І. Карсим. Церковно-археологічний музей при Київській духовній академії (1872-1923)

01.01.2003 archive, Вестник №16, Тема номера

ДО 130-РІЧЧЯ ЗНИКЛОГО ЦЕРКОВНОГО МУЗЕЮ

Церковно-Археологічний музей при Київській Духовній Академії (1872-1923)

Інна Карсим,

аспірант Національного університету ім. Тараса Шевченка

Церковно-Археологічний музей при КДА був першим в Україні (і в Російській імперії) музеєм такого роду. Він був створений 17 листопада 1872 р. одночасно з заснуванням Церковно-Археологічного Товариства при цій же академії. Ініціатива його створення належала професору кафедри церковної археології КДА П.О.Лашкарьову. Рада академії доручила професорам П.Лашкарьову, О.Воронову і П.Терновському скласти проект статуту церковно-археологічного музею при КДА. У 1871 р. професор П.О.Лашкарьов на засіданні Другого всеросійського археологічного з`їзду зачитав складений ними статут створення при духовних академіях церковно-археологічних музеїв, котрий був схвалений з`їздом.

У 1872 р. Рада Академії схвалила проект статуту музею і представила його на затвердження Св. Синодом. Він був затверджений після внесення деяких поправок. У статутах Церковно-Археологічного Товариства 1881 р. і 1901 р. статут церковно-археологічного музею було змінено, але основні положення його залишилися тими ж .

Згідно першого статуту Церковно-Археологічного музею і Товариства, музей створювався з метою успішного викладання і наукової розробки церковної археології і збереження для науки церковних старожитностей. Він мав складатися з пам`яток церковної старовини і точних знімків з них. До його складу мали входити пам`ятки писемності, мистецтва як загальнохристиянські, так і вітчизняні церковні; а також пам`ятки не церковні, якщо вони мали відношення до церковних. Музей мав поділятися на відділи рукописів і рукописних актів, стародрукованих книг і гравюр, церковної архітектури (в уламках або знімках), живопису і скульптури, різного церковного начиння. Музей мав складатися з виділених бібліотекою Академії книг, рукописів і речей, які мали церковно-археологічну цінність, і з майбутніх пожертв предметів церковної старовини з ризниць і бібліотек церковних і монастирських, а також з пожертв приватних осіб і археологічних пошуків членів Товариства .

Для влаштування музею були виділені дві кімнати при академічній бібліотеці, а його завідуючим був призначений бібліотекар К.Д.Думітрашков (з кінця 1872 до кінця 1877 р.). Після перенесення музею до іншого, більшого приміщення, ректор Академії архімандрит Філарет (Філаретов) передав завідування музеєм М.І.Петрову, котрий до 1883 р. вважався тимчасовим блюстителем, а з 1883 р. і до кінця існування музею був його завідуючим. У 1898 р. була введена посада помічника завідуючого музеєм, на яку послідовно обиралися кілька осіб (І.А.Бродович, С.А.Пєсоцький, В.Д.Прилуцький).

У першому статуті Церковно-Археологічного музею при КДА було вказано три засоби його комплектування: шляхом придбання, шляхом обміну і шляхом пожертувань пам`яток, і три джерела комплектування: академічна бібліотека, церковні та монастирські ризниці й бібліотеки і приватна власність. Саме з цих трьох джерел зазначеними трьома засобами і комплектувався музей протягом півстолітнього свого існування.

Шляхом обміну, як і за гроші, до свого складу музей придбав дуже незначну кількість предметів, всього близько 70 одиниць. За цим винятком, все зібрання музею склалося з пожертв. Це пояснювалося перш за все невеликою кількістю грошових коштів Церковно-Археологічного Товариства. Але пропозицій продати музею певну річ або колекцію, особливо монети, було дуже багато.

Обмін предметами інколи відбувався й між музеями.

Що стосується вищезазначених джерел, то академічна бібліотека також дала музею порівняно небагато предметів, більше тисячі. У рік заснування музею комісія з шести професорів Академії виділила з академічної бібліотеки 974 одиниці книг, рукописів і монет. В наступні роки з бібліотеки було виділено для музею ще близько 100 одиниць. Окрім рукописів і стародруків, для музею були виділені також деякі речі, наприклад, «імператорське крісло», зазначене в описах академічного майна 1817 р., близько десяти картин і портретів, котрі частково належали ще старій Київо-Могилянській Академії, а частково пожертвуваних Академії вже у ХІХ ст. відомим свого часу київським археологом К.Лохвіцьким; дві вітрини з російськими монетами, пожертувані Академії поміщиком Анненковим, і залишки колишнього фізико-математичного кабінету Академії; стару професорську кафедру, яка збереглася на складі Академії.

Набагато більше предметів надійшло з церковних і монастирських ризниць і бібліотек, частково групами, частково поодинці, від церковних причтів і монастирського керівництва або від окремих духовних осіб. Але досить часто церковна влада перешкоджала таким надходженням, особливо на початку діяльності Товариства і музею. Так, наприклад, Київський митрополит Арсеній, під час управління якого було створено музей, нечасто погоджувався передавати з церков до музею речі, які навіть вийшли з церковного вжитку і за умови згоди на те причту, і кілька разів забороняв таку передачу .

Звичайно, не всі церковні діячі так ставилися до музею. У 1874 р. архієпископ Литовський і Віленський Макарій (Булгаков), котрий проводив ревізію КДА, звернув увагу на рукописи, що зберігалися у музеї, завважив, що їх колекція досить нечисленна (на той час їх було 471), і що добре було б передати до музею рукописи і найцінніші в науковому відношенні книги з монастирів Київської, Чернігівської і Волинської єпархій. При цьому він заявив, що свої рукописи він заповів передати до КДА. Коли згодом він почав збирати відомості про те, в яких монастирях і церквах Київської, Чернігівської і Волинської єпархій є значні зібрання рукописів і книг, М.І.Петров вказав йому на численні церковні й монастирські книгосховища Київської і Волинської єпархій (наприклад, Києво-Софійського собору, Києво-Печерської Лаври, Київських монастирів Микільського, Михайлівського і Видубицького, Почаївської Лаври, Тригурського монастиря біля м. Житомира, Загорівського (в Житомирському повіті), Мелецького (в Ковельському повіті), Любарського і Межиріцької церкви (в передмісті м. Острог). Архієпископ Макарій звернувся до Святішого Синоду з пропозицією передати рукописи і книги з цих книгосховищ КДА. Він зауважив, що в кожному з цих монастирів кількість таких книг і рукописів невелика, але зібрані разом при Академії, вони б склали багату колекцію. Для самих монастирів і церков, де вони зберігаються, ці рукописи не становлять особливої цінності, і передача їх до Академії, не завдаючи збитку монастирям і церквам, забезпечила б навіть вищий рівень збереженості цих скарбів, що належать усій вітчизняній Церкві. Зокрема, можна було б передати до КДА рукописи слов`яно-руські, особливо південно- і західно-руські, польські і латинські, стародруки слов`яно-руські і польські, що стосуються в першу чергу історії і церковної полеміки православної й уніатської, рідкісні видання латинські й грецькі, що стосуються загальної церковної історії й патрології. Св. Синод зробив відповідну постанову і надіслав указ митрополиту Арсенію стосовно цієї передачі. Але цей указ не був виконаний. Вже згодом до академічної бібліотеки надійшли лише рукописи і найцінніші книги з Почаївської Лаври, Мелецького монастиря і Межирічської церкви на Волині. У 1882 р. надійшла до бібліотеки і була передана до рукописного відділу музею колекція рукописів і стародруків митрополита Макарія (Булгакова) .

