Летопись епархий

30.01.2002 archive, Вестник №5, Летопись епархий

30.01.2002. ВІДБУЛОСЯ ВІДКРИТТЯ ПАМ’ЯТНОЇ ДОШКИ НА БУДИНКУ ДЕ ПРОЖИВАЛА СІМ’Я ПРОТОІЄРЕЯ ОЛЕКСАНДРА ГЛАГОЛЄВА, ВИДАТНОГО ВЧЕНОГО, ПРОФЕСОРА І РЕКТОРА КИЇВСЬКОЇ ДУХОВНОЇ АКАДЕМІЇ, І, ДЕ НАРОДИВСЯ ПРОТОІЄРЕЙ ОЛЕКСІЙ ГЛАГОЛЄВ — ПРАВЕДНИК МИРУ

30 січня 2002 р., у середу о 16.00, по вул. Волоська 8/5, було відкрито пам’ятну дошку видатним київським священикам, — Олександру Глаголєву, ректору Київської Духовної Академії, закатованому більшовиками в 1937 р. та його сину, протоієрею Олексію Глаголєву, який під час другої світової війни рятував від знищення київські єврейські сім’ї, за що вшановується як праведник миру.
Ця визначна подія у духовному та культурному житті м. Києва відбулася завдяки ініціативі та коштам видавництва “Дух і літера”, що при Національному університеті “Києво-Могилянська Академія”, і організаційному талантові редактора видавництва Костянтина Сігова. Відзначити подію та віддати шану відомим і шанованим представникам Православної Церкви прийшли духовенство Української Православної Церкви, відомі діячі культури, викладачі й студенти Києво-Могилянської Академії, родичі отців Олександра та Олексія Глаголєвих, люди, які при житті знали цих подвижників. На імпровізованому мітингу з ушанування пам’яті сім’ї Глаголєвих було сказано немало теплих слів на згадку про їхнє нелегке життя, яке, тим не менш, було позначене високим покликанням у сфері духовного просвітительства та сповнене служінню Богу й людям. Усі виступаючі висловили глибоку подяку ініціаторам ушанування цих двох визначних духовних осіб, які народилися й проживали у нашому благословенному Києві.
Освячення пам’ятної дошки провів протоієрей Анатолій Затовський, настоятель Свято-Макаріївського храму м. Києва Української Православної Церкви.
Після урочистого відкриття пам’ятної дошки всіх присутніх було запрошено до Конгрегаційної зали Києво-Могилянської Академії на концерт хору духовного співу під керівництвом Дмитра Болгарського.

29.01.2002. ДОНЕЦК. МИТРОПОЛИТ ДОНЕЦКИЙ И МАРИУПОЛЬСКИЙ ИЛАРИОН: «ОБЪЕКТИВНЫХ ОСНОВАНИЙ ДЛЯ УЧРЕЖДЕНИЯ НОВОГО УНИАТСКОГО ЭКЗАРХАТА НА ДОНБАССЕ Я НЕ ВИЖУ, ИБО ЗДЕСЬ ПОЧТИ НЕТ УНИАТОВ. СЛЕДОВАТЕЛЬНО, МЫ ИМЕЕМ ДЕЛО С ОЧЕРЕДНЫМ ШАГОМ КАТОЛИЧЕСКОЙ ЭКСПАНСИИ В ПРАВОСЛАВНОЙ УКРАИНЕ»

11 января папа Римский Иоанн Павел II утвердил решение украинских униатов (УГКЦ) об учреждении “Донецко-Харьковского экзархата” путем выделения его из состава территории “Киево-Вышгородского экзархата” и о назначении Стефана Менько первым епископом новообразованного экзархата. Комментируя это событие по просьбе нашего корреспондента, митрополит Донецкий и Мариупольский Иларион сказал: “Слухи о том, что униаты планируют создать отдельный экзархат, включающий территорию Донбасса, дошли до меня вскоре после отъезда из Украины папы Римского. Я обратился к главе Донецкой облгосадминистрации В. Януковичу за комментариями, но тот ответил, что ничего по данному поводу не знает. После этого, в октябре-месяце, во время празднования 100-летия кафедрального Благовещенского собора в Харькове, я подходил к присутствовавшему на торжестве председателю Госкомрелигий В. Бондаренко с вопросом на ту же тему, но ответ был аналогичным. Наконец, несколько дней назад я спрашивал о новом униатском экзархате начальника Донецкого областного управления по делам религий, Г. Костенко, но и он утверждал, что не располагает никакими конкретными сведениями. Три дня назад в Донецке побывал В. Бондаренко, который уехал затем в Луганск. Цель этой миссии Председателя Госкомрелигий мне неизвестна. Объективных оснований для учреждения нового униатского экзархата на Донбассе я не вижу, ибо здесь почти нет униатов — лишь маленький храм в самом Донецке и два-три села на севере нашей Горловской епархии. Следовательно, мы имеем дело с очередным шагом католической экспансии в православной Украине. Хочется также заметить, что на фоне того, как канонической УПЦ постоянно напоминают о суверенитете Украины, весьма интересно выглядит утверждение принятых униатами в Украине решений Римским папой, находящимся в Ватикане”.

29.01.2002. ХАРЬКОВ. СТАРЕЙШИЙ ИЕРАРХ УПЦ МИТРОПОЛИТ ХАРЬКОВСКИЙ И БОГОДУХОВСКИЙ НИКОДИМ ПРИЗВАЛ К ПОДВИГУ СОХРАНЕНИЯ КАНОНИЧНОСТИ УКРАИНСКОЙ ПРАВОСЛАВНОЙ ЦЕРКВИ

Выступая на харьковском телевидении 13 января — в день памяти святого митрополита Киевского Петра Могилы и канун Старого Нового года, а также праздника Обрезания Господня и памяти святого Василия Великого, — владыка Никодим поздравил харьковчан с новолетием и призвал их к твердому стоянию в Православии, сохраненном в Украине ценой великого мужества наших предков. Приведя в пример святых Василия Великого и Петра Могилу как ярких борцов за чистоту православной веры в IV и XVII веках, правящий архиерей Харьковской епархии сказал:
“Ныне, празднуя Новый год, мы не должны забывать, чьи мы сыны, что наши деды-прадеды на протяжении почти 2000 лет стояли насмерть на страже Православия. И мы сегодня вступили в череду того великого подвига сохранения Каноничности Святой Православной Украинской Церкви, которую не должны посрамить”.
Обращая внимание телезрителей на то, что в наступившем году верные чада Украинской Православной Церкви будут отмечать 10-летие Харьковского собора, который предотвратил грозившее в 1992 г. каноническому Православию в Украине разрушение, владыка Никодим отметил:
“Нахожу целесообразным вспомнить один эпизод. Когда я в 70-е годы управлял Харьковской епархией, то Свято-Благовещенский кафедральный собор требовал капитального ремонта крыши, медное железо для которого в то время было чрезвычайно трудно достать. В этом деле мне помог эконом Свято-Успенской Почаевской Лавры игумен Питирим (Старинский), ныне архиепископ Николаевский и Вознесенский. Таковое он с трудом доставал из Ленинграда. Наместником Свято-Успенской Почаевской Лавры в то время был архимандрит Яков (Панчук). Позднее, когда я был назначен управляющим Львовской и Тернопольской кафедрой, игумен Питирим оказался в исправительно-трудовом лагере в Канах Черкасской области, осужденный на 7 лет исправительного труда за распространение антисоветской литературы. “Антисоветская литература”, за которую был осужден игумен Питирим, того времени была Святая Библия, которую он дарил православным паломникам.
Вспоминая оказанную мне помощь для покрытия крыши Харьковского собра, я старался всей силой помочь игумену Питириму выбраться из тюремного заключения. Добившись права на посещение тюрьмы, я поехал в город Каны. По пути я заехал ночевать в Золотоношский женский монастырь. Оказалось, что в это время духовником монастыря был архимандрит Яков, бывший наместник Свято-Успенской Почаевской Лавры. Я, ничего не зная, в беседе с архимандритом Яковом, рассказал ему, что еду в Каны в исправительный лагерь для беседы с заключенным игуменом Питиримом, дабы помочь ему выйти на волю. Неожиданно для меня, архимандрит Яков (ныне митрополит Филаретовской церкви) рассвирепел и неистово закричал: “Как? Вы этого бандюгу хотите высвободить на волю?!” Тогда я понял, что игумен Питирим за свою неосторожность и доверчивость оказался на 7 лет заключенным за “антисоветскую литературу” — Святую Библию, и по какой причине братия святой Лавры впоследствии выбросила епископа Якова за стены святой обители, тогда, когда уже митрополит Филарет оказался под запрещением Соборного суждения всех епископов нашей Святой Украинской Православной Церкви. В своем безвыходном положении Яков, объединившись с запрещенным Филаретом, Бога не боясь, стали родоначальниками самозванного “Киевского Патриархата”. Но воля Божия была благосклонна, и игумен Питирим был досрочно освобожден”.

