14 серпня, у Неділю 9-ту після П’ятидесятниці, свято Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього та день пам’яті святих мучеників Маккавеїв, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій очолив Божественну літургію у Свято-Аннинському жіночому монастирі, що у містечку Вашківці Вижницького району Чернівецької області.

Нижній храм центрального собору монастиря на Анниній горі освячений на честь святих мучеників Маккавеїв.

Перед богослужінням віряни зустрічали свого архіпастиря біля храму та просили архіпастирського благословення.

Предстоятелю співслужили голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків митрополит Чернівецький і Буковинський Мелетій, митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій, митрополит Ніжинський і Прилуцький Климент, архієпископ Конотопський і Глухівський Роман, архієпископ Шепетівський і Славутський Євсевій, єпископ Хотинський Веніамін, єпископ Баришівський Віктор, єпископ Ірпінський Лавр, єпископ Бородянський Марк, єпископ Герцаївський Силуан, єпископ Новоселицький Клеопа, духовенство єпархії та гості у священному сані.

За богослужінням молилась настоятелька обителі ігуменя Августа (Верешко) зі сестрами монастиря та численні віряни.

На сугубій єктенії помолились про мир на українській землі; про позбавлення від ворога; щоб Господь зглянувся на наш народ і зберіг тих, хто у відчаї і втратив домівки; про благословіння Боже людям доброї волі, які допомагають нужденним. Предстоятель попросив у Бога милості українському народу, зміцнив мужністю воїнів, звільнив полонених, зцілив хворих та дав прихисток тим, хто позбавлений дому.

Після Літургії Блаженніший владика звершив освячення меду і трав. Вірян окропили святою водою. Предстоятель привітав паству зі святом та благословив усіх.

Члены Священного Синода Русской Православной Церкви ознакомились с опубликованными в средствах массовой информации документами внеочередного Собора иерархии Элладской Православной Церкви от 12 октября 2019 года, в частности, с коммюнике Собора и c докладом Блаженнейшего Архиепископа Афинского и всея Эллады Иеронима «Автокефалия Церкви Украины», в котором предлагается «признать… автокефалию Православной Церкви независимой Украинской республики».

Поскольку возглавляемая митрополитом Киевским и всея Украины Онуфрием самоуправляемая Украинская Православная Церковь, объединяющая 95 архиереев, более 12 тысяч приходов, более 250 монастырей и десятки миллионов верующих, пребывает в каноническом единстве с Русской Православной Церковью и ни к кому не обращалась за автокефалией, очевидно, что речь идет о признании раскольнических сообществ в этой стране. Ранее Константинопольский Патриарх Варфоломей неоднократно заявлял о признании митрополита Киевского и всея Украины Онуфрия единственным каноническим Предстоятелем Православной Церкви в Украине (последнее такое заявление было сделано им во всеуслышание на Синаксисе Предстоятелей Поместных Православных Церквей в январе 2016 года). Однако в конце 2018 года Патриарх Варфоломей изменил своим прежним заявлениям и, не имея на то канонических полномочий, «восстановил в сане» без покаяния и отречения от раскола тех, кто был из него извержен, предан анафеме или же никогда не имел ни канонической хиротонии, ни даже формального апостольского преемства. Главой новосозданной структуры стал человек, получивший свое «рукоположение» от изверженного из сана и отлученного от Церкви бывшего митрополита Киевского Филарета. Последний был также «восстановлен» в «архиерейском достоинстве» Константинопольским Патриархом, но вскоре после этого покинул новоучрежденную «церковь» и заявил о восстановлении своего прежнего раскольнического сообщества, которое он именует «Киевским патриархатом».

О трудном положении Украинской Православной Церкви после антиканонической легализации украинского раскола Константинополем, о насилии и гонениях против ее верных чад, развернутых бывшими властями Украины, Русская Православная Церковь неоднократно информировала Священноначалие Элладской Православной Церкви. 9 октября 2019 года — за несколько дней до упомянутого внеочередного Собора иерархии Элладской Церкви — Патриарх Московский и всея Руси Кирилл обратился к Блаженнейшему Архиепископу Афинскому и всея Эллады Иерониму с братским посланием, содержавшим призыв воздержаться от односторонних действий и не принимать «поспешных решений до тех пор, пока Дух Святой не соберет Предстоятелей всех Святых Божиих Церквей и не умудрит их сообща от имени всей Святой Соборной и Апостольской Церкви найти решение, которое всех устроит и послужит преодолению нынешнего кризиса».