У 1909 р. до музею передали колекцію старовинних портретів і речей з Київського Митрополичого Дому. Так, до 1908 р. у Київо-Софійському Митрополичому Домі зібралася досить значна колекція старовинних портретів російських імператорів, київських ієрархів та інших осіб, котрі прикрашали колись стіни митрополичих покоїв, починаючи з імператора Петра І і Київського митрополита Варлаама Ясинського. З часом, зі збільшенням кількості портретів і заповненням ними митрополичих покоїв, старі прибиралися. Часом з`являлася думка створити з митрополичих покоїв особливий музей або портретну залу для місцевих портретів імператорів і київських першосвятителів, і для цього надходили до митрополичих покоїв портрети і з інших місць. Так, у 1875 р. при Київському митрополиті Арсенії (Москвіні) надійшли від причту Київо-Софійського собору в Митрополичий Дім 15 портретів, які йому колись належали. Але й ця тенденція до створення і збереження цілісної колекції місцевих портретів скоро була залишена. На 1909 р. в митрополичих покоях знаходилося 16 портретів. Інші 31 портрет, що вже не використовувалися, митрополитом Київським Флавіаном були передані Церковно-Археологічному музеєві. М.І.Петров звернув увагу ще на деякі, порівняно гірші портрети, і їх кількість досягла 47. Серед них були портрети митрополита Петра Могили, св. Димитрія Ростовського, митрополитів Київських Варлаама Ясинського, Іоасафа Кроковського, Варлаама Вонатовича, Рафаїла Заборовського, Тимофія Щербацького, Арсенія Могилянського, Гавриїла Кременецького, Самуїла Міславського, Ієрофея Маліцького, Гавриїла Банулеско-Бодоні, Московського митрополита Платона Левшина, царів Івана Грозного, Василія Шуйського, імператорів Петра І, Катерини І, Петра ІІ, Анни Іоаннівни, Єлизавети Петрівни, графа Б.Шереметьєва, імператора Петра ІІІ, Катерини ІІ, Павла І, Олександра І та ін. Їх передали до музею. Особливо цінними були портрети духовних осіб XVIII ст., як оригінальні, тоді як портрети царствуючих осіб були лише копіями з інших портретів. Також до музею передали деякі предмети столового срібла (чашки, склянки, ложки, та ін.) XVIII ст.

Серед надходжень з інших церков та монастирів можна назвати 30 старовинних ікон і 5 ливарних священних зображень, пожертвуваних у 1875 р. настоятелем Ніжинського Благовіщенського монастиря архімандритом Ієронімом, старовинні церковні предмети з Вознесенської і Златоустівської київських церков , 20 старовинних ікон, 6 мідних хрестів, 41 мідних іконок, 4 мідних кацій з Київо-Софійського собору у 1874 р. , ікону дванадесятих свят з Київо-Братського монастиря у 1876 р. , картину «Апостол Петро і папа Римський» з Почаївської Лаври у 1876 р. , близько 220 монет з Київського Пустинно-Микільського і Київо-Братського монастиря у 1885 р. , старовинні ікони, книги, рукописи й документи з Новгород-Сіверського монастиря Чернігівської єпархії у 1898 р. , уніатський антимінс, медальони і монети з Успенського собору в 1900 р. , архів Київської Духовної Консисторії у 1901 р.

До Церковно-Археологічного музею найбільше надійшло предметів з приватної власності. Останньому джерелу музей більше всього зобов`язаний своїм розвитком. Як вже було зазначено, вся Україна, частина території сучасної Польщі і південь Росії був покритий досить густою мережею членів Товариства. В основному, це були випускники Академії — духівництво, вчителі місцевих духовних семінарій і училищ, сільські вчителі. Саме вони розшукували і жертвували найбільшу кількість предметів для музею.

Серед найзначніших і найчисленніших пожертв приватних осіб можна назвати понад 200 ікон, які передало музеєві Московське Товариство любителів духовної просвіти; Імператорську Археологічну Комісію, яка пожертвувала близько 500 срібних і мідних монет; великого князя Володимира Олександровича, покровителя Товариства, який подарував 466 відбитків гравірувальних дощок Імператорської Академії художеств і 44 гіпсових зліпки і справжніх фрагментів стародавніх пам`яток Криму; митрополита Московського Леонтія і архієпископа Херсонського Іустина, які пожертвували зібрання антимінсів румунських, російських і українських — православних і уніатських; архієпископа Волинського Модеста (Стрельбицького), який надіслав до музею колекцію ламських і шаманських предметів культу; єпископа Порфирія Успенського, який заповів музею колекцію єгипетських ідолів і зібрання старовинних ікон у кількості 42 образів з Сінаю, починаючи з V ст.; архімандрита Антоніна (Капустіна), який поступово передав у дар музеєві зібрання моавітських і кіпрських старожитностей у кількості 381 предметів, 300 золотих, срібних і мідних монет, зібрання єгипетських старожитностей та інші предмети, серед яких і знамениті «Київські глаголічні уривки» і грецька збірка на папірусі; архімандрита Анатолія, члена Російської духовної місії в Японії, який пожертвував колекцію індійських і японських предметів давнини і релігійного культу й побуту, всього 52 одиниці, 18 японських християнських ікон, 84 мідні японські монети; ієродиякона Ювеналія, який подарував 140 бронзових монет, дві глиняні клинописні таблички, та ін.; протоієрея Н.Дубницького, настоятеля Київської Притиско-Микільської церкви, який пожертвував колекцію (468 одиниць) монет; професора КДА протоієрея О.М.Воскресенського, який передав зібрання монет кількістю 183 одиниць; графа Л.М.Муравйова і В.С.Муравйова, які подарували колекцію старожитностей і святинь, кількістю 190 предметів, зібрану їх родичем А.М.Муравйовим, відомим мандрівником по святим місцям Сходу й Заходу, а також його бібліотеку у кількості понад 1740 томів і брошюр; графа М.В.Толстого, який пожертвував зібрання фотографічних знімків, пейзажів і портретів, акварелей, креслень, гравюр і літографій, кількістю понад 330 одиниць; М.О.Леопардова, який передав свою колекцію різноманітних священних предметів, старожитностей первісного суспільства, східних і греко-римських монет, медалей і жетонів, рукописів і книг, кількістю 9050 одиниць; О.В.Звенигородського, який пожертвував залишки своєї нумізматичної колекції кількістю понад 400 одиниць і дві картини; генерал-лейтенанта О.В.Комарова, начальника Закаспійської області, який подарував 85 кавказьких старожитностей первісного суспільства, 69 грузинських монет, 89 стародавніх середньоазіатських монет та ін.; В.М.Фальковського, який пожертвував колекцію старообрядницьких ікон та інших священних предметів кількістю 128 одиниць; княгиню К.П.Демідову Сан-Донато, яка подарувала колекцію ікон, хрестів, образків і хрестиків, кількістю більше ніж 200 предметів, і серед них хрест, яким преп. Сергій Радонезький благословив великого князя Димитрія Донського на війну з Мамаєм; С.Н.Шміта, курського поміщика, який пожертвував колекцію золотих, срібних і переважно бронзових і мідних монет грецьких, римських, візантійських, західно-європейських, польських, російських і східних, у кількості 1925 одиниць. Багато різноманітних археологічних предметів подарували Л.С.Мацеєвич, викладач Одеської Духовної Семінарії, М.П.Чернєв, Т.І.Вержбицький. Серед одиничних пожертвувань найціннішими вважалися козацький шовковий прапор п.п. XVIII ст. від священника с. Сенчанських Скоробогаток Полтавської губернії П.Данилевського; бронзова коронка від священника м. Нова Дашева Липовецького повіту О.Левицького; широкий бронзовий пояс з звіриним орнаментом з с. Підгірець Київського уїзду; шовкова плащаниця і хоругва відомого художника Боровиковського; складний бронзовий хрестик з виїмчатою емаллю Х століття від казначея Києво-Печерської Лаври архімандрита Ієроніма; бронзовий хрестик з перегорідчатою емаллю з передмістя м. Полтави; змійовик з арабської міді, отриманий від члена Товариства О.П.Вишемірського, та ін.