29.01.2002. ХЕРСОН. УСЛАВЛЕНА НА ВСЮ РУСЬ ЧУДОТВОРНА КИЇВСЬКА ІКОНА “ПРИЗРИ НА СМИРЕНИЕ” ВІДВІДАЄ ХЕРСОНЩИНУ У ЛЮТОМУ-МІСЯЦІ

Написана у XIX ст., ця ікона Божої Матері є списком з одноіменної чудотворної псковської ікони, яка стала відомою у 1420 р. Вказаний список належав протоієрею Борису Красницькому, що служив у Київо-Введенському жіночому монастирі, заснованому поблизу Києво-Печерської Лаври у 1878 р. Напередодні свого арешту у 1937 р. отець Борис передав ікону духовній доньці, що була тоді послушницею Введенської обителі, а пізніше — схімонахінею Феодорою. Після другого відселення черниць з монастиря у 1961 р. (перше відбулося ще до Великої Вітчизняної війни, але з початком німецької окупації Києва обитель відродилась) монахиня перейшла до Києво-Флорівського монастиря, куди взяла з собою й ікону. Тут від святині сталося перше чудо — зцілення глухонімої дівчинки. 1992 р. мати Феодора (+1994) повернула ікону до храму Введенської обителі, який тоді відродився як парафіяльний (1996 р. перетворений на чоловічий монастир). 1993 р. від святині сталося нове чудо, що прославило ікону чи не на всю СНД: на склі кіоту, яке не торкалося поверхні ікони, з’явився негативний відбиток зображення Пресвятої Богородиці. Наукові дослідження підтвердили факт чудотворного походження згаданого відбитку. Незабаром почалися чудесні зцілення хворих, що зверталися до Божої Матері у молитві перед чудотворною іконою. Щороку до святині приїжджають тисячі православних людей. Крім того, сама святиня часто відвідує різні кінці православної Русі. Від 3 до 24 лютого ікона перебуватиме у Свято-Духівському кафедральному соборі (Привозній церкві) м. Херсона.

29.01.2002. ВОЛИНЬ. ЗА БЛАГОСЛОВЕННЯМ МИТРОПОЛИТА ЛУЦЬКОГО І ВОЛИНСЬКОГО НІФОНТА В ЛУЦЬКУ ВІДБУВСЯ БЛАГОДІЙНИЙ КОНЦЕРТ НА ДОПОМОГУ СИРІТ

Концерт відбувся у приміщенні кінотеатру «Промінь». З благословення Високопреосвященнійшого митрополита Луцького і Волинського Ніфонта подібна акція проводиться вже восьмий рік підряд. Такі благодійні концерти, які в різдвяні дні приносять радість тим, хто з різних причин обділений батьківською любов’ю та ласкою, вже стали місцевою традицією. В концерті взяли участь церковні хори не лише м. Луцька, але й інших парафій Волинської єпархії. Діти недільної школи та студенти Волинської Духовної Семінарії продемонстрували різдвяні вертепи. Концерт тривав близько чотирьох годин. Під час акції було зібрано тридцять три тисячі двісті гривень. Цю суму зібрали не тільки прихожани храмів УПЦ, сюди також долучились і підприємці м. Луцька. На завершення, до митрополита Ніфонта та всіх жертводавців зі словом подяки звернулась голова Волинського відділення дитячого фонду України пані Грінченко О. М. Найближчими днями частину зібраної суми буде передано у Волинське відділення дитячого фонду України, а решту — безпосередньо будинкам-інтернатам м. Луцька.
Прес-служба Волинської єпархії

29.01.2002. ВІННИЦЯ. У ЖМЕРИНЦІ З БЛАГОСЛОВЕННЯ МИТРОПОЛИТА ВІННИЦЬКОГО ТА МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКОГО МАКАРІЯ ТА ЗА ПІДТРИМКИ ЖМЕРИНСЬКОГО ГОЛОВИ В. ЖЕРЕБНЮКА ВІДБУВСЯ КОНЦЕРТ ДУХОВНОЇ МУЗИКИ

Концертну програму виконував дитячий хор вінницького кафедрального Спасо-Преображенського собору. Після концерту глядачам показав свою виставу — зимову казку «Морозко» — дитячий православний театр-студія «Лампадка». Мета подібного концерту, як зазначив його ведучий — диякон Владислав Демченко, — це проповідь Євангелія не тільки тим, хто постійно відвідує храм, але й тим, хто, можливо, прийде до нього, коли відчує та побачить красу одухотвореної вірою культури, тим більше, що цю красу до дорослих сердець доносять саме діти. Це перший подібний концерт у Жмеринці, і дуже добре, що його мер відчуває і розуміє потребу задовольняти не тільки матеріальні інтереси жителів свого міста, не тільки влаштовувати для них свята і видовища, а турбується й про духовність своїх городян. До речі, В. Жеребнюк запевнив глядачів, яких в залі зібралось близько 300, що такі концерти будуть влаштовуватись ще і ще, та запросив всіх з їхніми родичами та друзями на наступні зустрічі з духовною музикою.

25.01.2002. НА ВОПРОС О ВОЗВРАЩЕНИИ ЦЕРКВИ СТАРИННОГО КРЕСТОВОЗДВИЖЕНСКОГО ХРАМА В ЖИТОМИРЕ ВЛАСТИ ГОРОДА ПО-ПРЕЖНЕМУ ДАЮТ УКЛОНЧИВЫЕ ОТВЕТЫ, А ТЕМ ВРЕМЕНЕМ В СТЕНАХ СВЯТЫНИ ПО ПРЕЖНЕМУ ДЕЙСТВУЕТ МУЗЕЙ ПРИРОДЫ

Вечером 9 января епископ Житомирский и Новоград-Волынский Гурий в прямом эфире областной телепередачи “Откровение” поздравил жителей Житомирщины с Рождеством Христовым и ответил на их многочисленные вопросы. Рассказывая нашему корреспонденту о своих впечатлениях от участия в упомянутой передаче, владыка Гурий отметил, что самый интересный из затронутых телезрителями вопросов касался проблемы возвращения Церкви старинного житомирского Крестовоздвиженского храма на Замковой горе. Многих интересует — когда же святыня, в стенах которой располагается музей природы, наконец вновь оживет. На это Преосвященный ответил зрителям, что данную проблему, по-видимому, власти просто не хотят решать всерьез, мотевируя возможными осложнениями с другими конфессиями. Справедливость слов владыки Гурия подтверждается произошедшим в конце минувшего года очередным обменом писем Преосвященного с Житомирской облгосадминистрацией, которую недавно возглавил Николай Рудченко.
Подробнее>>>

25.01.2002. В ЖИТОМИРЕ ИЗДАНО ЖИТИЕ СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА ФАДДЕЯ, АРХИЕПИСКОПА ТВЕРСКОГО, ЧЬИ ЕПИСКОПСКОЕ СЛУЖЕНИЕ И МУЧЕНИЧЕСКИЙ ПОДВИГ НАЧИНАЛИСЬ НА ВОЛЫНИ

Издание осуществлено по благословению епископа Житомирского и Новоград-Волынского Гурия. Священномученик Фаддей (Успенский) был в 1908 г. хиротонисан во епископа и назначен викарием Волынской епархии с титулом епископа Владимир-Волынского. В то время Житомир являлся кафедральным городом Волынской епархии, которая охватывала нынешние Житомирскую, Ровенскую, Сарненскую, Волынскую, Владимир-Волынскую и часть Тернопольской и Хмельницкой епархий. На Волыни же застала владыку Фаддея и революция 1917 г. Вместе с нею для святого Фаддея, как и для всех верных чад Православной Церкви Христовой, начался период мученического стояния за Истину Христову перед лицом гонителей, захвативших в стране гражданскую власть. С 1922 г. священномученик Фаддей был архиепископом Астраханским, с 27 июня 1927 — Пятигорским, 27 октября того же года — Саратовским, 1928 — Калининским (Тверским) и Кашинским, 1936 — Костромским. В 1937 г. подвижник оказался в заключении, а 1 января 1938 г. претерпел мученическую кончину. В 1997 г. решением Архиерейского Собора Русской Православной Церкви священномученик Фаддей причислен к лику святых.

25.01.2002. В СВЯТЫХ МЕСТАХ РОВЕНСКОЙ ЕПАРХИИ ПРОХОДЯТ ТРАДИЦИОННЫЕ ЕЖЕГОДНЫЕ КОНЦЕРТЫ РОЖДЕСТВЕНСКИХ ПЕСНОПЕНИЙ И КОЛЯДОК

Начиная с Рождества, они проходят в установленные дни в наиболее чтимых православных храмах и монастырях Ровенщины, куда приезжают желающие принять участие в концертах церковные хоры и собираются слушатели. На второй день празднования Рождества Христова концерт состоялся в Свято-Троицком Межиричском мужском монастыре, на третий — в Свято-Троицкой Корецкой женской обители, чьих сестер в это время поздравлял Предстоятель Украинской Православной Церкви Блаженнейший Митрополит Киевский и всея Украины Владимир. На четвертый день празднования концерт состоялся в Воскресенском кафедральном соборе г. Ровно. 27 января концерт предполагается провести также в Свято-Николаевской женской обители в с. Городок возле Ровно.

25.01.2002. В ЖИТОМИРСКОМ БАЗОВОМ ВОЕННОМ ГОСПИТАЛЕ ОСВЯЩЕН ДОМОВОЙ ХРАМ ПРЕПОДОБНОГО СЕРАФИМА САРОВСКОГО

Освященный 15 января епископом Житомирским и Новоград-Волынским Гурием храм заменяет собой более раннюю одноименную церковь, которая была создана на территории нынешнего госпиталя еще в 1913 г. ради духовного окормления стоявших в Житомире войсковых частей. В 1914 г. храм стал госпитальным, в 1924 г. — приходским. В 1930 г. святыню передали военному госпиталю для перестройки под клуб, а настоятеля храма протоиерея Александра Гаврилюка арестовали и отправили в ссылку. Сейчас в старой церкви расположено приемное отделение госпиталя. Под новый же храм выделена специальная комната. В связи с освящением нового храма в Житомире издана брошюра “Серафимовская церковь”, где изложена история святыни с 1913 по 2002 гг. Священноначалием Житомирской епархии поднят вопрос и о возрождении старой церкви, но он упирается в проблему перевода приемного отделения госпиталя в другое помещение.