Печально, что необходимость спешного и одностороннего признания неканонического раскольнического сообщества Блаженнейший Архиепископ Иероним основывает на ряде ошибочных и ложных аргументов, неоднократно опровергнутых не только иерархами, учеными и богословами Русской Православной Церкви, но также многими видными архипастырями, пастырями и богословами Элладской Православной Церкви.

Не соответствует действительности утверждение Блаженнейшего Архиепископа Иеронима о том, что «Православная Церковь Украины… всегда оставалась в канонической церковной юрисдикции Матери Церкви — Вселенского Патриархата». В 1686 году грамотами Святейшего Патриарха Константинопольского Дионисия и Священного Синода Константинопольской Церкви Киевская митрополия была передана в юрисдикцию Московского Патриархата. На протяжении более 300 лет каноническую юрисдикцию Московского Патриархата над Киевской митрополией признавал весь православный мир, в том числе и Элладская Православная Церковь. При этом, согласно священным канонам Церкви, споры о территориальной юрисдикции имеют срок давности не более тридцати лет (VI Всел. 25).

Все эти факты были проигнорированы двумя комиссиями Элладской Православной Церкви, которым было поручено изучение украинского церковного вопроса. В своих выводах данные комиссии, по словам митрополита Кифирского и Антикифирского Серафима, «упускают из виду более чем трехсотлетнюю живую традицию зависимости митрополии Киевской и всея Украины от Московского Патриархата. И эти реалии были отражены во всех календарях Элладской Церкви вплоть до нынешнего года. Возможно, они упускают из виду и тот факт, что нынешний Вселенский Патриарх Варфоломей своими патриаршими письмами 1992 и 1997 годов признавал каноническую юрисдикцию Московского Патриархата над Киевской митрополией и уважал канонические прещения, наложенные на ныне очищенных и восстановленных изверженных из сана и раскольнических клириков».

Не соответствует действительности утверждение Блаженнейшего Архиепископа Иеронима, будто «из-за отсутствия Московского Патриархата» на Критском Соборе 2016 г. «не представилась возможность обсуждения вопроса о предоставлении автокефалии». В действительности тема автокефалии была исключена из повестки Собора много ранее, по настоянию Патриарха Варфоломея. Теперь становится очевидной причина этого. Ведь на заседаниях Межправославной подготовительной комиссии в 1993 и 2009 годах представителями всех Поместных Православных Церквей был согласован порядок предоставления автокефалии, который предполагает а) согласие Поместного Собора кириархальной Церкви-Матери на то, чтобы ее часть получила автокефалию; б) выявление Вселенским Патриархом консенсуса всех Поместных Православных Церквей, выражаемого единогласием их Соборов; в) на основе согласия Церкви-Матери и всеправославного консенсуса официальное провозглашение автокефалии посредством издания Томоса, который «подписывается Вселенским Патриархом и свидетельствуется подписями в нем Блаженнейших Предстоятелей Святейших автокефальных Церквей, приглашенных для этого Вселенским Патриархом». Относительно последнего пункта не до конца был согласован лишь порядок подписания Томоса, но это обстоятельство не отменяет достигнутых договоренностей по остальным пунктам. На Синаксисах Предстоятелей 2014 и 2016 годов делегация Московского Патриархата, наряду с представителями некоторых других братских Церквей, настаивала на включении вопроса об автокефалии в повестку дня Собора. Русская Церковь окончательно согласилась на исключение этой темы из повестки дня Собора лишь после того, как Патриарх Варфоломей в январе 2016 г. в присутствии других Предстоятелей заверил, что у Святейшей Константинопольской Церкви нет намерений осуществлять какие-либо действия, имеющие отношение к церковной жизни на Украине, ни на Святом и Великом Соборе, ни после Собора.