Члени Церковно-Археологічного Товариства також збирали відомості і описували визначні церковні пам`ятки, що знаходилися у церквах та монастирях, і згодом могли б надійти до музею. Ще у перший рік діяльності Товариства його голова архімандрит Філарет зобов`язав членів Товариства представляти звіти про наукове значення знайденого ними під час огляду церков та монастирів матеріалу. Він також запропонував завести особливу книгу для внесення в неї таких відомостей . На жаль, ця книга не збереглася. Але у протоколах зібрань Товариства залишилося багато свідчень про огляд і науковий опис пам`яток багатьох церков і монастирів, зроблених його членами. Для науки було врятовано багато важливих пам`яток. М.І.Петров наводить кілька таких прикладів. У с. Підгірцях Київського повіту один з колишніх вихованців КДА побачив у сім`ї священника широкий мідний пояс з пряжкою, прикрашеною звіриним орнаментом, знайдений у цьому селі, що використовувався як дитяча іграшка. Пояс був доставлений до Церковно-Археологічного музею. Згодом виявилося, що цей старовинний предмет походить з центральної Персії. Священник с. Сенчанських Скоробогаток Полтавської губернії, розбираючи архів своєї парафіяльної церкви, знайшов у ньому великий шовковий плат з живописними зображеннями на ньому: з одного боку козака з рушницею на плечі, а з другого — хреста, і надіслав цей плат у подарунок Церковно-Археологічному музеєві. Плат цей виявився прапором Сенчанської сотні першої половини XVIII ст. Згодом В.В.Тарнавський пропонував за нього музею 5000 карбованців .

Щодо географічного аналізу надходжень, то до музею в першу чергу пам`ятки надходили з території України. Були надходження з півдня Росії, Москви, Санкт-Петербургу, Тамбова, Іркутська, Кавказу, частини Польщі, що входила до складу Російської імперії (зокрема, Ченстохова, Варшави, Люблінської губернії), Львова, Риги, православного Сходу — Афону, Єрусалиму, Константинополя, Японії, тобто з різних частин світу, де тільки були вихованці КДА.

Щодо кількості надходжень до музею, то на початку його існування у 1872 р. він мав всього 103 предмети (22 церковних і світських пам`яток, 52 рукописи, 8 фотографій і 21 книгу у бібліотеці Товариства), не враховуючи тих, що належали академічній бібліотеці. У 1873 р. надійшло ще 259 пам`яток і книг. У період з 1874 по 1895 р. до музею щорічно надходило від близько 500 до 2,5 тисяч пам`яток (у 1894 р. — 8678 за рахунок колекції Леопардова), і в 1895 р. у музеї нараховувалося 36228 пам`яток. Починаючи з 1896 р. і до 1915 р. щорічно до музею надходило від 115 до 665 пам`яток.

Збільшенню надходжень до музею сприяло святкування в 1888 р. у Києві 900-ліття хрещення Русі за св. князя Володимира. Депутати й гості, які прибули на свято, жертвували музею предмети старовини . Як можна помітити, починаючи з 1896 р. кількість пам`яток, що надходили до музею, значно зменшилася. Це пояснюється тим, що певний час Церковно-Археологічний музей при КДА був єдиним в Україні музеєм такого роду, і туди надходили пам`ятки з усієї країни і навіть з-за кордону. Найбільше сприяла розвитку музею та обставина, що він був заснований у той час, коли музеїв і колекціонерів було порівняно мало. Після відкриття історико-археологічних закладів у багатьох єпархіях, місцеві старожитності стали надходити в місцеві ж давньосховища. Рік за роком збільшувалася також і кількість приватних колекцій різноманітних старожитностей; з`явилося багато приватних торговців старожитностями. Цей стрімкий зріст цікавості до старожитностей взагалі, і зокрема, до церковних, викликав і деякі негативні явища — різке підвищення цін на старожитності, спекуляцію ними і підробку пам`яток.

За свою історію Церковно-Археологічний музей при КДА зазнав трьох пограбувань — одне у 1886 р. колишнім служителем при академічному домі Михайлом Петренком речей, головним чином монет, на 1500 крб.; друге у 1898 р. найманим служителем музею Василюосом, котрий викрав з музею три монети ; третє у 1911 р. якимось відвідувачем музею, як вважали, перевдягненим у форму вихованця учбового закладу, котрим було викрадено 42 золотих і 46 срібних монет з колекції Леопардова . Львівський музей також був кілька разів пограбований у 1920-1921 р.р.

Як зазначав М.І.Петров, разом з надходженнями предметів, починаючи з кінця 1872 р., колекції музею до 1.01.1898 р. мали б складатися з 36956 одиниць. Але згідно 2-го видання «Указателя Церковно-Археологического Музея при Киевской Духовной Академии», що вийшов з друку в 1897 р., у музеї зазначені лише 24893 одиниці, і у музейній бібліотеці до 1265 рукописів і актів і 2640 періодичних видань, книг і брошюр, а всього 28798 одиниць. Різниця між надходженнями і складом музею і його бібліотеки пояснюється тим, що, по-перше, багато гравюр, фотографій, книжкових видань, які записувалися при надходженні окремо, в музеї і в «Указателе» з`єднані в один номер; по-друге, деяка кількість монет була викрадена з музею; по-третє, багато предметів — природознавчі і мінералогічні колекції і особливо «сліпі» і незначні дублетні монети, не ввійшли до друкованого «Указателя», оскільки не мали відношення до археології або важливого значення для неї . У 1915 р. Церковно-Археологічний музей нараховував близько 43 тис. одиниць зберігання.

З самого початку існування Церковно-Археологічного музею перед членами Товариства постала проблема систематизації, класифікації і атрибуції надходжень. Оскільки церковно-археологічне музейництво на той час тільки започатковувалося, зрозуміло, що не існувало якихось наукових розробок і посібників, котрі допомогли б систематизувати й класифікувати предмети зберігання, а також дати їм наукове визначення. Такі розробки почали з`являтися саме завдяки появі музеїв.

Систематизація предметів зберігання почала розроблятися членами Церковно-Археологічного Товариства при КДА з 1874 р. Першою такою спробою була система розподілу предметів у музеї, складена членом Товариства священником П.О.Троцьким у 1874 р. Її доручили розглянути професорам Академії І.І.Малишевському, П.О.Лашкарьову і П.О.Терновському . Невідомо, яка була її подальша доля, але у 1875 р. М.І.Петров представив свою систему розподілу предметів у музеї, яку розглянули І.І.Малишевський і Ф.А.Смірнов . У 1878 р. голова Церковно-Археологічного Товариства архімандрит Філарет запропонував Товариству утворити комісію для проекту розміщення предметів музею в новому приміщенні. Головою комісії був протоієрей П.Г.Лебединцев, а до її складу входили І.І.Малишевський, П.О.Лашкарьов, М.І.Петров, Ф.А.Смірнов, С.Т.Голубєв і Т.В.Кибальчич. Вона розглянула запропонований М.І.Петровим план розміщення, і затвердила його з деякими змінами . Протягом усієї історії існування музею систематизація його предметів зберігання постійно доповнювалася і вдосконалювалася. При цьому бралися до уваги наявність і кількість певного виду музейних предметів на даний момент, співвідношення різного роду пам`яток, можливість їх розміщення у приміщенні музею.

Потрібно зауважити, що не було якогось одного принципу, згідно якого систематизували музейні предмети зберігання. Можна назвати серед них:

1) принцип розподілу на палеографічні, книжкові і речові пам`ятки,

2) хронологічний принцип,

3) принцип розподілу рукописів за систематикою наук в духовних академіях (загальноосвітні богословські, церковно-історичні, церковно-практичні, рукописи з правознавства, медицини, збірники, і т. ін.),

4) принцип розподілу за належністю пам`яток до певних культур (етнографічний принцип),

5) принцип розподілу на християнські, нехристиянські релігійні, побутові, військові пам`ятки;

6) принцип розподілу церковних пам`яток на архітектурні, скульптурні, образотворчі, металеві (хрестики, енколпіони, іконки), предмети церковного начиння, предмети богослужбвого одягу, антимінси, плащаниці,

7) принцип розподілу за колекціями, тобто збереження цілісності колекцій, пожертвуваних певними особами або установами, які висловили своє бажання, щоб колекція зберігалася і експонувалася в цілісному вигляді.

Зазвичай предмети зберігання систематизувалися одразу за кількома принципами, наприклад, за колекціями, за хронологічним принципом і за належністю до певних культур; або колекція ікон систематизувалася за хронологічним принципом і за належністю до певних іконописних шкіл, і таке інше.

