80-ти річчя Калинівського чуда

26.06.2003 archive, Вестник №23, События

26.06.2003. ВІННИЦЯ. З ВІННИЦІ ДО КАЛИНІВКИ ПРОЙДЕ ХРЕСНИЙ ХІД, ПРИСВЯЧЕНИЙ 80-Й РІЧНИЦІ КАЛИНІВСЬКОГО ЧУДА

В зв’язку з ювілейною річницею затверджено план святкових заходів, які відбудуться 4-5 липня:
11.00 — подячний молебень біля Свято-Воскресенського храму м. Вінниці;
12.00 — початок хресного ходу;
24.00 — початок всеношної та Божественної літургії біля хреста в Калинівці. Під час богослужіння буде проводитись сповідь і кожен бажаючий зможе причаститися Святих Христових Таїн.
Прострелений 80 років тому в Калинівці хрест кров’ю вопіяв до людей, які забули Господа, навертаючи їх на шлях віри і спасіння. 7 липня 1923 р. ближче до вечора зі станції Калинівка до села Сальник їхали на возі, повертаючись з громадянської війни, два солдати. Біля повороту стояв дерев’яний хрест висотою біля двох сажнів (6 метрів), орієнтований на схід. На західній стороні хреста була закріплена ікона «Розп’яття», написана на металі олійними фарбами, а на східній стороні — ікона Пресвятої Трійці.
За переказами, хрест поставили на могилі трьох купців, убитих тут розбійниками в 1918 році. Він був місцевою святинею, і до нього щорічно приходили жителі Калинівки та служили молебні. В цей хрест і вистрелив один із п’яних солдатів, влучивши в ікону «Розп’яття». Куля пробила праве плече Спасителя, звідки потекла кров. Про це розповів селянам візник. Новина підняла на ноги все село. До хреста прийшло духівництво, і почалися цілодобові служби. Кров сочилася з хреста і з ікони, залишаючи патьоки до самої землі.
Вже наступного дня сюди прийшли хресні ходи із сусідніх сіл, очолювані духівництвом. Солдат, котрий прострелив ікону і хрест, разом з матір’ю цілий місяць стояв під хрестом, просячи людей молитися, щоб Господь простив йому гріх.
Через тиждень до хреста вже йшли прочани з Київщини, Волині, Галичини, Поділля. Православні їхали потягом і з Польщі. Але вагони оточили солдати, не випускаючи прочан навіть на перон. Люди молилися в напрямку до хреста, прямо з вікон вагонів. До хреста прийшли хресні ходи з Києво-Печерської і Почаївської Лаври. В деякі дні біля хреста служило більше ста священиків. Почався збір коштів на спорудження в полі коло хреста монастиря, присвяченого Страстям Христовим. Подільський губвиконком створив комісію з розслідування обставин Калинівського чуда. 24 липня 1923 року голова Калинівського райвиконкому Горловський і фельдшер Мурований взяли кров на вату в пробірку, яку запечатали печаткою райвиконкому, і відправили па експертизу до Києва. Місцеві жителі стверджують, що Мурований запевняв, що на ваті була не іржа, а кров. За це його розстріляли. Та ж доля спіткала й десятки священиків, що протягом місяця цілодобово служили біля хреста.
Незважаючи на репресії, потік прочан до хреста не припинявся. А в святкові дні людей щоразу ставало все більше і більше. У день пам’яті св. Ольги — більш 15 тисяч, св. пророка Ілії — 20 тисяч. Біля хреста поставили огорожу, щоб його не зламали. Усі сусідні села щодня готували обіди для прочан.
У цей час була страшна посуха, і люди, боячись голоду, особливо молилися про рясний дощ. Тому первісні пояснення атеїстів, що начебто дощ на зворотній стороні ікон розмив іржу, безпідставні. Усі знали, що дощу не було протягом місяця. Та й кров з іржі таким способом утворитися не могла. Тоді пустили чутки, що священики просвердлили хрест усередині і під тиском по трубках пускають курячу і кролячу кров (але для цього потрібно було б побудувати напірну вежу!) Коли хрест був зрізаний, ніяких слідів трубок ніхто не знайшов: якби вони були знайдені, то неодмінно були б публікації з цього приводу в газетах. Біля хреста зцілялося безліч хворих. Одна жінка привела свою сліпу дитину, яка після слізної материнської молитви почала бачити.
2 вересня до хреста прибула комісія, у яку, крім представників влади, входив єпископ автокефальної Подільської єпархії Павло (Погорєлко) і священик Анатолій Юнак, а також лікарі Ковальов і Федоров. Всі вони не захотіли розділити долю розстріляного духівництва і фельдшера Мурованого і свідчили про відсутність чуда. Після цього місцева влада почала нещадно розганяти прочан. До кінця осені їхня кількість значно зменшилася, і місцеві безбожники змогли зрізати Калинівський хрест. За одними розповідями, він був кинутий у криницю і закопаний, за іншими — хрест спалили.
Сьогодні Калинівське чудо знову нагадує нам, що без віри нема життя, нема щастя, нема добробуту. Без віри неможливо збудувати міцну державу. Без віри немає майбутнього.
З 1993 року від Свято-Преображенського собору м. Вінниці до Калинівки відбуваються багатолюдні (до 5 тисяч чоловік) хресні ходи. Біля відновленого хреста звершується Божественна літургія, на якій більшість прочан причащаються Святих Христових Таїн.

Прес-служба Вінницької єпархії

Прот.Василий Пасенко. Херсонский исповедник Варсонофий (Юрченко)

Межконфессиональние отношения