Перечисленные в докладе Блаженнейшего Архиепископа Иеронима и ранее неоднократно опровергнутые аргументы в точности следуют позиции Константинопольского Патриархата. Однако возникают сомнения, разделяет ли их полнота Элладской Православной Церкви. Об отсутствии единомыслия между иерархами Элладской Церкви по данному вопросу и о том, что голоса не согласных с признанием украинского раскола были проигнорированы, свидетельствует митрополит Кифирский Серафим: «Сначала говорили убеленные сединами и весьма почтенные митрополиты Каристийский Серафим и Илийский Герман, которые с большой мудростью и разумением рассуждали об этой животрепещущей проблеме, признав, что да, Вселенский Патриарх имеет каноническое право предоставлять автокефалию на определенных условиях, но текущая ситуация весьма критическая, и потому требуется необычайная осмотрительность и глубокое изучение и исследование всей этой сложной проблемы без всякой спешки. В том же самом ключе были выдержаны выступления Преосвященных митрополитов Кесарианийского Даниила, Месогейского Николая, Пирейского Серафима… и мое. Преосвященные митрополиты Дриинопольский Андрей и Этолийский Косма не брали слово, но присоединились к прежде выступавшим Преосвященным архиереям. Отсутствовавшие, но письменно изложившие свою позицию Преосвященные митрополиты Новосмирнский Симеон и Керкирский Нектарий с той же самой чувствительностью и с той же точки зрения подошли к этому серьезному украинскому вопросу».

Митрополит Новосмирнский Симеон в своем письме, обращенном к Собору иерархии и его Блаженнейшему Председателю, отмечает, что предоставление автокефалии Украине при тех условиях, в которых она была предоставлена, «не имеет ничего общего с другими автокефалиями, которые раньше предоставлялись» Константинопольским Патриархатом. Он подчеркивает, что «поспешное признание… раскольников и так называемых «самосвятов» в обход канонической местной Церкви, но также и Московского Патриархата, которым были осуждены раскольники — и предоставление автокефалии новой церковной структуре порождает оправданные вопросы и вызывает противодействие». Он также указывает на канонически неприемлемый факт существования «двух параллельных местных Церквей» на Украине и уже случившийся повторный раскол внутри «новой церковной структуры, получившей автокефалию». Он прямо упоминает заинтересованность крупных геополитических сил в поспешном предоставлении «автокефалии» раскольникам. Сравнивая сегодняшнее положение Православия с событиями Великого раскола 1054 года, он призывает иерархию «не спешить занять позицию». «Насильственный и поспешный подход к решению вопроса, — говорит митрополит Симеон, — сделает нас уязвимыми и подвергнет риску нашу Церковь. Будет ошибкой считать, что подобного рода подход к вопросу послужит поддержкой Вселенскому Патриархату».

Митрополит Керкирский Нектарий, не имевший возможности присутствовать на внеочередном Соборе иерархии своей Церкви, обратился к Собору с письмом, в котором призывает «отложить принятие решения». Он отмечает, что настоящее «время — неподходящее, чтобы принимать решение по данному острому вопросу, в том числе и по той причине, что геополитические условия на широчайшем пространстве отстоят от нормы, и в результате, какое бы решение ни было вероятным, оно создаст трудности нашему отечеству». Он также призывает Элладскую Церковь «взять на себя роль посредника», чтобы начать диалог между Константинопольским и Московским Патриархатами.

Митрополит Пирейский Серафим, известный как специалист по церковно-каноническому праву, не только представил вниманию Собора исчерпывающее исследование, в котором убедительно опровергал аргументацию, изложенную в докладе Предстоятеля Элладской Церкви, но и в своих устных выступлениях подверг острой критике так называемый «объединительный собор» раскольников. Он подчеркнул, что «так называемый «объединительный собор» не имеет силы, поскольку состоял из мирян, и предоставление автокефального статуса этой несуществующей «церковной» структуре также оказывается недействительным». Он далее отметил, что все попытки оправдать это «каноническое беззаконие» аномальной канонической практикой, «со ссылкой на Оттоманское пленение Церкви» и трудный период, когда ряд Поместных Церквей напрямую зависел от Константинопольского Патриарха, «замалчивают канонический церковный порядок Святых Вселенских Соборов». «Я потребовал, — свидетельствует митрополит Серафим, — от Священного Синода Элладской Церкви созыва Всеправославного Собора для разрешения этого сложнейшего вопроса, к которому, к сожалению, примешивается геополитика, или даже геостратегия, оказывающая влияние на всех Предстоятелей Автокефальных Православных Церквей. Одновременно я поставил на вид Синодальной комиссии по межправославным и межхристианским отношениям, что она не представила Постоянному Священному Синоду, Блаженнейшему Председателю Иерархии Элладской Церкви ни какого-либо доклада о мнениях по данному вопросу других Автокефальных Православных Церквей, ни оценки возможных последствий для единства Церкви, в случае разрыва общения Русской Церковью и ее признанием старостильников в Греции. В то же время я ответил Председателю комиссии по церковно-каноническим вопросам, что митрополит Онуфрий не имел никакой возможности принимать участия в так называемом «объединительном соборе», как не мог бы Блаженнейший Архиепископ Афинский участвовать вместе с самопровозглашенным «Архиепископом Афинским» Парфением Везиреасом — диаконом Элладской Церкви, изверженным из сана».

