Прот. Петро Влодек. Короткий огляд історії Волинської єпархії

01.11.2002 archive, Вестник №14, Даты

1010-ліття Волинської єпархії

22.10.2002. ЛУЦЬК. УРОЧИСТОСТІ З НАГОДИ 1010-ЛІТТЯ ВОЛИНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ РОЗПОЧАЛИСЯ ХРЕСНИМ ХОДОМ

Хресний хід, який очолив митрополит Луцький і Волинський Ніфонт, пройшов вулицями міста від кафедрального Свято-Покровського храму до храму всіх святих землі Волинської. Через усе місто були пронесені великі святині: плачуща ікона Божої Матері «Боянська» та ковчег з частками святих мощей. У співслужінні духовенства митрополит Ніфонт відслужив молебень та окропив віруючих святою водою з Іордану, потім звернувся до них з словом повчання, в якому наголосив необхідність твердого стояння у православній вірі та збереження мира і любові.

23.10.2002. ЛУЦЬК. В ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ СОБОРУ ВСІХ СВЯТИХ ВОЛИНСЬКИХ ВІДБУЛОСЬ УРОЧИСТЕ СВЯТКУВАННЯ 1010-Ї РІЧНЦІ З ЧАСУ ЗАСНУВАННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЄПАРХІЇ НА ВОЛИНІ

Напередодні в тимчасовому храмі на честь всіх святих Землі Волинської, було відслужене всенічне бдіння, яке в співслужінні архієпископа Івано-Франківського і Коломийськго Миколая та архієпископа Черкаського і Канівського Софронія очолив митрополит Луцький і Волинський Ніфонт. Під час всенічної віруючі люди мали змогу прикластись до чудотворної ікони Божої Матері Боянської та мощей святих угодників. Протягом цілої ночі в церкві служились молебні та акафісти.
На урочисту Літургію прибуло ще кілька владик: архієпископ Рівненський та Острозький Варфоломій, архієпископ Львівський і Галицький Августин, архієпископ Володимир-Волинський і Ковельський Симеон, єпископ Сарненський і Поліський Анатолій та єпископ Мукачівський і Ужгородський Агапіт. Їм співслужило більше сотні священиків, серед яких були три священики та один диякон Пряшевської єпархії Православної Церкви земель Чехії і Словаччини.
Після читання Євангелія владика Симеон виголосив проповідь, в якій зазначив, що Волинська земля має вже тридцять три прославлених угодників Божих та зокрема відмітив, що наявність в Церкві святих є свідченням її унікальності і істинності. Після причастя з настановчим словом до віруючих звернувся владика Августин.
По Літургії було звершено хресний хід навкого тимчасового храму всіх святих землі Волинської. Після хресного ходу слово проповіді виголосив владика Ворфоломій, він згадав важкі часи гоніння Правосланої Церкви та причину встановлення святкування пам’яті Волинських святих, висловив побажання, щоб ті зерна Православної віри, які засіяли наші святі предки, принесли плід не тільки зараз, але й в майбутніх поколіннях.
О 16.00 в музично-драматичному театрі ім. Шевченка був проведений урочистий актовий вечір, під час якого о. ректор Волинської духовної семінарії познайомив присутніх з історією Православної Церкви на Волині. З вітаннями до присутніх, окрім архієреїв, звернулисть також перший заступник голови Волинської обласної адміністрації В. Панчишин, заступник голови обласної ради народних депутатів В. Струк, які нагородили владику Ніфонта почесними грамотами, та мер м. Луцька А. Кривицький. Митрополит Ніфонт нагородив мера м. Луцька орденом св. князя Володимира III-го ступеня.

КОРОТКИЙ ОГЛЯД ІСТОРІЇ ВОЛИНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ

