був паламарем, а іноді заміщав псаломщика в Свято-Преображенськім храмі Галича. В будні, щоб я не відривав баби Параскеви від домашньої роботи, він ішов щось робити в храмі чи на церковному подвір’ї і завжди брав мене з собою. Коли я підріс він навчав мене молитв, а потім розказував порядок богослужінь, історію того чи іншого церковного свята, що і де та як повинно бути розміщено в храмі, а коли я навчився читати, почав вчити мене церковнослов’янської азбуки. Час проходив. Тодішні часи не дозволяли відкрито сповідувати християнську віру, але в домашніх умовах нас навчали дотримуватися християнської віри та звичаїв. В мене завжди було бажання дізнатися де і в яких навчальних закладах вчать священиків.
В листопаді 1975 року в Свято-Успенський храм Підгайців прибув з архіпастирським візитом покійний нині митрополит Львівський і Тернопільський Миколай, який згодом дав мені рекомендацію в Ленінградську Духовну Семінарію. Туди я поступив в 1976 році і успішно її закінчив в сані священика у 1979 році. Навчаючись в Ленінградській Духовній Семінарії, я бачив монахів, мав з ними розмови і в мене виникло бажання посвятити своє життя чернечому служінню.

— Владико, ви навчались у Ленінградській духовній школі. Наскільки істинним можна назвати прислів’я, що побутувало у семінарських школах: » В Москві моляться, в Одесі трудяться, у Пітері навчаються». Що більш за все Вам запам ’яталося з років студентського життя?
— За час свого навчання в Ленінградській духовній семінарії я не відвідав жодної на той час діючої духовної школи і підтвердити назване Вами прислів’я своїми словами не можу. Якщо таке навіть і підтверджується, то дивуватися тут нічому. Кожен із нас повинен навчатися, молитися і трудитися і в такий спосіб сповняти Закон Божий. Запам’яталися мені із студентських років богослужіння й духовні бесіди митрополита Ленінградського і Новгородського Никодима (Ротова), ректора семінарії архієпископа Виборзького Кирила, змістовні лекції викладачів, дружні відносини зі студентами. Під час навчання у семінарії я ніс послух при Відділі Зовнішніх Церковних Відносин і проводив зустрічі з різними делегаціями.

— Ваше архіпастирське служіння проходить на розореній уніатами та філаретівцями Івано-Франківській кафедрі. Як Ви оцінюєте нинішнє положення Вашої єпархії і взагалі становище канонічного Православ’я?
— За наші власні гріхи, недбальство та допущені недоліки в духовному вихованні ввірених нашій душпастирській опіці духовних чад Господь наслав на нас Своє справедливе покарання. З моменту мого прибуття на Івано-Франківську кафедру де було 13 парафій їх кількість збільшилась до 24, існує 7 недільних шкіл, 2 монастиря, будуються храми. Так що, народ починає повертатися до своєї прадідівської Святої Православної віри.

— Що тримає у канонічному Православ`ї ці незначні парафії вашої єпархії?
— Усвідомлення того, що їх Свята Православна Віра освячена чесною кров’ю незчисленних мучеників за Православну Віру, що віддали життя за вірність Святій Православній Церкві.

— Владико, нещодавно у Києві Ви були присутнім на Всеукраїнському Молодіжному соборі і виступаючи розповіли про скрутне положення у єпархії. Чи був якийсь відповідний резонанс після Вашого виступу?
— Резонанс є. Після мого прибуття зареєстровано дві релігійні громади, отримано дозвіл на реєстрацію Свято-Троїцького Дуконського чоловічого монастиря в с. Пробійнівка Верховинського р-ну. Облдержадміністрація сприяє в виділені земельної ділянки релігійній громаді Свято-Благовіщенського храму у місті Коломиї.