25.01.2002. НА ОРГАНИЗОВАННОМ ХОРАМИ ВОСКРЕСНОЙ ШКОЛЫ КАФЕДРАЛЬНОГО СОБОРА В ЖИТОМИРЕ РОЖДЕСТВЕНСКОМ КОНЦЕРТЕ ПОБЫВАЛИ ДЕТИ-ИНВАЛИДЫ

8 января с праздничным Рождественским концертом в Спасо-Преображенском кафедральном соборе г. Житомира выступили хоры соборной воскресной школы. На концерт были приглашены дети-инвалиды из областного благотворительного фонда “Доля” и Союза детей-инвалидов. По окончании концерта всем юным гостям были вручены подарки. 10 января в житомирском кафедральном соборе с Рождественским концертом выступила хоровая капелла “Орея”. А на следующий день в концертном зале областного телецентра с Рождественским концертом выступил Архиерейский хор.

24.01.2002. КИЇВ. НА СТАРИЙ НОВИЙ РІК РЕЛІГІЙНИЙ “ЛІКНЕП” ГАЗЕТИ “СТОЛИЦЯ” НЕ ЗГАДАВ ПРО ДВА ВЕЛИКИХ ПРАВОСЛАВНИХ СВЯТА, ЗАТЕ ЗАПРОПОНУВАВ ЧИТАЧАМ ДОВІДНИК ПОГАНСЬКИХ ЗВИЧАЇВ І АНТИЦЕРКОВНИЙ ПАМФЛЕТ

14 січня — день великого православного свята Обрізання Господнього та пам’яті видатного подвижника та богослова святителя Василія Великого. “А що другий празник — святого Василя” — каже найпопулярніша різдвяна українська колядка, перелічуючи січневі православні свята. Але й цієї цитати не було в розділі “Релігія” у номері газети “Столиця” за 11-17 січня. Зате редакція запропонувала читачам статтю про ворожіння та спрямований проти Української Православної Церкви памфлет з приводу відзначеного нещодавно ювілею 300-річчя надання Києво-Могилянській Коллегії офіційного статусу Академії.
До памфлету ще повернемось, а от довідник з ворожіння прямо-таки нагадував пачку цигарок: красива картинка майже на все “обличчя” й лише на підборідді — “Міністерство охорони здоров’я попереджує!..” Адже після грифу “Святочні ворожіння” та назви — “Старий Новий рік — особливий празник, який належить до циклу народних святок” — йде довгий опис різноманітних рецептів ворожінь. Обравши для себе красномовну назву “Столиця”, газета ніби ігнорує, що описувана нею столиця — це, між іншим, ще й столиця православного християнства на Русі та в Україні. Й лише у самому завершенні згадуваної енциклопедії поганських звичаїв автор все ж таки застерігає: “Усіх ворожінь перелічити неможливо. Та й довіряти їм не варто, аби не накликати на себе біди, оскільки вони суперечать релігійним канонам”. До чого ж тоді будо наводити рецепти? Чи не ліпше б було використати газетну площу для розповіді хоча б про святителя Василія? Адже ім’я цього носять так багато наших громадян! Не кажучи вже про те, що християнське ім’я святого князя Володимира було Василій…
Що ж до памфлету, то його автор Юрій Дорошенко чомусь вирішив, що святкування Українською Православною Церквою ювілею 300-річчя надання Києво-Могилянській Колегії статусу Академії є “безпрецедентним викликом українському суспільству”. Журналіст не може зрозуміти, як УПЦ може святкувати день, у який “черговий російський царьок”, та ще й “кат України” Петро I, надав існуючому ще з 1615 р. вищому учбовому закладу академічний ступінь. Автор звинувачує УПЦ у свідомому перекручуванні історії славнозвісної Могилянки: мовляв, Академією її звали ще до Петра, а от після нього — її взагалі поступово вбивали, аж поки остаточно закрили у 1817 р.
Що тут казати? З історичної скарбниці кожен виносить щось своє. Пан Дорошенко — те, що можна було б використати як компромат на УПЦ. Але слід зробити декілька зауважень. По-перше, розроблена Українською Православною Церквою програма святкування згадуваного 300-річного ювілею була досить скромною і за своїм рівнем не могла бути “викликом суспільству”. По-друге, цитовані Ю. Дорошенком джерела XVII ст. із згадкою про Могилянську Колегію як про Академію — мемуари інженера Боплана та щоденник підкоморія М’ясковського — все ж таки не офіційні актові папери. Вони свідчать про те, що неофіційно, визнаючи фактічний освітній рівень Могилянської Колегії, народ називав-таки її Академією. А от, до речі, офіційно надати такий статус навчальному закладу польська влада, від якої залежала Україна до середини XVII ст., так і не побажала: пани вважали, що у “холопській” колонії Речі Посполитої не може бути академій! Питання про академічний ранг Могилянської Колегії поляки почали-було вирішувати тоді, коли пережили жах Хмельниччини і намагалися не розчарувати гетьмана І. Виговського, який спробував після смерті Богдана домовитися з ними про мир. Як відомо, той договір не припинив війни, й остання виснажувала Україну до кінця століття. Те, що відбулося у 1701 р., було, справді, запізнілим актом. Але це все ж таки певна віха в історії Академії. І який би Петро I не був “кат”, але, як правитель православної країни, зробив те, чого попередні іноземні “благодійники” України вважали за неможливе — юридично закріпив за Академією те ім’я, на яке вона й заслуговувала. Перетворення ж у 1817-1819 рр. навчального закладу на Київську Духовну Академію, з урахуванням того, що справу вищої світської освіти у Києві було покладено 1834 р. на відкритий тоді Університет святого Володимира, не досить коректно аналізувати мірками сьогодення й оцінювати виключно як якусь антиукраїнську акцію.

24.01.2002. САРНЫ. В ГОРОДЕ ЭНЕРГЕТИКОВ РОВЕНСКОЙ АЭС ОБУСТРАИИВАЕТСЯ РЕЗИДЕНЦИЯ ПРАВЯЩЕГО АРХИЕРЕЯ САРНЕНСКОЙ ЕПАРХИИ С КАФЕДРАЛЬНЫМ СОБОРОМ, ДОМОМ ПРЕСТАРЕЛЫХ И ПРИЮТОМ ДЛЯ СИРОТ

Город Кузнецовск, где живут энергетики Ровенской АЭС, является зоной риска. В стране, где случилась потрясшая весь мир Чернобыльская катастрофа, осознавать этот риск изо дня в день особенно тягостно. Чтобы молитвенно поддержать кузнецовских граждан, в их городе решено было обустроить резиденцию епископа Сарненского и Полесского с приданием Кузнецовску статуса второго кафедрального центра Сарненской епархии. В комплекс входят большой кафедральный собор Преображения Господня, Дом Милосердия для престарелых и приют для сирот. Работы по отделке храма подходят к концу, а над Домом Милосердия и приютом уже сделаны крыши. 8 января, по окончании богослужения в ранее выстроенном в Кузнецовске малом Свято-Владимирском храме, епископ Сарненский и Полесский Анатолий встретился с мэром города Светланой Аристовой и директором Ровенской АЭС Владимиром Коровкиным, которые принимают деятельное участие в сооружении вышеописанного комплекса и в прошлом году удостоены Украинской Православной Церковью орденов Святого князя Владимира III степени. В ходе беседы была достигнута договоренность о том, что уже к Великому Посту нынешнего года отделка собора будет завершена, и верующие смогут вознести здесь к Господу великопостные молитвы. 16 января на храме установлен последний из четырех предусмотренных проектом куполов.

24.01.2002. САРНЫ. ОКОРМЛЯЯ ВВЕРЕННУЮ ЕМУ ЕПАРХИЮ, ЕПИСКОП САРНЕНСКИЙ И ПОЛЕССКИЙ АНАТОЛИЙ ПОСЕТИЛ СЕЛА, В КОТОРЫХ 80 ЛЕТ НЕ СОВЕРШАЛАСЬ ЛИТУРГИЯ АРХИЕРЕЙСКИМ ЧИНОМ

В первом из них — селе Буда Ракитновского благочиния — владыка Анатолий совершил 17 января освящение храма Рождества Христова, заложив в крест под Престолом частицу мощей святого мученика Анастасия, полученную по благословению Предстоятеля Украинской православной Церкви Блаженнейшего Митрополита Киевского и всея Украины Владимира. Второе село — Ромейки Влодимирецкого благочиния — правящий архиерей Сарненской епархии посетил 20 января.