М.І.Петров розподіляв усі колекції музею на дохристиянські і християнські. Згідно концепції цієї систематизації, перші були представниками тих культур, що історично підготували грунт для виникнення і розвитку християнства і потім мали безсумнівний вплив і на різні сторони побуту і різні галузі мистецтва християнських народів; другі — демонстрували історичний розвиток типів і видів християнського мистецтва, громадянського і церковного, переважно українського . Таким чином, вчений теоретично обгрунтовував необхідність зберігання великої кількості дохристиянських і нецерковних пам`яток у нібито «вузькопрофільному» музеєві.

Вже досить пізньою була систематизація, розроблена М.І.Петровим в «Альбоме достопримечательностей» музею. У об`єднаному IV — V випуску цього «Альбому» вони були систематизовані за хронологічним принципом і принципом належності до певних культур, починаючи з кам`яного віку і закінчуючи XVIII ст. Тобто, домінуючим принципом розподілу в останній систематизації музейних предметів був хронологічний.

На початковому етапі розвитку музею про надходження звичайно робилися доповіді на засіданнях Товариства, причому часто демонструвалися й самі предмети, а іноді й прямо приносилися членами-жертвувателями. Іноді ці предмети тут же й діставали наукове визначення, яке давали всі присутні на засіданні. М.І.Петров згадував, що «все мы как бы соперничали между собою в археологической неопытности. Счастливые исключения представляли разве только профессора П.А.Лашкарев и А.А.Олесницкий, известный гебраист и палестиновед. Иногда мы затруднялись такими пустяками, о которых в настоящее время стыдно и вспоминать» . З часом М.І.Петров набув величезного досвіду в науковому визначенні старожитностей. Як зауважив його помічник у завідуванні музеєм І.Бродович, якщо спочатку М.І.Петров часто вдавався до допомоги сторонніх осіб, то у 1902 р. він справлявся власними силами, навіть давав консультації різним колекціонерам-спеціалістам .

Багато з членів Товариства і сторонніх осіб займалися науковим визначенням, класифікацією й описом надходжень до музею — окремих предметів та цілих колекцій. Найбільша заслуга тут належить М.І.Петрову. Окрім нього тут потрібно згадати професорів КДА П.О.Лашкарьова, Ф.О.Смірнова, А.О.Олесницького, Н.М.Дроздова, В.З.Завітнєвича, професора Петербурзького університету М.І.Веселовського, академіка Н.П.Кондакова, О.Ф.Новіцького, М.П.Чернєва, В.І.Гошкевича.

Після надходження до музею в 1874 р. колекції з 112 старовинних ікон з Московського Товариства любителів духовной просвіти, Церковно-Археологічне Товариство доручило зробити їх систематизацію за іконописними школами і за хронологією члену Товариства священнику І.Желтоножському .

Церковно-Археологічне Товариство, починаючи з 1875 р., видавало у «Трудах Киевской Духовной Академии» свої щомісячні «Известия», де публікувалися списки надходжень, зазначалося, хто зробив пожертвування, які саме предмети були пожертвувані, інколи їх дата і місце походження. М.І.Петров вів книги реєстрації надходжень до музею і окремий каталог рукописів музею , де ми можемо знайти ті ж дані. Він же згодом підготував до друку два «Указателя Церковно-Археологического музея при Киевской Духовной Академии», перший з яких вийшов у 1880 р., а другий — у 1897 р. У другому з них є дані про 24893 одиниці зберігання музею.

Протягом 1912-1915 р.р. той же М.І.Петров опублікував п`ять випусків «Альбома достопримечательностей» музею , які були удостоєні золотої медалі Імператорської Археологічної Комісії в Санкт-Петербурзі. Вчений планував видати приблизно 12-13 таких випусків: 2-3 випуски, присвячених єгипетським, кіпрським і греко-римським пам`яткам, випуск історичних християнських старожитностей, кілька випусків церковних старожитностей — 1 церковної архітектури, 1 церковного начиння, 2 візантійського іконопису й мініатюри, 2 російського іконопису, 1 українського іконопису, 1 з описом металевих та інших хрестиків і образків, і таке інше. Також передбачалося видати додатковий «Указатель» музею, починаючи з 1897 р. Але М.І.Петров встиг видати всього п`ять випусків «Альбома». Бракувало і коштів на здійснення великого видання: гроші на перші три випуски пожертвував єпископ Оренбурзький Феодосій (Олтаржевський), котрий ще за часів свого ректорства у КДА (1908-1910 рр.) мріяв видати ілюстрований опис музею при КДА за зразком виданої у 1909 р. книги М.В.Покровського «Церковно-Археологический музей Санкт-Петербургской Духовной Академии». Вже у 1911 р., залишаючись почесним членом Товариства, він передав М.І.Петрову 500 крб. на таке видання. Але видання Покровського коштувало 3000 крб, незважаючи на те, що цей музей був набагато меншим від Київського. Тому Петров вирішив підготувати не повний ілюстрований опис музею, а тільки «Альбом достопримечательностей», і не весь відразу, а поступово, окремими випусками .

Перші три випуски були присвячені колекції сінайських і афонських ікон єпископа Порфирія (Успенського), Сорокінсько-Філаретівській колекції російських ікон різних шкіл, і колекції українських ікон музею дотатарської, литовської і польської доби. Об`єднаний четвертий і п`ятий випуск «Альбома» присвячений найвидатнішим пам`яткам загальноісторичного і церковноісторичного характеру періодів кам`яного віку, мідного, бронзового віку, вавілонсько-ассірійським, давньоєгипетським, античним, періоду еллінізму, грецьким північночорноморським, скіфським, сарматським, слов`янським, візантійським і українським, починаючи з періоду Київської Русі і закінчуючи XVIII ст.

Крім того, існували також праці з опису окремих колекцій та пам`яток музею. М.І.Петров, починаючи з самого його відкриття, почав працювати над «Описанием рукописей Церковно-Археологического музея при КДА», який виходив у «Трудах Киевской Духовной Академии» у 1874-1878 роках. Студент КДА В.Березін у 1881 р. зробив опис рукописів музею, котрі надійшли з Почаївської Лаври . Він наводив заголовки рукописів і окремих статей кожного рукопису, визначав їх приблизну дату (якщо вона не була зазначена в самому рукописі), зазначав мову й стиль письма рукопису, зазначав рукописи, відомі з інших зібрань рукописів або вже опубліковані. В.Березін розподілив рукописи на 8 відділень (агіографія і патрологія, книги гомілетичні й релігійно-морального змісту, богослужбові, з канонічного права, з богослов`я, з космографії, з піїтики і риторики, та суміш). Протягом 1877-1881 рр. у «Трудах КДА» викладач академії Ф.Смірнов публікував свій опис Сорокінсько-Філаретівської колекції ікон .

М.І.Петров склав також «Описание коллекции старинных русских икон (Филаретовской), приобретенной Церковно-Археологическим Обществом при КДА», «Описание муравьевской коллекции в Церковно-Археологическом музее» (1877), «Вопрос о новейших открытиях моавитских древностей» (стаття про колекцію моавітських ідолів музею, 1877). За 1874-1881 роки М.І.Петровим у «Трудах Киевской Духовной Академии» було опубліковано п`ять окремих рукописів з його передмовами з музейного зібрання і п`ять статей, написаних на основах його рукописів. Студентами Академії були написані на матеріалах музею й опубліковані у «Трудах» три праці .

Після надходження до музею колекції єпископа Порфирія (Успенського) її описав М.І.Петров . Він зазначив, що колекцію передали до музею без будь-якого опису і наукового визначення ікон, навіть без списку і рахунку . Петров також описав найбільшу за чисельністю колекцію, яка надходила за всю історію музею — Леопардівську. Всього вона нараховувала 8366 предметів, у тому числі 7636 монет, медалей і жетонів і 730 інших предметів (картин, церковних пам`яток, ікон, побутових пам`яток, металевих хрестиків, іконок, енколпіонів, медальонів, пам`яток епохи первісного суспільства і античних) . Опис римських монет, які належали музею, зробив член-кореспондент Товариства О.Ф.Новицький .