— Ви розпочали своє служіння на простій сільській парафії. Чи допомагає це вам як архієрею управляти єпархією? Чи не важко входити вам як архіпастирю у великому місті в реалії провінційного життя віддалених парафій?
— Досвід мого пастирського служіння на сільських парафіях допомагає мені вникати, як в духовне так і світське життя священиків і ввірених їх душпастирській опіці духовних чад. Радісно разом з ними розділяти їхні труднощі, радості і клопоти. Відвідування віддалених парафій для мене не складає ніяких труднощів. Куди можна добратися своїм власним транспортом, куди верхи конем, а куди пішки – це радість, бо усвідомлюєш, що там тебе чекають з великим нетерпінням, щоб разом з тобою прийняти участь в Божественній літургії, принести стольні молитви не тільки за себе, а за весь наш народ, за нашу єдність в лоні єдиної Святої Церкви, яку Господь наш надбав Собі Своєю Чесною Кров’ю.

— Нещодавно всіх віруючих України, що переймаються життям одновірців. Станіслаещини облетіла радісна звістка про відкриття Свято-Троїцького Дуконського чоловічого монастиря. Як відомо, обитель знаходиться у високогірній місцевості, а ченцям приходиться нелегко на перших порах становлення. Чим живуть насельники сьогодні?
— Нещодавно я відвідав Свято-Дмитріївський храм у селі Пробійнівка Верховинського району. Настоятель храму протоієрей Михайло Дутчак сповістив мені, що має намір в горах відкрити чоловічий монастир і просив мене оглянути місце, яке він обрав для обителі. Я благословив добрі наміри настоятеля і ми з секретарем єпархії протоієреєм Іоанном Кураком та настоятелем в цей же день піднялися в гори, щоб оглянути земельну ділянку. На ній стояв дерев`яний будинок. Отець Михайло викупив цей будинок і взяв в оренду земельну ділянку площею 2 гектари, яку після приватизації пожертвує монастирю. Після освячення місця під будівництво, будинок був розібраний і з цього матеріалу збудовано: Свято-Троїцький храм, чотири келії, монастирську трапезну, кухню і погріб. 17-го грудня 2003 року я разом з духовенством і віруючими прибули на гору Дуконя для освячення Свято-Троїцького храму і монастиря. 30-го грудня 2003 року Священний Синод УПЦ благословив відкриття Свято-Троїцького Дуконського монастиря. Так, Божим Промислом був заснований наша обитель, яка знаходиться на висоті 1500 м. над рівнем моря і за 15 кілометрів від найближчого населеного пункту. В даний час в монастирі проживає: два ієромонахи, один ієродиякон і чотири монахи. Живе братія з пожертвувань інших монастирів УПЦ та прихожан навколишніх сіл.

— Івано-Франківщина завжди була відома релігійністю населення, Це явище здебільшого тримається на традиції, чи на глибоких переконаннях? Як це впливає на специфіку пастирського служіння у регіоні?
— Звісно що населення Івано-Франківщини відоме своєю релігійністю, але не глибоким релігійним переконанням. Коли б домінувало глибоке релігійне переконання, то не сталося б того, що ми маємо сьогодні. В наших парафіях специфіці пастирського служіння це не перешкоджає.

— За свої 50 років Ви зробили багато, але життя нестримно лине вперед. Які плани прагнете реалізувати у майбутньому?
— Не можу похвалитися тим, що багато зробив за свої 50; але цьому свідчать нагороди до дня моїх 50, за які я щиро вдячний й земно кланяюсь Святішому Патріарху Московському і всієї Русі Алексію і Предстоятелю УПЦ Блаженнішому Митрополиту Володимиру, голові Івано-Франківської облдержадміністрації Михайлу Вишиванюку голові Івано-Франківської облради Василю Брусу; багатьом урядовцям, які відзначили мене своїми нагородами, на що я не сподівався, всім преосвященним РПЦ і УПЦ і звісно ж духовенству та вірним моєї єпархії, друзям і знайомим, а також рідним. Планів на майбутнє багато, але на звершення їх перш за все є Божа воля і Його благословіння.

Записав Сергій Богодєєв

Україна Православна

Дизайн, верстка и программирование Cent Studio