23.01.2002. ПРОБЛЕМА ПРЕОДОЛЕНИЯ РАССКОЛА В УКРАИНЕ И В МАКЕДОНИИ СТАЛА ЦЕНТРАЛЬНОЙ НА ПЕРЕГОВОРАХ МОСКОВСКОГО И СЕРБСКОГО ПАТРИАРХОВ

21 января 2002 года в Патриаршей рабочей резиденции в Чистом переулке состоялась встреча Святейшего Патриарха Московского и всея Руси Алексия II и Святейшего Патриарха Сербского Павла. Обсуждались вопросы дальнейшего укрепления взаимодействия двух Церквей.
Центральной темой переговоров стали проблемы расколов на Украине и в Македонии. Митрополит Черногорский Амфилохий сделал доклад об угрозе раскола в Черногории. И на Украине, и в Черногории ситуация складывается особенно сложно, поскольку раскольники находят поддержку во властных структурах, — подчеркнул митрополит Амфилохий.
Епископ Тимогский Иустин сообщил, что помимо расколов на Украине, Македонии и назревающего раскола в Черногории существуют попытки создать раскольническую юрисдикцию Румынского Патриархата на канонической территории Сербской Православной Церкви. Со своей стороны митрополит Кирилл отметил, что это происходит подобно тому, как уже было сделано в Молдове, где Румынский Патриархат назначил епископа на канонической территории Молдавской Церкви. Кроме того, по словам митрополита Кирилла, существуют проблемы, связанные с законодательством Европейского Союза, которое поощряет церковные разделения по этническому признаку.
Было принято решение о создании рабочей группы двух Церквей для противодействия расколам. «Русская и Сербская Церкви сталкиваются с одними и теми же проблемами и будут вместе противостоять им», — заявил Святейший Патриарх Алексий. «Расколы всегда становились источником недобрых деяний, и на Предстоятелей и архиереев Православных Церквей Богом возложен долг сделать все возможное, чтобы преодолеть расколы», — подчеркнул Святейший Патриарх Павел.
Подробнее о визите Предстоятеля Сербской Православной Церкви в Москву на официальном сервере РПЦ >>>

23.01.2002. НА ТЕРИТОРІЇ МІСЬКОЇ КЛІНІЧНОЇ ЛІКАРНІ №9 М. КИЄВА ОСВЯЧЕНО ХРАМ НА ЧЕСТЬ ІКОНИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ «ПАНТАНАСА» (ВСЕЦАРИЦЯ)

Для співробітників Київської міської лікарні № 9, що по вул. Ризькій, 1, і жителів масиву Дорогожичі Різдвяні свята завершились пам’ятною подією, — Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Володимир освятив на території лікарні храм Пресвятої Богородиці.
Хоч день був робочим, але православних віруючих, які захотіли прийняти участь у священнодійстві й отримати благословення від Предстоятеля Української Православної Церкви зібралось стільки, що невелика, правда красиво побудована церква, не змогла вмістити всіх, тож частина прихожан молилась на вулиці. Природа, мабуть також радіючи цій святковій події, благословилась теплою й тихою. При освячені храмі Блаженнійшому Митрополиту Володимиру співслужили, — Преосвященнійший епископ Павел, намісник Свято-Успенської Києво-Печерської лаври та клірики Київської єпархії Української Православної Церкви.
Після Божої служби Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Володимир звернувся до вірних із пастирським словом. Він сказав: “Шановні брати й сестри, сердечно вітаю вас із цією святковою подією — освяченням ще одного нашого храму в благословенному Києві. Хай цей храм Божий, буде завжди місцем духовної розради, місцем покаяння й радості, місцем зустрічі з Богом. Нехай покров Божої Матері, ікону котрої я хочу подарувати вашому приходу, захистить усіх вас від негараздів, духовних і фізичних хвороб. Я складаю щиру подяку тим людям, які доклали рук, приклали організаційних зусиль й надали фінансову допомогу, щоб було збудовано цей прекрасний храм. Дай Боже, щоб зростало ще більше православних храмів на нашій землі”. Блаженнійший Володимир передав настоятелю — отцю Михаїлу Суховію свій дар приходу — ікону Матері Божої, а також відмітив усіх тих, хто доклав найбільших зусиль у побудові храму церковними нагородами. Серед нагороджених, орденом Преподобного Нестора Літописця був відмічений головний лікар клінічної лікарні №9 Валюк Михайло Дмитрович. Він розказав, як виникла ідея побудувати на території цього лікувального закладу православну церкву: “Ідея будівництва виникла у 1991 р., коли побудувати церковну споруду взагалі стало можливим. І завдяки тому, що з нами співпрацювала громада Свято-Кирилівської церкви, де настоятелем отець Анатолій Затовський, який переконав нас у необхідності мати при установі, що лікує фізичну неміч, ще й храм, де людина могла б отримати і духовну допомогу. І ми віднайшли можливість зробити такий подарунок віруючим співробітникам нашої лікарні, хворим і жителям мікрорайону. Найшлися добрі люди, які допомогли вирішити фінансові проблеми й одну з підсобних лікарняних споруд ми реконструювали в цей чудовий храм”. Закінчилась урочиста подія побажанням многоліття Блаженнійшому Митрополиту Київському і всієї України Володимиру Предстоятелю Української Православної Церкви, благодійникам і доброчинцям новоосвяченого храму Пресвятої Богородиці й усім присутнім побожним християнам.

23.01.2002. КРЕСТНЫЙ ХОД С МОЩАМИ СВЯТОГО БЕЗМЕЗДНОГО ВРАЧА ПРЕПОДОБНОГО АГАПИТА ПЕЧЕРСКОГО ПРОЙДЕТ ПО УКРАИНЕ

По благословению Блаженнейшего Владимира, Митрополита Киевского и всея Украины, Предстоятеля Украинской Православной Церкви с 15 февраля по 11 марта состоится Крестный ход с мощами и иконой Агапита Печерского Целителя. В Крестный ход отправятся Икона св. Агапита Печерского Целителя в киоте и Мощевик с перстом святого Агапита и посетят города Харьков, Луганск, Донецк, Мариуполь, Днепропетровск, Запорожье, Симферополь, Севастополь, Херсон, Николаев и Одессу. Икона, мощи святого и сопровождающие лица будут передвигаться на спецавтомобиле. В ходе Крестного хода к мощам святого Агапита смогут приложиться свыше восьми миллионов жителей Украины.
Подробнее о преп. Агапите
и современных чудесах от его святых мощей >>>

22.01.2002. «З НАМИ БОГ! ТАК БУДЕМО Ж ЖИТИ, ПРАЦЮВАТИ, ВЧИТИСЬ ЗА БІБЛІЄЮ!» ПІД ТАКИМ ГАСЛОМ В АКТОВОМУ ЗАЛІ КИЇВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМ. ДРАГОМАНОВА ВІДБУВСЯ ПЕРЕДВИБОРНИЙ З’ЇЗД ПАРТІЇ «ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ ХРИСТИЯН».

Є така партія! Красивим, злегка морозним, хрещенським ранком збирались «об’єднані християни» на свій передвиборчий з’їзд. Без епатажу й помпи, але із привітанням зі святом Хрещення Христового від Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, яке зачитав делегат з’їзду, клірик Київської єпархії Української Православної Церкви отець Сергій, почали вони ІІ етап свого передвиборчого з’їзду. Також привітали з цим величним християнським святом делегатів, гостей, пресу — голова партії, народний депутат України Валерій Бабич та заступник голови Союзу церков віри євангельської-п’ятидесятників Володимир Франчук. Як і годиться християнам, делегати свій з’їзд почали із читання Євангелії. Притча про спокуси Христа, Євангелія від Матвія, яка прозвучала, стала рефреном трьохгодинного засідання. З’їзд закликав кандидатів у депутати, список котрих він затвердив, не спокушуватись політиканством і популізмом, але і у передвиборчих змаганнях, і у разі перемоги на виборах ретельною й кваліфікованою законотворчою роботою провадити у життя захист соціальних інтересів простих людей, громадян України, захищати їхне духовне та фізичне здоров’я. Окремим розділом передвиборчої програми Всеукраїнського об’єднання християн стало проголошення основним напрямком діяльності захист інтересів Церкви, релігійних громад та віруючих. Зокрема, тут записано: “Всеукраїнське об’єднання християн відстоювало й відстоюватиме інтереси віруючих людей, релігійних громад, робить реальні кроки для того, щоб Церква одержала можливість сповна реалізувати свій перетворюючий соціальний потенціал.
Церква рятує людські душі й виліковує людські серця, і наше завдання сприяти створенню умов достойних цієї благородної місії. На це спрямована наша програма подальшого трансформування державно-церковних відносин. Церква має одержати повноцінні можливості для здійснення благодійних, освітніх, культурологічних, екологічних та всіх інших проектів. Їй повинні повернути необхідне для цього майно, примусово відібране в різні роки.” У першу п’ятірку виборчого списку партії по багатомандатному загальнодержавному округу, яку очолив голова партії Валерій Бабич, увійшов також настоятель Свято-Покровського храму, що при Київському окружному військовому госпіталі, клірик Української Православної Церкви, протоієрей Олег Скнарь.
На післяз’їздівській прес-конференції Валерій Бабич сказав: “Ми будемо надавати підтримку, а також узгоджувати свої передвиборчі заходи та дії з усіма політичними силами, які у своїх програмах оголосили соціальні пріоритети та пріоритет християнських цінностей, щоб гуртом, громадою вийти на шлях, який указує нам Біблія”.
Отже є така партія! Християнська не тільки за назвою і програмою, але, будемо сподіватися, і своїми справами. Можемо поздоровити християн України з тим, що із півдесятка партій, у назві котрих є слово християнська, принаймні одна, а саме партія “Всеукраїнське об’єднання християн”, реально боротиметься за утвердження християнських цінностей на теренах України.