Прот. Петро Влодек,
ректор Волинської духовної семінарії

Ваші Високопреосвященства, всечесні отці, шановні гості, дорогі браття і сестри! Дозвольте привітати усіх Вас з славним ювілеєм Волинської єпархії — 1010-річчям з дня заснування.
Лаврентіївський літопис розповідає, що св. ап. Андрій Первозванний проповідував християнську науку на території нашої країни. Цілком ймовірно, що паростки віри Христової досягли тоді і Волині. На Волині знайдено багато хрестиків «енколпіонів», які своїм виглядом вчені відносять до часу появи християнства на Русі, коли офіційною релігією на наших землях, як ми знаємо, християнство стало в 988 р. за князя Володимира. За князя Володимира була заснована і Руська Церква на чолі з першим у нас митрополитом Михаїлом, яка стала згодом самою великою митрополією Царгородського патріархату, в склад якого вона входила. За Просвітителя Русі християнська віра була поширена і на Волині. На честь князя Володимира було збудоване (або перейменоване) місто Золодимир-Волинський. Наступником першого митрополита Київського св. Михаїла був митрополит Леонтій, який розділив Руську Церкву в 992 р, на шість єпархій, серед яких на Заході Русі була Волинська єпархія.
Першим керуючим Волинської єпархії був грек Стефан І, посвячений в єпископи в 992 р. Київським митрополитом Леонтієм і походив, за свідченням Іпатіївського літопису, із болгарських слов’ян.
Волинська єпархія після Київської митрополичої єпархії виділялась особливою важливістю свого положення, як передовий форпост руського Православ’я супроти латинян.
Волинська єпархія була також дуже великою. В деякі часи історії її границі простягалися від Овруча, Брянська і Житомира — на сході, до Холма і Грубишева — на Заході, і від Бреста, Гродна — на півночі, та до Староконстантинова і Хмільника — на півдні.
Отже сьогодні, коли святкуємо 1010-річчя заснування Волинської єпархії це є свято православих не тільки Волинської і Рівненської, але й усіх до нас прилеглих сусідніх єпархій.
Головною резиденцією Волинських єпископів були: м. Володимир-Волинський, згодом Святогорський Зимненський монастир, Білостоцький Хрестовоздвиженський монастир, м. Житомир, Луцьк, Крем’янець, Остріг в залежності від історичних обставин.
В міру поширення і зміцнення Православної віри на Волині тут збільшувалася і кількість православних єпархій. В половині XII ст. на Волинській землі було вже три єпархії: Володимир-Волинська, Перемишльська і Галицька а потім в XIII ст. ще й Луцька.
Засновані Волинськими князями монастирі служили центрами духовної освіти, підготовки пастирів Церкви, організації шкіл, друкарень, лікарень. Іноки були зразком духовного вдосконалення в подвигах посту і молитви. Вони, а іноді і князі, переписували книги і розповсюджували їх в народі.
Однак процвітанню віри Христової заважало немало історичних моментів, коли Волинь ставала яблуком розбрату і ареною міжусобної боротьби та нападом сусідніх держав — Литви, Польщі, Угорщини і татарської навали.
Крім того, дуже рано римські папи старались поширювати свою владу на всі християнські народи і підкорити їх своєму престолу.
Особливо важко було православним на Волині в часи страшного нашестя татар в 1240 р., які залишили тут свій кривавий слід. Київська Русь, як християнська держава, і сам Київ з його храмами і Києво-Печерським монастирем були зруйновані. В результаті цього утворилось на Русі два політичні центри, один в Галичі, де в 1199 р. Роман Мстиславич створив Галицько-Волинську державу, а другий — у Володимирі на Клязьмі (потім в Москві).
У зв’язку з цим резиденція Київських митрополитів в 1299 р. з Києва була перенесена у Володимир на Клязьмі, а потім у 1325 р. у Москву, де було безпечніше жити. Таке поступовання київських митрополитів викликало незадоволення галицького князя Юрія Львовича, який послав до Царгородського патріарха свого кандидата — ігумена монастиря, що на р. Раті -Петра для поставлення в митрополити для Галича. Треба сказати, що ця вимога не була антиканонічною, оскільки Волинсько-Галицькі землі ніякої адміністративної спільності з землями, підвладними Золотій Орді, не мали. Керівництво величезною територією для одного митрополита було дуже важким, а Волинсько-Галицькі землі в умовах католицького пропагандистського тиску вимагали особливої опіки. Але патріарх, не бажаючи ділити Київську митрополію, а може хотів догодити як північним, так і південним князям поставив Петра «митрополитом Київським і всієї Русі». Митрополит Петро за прикладом свого попередника грека Максима, знову поїхав у Володимир-на-Клязьмі, а потім осів в Москві.