Коммюнике внеочередного Собора иерархии сообщило о решении, принятом по итогам обсуждения данного доклада. Но кто именно принял это решение и в какой форме — остается неясным. Целый ряд авторитетных иерархов обращал внимание Собора на критическое положение мирового Православия, на необходимость чрезвычайной осторожности и глубокого изучения проблемы — без какой-либо спешки и давления извне. Несколько митрополитов, в том числе и отсутствовавших на Соборе, письменно обратились к Собору с призывом отложить решение вопроса.

Решения Собора иерархии в Элладской Церкви принимаются голосованием всех участников. Однако ни по вопросу о признании украинских неканонических сообществ, ни по вопросу об утверждении решений Постоянного Священного Синода Элладской Православной Церкви по Украине голосование епископата не проводилось. Об этом, в частности, заявил митрополит Кифирский Серафим: «Как известно, решения в нашей Церкви принимаются голосованием: либо поднятием руки, либо открытым, либо тайным, либо путем опроса всех участников собрания. Может быть, в пользу автокефалии было бы подано достаточное количество голосов, но немало было бы и тех, кто придерживается противоположной точки зрения, а также тех, кто своим молчанием присоединились бы ко вторым».

В открытом доступе отсутствует официальный документ за подписями греческих архипастырей, который можно было бы считать свидетельством единого соборного решения Поместной Церкви. Более того, весьма быстро было распространено известие о том, будто Элладская Православная Церковь признала украинскую автокефалию, что не соответствует ни тексту коммюнике, ни позиции многих участников Собора. Возникают серьезные опасения, что соборный способ принятия решений, освященный словами святых апостолов: «Угодно Святому Духу и нам» (Деян. 15:28), — и тысячелетней историей Единой, Святой, Соборной и Апостольской Церкви, в данном случае был нарушен.

Если украинский раскол будет действительно признан Элладской Православной Церковью или ее Предстоятелем — в форме совместного служения, литургического поминовения лидера раскола или направления ему официальных грамот — это станет печальным свидетельством углубления разделения в семье Поместных Православных Церквей. Полнота ответственности за это разделение ляжет, прежде всего, на Патриарха Константинопольского Варфоломея и на те внешние политические силы, в интересах которых был «легализован» украинский раскол. Вместо того, чтобы признать допущенную ошибку и попытаться исправить ее путем всеправославного обсуждения, Патриарх Варфоломей блокировал любые переговорные инициативы на этом направлении и на протяжении года, по многим свидетельствам, оказывал беспрецедентное давление на иерархов Элладской Церкви, требуя от них признания раскольников. Он неоднократно заявлял о признании Элладской Церковью неканонических лже-иерархов Украины как о деле решенном, словно бы речь не шла о независимом решении автокефальной Православной Церкви. Положение Элладской Церкви, существенно ограниченной в своем автокефальном устройстве, осложняется двойной юрисдикцией значительной части ее епископата, канонически зависящей от Константинополя: этим иерархам, например, рассылались циркуляры из Константинопольской Патриархии с требованием немедленно признать новосозданную псевдо-церковную структуру. Тем, кто нашел в себе смелость открыто обличать заблуждения Константинопольского Патриарха и вступать в дискуссию с ним, угрожали, к ним требовали применить дисциплинарные меры, их обвиняли в предательстве и недостатке патриотизма.

Печально, что таким образом исторические заслуги греческого народа в распространении Православия размениваются на сиюминутные политические выгоды и поддержку чуждых Церкви геополитических интересов. Но эти спекуляции на национальных чувствах не будут иметь успеха. Они не смогут подорвать единство нашей веры, купленное кровью новомучеников и исповедников наших Церквей. Они не прервут единство нашей аскетической традиции, созидавшейся подвигами многих преподобных отцов и подвижников. Они не уничтожат вековую дружбу греческого и славянских народов, оплаченную кровью русских воинов и закаленную в общей борьбе за свободу братского греческого народа.