21.01.2002. КИЕВ. В КИЕВО-ПЕЧЕРСКОЙ ЛАВРЕ СОВЕРШЕНО ОСВЯЩЕНИЕ НОВОВОЗВЕДЕННЫХ КАМЕННЫХ ЧАСОВЕН НАД КОЛОДЦАМИ ПРЕПОДОБНЫХ АНТОНИЯ И ФЕОДОСИЯ ПЕЧЕРСКИХ

Обе часовни возведены силами Киевской мэрии. Ее же трудами под колодцами пробурена артезианская скважина. Чин освящения и водосвятный Крещенский молебен совершил Блаженнейший Митрополит Киевский и всея Украины Владимир в сослужении наместника Киево-Печерской Лавры епископа Вышгородского Павла и викария Киевской епархии епископа Переяслав-Хмельницкого Митрофана. На торжестве присутствовал глава Киевской городской госадминистрации А. А. Омельченко и другие почетные гости, включая руководителей районных администраций Киева.
Подробности — в репортаже>>>

21.01.2002. ТЕРНОПОЛЬ. ИЗ ДВУХ ПРАВОСЛАВНЫХ ХРАМОВ ТЕРНОПОЛЬЩИНЫ, НА КОТОРЫЕ ДОЛГО ПРЕТЕНДОВАЛИ ФИЛАРЕТОВЦЫ, ОДИН УДАЛОСЬ ОТСТОЯТЬ, А ДРУГОЙ БЫЛ ВСЕ-ТАКИ ЗАХВАЧЕН РАСКОЛЬНИКАМИ

В 1946 г. живущим в с. Гнидава Вишневского района — ныне Збаражского — чадам Русской Православной Церкви был передан в бессрочное и бесплатное пользование старинный местный Покровский храм, что отражено в составленном тогда же по этому поводу договоре между общиной верующих и райисполкомом. Поскольку в 1990 г. Украинский Экзархат Русской Православной Церкви был преобразован в независимую и самостоятельную в управлении Украинскую Православную Церковь, а в 1991 г. вступил в силу Закон о свободе совести, который учитывал новый статус Православной Церкви в Украине и требовал регистрации приходских общин в форме юридических лиц, то и законопослушные гнидавские прихожане зарегистрировали в том же 1991 г. свою общину.
В 1999 г. часть верующих вышла из прихода и зарегистрировала в селе общину УПЦ-КП, после чего стала требовать предоставления возможности совершать богослужения в Покровском храме. Интересно, что при регистрации в Гнидаве общины УПЦ-КП областные чиновники прибегли к двойному стандарту.
Подробнее>>>

21.01.2002. СИМФЕРОПОЛЬ. В КРЫМУ НАЧАТ СБОР ПОЖЕРТВОВАНИЙ НА ВОССОЗДАНИЕ СОБОА СВЯТОГО БЛАГОВЕРНОГО КНЯЗЯ АЛЕКСАНДРА НЕВСКОГО В СИМФЕРОПОЛЕ

Как сообщила пресс-секретарь спикера крымского парламента Галина Мамыко, 13 января в Епархиальном управлении Симферопольской епархии митрополит Симферопольский и Крымский Лазарь провел архиерейский прием с участием Председателя Верховной Рады АРК, сопредседателя Попечительского совета по строительству собора святого Александра Невского Леонида Грача. Прием был посвящен празднованию Рождества Христова и будущему воссозданию Свято-Александро-Невского храма. Л. Грач призвал собравшихся принять активное участие в строительстве собора денежными или иными материальными вкладами как от себя лично, так и от трудовых коллективов. Он сказал, что решил “положить начало этому святому Богоугодному делу” взносом от имени своей семьи в размере пяти тысяч гривен. Православный соборный храм святого Александра Невского, покровителя русских солдат и защитников Отечества, был сооружен в 1822-1828 гг. в честь победы русского народа в Отечественной войне 1812 г. над французскими захватчиками. В 1930 г. святыня уничтожена богоборческой властью. ForUm / Православие в Украине

22.01.2002. КИЕВ. СВЯТО-ТРОИЦЕ-ИОНИНСКИЙ МОНАСТЫРЬ ОТМЕЧАЕТ 100-ЛЕТИЕ ПРЕСТАВЛЕНИЯ СВОЕГО ОСНОВАТЕЛЯ — ПРЕПОДОБНОГО ИОНЫ КИЕВСКОГО

В 1996 г. преп. Иона причислен к лику святых. Первые труды в деле современного возрождения святыни выпали на долю здравствующего ныне архиепископа Мукачевского и Ужгородского Агапита, бывшего тогда архимандритом. После архиерейской хиротонии владыки Агапита обителью управляет его первый сподвижник в Ионинской обители — архимандрит Иона (Черепанов), чей постриг с наречением имени в память преп. Ионы совершился в Киево-Печерской Лавре. Братия Свято-Троице-Ионинского монастыря ведет активную миссионерскую работу, духовно окормляет большой приход и воскресную школу, издает “Ионинский листок”. Понемногу преображается обновляемый престольный храм обители. Монастырь посещают многочисленные паломники. Лишившись многих своих строений в советское время, обитель сохранила главные из них, и сегодня, расположенная в середине живописного и любимого киевлянами ботсада, напоминает красивую пустынь, приютившуюся на фоне прекрасного пейзажа. Вместе с окружающим его ботсадом Свято-Троицкий Ионинский монастырь является одной из лучших киевских жемчужин.
Подробнее о преп. Ионе и истории монастыря>>>
Подробности празднования — в репортаже>>>

21.01.2002. ТЕРНОПОЛЬ. АРХИЕПИСКОП ТЕРНОПОЛЬСКИЙ И КРЕМЕНЕЦКИЙ СЕРГИЙ СОВЕРШИЛ ВО ВВЕРЕННОЙ ЕМУ ЕПАРХИИ ОСВЯЩЕНИЕ НОВОГО ХРАМА

Нововозведенная церковь освящена во имя святого великомученика и целителя Пантелеимона и расположена в с. Расловка Кременецкого района Тернопольщины.

21.01.2002. КИЕВ. КИЕВО-ПЕЧЕРСКАЯ ЛАВРА ПРОСТИЛАСЬ СО СВОИМ ПОЧИВШИМ НАСЕЛЬНИКОМ СХИАРХИДИАКОНОМ СТЕФАНОМ

8 января 2002 г. на 26-м году жизни преставился насельник Киево-Печерской Лавры схиархидиакон Стефан. Его тяжелая предсмертная болезнь, мирная кончина и погребение были восприняты братией как великое назидание о монашеском подвиге и христианской жизни вообще. Сегодня в миру часто раздаются голоса о том, будто в таких многолюдных и тесно связанных с городом монастырях, как Лавра, примеры подлинного иночества обрести почти невозможно. Но жизнь почившего схиархидиакона Стефана может послужить еще одним свидетельством в пользу того, что и в самом молодом поколении отечественного православного монашества и в самых многолюдных обителях есть свои подвижники.
Схиархидиакон Стефан, в миру Максим Николаевич Бондаревский, родился 26 мая 1976 г. в г. Симферополе. Окончив в 1993 г. 10-летнюю среднюю школу, Максим поступил в Киевскую Духовную Семинарию, обучение в которой завершил в 1997 г. Учеба в КДС, расположенной в стенах Киево-Печерской Лавры, была сопряжена для будущего инока с тесным общением с насельниками древней обители, посещением благодатных лаврских святынь. 5 июня 1997 г. семинарист-выпускник вступил в число монастырской братии. Спустя 11 дней он принял от рук Предстоятеля Украинской Православной Блаженнейшего Митрополита Киевского и всея Украины Владимира, священно-архимандрита Киево-Печерской Лавры, постриг в рясофор с именем Авенир. 12 июля того же года инок Авенир был рукоположен наместником Лавры епископом Вышгородским Павлом во иеродиакона. 19 декабря 1997 г. состоялось пострижение о. Авенира владыкой Павлом в мантию с именем Авив в подземной церкви святого Антония Печерского в Ближних пещерах. 26 ноября 1998 г. о. Авив удостоен права ношения двойного ораря, а 27 марта 1999 г. ему присвоена Блаженнейшим Митрополитом Владимиром степень архидиакона.
Диаконское служение о. Авив всегда совершал с великим и искренним благоговением и благолепием, которое бросалось в глаза окружающим и побуждало к усердной молитве. Кроме того, иеродиакон Авив почти ежедневно пел на клиросе. Обучившись клиросному делу “с нуля”, он стал профессиональным певчим, глубоко знал церковный устав, питал особую любовь к лаврскому богослужебному чину. В обращении с собратиями о. Авива характеризовали простодушие и прямота. Он был сердечно любми всей лаврской братией.
За полгода до кончины о. Авив почувствовал сильные боли, заставившие его обратиться, по благословению владыки Павла, к врачам. Диагноз оказался страшным: рак, и притом запущенный. О том, что ожидает о. Авива, медики сообщили сперва не пациенту, а священноначалию Лавры. Неуверенность братии в том, стоит ли открывать о. Авиву правду, развеял духовник обители архимандрит Авраамий: “Он — монах”. Услышав о своем диагнозе, о. Авив по-христиански мужественно встретил это известие: “На все воля Божия. Даст Господь — исцелюсь, не даст — умру в Лавре”. Когда метастазы поразили спинной мозг, архидиакон слег. Его состояние постепенно ухудшалось. Но за все время болезни о. Авив ни разу не посетовал: “За что?” или “Когда же это кончится?” 10 июля 2001 г. архидиакон Авив был пострижен в подземной Антониевской церкви в схиму с именем Стефана — в память святого апостола первомученика архидиакона Стефана. Господь даровал страдальцу тихую и мирную кончину. До последней минуты о. Стефан находился в ясном уме. Он отошел к Богу 8 января 2002 г. на глазах у своих прибывших в Лавру родителей, которые восприняли происходящее без ропота, с глубокой верой в Промысл Божий. Преставление о. Стефана совершилось в день Собора Пресвятой Богородицы — Покровительницы Лавры. Вечером того же дня, в канун дня памяти святого первомученика Стефана, гроб с телом почившего уже находился в Крестовоздвиженском храме Лавры, где совершалось всенощное бдение. Произнося надгробное слово в день погребения схиархидиакона Стефана, викарий Киевской епархии епископ Переяслав-Хмельницкий Митрофан отметил: “Есть пословица, что о покойных плохо не говорят. Но об о. Стефане просто нечего плохого сказать”.

