Пресс-конференция

01.04.2002 archive, Вестник №7, Тема номера

Пресс-конференция

22 марта в УНИАН состоялась пресс-конференция, посвященная обращению народных депутатов Украины в Генпрокуратуру по поводу незаконной регистрации УПЦ-Киевского патриархата в 1992 году и факту хищения коллективного имущества, принадлежавшего Украинской Православной Церкви, путем присвоения его в особо крупных размерах и последовавшему затем протесту Генпрокуратуры.
Участники пресс-конференции:
Петр Николаевич Симоненко, народный депутат Украины, первый секретарь ЦК Коммунистической партии Украины;
Мишура Валерий Дмитриевич, народный депутат Украины, секретарь ЦК Коммунистической партии Украины;
Грибков Михаил Евгеньевич, юрисконсульт Украинского отделения международного общественного Фонда единства православных народов;
Лукьяник Валентин Борисович, председатель Всеукраинского православного братства Украинской Православной Церкви — Союза православных братств Украинской Православной Церкви.
7 февраля 2002 года 65 народных депутатов Украины подписали обращение к Генеральному прокурору Украины, в котором просили «рассмотреть законность регистрации религиозной организации УПЦ (КП)» и «открыть уголовное дело по факту разворовывания коллективного имущества Украинской Православной Церкви путем присвоения в особо крупных размерах». 5 марта заместитель Генерального прокурора Украины Алексей Баганец вынес протест Государственному комитету по делам религий на акт регистрации УПЦ-КП, осуществленный этим ведомством в 1992 году с нарушением законодательства Украины, и приостановил его действие. 7 марта Государственный комитет Украины по делам религий отклонил протест Генпрокуратуры. Несмотря на это, Генпрокурор Украины Михаил Потебенько считает, что протест был законен и обоснован.

Это события комментировали украинские и зарубежные СМИ, государственные чиновники, лидеры и представители различных политических партий и общественных организаций, представители православной общественности.

Народний депутат України, перший секретар ЦК КПУ Петро Симоненко:
«Відносно протесту, який внесла Генпрокуратура ще у 1992 році до Держкомрелігій, ми послідовні. Наша позиція: треба захистити віруючих від втручання державних службовців і вищих посадових осіб нашої держави. Це втручання відслідковується з самого початку розбудови нашої незалежності і призвело до того, що було насильство, пролилася кров і були незаконні дії щодо віруючих. Це засвідчує якраз і позиція Генпрокуратури, висловлена Шишкіним, який тоді її очолював. Ми вважаємо, що ті питання, які піднімають віруючі під час зустрічей з нами, і наша позиція дали всі підстави для нашого звернення — яке підписали 65 народних депутатів України — до Генпрокуратури, щоб відновити законність. Ми вважаємо, що конституційна норма про відділення Церкви від держави має реалізовуватися, а ми, як народні депутати, будемо відстоювати законні і конституційні права віруючих».
«Коммунисты действительно выступили инициаторами обращения парламентариев в Генпрокуратуру. Реакцию Филарета на протест высшего надзорного органа страны можно назвать прогнозируемой. У нас, к сожалению, уже стало традицией, что всякое беззаконие прикрывают «интересами строительство молодой державы», воров, разграбивших богатейшую страну, именуют «подвижниками экономических реформ», а разоблачение беззаконий — «происками коммунистов». Произвол, который был осуществлен по отношению к Украинской Православной Церкви, уже тысячу раз был разоблачен и в украинской, и в зарубежной прессе. Шутка ли, горстка людей, по указанию тогдашней власти, собирается в приемной Филарета и голосованием «упраздняет» две зарегистрированные в законном порядке конфессии, которые объединяют миллионы граждан Украины, себя же именует «правопреемницей» их имущества, финансов, монастырей и храмов. Руководитель одной из них лишь на пятый день узнал, что его церковь ликвидирована. Вторую же вообще в известность не поставили. Не коммунисты, а украинская православная диаспора США объявила сей «объединительный собор» «аферой двух частных лиц». Не коммунисты, а Украинская Православная Церковь устами своего Предстоятеля в 1992 году заявила, что «под маской объединения произошло присвоение одним человеком всех средств и пожертвований, которые православные годами несли в Церковь». Не коммунисты, а тогдашний Генеральный прокурор Виктор Шишкин вынес протест, признавший очевидную незаконность создания УПЦ-КП. Только снятие Генпрокурора и начавшаяся кадровая чехарда в Генеральной Прокуратуре не позволили довести дело до логического конца. Если вы пролистаете церковную, да и светскую прессу последнего десятилетия, то вы без труда отыщите множество публикаций, в которых православные Украины призывают к устранению правового произвола, допущенного в отношении к их Церкви. Сегодня же, когда десятки парламентариев в обращении к Генпрокурору поддержали законные требования верующих, а Генеральная Прокуратура после своего анализа подтвердила их обоснованность и вынесла протест, Госкомрелигий, который в 1992 году незаконно зарегистрировал УПЦ-КП, и лидер этой организации Филарет Денисенко сугубо правовой вопрос хотят повернуть в сторону политических спекуляций».
«Полагаю, что это дело в любом случае дойдет до суда, где Генпрокуратура будет поддерживать свой протест. Уверен, что он будет удовлетворен, поскольку бесчисленные нарушения законодательства, допущенные Госкомрелигий при регистрации УПЦ-КП, уже неоднократно были обнародованы авторитетнейшими юристами страны. Надо помнить, что главный принцип правового государства заключается в неотвратимости торжества Закона, и если нынешняя власть действительно как декларирует, стоит на стороне права, то справедливость, наконец-то, восторжествует и в отношении тысячелетней Украинской Православной Церкви».