Під час роботи ХІ Археологічного з`їзду в Києві у 1899 р. деякі з делегатів, котрі відвідали музей, уточнили наукове визначення деяких музейних предметів, або й зовсім до того не визначених, наприклад, Б.О.Тураєв дослідив папірусну збірку з грецьким стенографічним письмом VI ст., дуже рідкісним, прочитав два клиновидні надписи, а також всі ефіопські і коптські рукописи музею, і описав всі предмети давньоєгипетського культу, які в ньому знаходилися ; цього ж року він опублікував цей опис .

У 1901 р. професор Н.П.Кондаков протягом кількох днів вивчав іконний відділ музею, переважно зібрання грецьких ікон єпископа Порфирія Успенського і А.М.Муравйова. Невелика колекція ікон єпископа Порфирія, згідно відзиву Кондакова, являла собою єдине у своєму роді зібрання старовинних грецьких і східних ікон, що містило зразки різних періодів і епох східного православного іконопису. Він уточнив дати написання деяких ікон V-VII ст. Меншу цінність становила колекція східних ікон А.М.Муравйова, але і в ній Кондаков знайшов і дав точне наукове визначення деяким чудовим зразкам грецького іконопису . У 1902 р. Кондаков опублікував дослідження цих ікон ; вийшла також стаття Д.В.Айналова про Сінайські ікони воскового живопису .

Дехто з осіб, які робили пожертвування, самі описували і давали наукове визначення своїм колекціям. Наприклад, А.М.Муравйов, котрий заповів свою колекцію музею, видав її опис . Архімандрит (згодом єпископ) Модест (Стрельбицький) супроводжував свої пожертви, записані у «Листі для пожертв членів Товариства», своєрідними «текст-довідками», наприклад, він наводив історію архієрейської армянської палиці, вишитої золотом і сріблом; роз`яснював призначення предметів буддистського культу, яке було невідомим широкому загалу . У 1880 р. до музею надійшли картини Рафаеля, Буонаротті, Беліні, Рембрандта, Рубенса, Веласкеса, Боровиковського та інших художників. Зберігся їх опис з зазначенням авторів і художніх шкіл . Член Товариства протоієрей В. Іваніцький у 1900 р. пожертвував музею уніатський антимінс, монети, люстерка, та інші предмети (29 пам`яток) і надіслав їх разом з описом . Дворянин В.М.Фальковський також пожертвував Товариству більше ніж 120 пам`яток (81 ікону, рукописне Євангеліє, хрести, складні, богослужбовий одяг, лампади, кадила, підсвічники та інші предмети), опис яких склав сам .

У 1909 р. були проведені деякі реставраційні роботи для укріплення старовинних ікон музею. Їх здійснював київський художник С.І.Свєтославський .

Таким чином, принципи систематизації предметів зберігання у музеї розроблялися у процесі розвитку й поповнення пам`ятками, поступово доповнюючись і удосконалюючись. Набувався також досвід атрибуції різноманітних пам`яток. Науковці, причетні до створення і діяльності музею, не тільки збирали і зберігали старожитності, а й вивчали, робили їх доступними широкому колу науковців та аматорів, публікуючи описи музейних предметів і свої дослідження найвидатніших у науковому значенні пам`яток.

За весь час існування музею до нього надійшла велика кількість вже сформованих колекцій, пожертвуваних приватними особами, які залишалися у музеї в своєму первісному складі і часто називалися іменем особи, котра їх пожертвувала; інші колекції (наприклад, рукописів, нумізматична, українських ікон, і т.д.) складалися поступово з окремих пожертвувань часом кількох десятків осіб та установ.

Перш за все хотілося б зупинитися на колекції рукописів музею, яка почала складатися вже з перших днів його існування. Ця колекція розподілялася на кілька відділів за видами рукописів: 1) рукописи (тобто, рукописні книги і уривки з них на папірусі, пергаменті, папері, глиняні таблички), 2) акти, 3) грамоти, 4) листи. У 1915 р. у музеї зберігалося 1689 актів, грамот і листів і 1240 рукописних книг, всього 2929 рукописів. Правда, згідно списку рукописів музею (к. XIX — 1918 р.) там зберігалося лише 2322 рукописи ( 211 з архіву Почаївської Лаври, 1080 рукописів, виділених з академічної бібліотеки, і 1031 рукопис, що надійшли безпосередньо до музею) .

До складу колекції належали матеріали з церковної історії, археології, богослов`я, філософії, літератури, права, медицини, фізико-математичних наук, збірники документів. Хронологічно зібрання включало матеріали, починаючи від ІІІ тисячоліття до н.е. (ассіро-вавілонські клинописні таблички) і закінчувалось ХІХ ст., причому серед них були рукописи особливої культурно-історичної цінності: південнослов`янські, грецькі, східнослов`янські (Київський Міссал Х ст., Оршанське Євангеліє XIII — XIVст., тощо). В цілому в колекції було описано понад 1600 одиниць зберігання .

Більша частина рукописів надійшла до музею з академічної бібліотеки і залишалася академічною власністю. Так, у 1874 р. у музеї налічувався 471 рукопис, з них 413 належали бібліотеці, а 58 музею. Серед них деякі являли собою лише уривки з кількох аркушів. Були уривки з книг Св. Писання грецькою мовою V -XI ст., серед них одне майже повне Євангеліє ХІ ст. Серед слов`янських рукописів не було жодного, котрий був би старішим XV ст., а основна частина їх була XVII — XVIII ст., серед них понад 60 рукописних підручників колишньої Київської Академії з богослов`я, філософії, словесності, латинською мовою, і до 40 підручників з фізико-математичних наук .

З часом колекція поповнилася рукописами з архівів деяких церков і монастирів (Почаївської Лаври, Мелецького, частково Микільського Пустинного монастирів, Ніжинського грецького Михайлівського монастиря), особистих зібрань (митрополита Макарія (Булгакова), професорів Київської Духовної Академії, членів Товариства). Велике зібрання грецьких, латинських, арабських, абіссінських, коптських, сірійських, грузинських та південнослов`янських рукописів пожертвував КДА архімандрит Антонін (Капустін) . Окрім того, бібліотека володіла колекцією слов`яно-руських, переважно розкольницьких, рукописів, а також копіями деяких цінних рукописів російських давньосховищ.

Серед рукописів, подарованих безпосередньо музею або придбаних ним, можна назвати як окремі рукописи, так і невеликі збірки, наприклад, протоієрея М.Я.Оглобліна, професора К.М.Скворцова, єпископа Модеста (Стрельбицького), А.М.Муравйова, професора П.Кудрявцева, професора П.О.Терновського, професора протоієрея О.М.Воскресенського, професора П.О.Лашкарьова, 24 монастирських акти В.Б.Антоновича, і т.д.

У 1874 р. архієпископ Макарій (Булгаков), ревізуючи КДА, вирішив, що серед числа рукописів музею при ній мало цінних, і добре було б, за прикладом Санкт-Петербурзької, Московської і Казанської Духовних Академій, куди передали рукописи з відомих російських монастирів, поповнити рукописне зібрання Київської Академії книгами і рукописами деяких монастирів, наприклад, Києво-Софійського собору, Києво-Печерської Лаври, Київських Микільського, Михайлівського і Видубицького монастирів, з Почаївської Лаври і монастирів Тригурського (біля Житомиру), Загорівського (Житомирського повіту), Дерманського (Дубенського повіту), Мелецького (Ковельського повіту), Любарського і Межирічської церкви (в передмісті м. Острога) . Архієпископ, який і сам заповів своє зібрання рукописів Київській Академії, звернувся з цим проханням до Св. Синоду, і Синод видав особливий указ. Але цей указ був виконаний лише частково, і рукописи надійшли лише з трьох вищезгаданих ним монастирів. Відомо також, що рукописи і архіви Загорівського та Дерманського монастирів надійшли до Волинського єпархіального давньосховища у Житомирі .

Найзначнішим з цих зібрань були рукописи Почаївської Лаври. Там були рукописні збірки з патрології, агіографії, гомілетики, релігійно-морального змісту, богослужбові, з канонічного права, з богослов`я, космографії, піїтики, риторики , а також монастирський архів.