Мы дорожим молитвенным общением с нашими собратьями в Элладской Православной Церкви и будем сохранять с ней живую молитвенную, каноническую и евхаристическую связь — чрез всех тех архипастырей и пастырей, кто уже выступил или в дальнейшем выступит против признания украинского раскола, кто не запятнает себя сослужением с раскольническими лже-иерархами, но явит пример христианского мужества и твердого стояния за истину Христову. Да укрепит их Господь в исповедническом подвиге, молитвами святителей Марка Эфесского и Григория Паламы, преподобного Максима Исповедника и всех тех греческих святых, которых почитали и чтут у нас, на Святой Руси.

Вместе с тем мы помним, что священные каноны Церкви осуждают тех, кто вступает в молитвенное общение и сослужение с изверженными из сана и отлученными от общения (Апост. 10, 11, 12; I Всел. 5; Антиох. 2 и др.). В связи с этим прекращаем молитвенное и евхаристическое общение с теми архиереями Элладской Церкви, которые вступили или вступят в таковое общение с представителями украинских неканонических раскольнических сообществ. Мы также не благословляем совершение паломнических поездок в епархии, управляемые означенными архиереями. Соответствующая информация будет широко распространена среди паломнических и туристических организаций стран, составляющих каноническую территорию нашей Церкви.

Священный Синод Русской Православной Церкви уполномочивает Святейшего Патриарха Московского и всея Руси Кирилла прекратить поминовение имени Блаженнейшего Архиепископа Афинского и всей Эллады в диптихах в случае, если Предстоятель Элладской Церкви начнет за богослужениями поминать главу одной из украинских раскольничьих группировок или предпримет иные действия, свидетельствующие о состоявшемся признании им украинского церковного раскола.

Пасхальное послание

Патриарха Московского и всея Руси Кирилла

Возлюбленные о Господе собратья архипастыри, всечестные отцы, благочестивые иноки и инокини, дорогие братья и сёстры. С радостью приветствую вас древним и во все времена новым и жизнеутверждающим победным восклицанием ХРИСТОС ВОСКРЕСЕ!

В этом дивном созвучье поистине животворных слов — основание нашей веры, дар надежды, источник любви. Ещё вчера мы вместе с учениками Господа скорбели о смерти своего любимого Учителя, а сегодня со всем миром видимым и невидимым торжествуем: «Христос бо воста, веселие вечное» (Канон Святой Пасхи). Ещё вчера, казалось, была потеряна последняя надежда на спасение, а сегодня мы обрели твёрдое упование на жизнь вечную в невечернем дне Царства Божия. Ещё вчера призрак тления довлел над творением, ставя под сомнение сам смысл земного бытия, а сегодня мы возвещаем всем и каждому о великой победе Жизни над смертью.
Богодухновенный апостол Павел, говоря о значении чуда, произошедшего в ту далёкую, но всегда близкую каждому христианину ночь, прямо указывает, что это событие — важнейшее для нашей веры. Ибо «если Христос не воскрес, то и проповедь наша тщетна, тщетна и вера ваша» (1 Кор. 15, 14). Пасха Господня — сердцевина и непреоборимая сила христианства: она, по слову святителя Филарета Московского, творит надежду, воспламеняет любовь, окрыляет молитву, низводит благодать, просвещает мудрость, уничтожает всякое бедствие и даже саму смерть, придаёт жизни жизненность, делает блаженство не мечтой, а существенностью, славу — не призраком, но вечной молнией вечного света, всё озаряющей и никого не поражающей (Слово в день Святой Пасхи, 1826 год).

С верой в Воскресение Христово неразрывно сопряжена и вера Церкви в то, что воплотившийся Сын Божий, совершив Искупление рода человеческого, разорвав оковы греха и смерти, даровал нам подлинную духовную свободу и радость воссоединения со своим Создателем. Сему бесценному дару Спасителя в полной мере причастны все мы, собравшиеся в эту светозарную ночь в православных храмах, дабы насладиться, по слову святителя Иоанна Златоуста, пиром веры.

Пасха кульминация тернистого пути Спасителя, увенчанного страданиями и Голгофской Жертвой. Неслучайно и в святоотеческих, и в литургических текстах Христос многократно именуется «Подвигоположником нашего спасения». «Образ бо дах вам» (Ин. 13, 15), — говорит Господь ученикам и призывает всех нас следовать примеру Его жизни.

Но как же мы можем подражать Спасителю? Каким может быть наш подвиг применительно к реалиям современной жизни? Сегодня, когда мы произносим это слово, в сознании людей нередко возникает образ некого легендарного воина, исторического деятеля или знаменитого героя из прошлого. Но смысл подвига заключается вовсе не в стяжании громкой славы или обретении всеобщего признания. Через подвиг, неизменно связанный с внутренним усилием и ограничением себя, мы имеем возможность опытно познать, что есть настоящая и совершенная любовь, ибо жертвенность, лежащая в основании любого подвига, есть высшее проявление этого чувства.