21.01.2002. КИЕВ. КОММЕНТИРУЯ ПРИСУТСТВИЕ НА ЗАКЛАДКЕ ВОССТАНАВЛИВАЕМОГО ХРАМА РОЖДЕСТВА ХРИСТОВА ЛЖЕПАТРИАРХА ФИЛАРЕТА, НАЧАЛЬНИК СТОЛИЧНОГО УПРАВЛЕНИЯ ОХРАНЫ ПАМЯТНИКОВ Р. КУХАРЕНКО ЗАЯВИЛ, ЧТО ЕГО ДЕЛО ВОССТАНАВЛИВАТЬ ХРАМЫ, А НЕ РАСПРЕДЕЛЯТЬ ИХ МЕЖДУ КОНФЕССИЯМИ

Как уже сообщалось, 6 января на Киевском Подоле состоялась закладка символической капсулы в основание восстанавливаемого храма Рождества Христова, который стоял здесь с начала XX века на месте более ранней одноименной церкви и был снесен после установления советской власти. Святыня эта известна тем, что в ее стенах в 1861 г. временно находился гроб с перевозимым из Санкт-Петербурга в Канев телом поэта Т. Шевченко. Известие о том, что “благословлял” начало восстановления храма руководящий раскольнической УПЦ-КП лжепатриарх Филарет, отозвалось в сердцах верных чад Украинской Православной Церкви скорбью. Прокомментировать конфессиональный выбор, сделанный властями в отношении торжества закладки святыни, мы попросили начальника столичного Управления охраны памятников Р. Кухаренко.
- Руслан Иванович, конфессиональная принадлежность Рождественского храма после завершения его восстановления уже предопределена?
- Мое дело — восстанавливать храмы, а не распределять их между конфессиями. Иначе я, возглавляя Управление охраны памятников, был бы не на своем месте.
- Простите, но мой вопрос вызван тем, что на церемонии закладки храма конфессиональное присутствие было вполне определенным.
- Дело в том, что в свое время церковь Рождества Христова находилась в ведении расположенного рядом Свято-Михайловского Златоверхого монастыря (принадлежащего ныне филаретовцам — ред.). Таким образом, это единый комплекс. В данном вопросе для меня нет разницы, какой из конфессий передается храм, — главное, чтобы благодать Божия присутствовала на возрождаемом святом месте. Мы восстановили в Лавре Успенский собор — я счастлив. Возродили Златоверхий — я счастлив. Так потихоньку и восстановим наши святыни, а там объединим Церкви — и все будет хорошо.
- А будут ли при этом объединении уважаться каноны?
- Я — смиренный раб Божий. Мое дело — молиться. А когда объединяться и на каких условиях — это пусть уж сами конфессии решают между собой.

21.01.2002. ЧЕРНИГОВ. В СЕЛЕ ВЕРЕСОЧ КУЛИКОВСКОГО РАЙОНА ЧЕРНИГОВЩИНЫ УЧРЕЖДЕН ЖЕНСКИЙ СКИТ, НАХОДЯЩИЙСЯ В ВЕДЕНИИ СВЯТО-ТРОИЦКОГО ЧЕРНИГОВСКОГО КАФЕДРАЛЬНОГО СОБОРА

Обитель, насчитывающая 5 монахинь-насельниц, образована на территории закрытой гражданскими властями больницы. На первый взгляд создание монастыря в качестве скита при приходском храме, каковым является черниговский Свято-Троицкий собор, может показаться непонятным. Но недоумение разрешится при внимательном рассмотрение истории и современного статуса собора. Храм возведен в XVII в. как престольная церковь Свято-Троице-Ильинского мужского монастыря — одного из знаменитейших в Украине. Вокруг храма сохранился большой архитектурный монастырский комплекс. После своего первого упразднения богоборцами XX в. обитель была возрождена как женская преп. Лаврентием Черниговским. После кончины старца в 1950 г. монастырь закрыли повторно. В 1988 г. святыню возвратили Церкви. Престольный храм стал кафедральным собором, но при нем разместилась, как и в XVIII-начале XX вв., резиденция правящего архиерея Черниговской епархии. С 1989 г. на территории обитель действует Черниговское Духовное училище регентов и псаломщиков, слушатели которого живут, по-сути, по монастырскому уставу: помимо занятий — ежедневное участие в богослужениях в соборе, распределение времени по четкому расписанию, и т.д. Все эти черты внутренней жизни бывшего Свято-Троицкого монастыря, как и внешний облик святыни, создают впечатление живой обители.

21.01.2002. В ЧЕРНИГОВЕ ПРОШЛИ ПОДГОТОВЛЕННЫЕ УЧАЩИМИСЯ МЕСТНОГО ДУХОВНОГО УЧИЛИЩА РОЖДЕСТВЕНСКИЕ КОНЦЕРТЫ

День Рождества для Большого Черниговского театра им. Т. Шевченко был объявлен выходным. Организация же здесь 7 января рабочего режима потребовала бы множества хлопот, которые для Черниговского епархиального управления еще непривычны. Поэтому планировавшийся праздничный концерт, подготовленный Черниговским Духовным училищем, прошел по более скромной программе и не в театре, а в училищной трапезной палате возле Свято-Троицкого кафедрального собора. Эта палата примыкает к трапезной Введенской церкви бывшего Свято-Троицкого монастыря, чей престольный храм и является ныне кафедральным собором. Под каменными сводами XVII века звучали праздничные церковные песнопения и колядки. Гостей на концерт пришло так много, что помещались они в зале с трудом. 8 января та же концертная программа была дана слушателями ЧДУ в ряде черниговских больниц и светских организаций.

21.01.2002. В РАЙЦЕНТРЕ НОСОВКЕ НА ЧЕРНИГОВЩИНЕ СОВЕРШЕНО ОСВЯЩЕНИЕ НОВОВОЗВЕДЕННОГО ЗДАНИЯ ВОСКРЕСНОЙ ШКОЛЫ ПРИ СВЯТО-ТРОИЦКОМ ХРАМЕ

Чин освящения совершил викарий Черниговской епархии епископ Новгород-Северский Амвросий.

17.01.2002. КИЕВ. ОТЛУЧЕННЫЙ ОТ ЦЕРКВИ ФИЛАРЕТ-ДЕНИСЕНКО «БЛАГОСЛОВИЛ» ПРЕДВЫБОРНЫЙ СЪЕЗД БЛОКА В. ЮЩЕНКО «НАША УКРАИНА»

16 января 2002 г. состоялся предвыборный межпартийный съезд блока В. Ющенко «Наша Украина». Собрание проходило в столичном Центре культуры и искусств Национального технического университета. В съезде принимали участие делегированные представители партий, входящих в указанный блок: Народного Руха Украины, Украинского Народного Руха, партий «Реформы и порядок», «Солидарность», «Христианско-народный союз», «Вперед, Украина!», Молодежной партии Украины, Республиканской христианской партии, Либеральной партии Украины, Конгресса украинских националистов.
Как водится на собраниях националистического толка, при входе в зал каждый участник события получал на память брошюру “За що ми любимо Бандеру”. Подогретые таким образом националистические чувства ожидала еще одна встряска: председатель собрания попросил “святейших отцов” “благословить” участников. И на сцену выплыло еще одно неонационалистическое “чудо” — “духовный лидер нации” — Михаил Антонович Денисенко (агент КГБ “товарищ Антонов”) в куколе московского покроя со свитой, и начал “благословлять”. Особо нервные барышни партии “Солидарность” и Либеральной, падали в обморок. В свите “духовного лидера” был замечен автокефальный “священник” Юрий Бойко.
Делегаты обсудили предвыборную программу избирательного блока В. Ющенко «Наша Украина» — «Пора единения и расцвета», проголосовали за списки кандидатов в народные депутаты Украины в многомандатном общегосударственном избирательном округе. Первая тридцатка предвыборного списка блока представляет собой деятелей уже побывавших в Верховной Раде и правительстве Украины. Достаточно упомянуть таких лиц как И. Заяц, Л. Танюк, Р. Бессмертный, Н. Жулинский, Б. Тарасюк, В. Филенко, Ю. Еханурову, Ю. Костенко, г. Удовенко. Безусловным украшением списка под № 6, стала “рекламный самоубийца” Лилия Григорович, она же соратница П. Мовчана (№ 99 этого списка) по группировке “Україні — Єдину Помісну Церкву”.
Что касается предвыборной программы блока, то в розданной брошюре «Пора единения и расцвета», нет ни слова о целях и задачах “НУдистов” в религиозной сфере, однако на послесъездовской пресс-конференции, нашему корреспонденту удалось задать вопрос по этой проблеме.
- Виктор Андреевич, как провозгласили в своих выступлениях на съезде двое руководителей партий блока — филаретовец Николай Поровский и униатка Ярослава Стецько, одной из главных задач вашего политического объединения в религиозной сфере будет создание в Украине “поместной церкви”. С “предстоятелем” такой Церкви Вы, я думаю уже определились, — он сегодня “благословлял” ваш съезд. Это и есть центральная программная задача вашего партийного объединения в религиозной сфере и сфере возрождения духовности?
- Я думаю ни одна политическая сила не может окончательно решить, какой должна быть Церковь в Украине. Но как политическое объединение, в котором две партии — Христианско-народный союз и Республиканская христианская партия — провозгласили своими приоритетами христианские ценности, мы безусловно будем способствовать консолидации Церквей и гармонизации духовной жизни общества. Но каким образом это будет происходить, должны решать духовные лидеры и религиозные руководители. И я убежден, что в этом процессе, мы будем им помощниками.