Так Волинсько-Галицька держава опинилась у важких умовах. В половині XIV ст. владу на Волині обняв литовський князь Любарт. Правда, він прийняв православну віру; збудував замок і кафедральний собор в Луцьку, куди переніс свою резиденцію. В замку в Луцьку і перебували волинські православні єпископи. Одначе по смерті Любарта становище православних змінилося. Його наступник, князь Вітовт, дозволив в 1427 р. в Луцьку збудувати домініканський монастир і з Володимира-Волинського сюди перенести кафедру католицького єпископа. Наступник, князь Ягайло, приймає католицьку віру, вступає в шлюб з польською королевою Ядвігою, стає польським королем і таким чином об’єднує Польщу з Литвою. Під Польщею в той час вже знаходилась Галичина і Холмщина. Згодом і вся Правобережна Україна пинилась під Польщею, в якій державну підтримку мало католицтво.Обмеження Православної віри, а далі і прямі переслідування Православної Церкви збоку короля Сигизмунда ІІІ привели до Брестської унії в 1596 р.
Багато лиха Православній Церкві на Волині принесла також Реформація. Знатна і багата українська шляхта стала вступати в громади кальвіністів, соцініан-антитринітаріїв, які засновували на Волині свої школи, друкарні. В селі Хорошеві на Волині ними було в 1576 р. видане Євангеліє. Правда, реформатори також обмежили дії католицької церкви.
Захист Православ’я на Волині очолив тоді знаменитий князь Костянтин Острозький, при якому видана була першодрукарем дияконом Іваном Федоровим відома Острозька Біблія в 1582 р. і заснована Острозька Слов’яно-греко-латинська академія. Але вже його син Януш став католиком і гонителем Православ’я. Тоді на захист своєї віри православні стали об’єднуватись і утворювати церковні братства. За прикладом Києва у Луцьку таке братство утворилось в 1616 р. при Хрестовоздвиженській церкві. Воно на протязі цілого сторіччя боронило Православну Церкву. При братствах влаштовувались школи, монастирі, друкарні, видавалась полемічна література,
Внаслідок нестерпних утисків крім Луцького братства на захист Православ’я на Волині повстали селяни під проводом гетьмана Косинського, потім Северина Наливайка, який був спалений поляками в мідному бику. Його брат Дам’ян Наливайко, настоятель Острозького кафедрального собору закликав у проповідях твердо стояти за Православну віру.
Насильства над православними привели до великого козацько-селянського повстання під проводом Богдана Хмельницького, який закликав козаків боротись «за грецьку віру’’. Київський митрополит Сильвестр і Єрусалимський патріарх Паісій урочисто вітали Богдана з першими перемогами, а Коринфський митрополит Іоасаф поліг смертю героя при битві під Берестечком в 1651. Далі спалахнуло гайдамацьке повстання.
Нетерпимість до іновірців у королівській Польщі привела її до сумних наслідків. Три сусідні держави: Росія, Прусія і Австрія здійснили три розділи польської території. В 1795 р. Польщі як держави не стало на карті Європи.
Волинь за третім розділом Польщі в 1795 р. відійшла до Росії. Біля 800 церков Волині було повернуто православним. В 1796 р. в Острозі при вікарному єпископі Варлаамі (Шишатському) була відкрита Волинська Духовна Семінарія, а в 1799 р. була відновлена Волинська єпархія. Східні єпархії стали дарувати для новоутворених храмів Волині богослужбові книги, церковну утвар. Так майже через сто років Волинська єпархія знову стала існувати.
В 1891 р. у Володимирі-Волинському відкрите було вікаріатство. В Православ’я стали повертатись монастирі Волині, в тому числі в 1831 р. Почаївський монастир після 110-літнього перебування під владою унатів. Тоді, базиліанські монахи збудували на австрійському боці границі недалеко від Почаєва свій монастир в Підкамені і казали, що вони видовбали стопу БОЖОЇ Матері та перенесли туди, навіть склали і відповідний кант для галичан: «Пречистая Діво, Мати руського краю». Але православний люд йшов в Почаїв як у свою древню святиню.
В 1833 р. Почаївська обитель стала іменуватись Лаврою. Згодом Острозький єпископ, вікарій Волинської єпархії, став мешкати в Почаївській Лаврі. Для утвердження Православної віри на Волині треба було приложити багато праці: відновити православне богослужіння, встановити іконостаси, духовенству відростити бороди та носити ряси, навернути в Православ’я ополячене українське населення Волині, що розмовляло на польській мові, ширити освіту, засновувати церковні братські школи і вести антипротестантські бесіди. Ось невеликий перелік проблем, які треба було вирішити.