Народний депутат України, секретар ЦК КПУ Валерій Мішура:
«Хочу поставити деякі акценти. По-перше: не комуністи підняли цю проблему. Її підняв Головатий, який ще 10 років тому зробив блискучий юридичний аналіз ситуації, що тоді склалася. Проблему підняв Шишкін, якого до комуністів ви не віднесете. Проблему підняв патріарх Мстислав, який назвав створення УПЦ-КП аферою. Проблему підняла православна діаспора в США. Але реакції з боку державних мужів за 10 років — ніякої. Цей беспредел, кажучи російською мовою, бо в українській ще нема синоніму, почався від реакційної з точки зору демократії формули, започаткованої тодішнім президентом Леонідом Кравчуком: «Незалежній державі — незалежну Церкву». Саме звідти почалися всі біди Православ’я в Україні, саме тоді почалося напруження.
Ми підтримуємо протест Генпрокуратури. І хотів би звернути увагу на те, що у списку «Наша Україна» блоку В.Ющенка є особи, що чинили зло по відношенню Української Православної Церкви. Та ж Лілія Григорович, яка била священника залізним прутом по голові, і той же Червоній і Поровський, які організували козачків, щоб знущатись над священниками і віруючими та захоплювати храми. Ми вимагаємо, щоб було відкрито кримінальні справи щодо привласнення майна і коштів, а також по фактах побиття і розбою щодо віруючих і священників, вимагаємо повернути усе церковне майно тим, кому воно належить, і в цьому можна розібратись дуже швидко.
Також вимагаємо ліквідації Держкомрелігій, бо це — рудимент минулої системи, він втручається у справи Церкви, а цього не потрібно у демократичному суспільстві. Достатньо процедури реєстрації релігійних організацій у Міністерстві юстиції».

Юрисконсульт Українського відділення міжнародного громадського Фонду єдності православних народів Михайло Грибков:
«Депутати мали право звернутися до Генпрокуратури. А Генпрокуратура у відповідності до 21 статті Закону України « Про Генеральну Прокуратуру» внесла протест до Держкомрелігій. Цей протест розглянуто і дана відповідь. Подальші дії — такі як подання до суду щодо розгляду цього протесту, бо він був відхилений — це справа Генпрокуратури. І вона повинна сповістити депутатів про свої подальші дії».
«Я за 10 років не зустрічав жодного правового висновку який би підтверджував правомірність постанови Ради у справах релігій від 20 липня 1992 року».
«Вопрос правомерности регистрации изменений и дополнений к Уставу об управлении УАПЦ по постановлению Совета по делам религий при Кабинете Министров Украины от 20 июля 1992 года является вопросом исключительно юридическими и должен быть разрешен с применением правовых механизмов. Неправомерность постановления Совета по делам религий от 20 июля 1992 года состоит в том, что этим постановлением регистрируются изменения к Уставу религиозной организации без соблюдения предусмотренной этим Уставом процедуры, без волеизъявления самой религиозной организации и ее руководителя. Протесты Генпрокуратуры 1993 и 2002 гг. внесены именно по поводу этих нарушений.
Госкомрелигий отстаивает честь мундира и не желает признавать ошибочность действий своих прежних руководителей. При этом внимание акцентируется на самой возможности внесения поправок к Уставу и замалчиваются нарушения в процедуре внесения изменений и дополнений в Устав УАПЦ.
В случае рассмотрения этого протеста в суде у Госкомрелигий, на мой взгляд, нет юридических аргументов для отстаивания правомерности спорного постановления.
Кроме того, спорное постановление от 20 июля 1992 года привело к негативным правовым последствиям, а также нарушению законных интересов и имущественных прав Украинской Православной Церкви, действовавшей и действующей в Украине на основании зарегистрированного Устава об управлении. Безусловно, отмена спорного постановления станет основанием для восстановления нарушенных прав УПЦ».