У 1901-1902 р.р. відбулася передача архіву старих справ Київської Духовної Консисторії Церковно-Історичному і Археологічному Товариству, за винятком книг указів, монастирських і церковних описів, уніатських візит, фінансових документів, клірових і метричних. Але, швидше за все, вони не вважалися майном музею, і тому не були внесені до реєстру його рукописів (нині зберігаються як окремий фонд, що поступив з Церковно-Археологічного музею). На основі матеріалів цього архіву студентами Академії було написано 7 кандидатських праць про Київських митрополитів Рафаїла Заборовського, Тимофія Щербацького, Арсенія Могилянського, Гавриїла Кременецького, Самуїла Міславського, Ієрофея Маліцького і Гавриїла Банулеско-Бодоні .

Ще до заснування музею ректор КДА, архімандрит Філарет (Філаретов) до 50-річного ювілею нової Київської Академії у 1869 р. збирав колекцію портретів колишніх вихованців і професорів старої Києво-Могилянської Академії. Було зібрано більше двохсот портретів або копій з них, і згодом їх передали до музею .

Однією з перших колекцій, що надійшла до музею, була колекція начальника російської місії в Єрусалимі архімандрита Антоніна (Капустіна), вихованця КДА. Він об`їздив весь Близький Схід, оглянув і частково описав усі його книгосховища, і зібрав багату колекцію рукописів, яку, як було зазначено, подарував Академії. Окрім рукописів, він збирав також монети й інші речові пам`ятки східної старовини. Його колекції давньогрецьких і візантійських монет, яким він сам дав наукове визначення, також надійшли до музею. Крім того, у його колекції були глиняні світильники і посуд римської епохи з Єрусалимських катакомб, кам`яний саркофаг «Віра» та інший з грецькими надписами і кіпрські старожитності з розкопок 70-х років ХІХ ст. на о. Кіпр. Останні були передані архімандритом Антоніном до музею у 1875-76 роках. Це зібрання складалося з пам`яток первісного суспільства (браслети, пряслиця, та інше), з глиняних статуй VI і VII ст. до н.е.

Колекція ікон музею, в свою чергу, складалася з кількох окремих колекцій — 115 ікон Московського Товариства любителів духовної просвіти, 222 ікони Сорокінсько-Філаретівської колекції, 86 ікон Муравйовської колекції, 42 ікони Порфиріївської колекції, 20 старовинних ікон з Києво-Софійського собору, 30 старовинних ікон з Ніжинського Благовіщенського монастиря, з числених пожертвувань від окремих осіб, наприклад, 81 ікони В.Н.Фальковського , переданих музею в 1901 р.

У 1873 р. Церковно-Археологічне Товариство при КДА надіслало своє прохання Московському Товариству любителів духовної просвіти подарувати Церковно-Археологічному музею повну колекцію зразків руського іконопису різних шкіл і століть . У 1874 р. до музею надійшли 115 старовинних ікон, серед них 68 ікон Божої Матері, 27 Господських ікон, 20 ікон святих Миколая і Сергія Радонезького, згідно прохання, різних століть і різних шкіл придбав у 1875 р. для музею ректор КДА архімандрит Філарет (Філаретов) за свої кошти у московського купця А.Є.Сорокіна. Ця колекція збиралася кількома поколіннями пращурів Сорокіна. Половина колекції належала колись розкольницькій молільні, відкритій у 1765 р. у Волоколамську Євстигнєєм Бажановим і його сином Михайлом, а потім перенесеній останнім до Москви у дім фабриканта Грачова, і переданій ним міщанину Івану Онісімову, а цим останнім — онуку своєму Андрію Сорокіну. Завдяки цим особам молільня поступово збагачувалася старовинними іконами і перейшла до Сорокіна вже зі значною їх кількістю. У 1851 р. Сорокін став єдиновірцем з Православною Церквою, і, за порадою митрополита Московського Філарета, молільню закрив, а з ікон вирішив зробити колекцію старовинного іконопису, яка б мала історичний характер, тобто містила б у собі ікони, по можливості, всіх століть, усіх шкіл і різних іконописців. Для цього він збирав ікони звідусюди. До колекції ввійшли деякі зібрання любителів і знавців іконопису, іконописців і торговців старовинними іконами (Л. Осіпова, Н.М.Гусарєва, купця Н.А.Папуліна, Н.Гаврилова, Ф.Лопухіна, Д.В.Піскарьова, В.Є.Грачова, Н.Ф.Дубровіна), інших приватних осіб, а також кілька ікон з колишнього Московського Преображенського царського палацу, які придбали предки Сорокіна. Після розбору колекції А.Є.Сорокін продав у 1858 р. 122 дублетні ікони новоствореному єдиновірчеському Спасо-Преображенському монастирю в Гуслицях Московської губернії. Рівно через десять років — у 1868 р. — дерев`яна церква цього монастиря згоріла, а разом з нею загинули й усі ікони. Але найціннішу частину колекції, яка залишилася, Сорокін продав Церковно-Археологічному музею при КДА .

Колекція ця була цілісною; містила ікони шести століть, починаючи з XIV і закінчуючи ХІХ ст. Зібрання було підібране так, що в ньому не було більше двох ікон однієї школи або одного іконописця, з яких одна була великого, а друга — дрібного письма. Серед них було багато рідкісних ікон. Ікони з цієї колекції побували на всесвітніх виставках у Парижі та Відні, за цією колекцією була написана праця, у якій робилася перша спроба дати характеристику історичному розвитку іконопису й іконописних шкіл у Росії — «Історія руського іконопису» Д.А.Ровінського.

Іншу колекцію, що надійшла до музею у 1878 р., зібрав відомий духовний письменник і мандрівник по святим місцям Сходу і Заходу А.М.Муравйов, який займав високу посаду в синодальному управлінні. Під час своїх подорожей він збирав різноманітні священні реліквії і пам`ятки старовини. Під кінець життя, у 1862 р., Муравйов оселився у Києві, помер 1874 р. Його колекція зберігалася в окремій кімнаті — молінній. Коли у 1878 р. до Київа приїхав племінник його, В.С.Муравйов, то у місцевих газетах з`явився ряд статей з агітацією на користь передачі Муравйовської колекції новоствореному при КДА музею. В.С.Муравйов вирішив передати бібліотеку і колекцію святинь і старожитностей музею. Останню розмістили в окремій невеликій кімнаті. Всього колекція нараховувала 190 предметів; з них було 9 знімків пам`яток церковної архітектури, 8 предметів святині і церковного начиння, 2 кіоти для ікон, 9 ікон західних, 12 ікон з Палестини, Сірії та інших місць Сходу, 13 афонських ікон, 7 грузинських грецького і грузинського письма, 2 південнослов`янські, 43 російські, 4 паперових знімки з ікон, 17 портретів духовних осіб і їх автографів, 19 предметів загальноархеологічних, 21 рослин, тварин і скам`янілостей. Найціннішими з них були різна іконка Влахернської Богоматері на слоновій кістці ІХ ст., кілька старовинних грецьких і грузинських ікон і кілька пам`яток західноєвропейського церковного мистецтва .

Основу колекції українських ікон музею склали ікони, пожертвувані членом Товариства Т.В.Кибальчичем. Дійсний член Церковно-Археологічного Товариства, він став збирати церковні старожитності для музею при КДА. Він отримав від сільських парафіяльних священників масу церковно-археологічного матеріалу, з якого найважливішими виявилися ікони. Серед цих ікон була велика кількість таких українських ікон, починаючи з кінця XVII ст., які мали на собі або певну хронологічну дату, або ім`я «маляра», і мали яскраво виражений етнографічний характер. Деякі святі були зображені в українському одязі, наприклад, св. Параскева-П`ятниця. Колекція українських ікон музею з часом поповнилася; як зауважував М.І.Петров, подібних колекцій не було ні в відомих тоді українських музеях і давньосховищах, ні навіть на виставках при археологічних з`їздах — Київському 1899 р., Харківському 1902 р. і Чернігівському 1908 р. Правда, сам Кибальчич згодом був виключений зі складу Товариства.