17.01.2002. КИЇВ. ФІЛАРЕТІВСЬКА «ЦЕРКВА» — ЗАРУЧНИК ГРИ В ПОЛІТИКУ СВОГО «НАЧАЛЬНИКА»

Як відомо, з преси, 6 січня 2002 року відбулися урочистості з приводу початку відбудови Церкви Різдва Христового в Києві на Поштовій площі. Храм “запрограмовано” передати філаретівській УПЦ-КП, отож центральною фігурою події був сам пан Михайло Денисенко. Правда здивував дещо скромний склад учасників цього дійства. Адже на такі події завжди запрошуються відомі політики, урядовці, фінансисти — майбутні спонсори і ктитори храму. Тим більше сам Філарет-Денисенко полюбляє “засвітитися” в компанії впливових політиків, щоб показати свою “непотоплюваність”. А цього разу крім мера Києва О.Омельченка, ніхто з відомих політиків скласти компанію Філарету не захотів. Ні “національно-орієнтований” прихожанин Володимирського собору УПЦ-КП, лідер виборчого блоку “Наша Україна”, Віктор Ющенко. Ні давній друг Денисенка, один з лідерів СДПУ(о), Леонід Кравчук. Останній, до речі, коли його запитали, чому він не був присутній при закладенні пам’ятної капсули на честь початку відбудови храму, в якому відспівували прах Т.Шеченка при перепохованні, відповів: “Я б обов’язково прийшов, але мене не повідомили і не запросили. Дізнався про цю подію з телепрограм.” Виходить не вдається філаретівській церкві здійснити погрозу свого “начальника”, оголошену на прес-конференції 6 листопада, використати виборчу парламентську боротьбу для зміцнення своїх політико-церковних позицій. Адже намагання всидіти на трьох політичних стільцях в той момент, коли чим далі, тим більше загострюються протиріччя між виборчими блоками, ще й утягнути в це протистояння структуру схожу на церковну, якою є УПЦ-КП, однозначно безуспішні. Підтвердженням цієї тези є недавній “касетний скандал” між вищезгадуваними передвиборними блоками і їхніми лідерами, — “Єдністю” (лідер О.Омельченко), “Нашою Україною” (лідер В.Ющенко) та СДПУ(о) (лідер В.Медведчук).

17.01.2002. ТУЛЬЧИН. ВАНДАЛІЗМ, ЩО ВІДБУВАВСЯ ЧЕРЕЗ БАЙДУЖІСТЬ ФІЛАРЕТІВЦІВ ДО ПЕРЕДАНОЇ ЇМ ВЛАДОЮ СВЯТИНІ, НАРЕШТІ ПРИПИНЕНО

В с. Летківці Тростянецького району Вінниччини “філаретівці” вчинили глумління над останками похованих православних священників та мирян. Після цього випадку Єпископ Тульчинський Іпполіт звернувся у вересні 2001 року до голови Тростянецької райдержадміністрації Олександра Кравченка та голови Летківської сільради Василя Горбатого з проханням звернути увагу на факт вандалізму, притягти винуватців до відповідальності та відібрати у розкольників надане їм місце, де колись стояв храм, і передати канонічній Церкві. Заявив також, що перепоховувати останки можуть лише православні. У відповідь пан Кравченко сказав, що ситуацію вивчив на місці через свого заступника, з участю Горбатого та представників МВС і санепідемстанції. Що на підставі Закону про свободу совісті райдержадміністрація не може втручатися у діяльність КП-вської громади, зареєстрованої у Летківці у травні 2001 року, яка отримала землю у липні того ж року. Далі: “Дійсно під час земляних робіт тут викопано рештки тіл людей, які нічим не вказують на приналежність їх до священнослужителів чи на те, що тут був церковний цвинтар, так як відсутні були будь-які ознаки колишніх поховань. Над останками наруга не чиниться, вони зібрані і належним чином зберігаються, а після завершення земляних робіт будуть перепоховані. При неодноразових бесідах з членами обох православних громад с. Летківки, їх настоятелями, керівництвом райдержадміністрації, сільським головою все робиться для припинення ворожнечі між віруючими, недопущення міжконфесійних конфліктів… Питання перепоховання буде вирішуватись після зустрічей із благочинними, священниками і здійснюватиметься відповідно до чинного законодавства”.
Але, як повідомляє православна газета “Одігітрія”, “всім відомо, що саме з злої волі сільського голови Горбатого В.П. був призваний (запрошений) “філаретівський” “священник”. Він, користуючись своєю владою, службовим положенням, і одних людей — підбурюючи, а інших — обманюючи (залежно від вдачі кожного), допоміг оформити “філаретівську” громаду і цим самим посіяв ворожнечу, розбрат в селі”. По-друге, редакція має речові докази того, що серед похованих були люди священого сану: рештки священницького облачення, замок від окладу Євангелія та інше. Більш того, самі ж жителі с. Летківка свідчать про те, що “при ритті котловану на будівництво “філаретівської” церкви по вул. Леніна (біля Будинку обрядів) були вириті людські кістки, а також кадило, ризи, хрестик. Раніше там була наша Православна Церква, біля якої були поховані батюшки, їх діти і, можливо, були ще захоронення, про що свідчить пам’ятник з надписом”. “Коли побачили, що викопуються кістки, робота не зупинилась, усе перемішалось із землею. Частину кісток зібрано було у мішок, котрий лежав майже два тижні у парку на купі землі. Інші кістки валялись по території парку”. Все це сказано у листі мешканців с. Летківка до єпископа. В тому ж листі говориться про конкретних людей з цього села, один із яких “привіз машину землі на підсипку, при розгортанні було знайдено людський череп та людські кістки, які потім відніс до котловану”, другий “вивозив землю і також бачив кістки”. Одна з жінок села “бачила кістки і череп людський під забором, де діти “ковирялись” палками”. Інші жителі, “проходячи через парк, теж бачили кістки”. І далі в листі: “А ті летківчани, котрі відвідують “філаретівський” участок, ще й посміювались, говорячи: “Ну то й що, кинемо у котлован, засипемо землею, замуруємо, та й усе. Винесуть на цвинтар, та й усе”.
Коментуючи події, вінницький православний священник, що родом саме з с.Летківки, Голова Союзу православних медиків ієрей Володимир Тютенко сказав: “Мені дуже боляче і прикро за своїх односельців, які вчинили духовну зраду Церкві, а значить Христу. Я знаю, що люди в нас, в цілому добрі, тактовні, тому-то я не можу зрозуміти, яким чином вони дали себе обманути, чому в духовні вожді вибрали явних шарлатанів. Сподіваюсь, що з Божою допомогою, люди зрозуміють, де є істинна Церква, де є Правда…”.
Вдруге звернувшись до райдержадміністрації, єпископ Іпполіт повідомив представників влади про згадані вище дані, що підтверджують факт наруги над церковним цвинтарем у Летківці. І хоча офіційної відповіді влади на звернення архієрея досі немає, роботи по будівніцтву філаретівського храму у Летківці призупинено. Крім того, місцевій громаді УПЦ виділяють землю під будівництво окремого храму і дозволяють саме на цій ділянці і саме вірникам УПЦ здійснити перепоховання останків, знайдених на потривоженому старому цвинтарі.

17.01.2002. ЗАВЕРШИЛОСЬ ПРОВЕДЕНИЕ ОРГАНИЗОВАННОЙ СУМСКОЙ ЕПАРХИЕЙ ПРОГРАММЫ РОЖДЕСТВЕНСКИХ ПРАЗДНИКОВ ДЛЯ ДЕТЕЙ

Как и предполагалось, 10 января детский епархиальный хор посетил Дом-музей Чехова на Луке. Юные певчие показали свою небольшую рождественскую программу, ознакомились с музеем, а затем, как принято в этом доме на Святках, пили чай с традиционным яблочным пирогом. Сотрудники музея организовали для своих маленьких гостей автобус и были как всегда очень радушны и гостеприимны. Маленькая Маша, уходя домой, сказала: “Какой теплый дом!” Что может быть лучшего для благодарности хозяевам Дома-музея Чехова?… 12 января в здании Сумского епархиального управления прошел Рождественский праздник для ребят из дома-интерната на Веретиновке, детей-инвалидов реабилитационного центра и детей из малообеспеченных семей. Около 180 ребят были на утренней службе в Спасо-Преображенском соборе и причастились Святых Христовых Тайн, а несколько ребят приняли крещение. Затем для них был дан концерт воспитанников Воскресной школы при храме святого Иоанна Богослова пгт.Жовтневое, которой руководит прот. Александр Исаев. Между прочим, свою новую программу они уже показывали в декабре ушедшего 2001 года на сцене Украинского Дома в Киеве, где проходил Съезд Православной молодежи. После концерта всех ребят пригласили к праздничному столу с угощениями и затем вручили подарки. Более двухсот детей побывало на этом празднике, который помогли организовать Отделу религиозного воспитания и катехизации Сумской епархии многочисленные благодетели и спонсоры.
В красивом и нарядном зале, с красавицей-елочкой, была организована небольшая выставка работ ребят изостудии при Дворце детей и юношества. Ее руководитель — Павел Викторович Остапенко — награжден архиерейской грамотой за труды на благо Церкви, а юным художникам подарены акварельные краски, маленькие иконки “Рождества Христова” и рождественский номер газеты “Православная Сумщина”.
Пресс-служба Сумской епархии УПЦ

17.01.2002. В ДНЕПРОПЕТРОВСКЕ ИДЕТ ПОДГОТОВКА К ПРОВЕДЕНИЮ ЕЖЕГОДНОГО ПЕВЧЕСКОГО ФЕСТИВАЛЯ “ОТ РОЖДЕСТВА К РОЖДЕСТВУ”

Фестиваль проходит в Днепропетровске уже девятый год подряд. Он собирает хоровые коллективы из разных уголков Украины и представляет слушателям церковные песнопения и рождественские колядки. Участвующие в фестивале коллективы — в этот раз их будет около 67 — насчитывают примерно по 30-40 человек. Фестиваль будет проходить с 22 по 27 января в театре им. М. Горького (ежедневно с 17.00).

