Олександр Андрущенко, Володимир Свистун. Про “Солодку гору” крішнаїтів

01.01.2004 archive, Вестник №28, Расколы, ереси, секты

Про “Солодку гору” крішнаїтів

Олександр АНДРУЩЕНКО, Володимир СВИСТУН

Оглядаючи методи прозелітичної діяльності сектантських угруповань в Україні, не перестаєш дивуватися фантазії їхніх керівників, що прагнуть будь-яким чином залучити у свої ряди чим більшу кількість адептів. Останнім часом робити це стало важче, адже на сьогодні зменшилась кількість охочих прийняти те чи інше вчення за банку кави чи недоношене іноземне лахміття. Багато тоталітарних культів, замаскованих під зовнішньою оболонкою миролюбства, останнім часом частіше схиляються до висвітлення декотрої псевдоекзотичності своїх віровчень. І роблять це під гаслами розповсюдження релігійних цінностей культури, до котрої часто самі не мають безпосереднього відношення. Для досягнення поставлених цілей найчастіше використовуються старі, як цей світ, методи вербування, в тонкощах котрих може розібратися не кожен. “Благодійна” акція послідовників “Товариства свідомості Кріпни” “Солодка гора”, яка пройшла 12-го грудня у Київському Будинку культури ВО імені академіка Корольова, є яскравим прикладом, на якому можна прослідкувати всі нюанси хитрої сектантської політики…

