Вікторія Сидорова. Свята обитель під Козельцем

08.05.2004 archive, Вестник №33, Юбилеи

08.05.2004. ЧЕРНИГОВ. Свято-Георгиевскую обитель в день ее 350-летия с архипастырским визитом посетил Блаженнейший Митрополит Владимир
В день своего З50-летия Свято-Георгиевский женский монастырь в с. Даневка встречал Предстоятеля Украинской Православной Церкви Митрополита Киевского и всея Украины Владимира. В Свято-Георгиевском храме обители Блаженнейший Владыка совершил Божественную литургию. Ему сослужили архиепископ Вышгородский Павел, епископ Конотопский и Глуховский Иннокентий, епископ Черниговский и Нежинский Амвросий, духовенство епархии. После богослужения Его Блаженство освятил установленный в честь юбилея памятный знак с изображением великомученика Георгия и вручил церковные награды игуменье Пелагее, настоятельнице монастыря, и его благотворителям.

Свята обитель під Козельцем

У Свято-Георгіївській обителі, що розташована неподалік райцентру Козелець на Чернігівщині, під час недільних та святкових богослужінь завжди багатолюдно. Приходять або приїздять велосипедами жителі навколишніх сіл — Данівки та Чеснівців, богомольці з Козельця (до монастиря — сім кілометрів), а також власними авто чи попутними машинами добираються кияни та чернігівці. Транспортне сполучення з обителлю не дуже зручне. Приміром, того дня, коли я вирішила в ній побувати, автобусів взагалі не було, тож половину шляху подолала пішки і відчула себе майже мандрівницею. Проте подібні незручності, дякуючи Богу, не зупиняють численних паломників. Вклонитися чудотворному образу Божої Матері “Аз есмь с вами и никтоже на вы”, яким славиться цей монастир, приїздять богомольці не лише з різних куточків України, а й з Росії, Білорусі, Молдови, Німеччини, Фінляндії (там навіть мають намір збудувати храм на честь ікони). Про цю ікону знають та вшановують її православні в США, Канаді, Італії. Тож, напевно, багато гостей побуває в Свято-Георгіївській обителі в суботу, 8 травня, коли тут святкуватимуть 350-річчя з часу заснування. Сестри запросили Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, очолити богослужіння цього святкового дня. Приїде також владика Амвросій, єпископ Чернігівський та Ніжинський.

Кілька сторінок з літопису монастиря
Історія обителі розпочалася близько 1654 року, розповідається у документальній книзі “Во славу Божу”, підготовленій сестрами та нинішньою ігуменею Свято-Георгіївської обителі м. Пелагією (Філатовою) і виданій у 2001 році. Після закінчення національно-визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, в результаті якої Україна увійшла до складу Російської імперії, жителі Козельця вирішили заснувати монастир на честь славного воїна Георгія Побідоносця. Відомо, що в ті далекі дні в Козельці вже існував невеличкий монастир Святої Трійці. Ченці цього монастиря отці Симеон, Іоїль, Савватій та Панкратій прагнули усамітненого життя. Жителі містечка висловили готовність допомогти чесним отцям в облаштуванні пустинної обителі на честь великомученика Георгія Побідоносця. За 60 злотих ченці придбали у місцевої поміщиці Тетяни Войнилихи землю неподалік села Данівка та річки Остер, як зазначено у відповідних документах, — у довічне користування. Продаж землі відбувся у березні 1654 року, і цього ж року було споруджено та освячено храм.
Спочатку всі будівлі монастиря були дерев’яними. Лише в 1741 році ігумен Гавриїл (Великошапка) почав спорудження цегляного храму на зразок Вознесенського храму київського Флорівського монастиря. Грошей не вистачало, тому тодішній архієпископ звернувся до меценатів, у тому числі до государині. Імператриця Єлизавета пожертвувала дві тисячі рублів, а спадкоємець престолу Петро Федорович — п’ятсот. Можливо, саме тому деякі історики стверджують, що храм споруджувався за рахунок державної казни за наказом імператриці Єлизавети Петрівни. Оздоблювальні роботи в соборі тривали до 1770 року. Центральний вівтар храму було освячено на честь великомученика Георгія Побідоносця, правий — на честь Архістратига Михаїла — воістину собор двох небесних воїнів!
Крім величного трикупольного собору, згідно з документами 1793 року, в Георгіївському монастирі була церква на честь рівноапостольних Костянтина та Олени з трапезною та храм на честь Архістратига Михаїла, перенесений з Троїцького монастиря, келії настоятеля та братії — чотири будівлі, дві дзвіниці. Деякий час два монастирі існували паралельно, очолювані одним ігуменом. Пізніше Троїцький монастир був закритий, а братія перейшла до Георгіївського. У 1809 році полковник Петро Семенович Катеринич заповідав обителі 9000 рублів. Це дало змогу збудувати на місці старої дерев’яної церкви цегляний двоповерховий корпус з теплим храмом та покоями настоятеля. Було збудовано й високу цегляну огорожу, готель для богомольців. У другій половині ХІХ століття при монастирі існували комора, пасіка, конюшня, скотний двір та великий фруктовий сад. Діяв навіть цегельний завод. Було споруджено греблю через Остер, викопано ставки для розведення риби. Працювали монастирські млини, маслобійні. Не обминали увагою обитель і заможні люди. Досі в її стінах за них возносяться молитви.
До Жовтневої революції 1917 року монастир був чоловічим. Потім у ньому оселилися й жінки-черниці. Останнім настоятелем Георгіївського монастиря в цей час, за спогадами місцевих жителів, був ігумен Валентин. Розповідають, що його було вбито пострілом з пістолета на порозі келії. Похований він поруч з центральним собором. Убивцею був червоноармієць — житель сусіднього села. Через деякий час за вбивство священика він поплатився життям. Представники нової влади кудись вивезли ченців, а черницям наказали залишити монастир. Деякі з них на певний час знайшли притулок у будинках благочестивих жителів навколишніх сіл…
Після закриття монастиря в ньому спочатку поселили узбеків, які противилися колективізації і тому були вивезені з батьківщини. Потім на території монастиря розмістили Будинок престарілих та інвалідів. У 60-ті роки собор слугував складом для палива.

