Антоній, митрополит Чернігівський і Ніжинський

01.05.2002 archive, Вестник №8, Даты

АНТОНИЙ, митрополит Чернігівський і Ніжинський:

- То є смертельний гріх — властолюбство. Бажання влади у людини переважає над усіма чеснотами, його вірою, почуттям правди і справедливості. Властолюбство ставить людину на колію, яка не веде до раю, а веде до пекла. На жаль, ця духовна хвороба була притаманна колишньому екзархові Філарету. Він плекав надію бути патріархом всія Руси. І я пам’ятаю його реакцію тоді на соборі в Москві, коли оголосили результати голосування за кандидатів на пост Патріарха всія Руси. Філарет з трьох кандидатів набрав найменше голосів. Він зблід, він був білий, як стіна. І тоді, я думаю, велика образа на весь світ закипіла в його серці, і почали складатися підступні плани про іншу дорогу — як стати патріархом в Україні. Бажання стати патріархом в Україні, єдиновладним господарем в Церкві в Україні примусило його говорити про автокефалію. Подумайте, чи став би він говорити про автокефалію в Україні, якщо б його обрали патріархом всія Руси? Звичайно, ні. Але пристрасть властолюбства заволоділа його серцем настільки, що він почав душити всіх, хто був з ним незгодний.
Пригадую, дзвонить він мені ввечері: «Владико, терміново виїжджайте в Київ, у нас Синод». Я відповідаю, що за волею всіх архієреїв нашої Церкви я мушу бути на соборі у Харкові. І він поклав трубку.
На собор приїхали всі 20 архієреїв Української Православної Церкви (крім Якова Панчука) і одностайно проголосували за нового Предстоятеля УПЦ — Митрополита Володимира.
Що приніс нам цей собор? Він спас нашу Церкву. Спас від страшного розколу. Інакше Філарет потягнув би всіх за собою в те пекло.
Чи можна сказати, що соборний розум Церкви переміг диктатурний вплив Філарета на українських єпископів? Так. Філарет мав вплив страшний. Його всі боялись Адже яка була практика? Коли ми приходили на засідання Синоду, то ніхто не мав права на свою думку. Бо він прислухався тільки до тих думок, які відповідали його планам. А коли бачив незгоду — розправлявся жорстоко. Так був позбавлений сану Іонафан, заборонені єпископи Онуфрій, Сергій і Аліпій, навіть митрополита Агафангела було позбавлено кафедри і відправлено за штат. То були дії свавільного диктатора. А скільки людей не витримало! Взяти хоча б його маніпулювання покійним митрополитом Леонтієм. Він його посилає в Одесу, потім в Херсон, потім призначає в Донецьк, де перед цим заборонив Аліпія. Народ Леонтія не визнав. У бідного владики піднявся тиск, а потім — інсульт, і людина загинула.
Так що Філарет, я б сказав словом грубим, був людоїдом. Він до своєї мети міг йти по кістках, люди для нього ніякої ваги не мали.
Тому собор у Харкові — то велике щастя, бо він зберіг Церкву від розколу, очистився від скверни.
Сьогодні ми бачимо, що в особі Денисенка діє дух злоби, дух ненависті, дух, який породжує ворожнечу, який вже піднімає меч, про який Господь говорив: «Поверни меч у пахву свою». І якби влада дозволила, він би почав страшні репресії. Він і так вже десять років справляє безчинства і гоніння на нашу Церкву. Дивлячись на його діяння, ми можемо сказати світові, що під рясою лжепатріарха Денисенка — злий дух. Бо благодать знята з нього, і виникла пустота, яку зайняв дух злоби.
Тому я хочу застерегти людей, які після безбожного запустіння повертаються до віри, до святої Церкви, щоб вони не потрапили у пастку розколу, не пішли в блуд цей. І тут багато залежить від нашої пастирської пильності. Сьогодні наші церковнослужителі як ніколи повинні мати високу моральність. Бо Іоан Златоуст говорить так, що коли ми виконаємо заповіді Божі, то весь світ за нами піде. Але якщо світ бачить в нас спокуси, гріхи, то світ відвернеться від нас. Скалічена розколом душа людини дивиться, де світло, а не темрява.
Тому я побажав би, щоб ми були істинними світильниками, що на горі стоять, а люди б пізнали той світ і тримались би віри предків своїх.

Біографічна довідка

Феодосій, митрополит Полтавський і Кременчуцький (+2001)