Напередодні, на вулицях міста була проведена серйозна реклама заходу, що був організований деструктивним культом «Товариство свідомості Крішни», який у багатьох європейських країнах заборонений, як суспільно-енебеспечна тоталітарна секта. У місцях скупчення людей кожному вручалось запрошення на «Фестиваль індійської культури». Кольорова листівка, з зображенням типового древнього індуського святилища типу «Тадж-Махал» мабуть що мала б зацікавити не тільки любителів яскравих індійських фільмів, а й молодь, відкриту на будь-яку східну екзотику, навіть якщо це добре обдумана казка для наївних. Більше того, хто б міг подумати, що в цьому криється релігійний підтекст, адже організатори своєю головною метою декларували презентацію найбільшого торту в Україні, вагою понад 1108 кілограмів. Все це мало супроводжуватись концертною програмою, конкурсами, вікторинами та справжнім банкетом. Чим же ще можна привернути увагу дітей, студентів та всіх любителів солодкого?
На запитання, що ж конкретно має відбуватись, вуличні промоутери, які ловили перехожих, нам відповіли, що в будинку культури демонструватимуться виступи майстрів йоги, східних танців і тому подібне. І це нібито є головною метою фестивалю? Очевидно саме і заради цього прийшла у Будинок культури переважна більшість людей.
Замість видатних перлів східної культури їм прийшлося слухати богослужбові співи та проповідь сектантського вчення організації, яка в багатьох європейських країнах заборонена, як суспільно небезпечна.
Під час демонстрації організатори усіляко старались “підігнати” свої цинічні цілі під багатотисячолітню релігійну культуру Індії, до створення якої організація, що виникла у 60-х роках XX-го століття, безумовно не немає ніякого відношення. Інакше як пояснити, що адептами секти ритуальні танці із власної релігійної практики, подавались як народні індійські?
“Фестиваль” ще раз доказав, що крішнаїти не можуть претендувати на будь-яку культуротворчість у нашому суспільстві, вихованому на православних християнських традиціях. Під час незрозумілих театральних дій ведучим весь час приходилось пояснювати роль цілого пантеону напівбогів, зі складними для вимовляння іменами, і ще більш незрозумілими функціями, в тому числі і великого Крішни. На кожному кроці приводились аналогії з православного віровчення (наприклад Брама, Вішну представлялись як архангели і ангели, і тому подібне). З оглядом кожної сцени, навіть при великому бажанні толерантності до виступу, все ясніше назрівало цілком логічне питання: “Що нового вони можуть нам принести? Яким чином прагнуть збагатити наші віковічні культурні надбання? Що більш гуманнішого за християнське віровчення може знаходитись у них? Ці думки підсилювали низькопробні виступи йогів та низький рівень продемонстрованого театрального мистецтва. То ж розглянемо коротко те, що сектанти не показали глядачам.
Чимале значення для крішнаїтів має вчення про карму (долю людини), в якому просліджується прояв жорстокості по відношенню до людини. Так, послідовник цього вчення не має права співстраждати хворому, допомагати бідному, тому що життєві негаразди та страждання – це карма для людини і ніхто не може її змінити. Це призводить до того, що багато людей просто помирають віх голоду та хвороб. Хоча достатньо було б докласти мінімум зусиль, щоб зберегти їхнє життя.
Деструктивний вплив на людину мають своєрідні методи медитації, що активно практикується в секті. Це ніщо інше, як одурманювання себе шляхом повторення тих чи інших звуків та введення себе в в напівгіпнотичний стан, в якому людина перестає тверезо мислити. Всі ці вправи призводять до перевтомлення мозку, в наслідок якого трапляються нервові надриви та психічні відхилення.
Те, що кришнаїти полюбляють розповідати людям яскраві казочки про пригоди Крішни, добре. Але ж поглянемо на реальність. Чи бажаємо ми стати послідовниками релігії, в якій Бог не чує ніяких молитв, та з презирством відноситься до людини? Невже ми можемо повірити в те, що після смерті наша душа переселиться в черепаху або собаку? Чи зможемо ми, повторюючи про себе мантру, спокійно дивитися, як наші брати і сестри страждають від бідності та помирають від тяжких хвороб? А як нам навчитися з презирством ставитись до тих, хто нижче нас за соціальним статусом? І, нарешті, чи вдасться нам “скляними” очима дивитись на людей, які нещодавно були нашими друзями?
Саме це стоїть за байками, що звучали 12-го грудня в залі Будинку культури під одурманюючу музику. Не дарма сам Крішна казав, що його вчення – яд для людини. Тому і радив не відкривати адепту зразу всієї правди, а поступово підводити його до свідомості. Як говориться у “Бхагават-Гіті”: “Крішна, коли потрібно, може бути більш жорстоким, ніж звичайна людина. І якщо схоче когось обдурити, ніхто не зможе перевершити його в деспотизмі” (БхГ. Гл. 10, стр. 36).
Як не намагалися кришнаїти замаскуватися, та після декількох номерів багато-хто зрозумів, що це дійство немає нічого спільного зі стародавньою індуською культурою, а більше схоже на зібрання асоціальних хіпі-шестидесятників. Молодь, котра зрозуміла, що концерт зовсім не відповідає тому, на що вони настроїлись, а також представники старшого покоління, котрі після декількох виступів усвідомили, що дійство не може навіть претендувати на назву “фестиваль”, незадоволені виходили з залу. Мандрували по коридорах Будинку культури, або розмовляли на вулиці біля входу про свої справи. Більшість із них, особливо ті, що привели на безкоштовну “смакоту” своїх дітей, не могли дочекатися розрекламованого торту.