Відродження святої обителі
Після тривалої перерви в стінах обителі знову зазвучала молитва. Це відбулося взимку 1995 року. Наступного дня після Хрещення під стінами храму зібралися прихожани з Данівки та Козельця, що відгукнулися на запрошення благочинного Козелецького району о. Михаїла (Терещенка). Серед священиків був і о. Анатолій (Колодій). Відкрили замок на дверях ігуменського корпусу, відслужили молебень. Отець Анатолій звернувся до присутніх з проханням допомогти відродити храм. До приїзду в Георгіївську обитель батюшка встиг відновити 24 храми на Чернігівщині. Трудитися і правити службу Божу в монастирі йому довелося в складних умовах. Приміщення не опалювалися, не було води й світла, їжу приносили благочестиві прихожани. Навіть іконостас батюшка зробив сам, написав для нього ікони…
Сьогодні неможливо уявити, наскільки важко було і о. Анатолію, і ігумені Антонії, яка приїхала до монастиря влітку 1995, і теперішній ігумені м. Пелагії (вона прийняла обитель на початку Великого посту 1997 року) облаштовувати занедбану територію, відбудовувати напівзруйновані храми й корпуси, налагоджувати особливий режим чернечого життя — без матеріалів, без грошей, практично без постійних помічників. Однак Господь, який ні на мить про нас не забуває, прийшов на допомогу. Своїх духовних чад до обителі прислав скитоначальник Китаєвої пустині схіархимандрит Феофіл (Россоха). За невеликий проміжок часу вони зробили величезну кількість робіт, аби в обителі можна було перезимувати. Старець постійно надсилав гроші, привозив продукти, а найголовніше — підтримував молитвою та допомагав порадою. В 1995-96 роках в обителі жили всього дві-три насельниці…
Коли Свято-Георгіївський монастир очолила м. Пелагія, в ньому не було ні черниць, ні священиків. Жили всього дві трудівниці (так називають людей, які безкоштовно працюють на користь обителі) та пономар. Всі сподівання матушка ігуменя поклала на Господа Бога. І Його допомога явилася в образі ікони Пресвятої Богородиці “Аз есмь с вами и никтоже на вы”.

Головна святиня Георгіївської обителі
У 1997 році Георгіївський монастир став хранителем ікони Божої Матері “Аз есмь с вами и никтоже на вы”. Донедавна вона була відома небагатьом, хоч існує вже близько ста років. Образ Божої Матері “Аз есмь с вами и никтоже на вы” був написаний черницями Леушинського монастиря з благословення о. Іоанна Кронштадтського. Іоанн Кронштадтський сам освятив ікону і молився перед нею, називаючи спасителькою Росії. Він благословив нею на духовний подвиг і молитву мирянина, а пізніше — схиієромонаха Серафима (Вирицького), який перед цією іконою повторив подвиг молитовного стояння преподобного Серафима Саровського. Коли Серафим (Вирицький) і його дружина прийняли чернечий постриг, о. Серафим забрав цей святий образ до Олександро-Невської Лаври. Вона була його келійною іконою. Перед закриттям Лаври схиієромонах узяв благословення архієрея поїхати на лікування до Вириці. Владика благословив йому також забрати ікону “Аз есмь с вами и никтоже на вы”. У той час вона прославилася чудесними зціленнями. Вклонитися їй та помолитися Цариці Небесній почала приходити велика кількість людей. Представники влади, довідавшись про це, постановили вилучити ікону. Саме тому отець Серафим передав святиню духовній дочці Лідії, якій здійснив постриг з ім’ям Варсонофія. Вона таємно вивезла її до Петербурга і зберігала у себе.
Про все це ігумені Пелагії розповів отець Херувім (Дегтяр), який передав ікону Георгіївському монастирю. Отцю Херувіму цю ікону віддала сама черниця Варсонофія зі словами: “Я батюшку Серафима (Вирицького) запитувала, куди або кому віддати ікону перед смертю. Він наказав не хвилюватися та віддати Херувіму. А ще додав, що вона буде перебувати в монастирі та належати святому великомученику Георгію Побідоносцю”.
Фактичне прославлення цього образу почалося з його появою в Георгіївському монастирі. Тут надруковані репродукції з нього, видано книгу про випадки благодатної допомоги та зцілень. Ігуменя Пелагія з Божою допомогою написала акафіст. Читати його благословив владика Антоній, митрополит Чернігівський та Ніжинський, який почив о Бозі минулого року. На запрошення віруючих чудотворна ікона “Аз есмь с вами и никтоже на вы” побувала в багатьох містах України.
13 квітня минулого року в головному монастирському храмі було освячено лівий престол вівтаря на честь Данівської ікони Божої Матері “Аз есмь с вами и никтоже на вы”. А 23 квітня 2003 року постановою Священного Синоду УПЦ цю ікону було внесено до переліку чудотворних і встановлено день вшанування на свято Похвали Божої Матері (субота п’ятого тижня Великого посту). Тож нещодавно в монастирі святкували річницю з дня освячення вівтаря на честь образу “Аз есмь с вами и никтоже на вы” та вшановували його, адже свято Похвали цього року випало на кінець березня. Виповнюється також річниця рішення Священного Синоду щодо прославлення ікони.
Підмічено, що саме з появою образу “Аз есмь с вами и никтоже на вы” справи в монастирі почали налагоджуватися: і батюшка приїхав служити (до того часу священики тут надовго не затримувались), і півчих Богородиця прислала, і в матеріальному плані стало краще, розпочалися будівельні роботи.