Порфиріївська колекція східних ікон була хоч і невеликою у кількісному відношенні, але, можливо, найціннішою; до цієї колекції входили одні з найдавніших ікон світу. Зібрав цю колекцію єпископ Порфирій (Успенський). Під час свого перебування у Києві, де він провів кілька років свого життя, він познайомився з М.І.Петровим, оглянув музей при КДА, і пообіцяв заповісти свою колекцію східних ікон музею. У 1878 р. єпископ Порфирій був переведений до Москви. Перед від`їздом він передав М.І.Петрову невелику колекцію предметів, що були вивезені ним зі Сходу і мали переважно етнографічний характер, наприклад, ріг для пиття, посох абіссінського мандрівника, металевий щит з арабськими надписами, східні жіночі прикраси, і т. ін.

У серпні 1885 р., після смерті єпископа Порфирія, його колекція старовинних ікон (43 номери на 42 дошках) надійшла до музею. Серед них виявилися п`ять найдавніших ікон (Богородиці, Іоанна Предтечі, мучеників Сергія і Вакха, мученика і мучениці, архангела Михаїла), написаних восковими фарбами енкаустичним способом, приблизно датовані V-VI століттями. Ця техніка живопису була відома в епоху еллінізму, і пізніше використовувалася у християнському мистецтві. Енкаустичні ікони були написані у натуралістичній манері портретного живопису, яскравими фарбами, і цим різко відрізнялися від пізніших ікон.

Взагалі ця колекція ікон містила у собі зразки трьох періодів розвитку візантійсько-грецької іконографії: 1) давньохристиянського, з часу встановлення християнства як державної релігії у Римській імперії і до ХІІ-ХІІ ст.; 2) періоду відродження візантійського і взагалі грецького іконопису, взаємовпливу візантійського іконопису й італійського відродження, тобто італо-крітської школи іконопису (XV — XVI ст.); 3) періоду після падіння Візантійської імперії, періоду занепаду грецького іконопису і підкорення його західноєвропейським зразкам живопису. 26 ікон походили з Сінаю, 1 з Єрусалиму, 14 з Афону. Порфиріївську колекцію ікон досліджували П.О.Лашкарьов, А.В.Прахов, Д.В.Айналов, професор академік Н.П.Кондаков, М.П.Ліхачов, професор Стржиговський. Крім ікон, до колекції входили зразки книжкового живопису латинського, грецького, болгарського, сербського, сірійського, арабського з V по ХІХ ст.; східні священні предмети, уніатські антимінси XVIII ст., хрестики, єгипетські статуетки, скарабеї і амулети, та інше .

Ще однією з «ранніх» за часом свого надходження до музею колекцій (1876 р.) була колекція шаманських і ламських предметів культу, зібрана колиншім вихованцем КДА архімандритом Модестом (Стрельбицьким), пізніше архієпископом Волинським і Житомирським. Згодом він навіть намагався забрати з Києва для заснованих ним музеїв пожертвувані до того часу предмети. Але поки він перебував у російських єпархіях, то всі свої археологічні знахідки направляв до Київського Церковно-Археологічного музею . В його колекцію, наприклад, входили дорі-дал (дзвіночок буддистського жреця), 25 зображень буддистського божества, цани (музичний інструмент), ламська мідна корона з зображенням молитви, барабанчик, котрий вживався під час релігійних церемоній, шаманський одяг, бубон, буддистські книги, всього близько 60 предметів .

Колекція К.П.Демідової, княгині Сан-Донато, складалася з російських ікон, металевих образків і хрестиків. Збирав її французький інженер Траншер, котрий брав участь у побудові Київського залізнодорожного мосту. Після закінчення робіт він продав цю колекцію П.П.Демідову, у 1874 р. київському міському голові. Останній придбав в Італії князівство Сан-Донато, куди й відправив Траншерівську колекцію, а після продажу цього князівства передав цю колекцію місцевим католицьким ченцям. Після його смерті його дружина К.П.Демідова Сан-Донато забрала ці предмети і подарувала їх музею при КДА.

Колекція ця нараховувала 207 предметів; серед них було кілька дерев`яних ікон і іконок, дерев`яних і мідних хрестів і багато металевих, переважно мідних іконок і хрестиків, між якими були хрестики, шедеври ювелірного мистецтва. Але найвидатнішою пам`яткою цієї колекції вважався дерев`яний напрестольний хрест у срібному окладі з надписом, що стверджував, що це той самий хрест, котрим преподобний Сергій Радонезький благословив князя Димитрія Донського на війну з Мамаєм. Цей хрест вивчався кількома дослідниками — М.І.Петровим, В.З.Завітнєвичем і А.В.Праховим. Не було можливості точно встановити, чи це справді той самий хрест, але й не було підстав для того, щоб це заперечувати .

Найчисленнішою колекцією, котра надійшла до музею у 1893 — 1895 р.р., була колекція М.О.Леопардова, вихованця Вологодської духовної семінарії, який більшу частину свого життя провів у Кронштадті на службі у морському відомстві. Під кінець життя він оселився у Києві, і заповів усі свої колекції Церковно-Археологічному Товариству .

Всього Леопардівська колекція нараховувала 9078 предмет. У 1893 р. М.О.Леопардов пожертвував 8366 предметів, з них 7636 монет, медалей і жетонів, 65 священних предметів і ікон, 16 картин, портретів і побутових предметів, 143 металевих іконок, 236 хрестиків, образків, енколпіонів і медальонів, 45 предметів домашнього побуту епохи Київської Русі, 200 предметів епохи первісного суспільства і греко-римської епохи, 25 предметів пізнішої доби вітчизняної історії. Більша їх частина була зібрана в Україні, переважно у Києві, із знахідок у Київській, Чернігівській, Херсонській, Таврійській, Подільській, Волинській губерніях і у Білорусії. Монети, медалі і жетони розподілялися на такі розділи: 1) монет стародавнього світу, переважно грецьких і східних 466; 2) римських 801; 3) візантійських 285; 4) босфорських 490; 5) східних і татарських 196; 6) російських 4655; 7) медалей і жетонів 293. Монети стародавнього світу часто зображали язичницьких богів і героїв, язичницькі храми, святилища і богослужбові предмети, і в цьому відношенні були багатим матеріалом для вивчення греко-римської міфології і релігії; візантійські монети, завдяки християнським священним зображенням на них, являли собою посібник для вивчення християнської православної іконографії .

У 1895 р. Леопардов пожертвував ще 450 предметів, з них 64 ікон і предметів богослужбового вжитку, 45 хрестів, панагій і медальонів, 42 картини і портрети, 133 предмети з археологічних розкопок і знахідок, 67 різних прикрас, 99 медалей, жетонів і монет. Після смерті М.О.Леопардова цього ж року його брат А.О.Леопардов, згідно заповіту, передав до музею 262 предмети, з них 55 потирів, воздухів, хрестів і складнів, 14 рукописів XV-XVIII ст., 28 гравюр і літографій, 24 портрети і картини, 35 старожитностей греко-римської доби, і 85 інших старожитностей .

Таким чином, основна маса предметів Леопардівської колекції мала нумізматичний характер. Взагалі, нумізматична колекція музею була найбільшою серед його колекцій, і у 1915 р. нараховувала 22786 предметів з 42802 загальної кількості одиниць зберігання, тобто більшу його половину. Ця колекція складалася протягом усієї історії музею з численних пожертвувань різних осіб і установ. Як уже було зазначено, близько 7735 предметів цієї колекції були пожертвувані Леопардовим. Серед інших значних надходжень, котрі поповнили нумізматичну колекцію музею, були 1925 золотих, срібних, бронзових і мідних монет, пожертвуваних С.Н.Шмітом, близько 500 срібних і мідних монет, пожертвуваних Імператорською Археологічною Комісією, 468 монет протоієрея Н.Дубницького, настоятеля Київської Притиско-Микільської церкви, понад 400 монет О.В.Звенігородського, 300 золотих, срібних і мідних монет архімандрита Антоніна (Капустіна), 183 монети протоієрея О.М.Воскресенського, 158 монет А.В.Комарова, 140 бронзових монет ієродиякона Ювеналія, члена Російської духовної місії в Єрусалимі, 84 мідних японських монети архімандрита Анатолія, члена Російської духовної місії в Японії, (котрий також пожертвував колекцію індійських і японських предметів старовини і релігійного культу і 18 японських християнських ікон), 40 римських бронзових монет К.П.Побєдоносцева . Таким чином, близько 12 тисяч предметів нумізматичної колекції складалися з досить значних окремих колекцій, а інші 10 тисяч — з дрібніших зібрань і окремих предметів.

