Блаженніший Митрополит Володимир. Молитва святого Єфрема Сиріна

30.07.2004 Предстоятель

Під час постового богослужіння ми часто повторюємо молитву св. Єфрема Сиріна: «Господи і Владико мого життя, дух неробства, відчаю, любоначалля і марнослів’я не дай мені».
Блаженніший Митрополит Володимир. Молитва святого Єфрема Сиріна

Під час постового богослужіння ми часто повторюємо молитву св. Єфрема Сиріна: «Господи і Владико мого життя, дух неробства, відчаю, любоначалля і марнослів’я не дай мені».

Цю молитву ми супроводжуємо земними поклонами, преклоняючи і коліна свого серця. Кожному з нас ця молитва знайома і близька. Вона народилася в серці преподобного сірійського подвижника. Нею Церква наставляє віруючих в дні Великого посту. Ця молитва, нагадуючи про наші гріхи, навертає нас до Бога — Джерела прощення і святості.
Молитва св. Єфрема Сиріна починається зверненням до Бога: «Господи і Владико життя мого…», бо тільки в Бозі наше життя і спасіння, наше блаженство. Він — Господь і Владика всього видимого і невидимого. Все міститься в Його руці. До Нього як до Джерела всякої благостині необхідно нам звертати свої погляди і помисли. Наші гріхи і вади заважають доброму християнському життю, перешкоджають приходити до Бога. От чому ми і просимо у Господа позбавлення від всього, що чинить перешкоди в справі покаяння і виправлення. Це — дух неробства, відчаю, любоначалля і марнослів’я.
Неробство — великий гріх. Воно — мати всієї решти вад, якими наповнене, на жаль, людське життя. Неробство розслабляє наш розум, волю і серце, приводить до ліності і до відчаю. Коли людина нічим не зайнята, вона легко піддається марним думкам, поганим вчинкам. Ледача людина розсіяна, в її серце легко проникає зло, сіється там і дає свої згубні плоди. Неробству була протиставлена праця. Праця — це дар Божий, за допомогою якого людина удосконалюється, одержуючи глибоке задоволення, духовну і тілесну міць. Без праці людина не може існувати, не може і спастися.
Як всяка вада, неробство народжує інші вади, наприклад, відчай. В молитві ми просимо Господа позбавити нас від відчаю, який вбиває дух і тіло. Людина більше не думає про своє спасіння, вона розчарована життям, оточуючими. Відчай легко може перетворитися в невір’я, в озлоблення. Смуток гасить в людині всяку іскру надії. Він може закінчитися найстрашнішим гріхом — самогубством.
За смутком слідує порок любоначалля. Любоначаліє — це пристрасне бажання бути вище інших скрізь і усюди. Це бажання виділитися з середовища, звеличитися, показати себе — мовляв, я не такий, як інші. Це бажання, щоб моє бачення, з того чи іншого питання, хай і помилкове, взяло верх, панувало, це бажання підпорядкувати собі інших. Любоначаліє виливається в пристрасть егоїзму, самомилування, самозвеличання, самопревозношення. Ця вада руйнує розум і серце.
Марнослів’я. До цьому гріха ми схильні в найбільшій мірі. Язик наш — ворог наш. Легше, говорить святитель Іоанн Златоуст, приборкати дикого коня, аніж свій язик. Всі ми пустословимо, засуджуємо, нерідко обмовляємо. Навіть в храмі нас часто захоплює цей гріх. «Язик — вогонь, прикраса неправди… поганить все тіло”. Він наповнений смертоносної отрути, говорить апостол Яків (Иак.3,6,8). Марнослів’я — показник хворобливого стану людини.
Звертаючись до Господа і Владики нашого життя, будемо старанно і сокрушенно просити Його: «Господи і Владико життя мого, дух неробства, відчаю, любоначалля і марнослів’я не дай мені». Докладатимемо всіх зусиль, щоб перемагати, з Божою допомогою свої вади і гріхи, досягаючи чистоти і досконалості, до чого покликана кожна людина.

Предстоятель Украинской Православной Церкви

Блаженнейший Митрополит ВЛАДИМИР. Проповедь за вечерней перед чином Прощения

Блаженніший Митрополит Володимир. Духи злоби (Неділя 5-та)