Слово Президента України

01.07.2002 archive, Вестник №10, Тема номера

ВИСТУП ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ЛЕОНІДА КУЧМИ
на урочистому зібранні з нагоди 10-ї річниці Харківського Архієрейського Собору
(Київ, палац «Україна», 19.06.2002)

Ваше Блаженство! Шановні владики!
Шановні учасники та гості урочистого зібрання!

Архієрейський Собор в Харкові, 10 річниця якого відзначається нині, став етапною віхою в житті Української Православної Церкви. На Її чолі постав видатний релігійний діяч нашої доби — Митрополит Київський і всієї України Володимир.
Зусиллям свого Предстоятеля Церква значною мірою завдячує відкриттю тисяч нових храмів, відродженню монастирського життя та богословської освіти, плідного діалогу із суспільством і державою. За цей період майже вдвічі збільшилась кількість громад, яких налічується близько десяти тисяч. Сьогодні Українська Православна Церква — одна з найбільших Церков Православного світу. Вона зайняла справді унікальне місце в нашому житті, як соціальний інститут, є надзвичайно важливим компонентом громадянського суспільства, стала повноправним суб’єктом новітньої української історії.
Завдяки невтомній праці священників звернулись до глибинних основ буття, стали на шлях духовного укріплення та зцілення сотні тисяч людей. Особливо важливо, що серед них чимало молоді, а усім нам добре відомо, що саме від неї залежить майбутнє держави. Як духовні провідники українського суспільства, священнослужителі багато роблять для повернення народу до своїх історичних витоків, поневічених тоталітарним режимом. Саме Церква здатна надати моральний імпульс суспільним перетворенням, ефективно лікувати вади, що породжуються бурхливою зміною ціннісних орієнтирів. З попередньої епохи у спадок нам залишилось чимало гострих проблем. Українська держава, попри всі складнощі, сконцентрувала максимально важливі ресурси на напрямку подолання тяжкої спадщини в сфері релігійної політики. Релігійна свобода, яка тотально придушувалась, стала реальністю, визнаною і схваленою українським народом.
Ми беззастережно виступаємо за якомога активнішу і масштабнішу діяльність Церкви в усіх сферах життя. На моє переконання, настав час ширше подивитись на роль Церкви і священнослужителів. Розширення присутності Церкви в сфері соціального захисту і опіки над нужденними верствами населення зустрічає підтримку людей. Співпрацю в цій сфері Церкви і державних органів ми розглядаємо як стратегічну перспективу та вагомий внесок у зміцнення всього громадянського суспільства.
Завдяки діалогу держави та релігійних організацій вже чимало зроблено з повернення віруючим колишньої церковної власності, насамперед храмів, хоча за нинішніх економічних умов ці питання подекуди вирішуються й не так просто, як хотілося б. Слід підкреслити, що відбудова зруйнованих у минулому пам’яток сакральної архітектури, допомога піднесенню богословської освіти та релігійному вихованню — це є не просто жест, а відновлення справедливості. В зв’язку з цим нещодавно мною видано Указ про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків політики колишнього Союзу стосовно релігії та відновлення порушених прав церков та релігійних організацій. Його виконання забезпечить суттєве поліпшення майнового стану Церкви та дозволить їй сповна реалізувати своє покликання.
Водночас, я був би непослідовний, коли б не згадав про те, що серйозно непокоїть українське суспільство, мільйони віруючих. Як ви розумієте, йдеться про міжправославний конфлікт. Наше недавнє минуле переконливо довело, що будь-які спроби досягти тут позитивних зрушень насильницьким чином, з порушенням волевиявлення віруючих, зазнали поразки. Ми маємо бути реалістами. Проблеми у відносинах між православними не розв’яжуться самі по собі. Вони вимагають кропіткої праці і постійного пошуку. Хочу ще раз наголосити: держава не повинна і не прагне втручатись у внутрішньоцерковні справи, її завданням залишається захист громадянського миру і суспільного спокою, а також створення максимально сприятливих умов для всебічного розкриття творчого потенціалу її громадян, в тому числі в духовній сфері. Саме цьому позиція Президента України щодо необхідності утвердження в Україні єдиної Помісної Православної Церкви залишається незмінною, так само як незмінною для Церкви і для держави залишається мета консолідації суспільства, його глибинної єдності. Нехай же нам таланить в цій добрій справі!
Ваше Блаженство! Щиро вітаю Вас і Вашу численну паству з сьогоднішньою подією, зичу Вам добра та миру. І, насамкінець, дозвольте вручити Предстоятелю Української Православної Церкви, Митрополиту Київському і всієї України Володимиру, державну нагороду — орден Ярослава Мудрого

Комментарии

Послание Патриарха Московского и всея Руси Алексия