До музею надходили й інші, менш значні колекції, наприклад, колекція антимінсів митрополита Московського Леонтія і архієпископа Херсонського Іустина, колекція старообрядницьких ікон та різних священних предметів В.М.Фальковського кількістю 128 одиниць, колекція зразків історичного розвитку іконопису (35 ікон) професора О.А.Дмітрієвського, колекція старовинних портретів та інших речей, переданих з Київського Митрополичого дому.

З самого початку створення музею приділялося багато уваги експозиційній роботі. Для розміщення експонатів спочатку було виділено дві зали поряд з академічною бібліотекою, де пам`ятки зберігалися у шафах і вітринах. Після проведення у Києві ІІІ Археологічного з`їзду в 1874 р. музей придбав у організаторів його виставки 10 вітрин, 5 стелажів і 10 таблиць для предметів, що постійно надходили до музею . У 1876 р. у музеї влаштували щит для розміщення старовинних ікон музею, що надійшли з складу при Св. Синоді, від Московського Товариства любителів духовної просвіти, Ніжинського Благовіщенського монастиря і від приватних осіб .

Через кілька років (у кінці 1877 р.), з огляду на значне поповнення музею, всі його предмети, за винятком рукописів і книг, що продовжували зберігатися при бібліотеці, були перенесені у нове приміщення з шести кімнат і галереї під академічною бібліотекою. М.І.Петров працював над устроєм музею за своїм проектом, дещо доповненим членами спеціально створеної Товариством для розгляду цього проекту комісії . Йому допомагали студенти Академії. Було замовлено 15 вітрин, зроблені вішалки для одягу і риз, пристосовані шафи Філаретівської колекції, поставлена у музей стара професорська кафедра, розкладені всі монети, виставлені у вітринах грамоти і деякі найцінніші рукописи, зразки стародруків різних типографій, альбоми, атласи, плани і карти; картини були розвішані у галереї; розміщені були також й ікони.

Експозиція в музеї на той час була така: у першій кімнаті були розміщені дві шафи і стіл з камінням (мінералогічні колекції), плитами, уламками архітектури, альбоми, атласи, плани, карти і т. ін. на п`яти столах і частково на стінах, і професорська кафедра. У другій кімнаті знаходилися побутові предмети нехристиянських народів — пам`ятки кам`яного, бронзового і залізного віків, старожитності єгипетські, моавітські, палестинські, етрусські, кіпрські, арабські, шаманські і ламайські на двох столах, у десяти вітринах, на двох столах і на стінах. Третю кімнату займала Муравйовська колекція святинь і старожитностей. Східні ікони були розміщені на східній стіні, західні ікони і гравюри — на західній, дрібні предмети — у двох вітринах, там же знаходилися і два кіоти. У четвертій кімнаті експонувалися церковні предмети — антимінси, чаші, хрести, залишки архітектури та ін. у двох шафах, на двох столах і у п`яти вітринах. На стінах були розвішані плащаниці. У п`ятій кімнаті на стінах розміщувалися ікони з Св. Синоду, Товариства любителів духовної просвіти, Ніжинського монастиря і пожертвування приватних осіб, а посеред кімнати стояла шафа з написаними на обох сторонах іконами Сорокінсько-Філаретівської колекції і оклади з ікон. Шосту кімнату повністю займала Сорокінсько-Філаретівська колекція ікон. У галереї по стінам були розвішані картини і портрети, також стояли сім вітрин з актами, рукописами, зразками стародруків, 8 вітрин з монетами, медалями і знімками з них . У 1879 р. був створений статуарний відділ музею в галереї . Найцінніша колекція ікон (Порфиріївська) зберігалася в заскленій шафі з замками . Після пограбування музею у 1898 р. Товариство постановило зробити засклені шафи для зберігання всіх ікон музею .

У 1889 р. у зв`язку з великим поповненням музею почалася праця над новим розміщенням експонатів. Цим займалися М.І.Петров і член Товариства В.І.Гошкевич . М.І.Петров одночасно складав і новий «Указатель» музею. Створення нової експозиції було завершене після ремонту у 1897 р. У першій кімнаті розмістили пам`ятки первісного суспільства й історичні старожитності нехристиянських народів, ілюстровані видання з різних галузей археології; у другій — зліпки і знімки з архітектурних будов, будівельні матеріали, гравірувальні дошки і зразки акварелей, гравюр і літографій; у третій — Муравйовська колекція; у четвертій — приналежності християнських храмів і християнського богослужіння; у п`ятій — ікони, образки, хрести і хрестики; у шостій — Сорокінсько-Філаретівська колекція ікон, а також колекція старообрядницьких ікон та інших священних предметів В.Н.Фальковського; у сьомій — Леопардівська колекція різних священних предметів (приналежностей християнського богослужіння і домашнього релігійного побуту), пам`яток первісного суспільства, східних і греко-римських монет, медалей і жетонів, рукописів і книг; у восьмій — відділи портретний, картинний, статуарний і медальєрний, зразки письма і друку, збірна колекція монет, медалей, жетонів, печаток, пломб і т. ін. В розміщенні колекцій не було суворої системи, тому що при розподілі предметів по кімнатам необхідно було зберегти цілісність окремих колекцій, згідно волі їх жертвувателів, і потрібно було пристосовуватися до устрою приміщення — старого напівтемного Мазепинського корпусу . У 1910 р. до музею приєднали дві кімнати колишньої академічної лікарні і замовили 16 вітрин для нових надходжень, а також влаштували вітрини для створення експозиції, яка б ілюструвала поступовий хід розвитку написання ікон русько-візантійського стилю .

У 1914 р. М.І.Петров поставив питання про нове приміщення для музею. Він обгрунтовував це тим, що всі приміщення музею були переповнені експонатами, кімнати були недостатньо освітленими, не було можливості часто їх провітрювати, і тому деякі предмети псувалися від вологи. Вчений вважав, що зразком для майбутнього будинку музею міг би бути Київський Художньо-Промисловий науковий музей імператора Миколи ІІ. Потрібно було також розширити штат працівників музею, тому що завідуючий і його помічник, які були викладачами КДА, не могли приділяти праці у музеї стільки часу, скільки присвячувалося його адміністрацією державних і громадських музеїв. Особливо важко було слідкувати за відвідувачами музею, серед яких були й особи, що приходили туди не з чесними намірами . Але цей проект, на жаль, не був здійснений у зв`язку з подіями Першої світової війни і революцій.

У вересні 1915 р. у зв`язку з загрозою окупації німецькими військами Києва, частина музею була частково евакуйована до Казані, а інша частина підготована до евакуації. Під безпосереднім наглядом помічника блюстителя музею В.Д.Прилуцького, найважливіші предмети музею у 15 великих ящиках були відправлені на зберігання до Казанської Духовної Академії, а інші зберігалися у 85 ящиках . У 1916 р. перевезені до Казанської Академії ящики повернули до Києва, і ще на початку 1918 р. вони зберігалися в музейному приміщенні .

У церковно-археологічних музеях працювали не лише науковці. Музейний матеріал використовувався і у навчальному процесі. Церковно-Археологічний музей при КДА, як створений при навчальному закладі, згідно першого статуту, «для успешного преподавания… церковной археологии» , взагалі широко використовувався для занять студентів.

Церковно-Археологічний музей при КДА остаточно припинив своє існування у 1919-1923 роках. Впродовж цього часу із реквізицією приміщень Академії та її фактичною ліквідацією, музейні експонати були розпорошені. Більшість з них потрапила до Лаврського музею культів та побуту Київської губполітпросвіти, а рукописи і книги — до Всенародної Бібліотеки України. Чимало речей під час різних переміщень пропало.

В. Анисимов. В стране «урванного» счастья

Благовещенский храм в Святошине