Голова Союзу православних братств УПЦ Валентин Лук’яник:
«У відношенні до УПЦ-КП доречне прислів’я: брехня може бути силою, але ніколи не стане правдою. «Київський патріархат» — це велика брехня і великий міф останнього десятиліття. Цю організацію не визнає жодна з канонічних Помісних Православних Церков світу, отже, не визнає вся Повнота Вселенського Православ’я. За канонічними та віровчительними критеріями Православ’я «Київський патріархат» є розколом, якщо хочете, єресь, точніше — секта східного або грецького обрядів. Тоталітарна секта, бо негативні наслідки діяльності цієї організації можна порівняти тільки з наслідками діяльності тоталітарних сект. Вона не має права використовувати православні храми, символіку, богослужіння. І це не якась «імперська» думка, або думка однієї Руської Православної Церкви. Це — думка всього Вселенського Православ’я. Це засвідчено було ще раз на святкуванні 950-річчя Києво-Печерської Лаври, куди прибули представники всіх Помісних Православних Церков. Зареєструвавши у 1992 році «Київський патріархат» під назвою православної церковної організації, яка не має до Православ’я ніякого відношення, держава зробила велику помилку і має вибачитися перед Повнотою Української Православної Церкви як частиною Вселенського Православ’я за весь терор і беззаконня, яке твориться 10 останніх років.
Нам кажуть, що існує 3 тисячі парафій у «Київського патріархату». Це стверджується, певно, щоб роздути міф про силу цієї організації. Коли ж відвідуєш регіони та знайомишся з цими структурами, то виявляється, що «король — голий»! Наприклад, у Конотопській єпархії (в самому Конотопі) за однією адресою — адресою квартири — зареєстровано аж 5 релігійних організацій «КП». Звертаємося до людини, що реєструвала, члена однієї націоналістичної партії, і вона відповідає: «Мені була така вказівка». І таке діється по всій Східній Україні. Очолюють такі «парафії» вихідці з уніатів, вигнані за якісь провини з УПЦ колишні священики або деякі політичні діячі. На Заході України деяка підтримка «Київського патріархату» все ж є, але вона виходить від людей таких категорій: ті, хто не витримав уніатського і владного тиску; ті, хто не може визначитися, що йому ближче — віра чи національна належність. Коли вони визначаться, я гадаю, вони повернуться в лоно канонічної Церкви. Ще раз повторюю, в канонічному Православ’ї такої структури, як УПЦ-КП — немає. І держава не мала права реєструвати її з саме такою назвою. Ми бачимо, як сьогодні створюються партійні клони (КПУ(о) та інші). Так от, перша спроба клонувати Церкву була у 1992 році.
Гадаємо, що протест має бути задовільнений, спокійно, у законному порядку. УПЦ-КП має бути знята з реєстрації, спокійно мають бути повернуті захоплені храми, майно, кошти, які віруючі жертвували не для утримання політиків та бойовиків, а для відродження храмів та допомоги хворим та обездоленим».

Питання:
Петро Миколайович, яким є нинішнє ставлення КПУ до релігії, зокрема до Православ’я в Україні?
П. Симоненко:
Аналізуючи як позитиви, так і негативи, що спострігаються протягом 10 років незалежності України, аналізуючи також й історичні події та факти у роки радянської влади, я хотів би ще раз підкреслити: ми, сучасні комуністи України, єдині на всьому пострадянському просторі, прийняли рішення вищих керівних органів партії, яке дає віруючим відповідь на питання, що викликали підозру до діяльності комуністів. Ми визнали, що у 20-30-ті роки було порушено права віруючих, й сьогодні ці права треба захищати практичними справами, не допускаючи повторення колишніх порушень та створюючи атмосферу взаємної довіри. Ми — єдина на пострадянському просторі комуністична партія, яка не тільки визнала свої помилки, допущені в нашій історії, але й конкретно заявила, що приносить вибачення віруючим і що такі помилки не повторяться. Тим самим ми заявили про свою внутрішньополітичну силу, про свою волю до єднання православних народів, про своє бажання співпрацювати — у відповідь на прийняття Церквою концепції основ соціального служіння.