Острівець молитви, труда, чистоти і тиші
Саме такі асоціації спали на думку, коли я вперше опинилася на монастирському подвір’ї та ознайомилася з розкладом життя в цих стінах. З того часу, коли тут вперше після закриття було відслужено молебень і о. Анатолій взявся за будівельні інструменти, відбулося багато змін. Сьогодні тут живуть 26 насельників: двоє священиків, черниці, пономар, послушниці, трудники — добровільні помічники. “Відвойовано” в адміністрації Будинку престарілих частину території, яка колись належала обителі, та зведено добротну цегляну огорожу. Впорядковано доріжки та клумби, влаштовано охайні криниці (на місці старих), відремонтовано корпуси, а головне — височіє білий акуратний храм, в якому не перестають молитися за всіх нас, грішних, і за нашу країну.
Всередині храму вражає кількість образів Цариці Небесної (в лівому вівтарі я нарахувала одинадцять) і величезна кількість квітів поруч з іконами. Скрізь стояли у вазах дивовижні троянди — білі, рожеві, різнокольорові гвоздики. Матушка Пелагія сказала, що так буває незалежно від пори року. Квіти постійно привозять і надсилають на знак пошани та вдячності Божій Матері.
У підземному храмі на честь царствених мучеників, розташованому під головним храмом, вже також були служби, однак реставрацію ще не закінчено. Майже закінчено будівництво нової просторої трапезної з розписами. Стараннями матушки ігумені нещодавно на подвір’ї було збудовано капличку на честь цілителя Пантелеймона. “У сусідньому селі в день пам’яті цього святого — храмове свято, — розповіла м. Пелагія, пояснюючи появу каплички. — Колись у монастирі був скит на честь Пантелеймона, що був зруйнований. Отож нам хотілося, щоб цілитель отримав свою домівку і людям було куди прийти помолитися”.
Розпорядок дня в монастирі “звичайний” — монастирський. Підйом о шостій ранку, ранкова молитва, акафіст, Божественна літургія. Після сніданку (з молитвою та благодарінням!) всі поспішають виконувати послух. Оскільки людей в обителі не вистачає, кожному доводиться виконувати кілька робіт. Декілька сестер трудяться в швацькій майстерні, інші — в іконописній. Кому доручено доглядати монастирське “господарство” — курей, кому — обробляти город. Роботящі руки сестер потрібні також у просфорні, трапезній, пральні.
Перед вечірнім богослужінням передбачений обід. У трапезній мене нагодували пісним (під час Великого посту) смачним червоним борщем (хоча ченці не їдять м’яса не лише в піст, а взагалі), на друге було картопляне пюре, схожий на “олів’є” салат і смажені з цибулею гриби. Запити можна було чаєм або освіжаючим квасом, зробленим з березового соку. Так що живуть черниці, можна сказати, на самозабезпеченні. А потім знову всі збираються на вечірню службу, після якої — “вечірній чай”, вечірнє чернече правило та щоденний хресний хід навколо обителі. “Відбій” близько десятої. У монастирі не живуть, в монастирі подвізаються — від слова “подвиг”. Лише Господь дає сестрам сили для здійснення такого християнського подвигу.

Підготувала Вікторія Сидорова

350-річчя Свято-Георгіївського Козелецького монастиря

16.05.2004.- 14.06.2004.

05.05.2004. Завтра состоится Всеукраинское православно-патриотическое шествие