Расколы, ереси, секты

20.09.2003 archive, Вестник №26, Расколы, ереси, секты

20.09.2003. КИЇВ. АНАНФЕМОВАНИЙ ТОВАРИШ М.ДЕНИСЕНКО “ОСВЯТИВ” КАПЛИЦЮ В ФЕОФАНІЇ
Самозваний “патріарх Філарет”, позбавлений архієрейського сану і відлучений від Церкви Архієрейським Собором Матері-Церкви, вирішив “проявити піклування” про хворих. Нещодавно ним була “освячена” новозбудована каплиця на території лікувального комплексу “Феофанія” в Києві.
“Капешна” газета “Голос Православ’я” повідомляє, що по завершенні ритуалу “патріарх звернувся до присутніх зі словами привітання і настанови”. Цікаво, які “настанови” могла дати людина, яка заплямувала себе аморальним способом життя, порушенням священицької присяги, невиконанням свого слова, а ще найстрашнішим гріхом — роздиранням святої Церкви? Наскільки ж комфортно будуть себе відчувати хворі у каплиці, “освяченій” (насправді там відбулась просто пародія на освячення) людиною, підданою церковній анафемі — найстрашнішому і найжахливішому покаранню? Адже всі дії такої людини не тільки не мають благодатних дарів Святого Духа, а, являючись насмішкою над Христом, ведуть до погибелі і тих, хто також бере в них участь.

23.09.2003. ХМЕЛЬНИЦКИЙ. ЕЩЕ ОДНА ФИЛАРЕТОВСКАЯ ОБЩИНА ВМЕСТЕ СО СВЯЩЕННИКОМ ВЕРНУЛАСЬ В ЛОНО ИСТИННОЙ ЦЕРКВИ

Архиепископ Хмельницкий и Шепетовский Антоний прибыл в самый отдаленный приход епархии — село Кунив Изяславского района, где освятил только что построенный храм в честь Рождества Пресвятой Богородицы. Ранее этот приход находился в юрисдикции Киевского патриархата. Но, разобравшись в статусе УПЦ КП, представители общины вместе со священником попросили владыку Антония принять их под свое благословение. Со временем, при поддержке руководства местных органов власти, был построен новый храм.
Перед началом богослужения владыку Антония встречали представители органов местного самоуправления, духовенство Хмельницкой и Ровненской епархий, прихожане построенного храма. По окончании чина освящения архиепископ Антоний совершил первую Божественную литургию на освященном престоле. Владыка сердечно поздравил присутствующих с большим событием в жизни прихода, пожелал согласия и церковного мира, а также наградил архиерейскими грамотами спонсоров и меценатов, принявших участие в становлении прихода и строительстве храма.
Пресс-служба Хмельницкой епархии