17.01.2002. КИЕВ. СЧИТАННЫЕ ДНИ ОСТАЮТСЯ ДО ОСВЯЩЕНИЯ ПРЕДСТОЯТЕЛЕМ УПЦ ХРАМА В ЧЕСТЬ ИКОНЫ БОЖИЕЙ МАТЕРИ «ПАНТАНАССЫ” В 25-Й КИЕВСКОЙ БОЛЬНИЦЕ

Прославившаяся чудесами исцелений в православной Греции, икона Божией Матери “Пантанассы” (“Всецарицы”) глубоко почитается и на земле Святой Руси: известны многочисленные случаи исцеления после молитв к Пресвятой Богородице пред упомянутой иконой от рака и других болезней.
Новосозданный храм строился на территории 25-й киевской больницы с лета 2001 г. и к декабрю-месяцу был завершен. В числе ктиторов святыни — священник Михаил Суховий, доктор медицинских наук и сотрудник упомянутой больницы, главврач последней Михаил Валюк, управляющий Укрсоцбанка Сергей Мишта и другие. Освящение храма 23 января совершит Предстоятель Украинской Православной Церкви Блаженнейший Митрополит Киевский и всея Украины Владимир (начало торжества — в 11.00).

17.01.2002. ХУСТ. В СТЕНАХ БЕДЕВЛЯНСКОГО СВЯТО-ИОАННО-ПРЕДТЕЧЕНСКОГО МУЖСКОГО МОНАСТЫРЯ ПОЯВИТСЯ ЕЩЕ ОДНА СВЯТЫНЯ

Обитель основана в 1925 г. в с. Дубовом, на рубеже 20-30-х гг. XX века перенесена в с. Бедевлю и расположена в Тячевском районе Закарпатья, в 122 км к юго-востоку от Ужгорода и в 30 км в том же направлении от кафедрального города Хустской епархии. В 1950-1960-х гг. монастырь был закрыт, а в начале 1990-х гг. возродился. К числу святынь обители принадлежит и икона небесного покровителя монастыря — святого Иоанна Предтечи. На днях в этот образ будет вложена частица мощей Крестителя Господня. Решение об этом принял епископ Хустский и Виноградовский Иоанн, жертвующий указанную частицу монастырю. Для заложения частицы мощей в икону последняя будет доставлена из обители в Хуст, а затем 20 января — в день памяти святого пророка Предтечи и Крестителя Господня Иоанна — владыка Иоанн лично отправится со святыней в Бедевлю.

15.01.2002. ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР УКРАЇНИ АНАТОЛІЙ КІНАХ СПРОСТУВАВ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ГОЛОВИ ДЕРЖКОМРЕЛІГІЙ ВІКТОРА БОНДАРЕНКА І ЗАЯВИВ, ЩО УРЯД СТОЇТЬ НА ЗАСАДАХ ДОТРИМАННЯ ПОЛОЖЕНЬ КОНСТИТУЦІЇ Й ЗАКОНІВ УКРАЇНИ

Виступаючи 12 січня на прес-конференції після проведення міжпартійного з’їзду виборчого блоку «За єдину Україну», прем’єр-міністр України України Анатолій Кінах заявив, що був здивований некоректними порівняннями українських Церков із більярдними шарами, які допустив у своїх висловлюваннях голова Держкомрелігій Віктор Бондаренко. Він повідомив, що уряд немає ніяких таємних планів щодо об’єднання православних юрисдикцій. «В уряді, — сказав він, — є розуміння того, яке важливе місце займає Православна Церква в Україні. Уряд займає таку позицію, що церковні проблеми повинні розв’язуватись самими цековнослужителями і віруючими відповідно внутрішньоцерковних правил без будь-якого зовнішнього тиску. Уряд сприятиме цьому, залишаючись у правовому, конституційному полі.» А даючи відповідь на пряме запитання, — підтримує, або ж спростовує він практику «шарогонства» релігійного відомства, — А.Кінах тільки розвів руками, даючи зрозуміти, що не підтримує і додаткових коментарів це не потребує.

15.01.2002. ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ЗДІЙСНИВ ОСВЯЧЕННЯ ХРЕСТА, ЯКИЙ БУЛО ВСТАНОВЛЕНО НА БАНІ ХРАМУ РІЗДВА ХРИСТОВОГО НА БАТЬКІВЩИНІ ГОЛОВИ ВР УКРАЇНИ І.С.ПЛЮЩА

13 грудня Бланніший Митрополит Київський і всія України Володимир здійснив освячення хреста, який було встановлено на присвячений Різдву Христовому храм, що реставрується в м.Борзна, Чернігівської області — на батьківщині голови Верховної Ради України І.С.Плюща. Під час освячення хреста Блаженнішому Мирополиту Володимиру співслужили єпископ Вишгородський Павел, вікарій Чернігівської єпархії єпископ Новгород-Сіверський Амвросій, духовенство міста та району. На освяченні були присутні голова Верховної Ради України І. Плющ, мер м. Києва О. Омельченко, голова Чернігівської обдержадміністрації М. Бутко. Блаженніший Митрополит Володимир привітав усіх присутніх з святом Різдва Христового та наступаючим Новоліттям, а також з визначною подією, що сталася у м.Борзні — освяченням хреста, що увінчав храм Божий після десятиліть поругання святині. Його Блаженство наголосив, що був час, коли безбожна влада обезчолювала маківки церков, тепер же настав час духовного відродження, час, коли восторжествувала Правда Божа, і на нашій святій українській землі одна за одною засвічуються все нові і нові лампади Божої благодаті — відновлювані з небуття святі Божі храми.

15.01.2002. ОДЕССА. ПРИУРОЧЕННОЕ К ПРАЗДНОВАНИЮ РОЖДЕСТВА ХРИСТОВА ПЕРВОЕ БОГОСЛУЖЕНИЕ В ВОССТАНАВЛИВАЕМОМ ОДЕССКОМ КАФЕДРАЛЬНОМ СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСКОМ СОБОРЕ ПОЛОЖИЛО НАЧАЛО НОВОМУ ПЕРИОДУ ИСТОРИИ СВЯТЫНИ

В канун Рождества, 6 января 2002 г., в восстановленном нижнем храме Одесского кафедрального Спасо-Преображенского собора на Соборной площади прошел праздничный молебен, посвященный Светлому празднику Рождества Христова. Молебен, в сослужении духовенства Одесской епархии, совершил Высокопреосвященнейший митрополит Одесский и Измаильский Агафангел.
Первое богослужение в храме после закрытия собора в 1931 году привлекло внимание множества одесситов. По оценкам правоохранительных органов на Соборной площади перед храмом собралось около десяти тысяч человек. На молебне присутствовали руководители города, представители духовенства, общественных организаций, партий, творческой интеллигенции. К собравшимся на Соборной площади обратились митрополит Одесский и Измаильский Агафангел и городской голова Р.Б.Боделан. В своей приветственной речи владыка Агафангел высоко оценил работу Православного Черноморского фонда по восстановлению главной святыни Одессы и поблагодарил городского голову Руслана Боделана и весь Горсовет, за личное попечительство в проводимых работах.
Митрополит Агафангел заявил собравшимся на площади одесситам, что Кафедральный собор с самого начала работ строится для Одесской епархии Украинской Православной Церкви. Владыка подчеркнул тот факт, что закладной камень Спасо-Преображенского собора был освящён лично им в присутствии городского головы Р. Боделана и других высокопоставленных лиц мэрии. Поэтому, все досужие разговоры о возможном поочерёдном служении с «филаретовцами» не имеют под собой никакой почвы. Правящий архиерей Одесской епархии ещё раз призвал всех верующих хранить верность, единство и целостность Святой Матери Церкви. В дар собору были преподнесены: от Одесской епархии — 4 новых подсвечника и икона Собора Одесских Святых, а от городского головы — Евангелие XVIII века и икона Спаса Нерукотворненного того же столетия.
Состоявшаяся Рождественская служба фактически означает новый этап в возрождении одесской святыни. Во-первых, то, что молебен прошел в нижнем храме в назначенные сроки, означает, что Черноморский Православный фонд, строители, архитекторы выполнили обещания, данные одесситам год назад. Во-вторых, само строительство нижнего храма, которого не было в разрушенном соборе, говорит о том, что собор изначально возрождается как кафедральный. Ведь по канонам Православия в кафедральном соборе должен быть нижний храм. И, наконец, в-третьих, служба вселяет уверенность, что благодаря совместным усилиям всех одесситов Одесский кафедральный Спасо-Преображенский собор будет восстановлен во всем своем былом величии. Конечно, нижний храм еще нуждается в отделочных работах. Но строители не собираются останавливаться в д

Дмитро Поляков. Огляд світської преси за січень 2002 р.

Мариан Брода. Проблемы с Леонтьевым