Згодом в житті Волинської єпархії почали відзначати важливі історичні дати: 10 (23) жовтня 1881 р. — 50-річчя повернення Почаївської обителі в лоно Православної Церкви. В пам’ять цієї події, за пропозицією прот. Андрія Хойнецького, встановлено свято «Собор свв. угодників Волинських’». Цим протоієреєм були складені служби з акафістом Почаївській іконі Божої Матері і прп. Іову Почаївському. Тоді ж викладач ВДС М. Теодорович почав писати працю: «Описание церквей й приходов Волынской епархии». Для чехів Волині, які приєднались до Православ’я, був зроблений переклад Літургії на чеську мову. Особливою діяльністю на Волинській кафедрі відзначився митрополит Антоній Храповицький. При ньому побудовано на Волині біля 150 храмів, а серед них Свято-Троїцький собор Почаївської Лаври.
В 1912 р. у тодішній Волинській єпархії було півтори тисячі шкіл, 1900 храмів, 15 монастирів і 500 каплиць. ВДС була переведена з Крем’янця в Житомир. Розширила свою діяльність почаївська друкарня. Митрополит Антоній розпорядився, щоби псаломщики були посвячені в стихар, а церковні старости — приймали перед вступом присягу. Весілля не повинні були справлятись напередодні святкових днів. Дівчата, діти і жінки на Волині влітку не носили хусток на голові і такими ж приходили до храму. Митрополит наказав, щоб жінки, коли приступали до Св. Причастя були в хустинах. Студентів духовних академій зобов’язав канікули проводити в Лаврі і проповідувати там Слово Боже.
Доля частини Волині стала важкою з початком 1914 р., коли австрійські війська зайняли Почаївську Лавру, де солдати піддали нарузі нашу святиню. Правда, перед тим з відступом російських військ цінності православних церков і Почаївської Лаври евакуювались: Почаївська ікона Божої Матері, мощі прп. Іова, друкарські машини, дзвони та інше було вивезене. Потім не все було повернуте.
Після відступу австро-угорських військ парафіяни, які повертались, побачили спалені храми перекинуті престоли, прострілені ікони та інші сліди «європейської культури». А далі — ніхто не міг передбачити, які форми прийме життя наступного дня. Треба сказати, що вікарій Волинської єпархії єп. Кременецький Діонисій (росіянин) не залишав своєї кафедри в час війни, чим здобув авторитет і повагу віруючого населення.
Західна частина Волині в 1920 р. відійшла до Польщі. єп. Діонісій ввійшов тоді під юрисдикцію митр. Варшавського Юрія (Ярошевського) (українця), колишнього ректора Петербургської духовної академії. В Польщі проживало тоді біля 4-х мільйонів українців і білорусів. Митрополит Георгій звернувся до патріарха Тихона про надання автокефалії Православній Церкві в Польші. Патріарх Тихон дарував лише автономію цій Церкві. Після трагічної смерті митр. Георгія, якого застрілив противник автокефалії архім. Смарагд (білорус) Главою Православної Церкви в Польщі став митрополит Діонісій. Він під тиском польського уряду, звернувся до Вселенського патріарха Григорія VII з клопотанням про надання автокефалії, яку і отримав в 1924 р. Ставши митрополитом, Діонісій далі керував, тепер вже Варшавсько-Волинською єпархією, а на Волині тоді нараховувалось майже 700 парафій.
Часи для Православної Церкви в Польщі були дуже важкими. Польська влада безцеремонне втручалась в справи Православної Церкви, відкрито підтримувала католиків і уніятів, які стали проводити широку пропаганду. Особливо тяжким було становище на початку 30-х років, коли почались божевільні переслідування православних, яких примушували переходити в католицтво. В 1938 р. почалась т. зв. «ревіндиканція православних храмів», які забирали під костели або й зовсым руйнували. Разом з окатоличенням проводилась і полонізація українського населення. В школах, в духовній семінарії в Крем’янці, на богословському факультеті у Варшаві викладання проводилось на польській мові. На кінець, було висвячено для Православної Церкви двох єпископів-поляків. Зайняття в 1939 р. Західної України радянськими військами зупинило цю шалену акцію тодішнього польського уряду.
