Блаженніший Митрополит Володимир. «Вірую, Господи! допоможи моєму невірству» (Неділя 4-та Великого посту)

30.07.2004 Предстоятель

Євангельське читання Четвертої неділі Великого посту оповідає про зцілення Господом Ісусом Христом юнака, одержимого бісом. Ця оповідь переконує нас у важливості і необхідності віри, молитви й посту.
Блаженніший Митрополит Володимир. «Вірую, Господи! допоможи моєму невірству» (Неділя 4-та Великого посту)

Євангельське читання Четвертої неділі Великого посту оповідає про зцілення Господом Ісусом Христом юнака, одержимого бісом. Ця оповідь переконує нас у важливості і необхідності віри, молитви й посту.

“Якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому”, — відповів Христос Спаситель батькові, котрий привів до Нього свого хворого сина. Все випробував нещасний батько, щоб допомогти своєму синові, але бажаного результату не було. Почув, нарешті, бідний батько про незвичайного Чудотворця, Котрий лікує всяку хворобу в людях. Він прийшов до Нього
й почав умовляти: “Якщо можеш, змилосердься над нами, допоможи нам” (Мк. 9, 22). У відповідь йому Христос говорить: “Якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому” (Мк. 9, 23). І батько хворого сина крізь сльози сповідує: “Вірую, Господи! допоможи моєму невірству” (Мк. 9, 24). По вірі батька Господь зцілює його сина, вигнавши з нього дух німоти й глухоти.
Великий період віддаляє нас від того часу, коли світ мав щастя бачити Христа, слухати Його і отримувати безпосередню від Нього милість, в якій люди завжди матимуть потребу. Ми маємо таке ж щастя, але дається воно нам не інакше,
як тільки через віру, віру живу й спасительну, про яку Христос говорив: “Якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому”.
Багато з нас можуть сказати: і ми віруємо, але чому ж не завжди отримуємо по нашій вірі? Відповідь може бути такою: тому що недостатньо віримо й сумніваємося; віримо, а коли нам важко, впадаємо у відчай, холодно віримо або зовсім не віримо. Чи багато з нас сьогодні можуть сказати: що у нас така ж віра, яка була у сучасників Христа Спасителя світу, котра була у Його святих учнів та апостолів, у перших християн? Чи є у нас віра Закхея?
Чи є у нас, нарешті, віра, яку сьогодні сповідував Христу нещасний батько хворого сина? То була віра, яка заповнювала не тільки думки і серця, а охоплювала все людське єство; то була віра, котра заставляла людей забувати про їжу, питво, лише б слухати невимовні слова Божественного Вчителя; то була віра, котра заставляла людей забувати про сім’ю, дім, про всі земні уподобання, пам’ятати тільки про те, що є єдиним на потребу. Саме про таку віру говорив апостол Павло: вона спасала праведників, перемагала царства, творила правду, затуляла уста левам, гасила силу вогню, зміцнювала в немочі… (Євр. 11). ”Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, діла, котрі творю Я, і він сотворить, і більше цих сотворить” (Ін. 14, 12). Чи можемо ми сказати, що маємо таку віру? І чи маємо ми право дивуватися, чому ж ми, віруючи, не завжди отримуємо по вірі своїй?
Не увірувавши по-справжньому в Бога, ми чекаємо знамень та чудес. Вимагали цього і сучасники Христа іудеї, забуваючи, як і ми сьогодні забуваємо, що знамення й чудеса даються, за словом Христа, тільки справжнім віруючим.
Після зцілення біснуватого юнака апостоли запитали Христа на самоті:
“Чому ми не змогли вигнати його?» (злого духа). Христос відповів: “Цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту” (Мк. 9, 28-29). Ці слова особливо повинні бути близькими й зрозумілими для нас в священні дні Великого посту, коли Церква закликає до подвигу стримання, покаяння, й молитви.
Як же потрібно молитися й постити? Слово Боже говорить: коли ти молишся, закрий двері свого серця, зосередься на тій бесіді, котру ведеш з Богом, не говори нічого зайвого, не уподібнюйся нерозумним дітям, котрі просять у батьків пекучого вогню або гострого ножа. Коли молишся, не будь, як лицемір (Мф. 6, 5). Коли стоїш на молитві, прощай (Мк. 11, 25) і т.д. Те саме можна сказати і у відношенні посту. Щоб піст був спасительним, він повинен бути не тільки обмеженням в їжі. Устами старозавітнього пророка Ісаї Господь учить, що, починаючи піст, ми повинні розірвати союз з усякою неправдою, позбавитися злоби, подати допомогу нужденному, очистити своє серце від злопам’ятства, лицемірства і т.д. Свята Церква вчить, що “справжній піст є відчуження від злих, стримання язика, відкинення злості, відвернення від гріховних бажань…”
Прислухаючись до слів Святого Євангелія, обдумаємо коротко три спасительні чесноти: віру, піст і молитву, подякуємо Господу за всі Його милості, котрими Він постійно сприяє справі нашого спасіння.

Предстоятель Украинской Православной Церкви

Блаженнейший Митрополит ВЛАДИМИР. Проповедь в день Пятидесятницы

Блаженніший митрополит Володимир. Вхід Господній в Єрусалим