26.09.2003. КИЇВ. ГАЗЕТА “МОЛОДЬ УКРАЇНИ” ВИСТУПИЛА З АНТИХРИСТИЯНСЬКИМ МАТЕРІАЛОМ

Останнім часом “Молодь України” почала часто давати на своїх шпальтах площу для виступів розкольницьких угруповань типу “Київський патріархат”, дописувачами видання стали різного роду “ігумени Євстратії” та “патріархи Філарети”. Але, мабуть, газета вирішила логічно продовжити атаку на Христову Церкву і тому почала надавати слово вже не тільки внутрішнім ворогам Церкви, але й її відритим супротивникам — антихристиянським течіям. У номері за 18.09.2003 р. вийшло інтерв’ю з “Учителем Левом Силенком” — засновником язичницького культу “РУНВіра” під красномовною назвою “1000 років у духовному рабстві” (під рабством тут розуміється період християнізації Русі).
Характеристика християнства у Силенка вся насичена презирством до нього. “Апостол Павло… прибувши до якоїсь громади,… притишено сповіщав, що він сам особисто бачив, як на небі відчинилися двері і ті, які беззастережно вірили в Ісуса Христа, входили до неба. І після того двері до раю зачинялися. І клявся Павло, що святий дух є його свідком. Неграмотні, виснажені раби беззастережно вірили, що апостол Павло говорить правду. І рабові, який вірив у вознесіння на небо до раю, також хотілося переселитися до раю…
Сьогодні ніхто не вірить у ці казки апостола Павла, бо люди знають, що, високо піднявшись в небо, людина від неймовірного холоду швидко замерзає, високо в небі нема повітря. Але 2000 років тому люди про це не знали і тому беззастережно вірили в оповідання апостола Павла. Очевидно, є ще й сьогодні відсталі люди, які вірять, що будуть підхоплені і відправлені в хмарах до раю”.
У “полемічному” запалі “учитель” догори вся до того, що назвав Іісуса Христа “рабином”, продемонструвавши цим свою елементарну необізнаність в історії християнства. Воно й не дивно, адже йому чужі всі, хто “чужі релігії ставлять на перше місце, а служіння матері Україні на друге”. Тому-то для нього й християнська релігія, “в якій рабин Ісус є Богом, вважається релігією юдейською.”
Продемонструвавши свою антихристиянську сутність, Л. Силенко не забув “покидати каміння” і в бік наших північних сусідів. “Я пишу у «Мага Вірі», що всяке приятельство Києва з Москвою принесе ганьбу для Києва, рабство. Чому? Українці — люди в основному милосердні, примирливі, а люди північні — агресивні, ошалілі монгольською амбіцією «господствовать над міром».
“То що ж нам, українцям, робити, щоб ми залишилися українцями?” — запитують його “схвильовані читачі”. “Ізолюватися, свідомо приректи себе на терпіння. Відомо у світі, що в руках українців перебуває 1/3 найродючішого чорнозему. І вороги це знають, а українці цього недооцінюють. Українці повинні мати свої кордони, а москвини хочуть, щоб східні кордони були відчинені. І Москва не проти того, щоб українців в Україні було 37%. І тоді москвини, очолюючи людей Азії, найдемократичнішим способом вибиратимуть президента України не українця, який буде вести політику москвинську”.
А далі пішло вже чисто “а ля Наполеон”: “І коли моя наука буде українцями потоптана, а я, Лев Силенко, Засновник РУНВіри, буду українцями, своїми рідними людьми, очорнений, тоді кращі українські люди згадають моє вчення. Але, можливо, тоді вже затихне в Україні українська мова, будуть спаралізовані українські мислі і почування.”
Історія цивілізації була щедрою на “наполеонів”. Приклад подібним “рятівникам людства” подав ще Сатана, коли хотів стати нарівні з Богом. Що з ним після цього сталося, відомо усім. Пробували заснувати свої “церкви” тисячі безумців, але всі їхні “дітища” виглядали жалюгідним сміттям на фоні Христової Церкви, яку заснував Сам Господь. Не бракує подібних “месій” і сьогодні.
Зізнання нашого нинішнього героя не нові. “Осіянний Святим Духом, я почув голос Предків Рідних. Предки в ім’я спасіння нащадків покликали мене звістити РУНВіру в єдиного Господа з ім’ям Дажбог,» — пише він у своїй книзі із скромною назвою “Святе Вчення” (с. 33). У своєму базовому “ученні” — книзі “Мага Віра” — він пише: «Я Пророк Дажбожий, натхненний Дажбогом, несу Душі Народу мого Душевне Щастя, РУНВіру проповідуючи» (с. 1088).
Правда, його вчення відрізняється від інших, йому подібних, тим, що він уже відкрито виступає проти Христа і Його Церкви, пропонуючи взамін своє “священне писання” типу книжок “Святе Вчення” і “Мага Віра”.
Для українців же “феномен Силенка” має бути прикладом тієї небезпеки, яка криється в спробах поставити національність, етнічне походження вище за Бога (чого варті тільки випади з приводу “юдейського” походження християнства). У рунвірівців бог отримує національне забарвлення, чим заперечується ідея єдиного Бога для всього людства (“я вірю в Господа Дажбога, а Дажбог — святий Дух України-Руси… Дажбог є мій рідний Господь, якого я люблю. А про те, що мечем і вогнем навернули моїх рідних людей на чужу релігію, то тільки для рабів чуже вже стало рідним. Скільки б ви чужу матір не називали рідною — вона не буде рідною” — цитата з інтерв’ю).
Думається, “Молодь України” в цьому випадку аж занадто перегнула в своєму “демократизмі” і “плюралізмі”. Приниження та образа релігійних почуттів абсолютної більшості населення держави не робить честі нікому, а тим більше центральному виданню. Україна тисячу років уже є не язичницькою, а християнською спільнотою, і жалюгідні спроби хоч якось реанімувати язичництво, спекулюючи при цьому на патріотичних почуттях населення, ставлять у безглузде положення не “гостя редакції”, а саме видання.

11.10.2003. ТУЛЬЧИН. МІСЦЕВА ВЛАДА ВВАЖАЄ МОЖЛИВИМ СОЮЗ АНАФЕМИ І БЛАГОДАТІ

Як повідомили у Іллінецькому благочинні Тульчинської єпархії, на 13-14 жовтня у с. Кальник Іллінецького району заплановано проведення свята українського козацтва з встановленням пам’ятного погруддя Івану Богуну. Очікується приїзд «генерала» Лебедевича з козаками і «кліриків» філаретівсько-розкольницького патріархату, які нібито мають відправляти релігійні треби у селі, в тому числі освячення погруддя народного героя Івана Богуна і хреста.
Коли ж благочинний Іллінецького округу та настоятель парафії Різдва Пресвятої Богородиці с. Кальник спробували звернутися до влади з проханням запобігти можливим провокаціям з боку конфесії, яка не зареєстрована на території с. Кальник, їм запропонували освятити погруддя разом з Київським патріархатом.

Летопись епархий

Церковь и власть