В той час на верхньому поверсі, де знаходився торт, активно продавались індуські страви, від яких не дуже гарно пахло. Де-не-де в залі диміли індуські палички, наповнюючи кімнату різким до нудоти запахом.
По закінченню виступів, по залу, особливо серед молоді, пройшла хвиля полегшення. Але на цьому крішнаїтський культпросвіт не закінчився, оскільки ведуча оголосила трансляцію фільму, що мав на меті максимально чітко пояснити один з головних догматів крішнаїзму – заборону на вживання м’яса та іншої продукції тваринного походження.
Вже с перших хвилин фільму стало зрозуміло, це їм вдалося на “сто відсотків”, і блажен той, хто залишив зал раніше. Вже на перших кадрах в залі раз-по-раз став лунати дитячий плач та крики, образливі вигуки та відверте незадоволення слабкої половини. Не могли спокійно сидіти і чоловіки. Адже на великому екрані творці видовища безцеремонно демонстрували усілякі засоби вбивства тварин. Ось кров бризнула мало не на глядача з перерізаної шиї теляти, ось з кабана живцем здирають шкіру. А ось понівечене тіло невідомої тваринки помирає в нестерпних муках і агоніях. Цікаво, що по кількості пролитої крові фільм миролюбних кришнаїтів на багато разів перевершує сучасні гостро сюжетні тріллери.
Хіба можна з просвітницькою метою такі подібні свинства. А що говорити про те, чи етично та законно показувати подібні речі дітям. Адже перегляд цих “страшилок” безумовно можуть негативно вплинути на їх психічне здоров’я та порушити їх рівновагу на все життя.
Окремі кадри з фільму не можуть не заставити замислитись і над таким моментом. Якщо послідовники кришнаїзму такі вже вегетаріанці, то чому ж вони тоді не можуть відмовитись від вживання молока. Так, декілька разів в залі говорилось про те, що величний торт “Солодка гора” вагою 1108 кг. містить у собі чимало молока. Але ж, в усіх підручниках з зоології говориться, що молоко – це той самий тваринний жир, проти вживання якого виступають кришнаїти, тільки розріджений. До того ж, наука свідчить, що тваринне молоко призначено для малюків тварин, а не для людини. Якщо кришнаїти такі етичні та гуманні (навіть не побоялися кривавими кадрами висловити своє обурення з приводу вбивства тварин), то чому б їм не задуматись, чи не є, скажімо, доїння корів, прямою експлатуацією беззахисних тварин?
А от наприкінці фільму сектанти вдалися до відвертої брехні. Адже перед чисельними глядачами виступив “насельник” Видубицького монастиря отець Іосіф, що зараз перебуває у філаретівському полоні, якій досить таки не компетентно розтлумачив Божественну заповідь “Не вбий”. За його словами, вона відноситься не тільки до людей, але і до тварин. Саме тому ми не маємо право вживати продукцію тваринного походження. Але ж слова цього ченця не погоджуються з Православним вченням. Саме тому ми і подзвонили у Видубицький монастир за роз’ясненням. Виявилося, що ніякого “отця Іосіфа” в обителі немає. А наш герой, якому взагалі не йде священицька одежа, неодноразово засвітився поряд з гуру крішнаїтської секти на фотографіях, розміщених на офіційному сайті “Товариства свідомості…”. Воістину, фільм став “апогеєм” фестивалю та відкрив вдумливому глядачеві жахливу психологію “вовків в овечих шкурах”.
Виходячи з залу, у нас відбулася цікава розмова зі студентами (декотрі з них прийшли до залу з пивом та чіпсами), яких на фестиваль індійської культури “привів” порожній шлунок. Саме від них ми і дізналися про те, що у крішнаїтів щотижня можна непогано поїсти. Під час першого відвідання храму “прихожан” пригощають безкоштовно. У другий раз при вході до святилища вже треба купити квиток за п’ять гривен. Але, як говорять наші співрозмовники, де ж іще можна за такі мізерні гроші “об’їстися” солодощами до несхочу.
Те, що кришнаїти спробували приховати релігійний зміст свого дійства, аби привернути увагу багатьох, зіграло проти них. Молодь не зрозуміла, що торти-кульки – святиня для кришнаїтів, а тому ними грали футбол в метрополітені та на автобусних зупинках життєрадісні студенти.
Доречі крішнаїти пропонують свій торт не як предмет культу Крішни, а як унікальну кулінарну страву, яка незабаром буде записана в книгу рекордів Гінеса. Може б ми в це і повірили, якби сектанти самі не видали себе. Адже в фільмі проскочили кадри про те, як саме цей торт освячується. Спочатку його “згідно зі стародавніми індуїстськими звичаями”, обкурюють екзотичними парами, а потім окроплюють. І чим би ви думали – коров’ячим молоком та сечею (рус. : моча) на честь бога Крішни. Як пояснили нам крішнаїти сеча використовується при виготовленні солодощів, тому що “бог Крішна дуже любив корів”. Скільки відер сечі пішло на виготовлення цього гіганта, дізнатись у крішнаїтських кулінарів таі і не вдалося. Цей чин освячення є поганським обрядом. Але сектанти все так замаскували, що мало хто звернув увагу на цю деталь.
Доречі, слово “Крішна” переводиться як “чорний” (в християнстві це кольор диявола та злих духів). Ось кому був присвячений торт — “ідоложертвенне”, вживати яке християнам заборонив ще Перший Апостольський Собор. Тож тепер зрозуміло, кому декілька мільйонів громадян по всій Україні, мабуть нічого не підозрюючи, вклонилися 12 грудня.

К 50-летию архиепископа Виссариона

23.11.2003 — 12.12.2003