Питання:
Петр Николаевич, расскажите, пожалуйста, подробнее о тех вопросах, которые обсуждались во время вашей встречи со Святейшим Патриархом Алексием II?
П. Симоненко:
Мы обсуждали несколько проблем, касающихся как внутренней ситуации в Украине, так и отношения Церкви к единению восточно-православных народов и укреплению этого единства. Я очень удовлетворен глубиной представления Его Святейшества о происходящих в Украине процессах. Я также тронут тем, что к позиции нашей партии в отношении религии было проявлено глубочайшее уважение. Его Святейшество высоко оценил наши позиции, которых мы придерживаемся в следующих вопросах: относительно углубления процесса объединения восточно-православных народов; относительно протеста Генпрокуратуры Украины о незаконной регистрации в Госкомрелигий «Киевского патриархата»; относительно принципа невмешательства госслужащих во внутрицерковные дела: Церковь должна жить по своим канонам, выработанным Ею самой; относительно отстаивания нашей фракцией в Верховном Совете Украины прав верующих по проблеме налоговых кодов, поправок к 14 статье Закона о свободе совести, нормы того же закона о поочередных богослужениях; относительно защиты морали и духовности, особенно подрастающего поколения, мы считаем, что нашему обществу навязываются чуждые ему идеи относительно требования вернуть кафедральные соборы в Ровно и Луцке, незаконно отнятые у верующих Украинской Православной Церкви; относительно затягивания решения о постройке кафедрального собора во Львове, которое является ущемлением прав верующих той же Церкви; относительно навязывания католиками и униатами своих идей, разрушающих наш православный мир.

Питання:
Не думаете ли Вы реализовывать ваши отношения с «Киевским патриархатом» по принципу «Нет человека — нет проблем»?
В. Мишура:
Я подарую Вам прийняту нами Декларацію про наше ставлення до релігії й Церкви. Вона базується виключно на демократичних засадах. Це означає, по-перше, що ми поважаємо почуття віруючих всіх конфесій. Я з повагою ставлюся до права «Київського патріархату» на існування, але це треба робити законним шляхом, без розбою. Ми нічого не будемо робити з тими людьми. Це нехай самі віруючі і реєструючий орган вирішують, що і як далі має бути. Якщо мова іде про демократичні засади відносно конфесій, то держава не має втручатися. А в Україні — не так. Наприклад, держава вимагає створення тут помісної Церкви. А це — не державна справа.

Питання:
Будут ли возбуждаться уголовные дела по факту подготовки под покровительством «Киевского патриархата» боевиков для горячих точек СНГ?
П. Симоненко:
Подобные факты меня, как человека, глубоко возмущают. И они подтверждают, что кое-кто из политиков использует верующих для своих целей. Эти факты стали достоянием СМИ и их должна расследовать Прокуратура, чтобы на основании выводов и закона применить к виновным самые строгие меры.

Питання:
Звернення Генпрокуратури до Держкомрелігій відносно заборони УПЦ-КП було відхилено. Тепер ви будете ініціювати судовий позов через Верховну Раду чи через ту ж Прокуратуру?
П. Симоненко:
Ми не ставили питання про заборону. Ми ставили питання про законність реєстрації. Незаконність стала причиною подальших незаконних дій проти віруючих Української Православної Церкви. Ми знаємо відповідь Держкомрелігій. А коли ще отримаємо офіційну відповідь Генпрокуратури, то тоді визначимося, що будемо робити далі. Але ми будемо наполягати на тому, щоб довести справу до кінця. Бо складається така ситуація: беззаконня висвітлюється як справа на користь молодої незалежної держави, злочин зображується як реформа, а коли наша партія намагається захистити закон — це одразу оголошують свавіллям комуністів.

В. Лукьяник:
Без підтримки у 1992 році з боку держави й тих закордонних центрів, які мають в Україні геополітичні інтереси, такого розмаху «КП» не було б. Якщо пам’ятати заяву Бжезінського про те, що після розпаду СРСР головним ворогом Заходу залишиться Православ’я, то «КП» є реалізацією боротьби з тим «ворогом» у Східній Україні, бо для Західної дана боротьба втілилася у відродженні уніатства. Але брехня хоча й може стати силою, вона ніколи не стане правдою.

П. Симоненко:
Межконфессиональный конфликт, возникший в начале 1990-х годов, являлся не внутрицерковным, а был привнесен извне. Имела место попытка создать государственную церковь, враждебно настроенную по отношении к Русской Церкви и России.

В. Лукьяник:
Закон каже, що держава поважає внутрішні церковні настанови та ієрархічну структуру. Цей принцип має бути дотримано на практиці. Наша претензія до УПЦ-КП в тому, що ця організація не має права, як канонічного, так і юридичного, носити назву православної. Значна частина людей, які ходять в храми УПЦ-КП, не підозрюють, що ходять не у Православну Церкву. Треба, щоб вони це знали, а тоді вже й визначилися.

ЦЕРКОВНОЕ ТВОРЧЕСТВО Компакт-диск хора Киевской духовной академии и семинарии

Анатолий Затовский. Насущные задачи православного просвещения