Протягом неповних 2-х років Західна Україна була окупована гітлярівською Німеччиною. На Волині утворилось дві Церкви: одна, очолювана митрополитом Олексієм (Громадським) під юрисдикцією Московського митрополита (потім патріарха) Сергія, а Друга — через призначеного митрополитом Діонісієм адміністратора — вікарного Луцького єпископа Полікарпа (Сікорського). Це створило на Волині ворожнечу і непорозуміння. На одну і ту ж парафію призначались священики обох юрисдикцій. Суперечки і сварки між православними привели до вбивства в травні 1943 р. митрополита Олексія. Така ж доля спіткала і єпископа Володимир-Волинського Мануїла, який був в юрисдикції Адміністратури, що рахувала себе автокефальною Церквою, а потім перейшла до автономної Церкви митрополита Олексія (Громадського).
Населення переживало страшні часі. Великої шкоди зазнали храми, міста і села. Тільки на Волині було спалено більше 20 храмів. В загальному на Холмщині і Волині в час німецької окупації загинуло 83 священики. З них 43 розстріляли німці, а решту замордували українські і польські партизани-аковці.
Далі так точилось життя.
Різдво Христове в 1944 р. митрополит Полікарп відсвяткував в Луцьку, а напередодні празника св. Василя він та «иже с ним» виїхали з відступаючими німецькими військами. На Волинську кафедру патріарх Сергій призначив єпископа Пітирима (Свиридова). На території колишньої Волинської єпархії утворилось дві кафедри — Житомирсько-Овручська та Волинсько-Рівненська, а частина Волині ввійшла в Тернопільську єпархію.
Згуртуванням віруючих і впорядкуванням післявоєнного церковного життя потім зайнявся єпископ Миколай (Чуфаровський), при якому 27.Х.1945 р. в Луцьку були відкриті Богословсько-пастирські курси, на які було прийнято 40 осіб. В наступному році курси були переіменовані в ВДС. В 1948 р. був здійснений перший випуск семінарії, яку закінчило 9 осіб. При наступних архієреях, керуючих Волинсько-Рівненською єпархією, церковне життя єпархії і ВДС продовжувало розвиватись і своєї вершини досягле при єп. Палладії (Камінському), який очолював Волинсько-Рівненську єпархію з 1952 по 1956 рр. При ньому приміщення Семінарії внаслідок добудувань збільшились в три рази, а кількість семінаристів досягла 150 осіб. Але восени 1964 р. через тиск уряду СРСР, семінарія була закрита. Закривались тоді і десятки храмів на Волині.
В 1988 р. в Луцьку і по всій єпархії відбулось урочисте святкування 1000-річчя хрещення Русі. 10.IV.1990 р. Волинсько-Рівненська єпархія була розділена на дві окремих єпархії: Волинську і Рівненську. Можна було радіти, але біда не спала.
В кінці 1989 р. у Львові відновився рух за автокефалію Української Православної Церкви. Досяг цей рух і Волині, де також, як і в Галичині, прихильники УАІЩ і УПЦ-КП стали насильно захоплювати храми, які належали до УПЦ. В 1992 р. Волинська єпархія, яку тоді очолював єп. Варфоломій, готувалась відсвяткувати свій ювілей 1000-ліття з дня заснування. Відсвяткувати, як личило би, цей ювілей тоді не змогли, бо якраз напередодні святкувань Луцький кафедральний собор, будинки єпархії і семінарії були насильно захоплені сторонниками УПЦ-КП. Тому ми сьогодні зібрались відмітити 1010 річницю утворення Волинської єпархії. Слід зазначити, що в 1996 р. на Волині утворена була ще одна єпархія — Володмир-Волинська і Ковельська. В теперішній час Волинську єпархію очолює Високопреосвященніший митрополит Ніфонт. Треба відмітити, що владика Ніфонт прибув у Луцьк рівно 10 років тому, саме в той неспокійний і розбурханий час коли у м. Луцьку з 200 тисячним населенням в юрисдикції нашої УПЦ знаходився лише один храм — невеличка древня Покровська церква, а ВДС містилась в маленікій кімнаті — в сторожці біля храму.
Ми віримо, що Сам Бог послав тоді владику Ніфонта на Волинську єпархію в такий тяжкий час. Владика з того часу разом з духовенством і віруючими, які згуртувались біля нього, не зважаючи на труднощі, зневаги і погрози, мудро провадить наш церковний корабель по бурному житейському морі. У Волинській єпархії нараховується тепер 303 парафії, діє ВДС, яка має 180 студентів і учениць регентських класів, а в самому місті Луцьку, де 10 років тому у неділі і свята відправлялась одна Літургія у нашій Покровській церкві, тепер відправляється 15 Літургій.
Па закінчення хочу сказати Слава Богу, що сподобив нас православних волинян дочекатись цього часу, коли ми в таких урочистих обставинах можемо святкувати наш ювілей. Щира подяка, владикам, що вони, незважаючи на зайнятість, прибули до Луцька розділити няшу радість. Дякую всечесним отцям, шановним гостям і усьому православному люду Волині, який під архіпастирською опікою нашого Владики Ніфонта зберігає наше Православ’я.

Перспективний план

Слово Митрополита Харківського і Богодухівського Никодима