Господь призвал нас к подвигу деятельной любви, запёчатлённой в самоотверженном служении ближним, а наипаче тем, кто особенно нуждается в нашей поддержке: страждущим, больным, одиноким, унывающим. Если этот закон жизни, который так ясно был представлен и выражен в земной жизни Самого Спасителя, станет достоянием большинства, то люди будут по-настоящему счастливы. Ведь служа другим, человек обретает несравнимо больше, чем отдаёт: Сам Господь входит тогда в его сердце, и через приобщение Божественной благодати меняется вся человеческая жизнь. Как без труда нет святости, как без Голгофы нет Воскресения, так и без подвига невозможно подлинное духовно-нравственное преображение личности.

Когда же подвиг становится содержанием жизни не только отдельного человека, но и всего народа, когда в устремлении к горнему соединяются сердца миллионов людей, готовых защищать свою Родину, отстаивать высокие идеалы и ценности, тогда происходят поистине удивительные, чудесные и порою даже необъяснимые с точки зрения формальной логики вещи. Такой народ обретает огромную духовную силу, побороть которую оказываются неспособными никакие бедствия и враги. Ярким свидетельством правоты этих слов является Победа в Великой Отечественной войне, достигнутая самоотверженным подвигом нашего народа. 70-летие сей славной даты мы торжественно отмечаем в нынешнем году.
В скорбях и искушениях мы призваны сохранять спокойствие и бесстрашие, ибо нам даны великие и славные обетования о победе над злом. Нам ли унывать и отчаиваться! Мы составляем Церковь Христову, которую, по неложному слову Господа, не смогут одолеть даже врата ада (Мф. 16, 18), и о нас свидетельствует Божественное Откровение, предрекая, что «отрёт Бог всякую слезу с очей их, и смерти не будет уже; ни плача, ни вопля, ни болезни уже не будет, ибо прежнее прошло» (Откр. 21,4).

Молитвенно желаю всем вам, Преосвященные собратья архипастыри, всечестные отцы, дорогие братья и сестры, силы духа и твёрдости в вере, мира и неоскудевающей радости о Поправшем смерть Господе. Проникаясь светом Воскресения Христова и приобщаясь тайне пасхального чуда, поделимся же нашей торжествующей радостью с ближними и дальними, всем свидетельствуя о Восставшем из гроба Спасителе.
Пусть во все дни жизни нас неизменно согревают и утешают, даруют подлинную радость бытия и вдохновляют на добрые дела пламенные слова пасхального благовестия:

ПАТРИАРХ МОСКОВСКИЙ И ВСЕЯ РУСИ КИРИЛЛ

Москва,
Пасха Христова, 2015 год
ХРИСТОС ВОСКРЕСЕ! ВОИСТИНУ ВОСКРЕСЕ ХРИСТОС!

Возникшая на безлюдном морском берегу в пригороде Одессы, Промыслом Божиим обитель стала центром церковной и общественно-социальной жизни города, соединив молитвенно-аскетическое настроение православной иноческой жизни и пастырское попечение о каждом, кто с верой и надеждой на Божие милосердие приходит в его святые стены. Каждому одесситу известны имена преподобного Кукши, великого подвижника и чудотворца, мощи которого покоятся в соборном храме обители и старца схиархимандрита Ионы, много лет подряд несшего подвиг служения страждущим, больным и скобящим в стенах монастыря.

За несколько последних лет обитель полностью преобразилась. Благодаря молитвам, трудам и стараниям митрополита Одесского и Измаильского Агафангела, который неустанно трудится над благоукрашением монастыря обитель достигла настоящего рассвета.  Молитвами и усердием Владыки построен величественный собор в честь иконы Божией Матери «Живоносный Источник» который стал настоящим украшением обители, 53-метровая колокольня с надвратным храмом в честь святых князей-страстотерпцев Бориса и Глеба, прекрасная гостиница для паломников и новый корпус для монашествующих на сто келий, проведены новые коммуникации, территория обители вымощена плиткой и подключена к газовой магистрали. Красота и благодатная молитвенная атмосфера привлекают в обитель многих православных богомольцев. В храмах монастыря хранятся для молитвенного поклонения паломников из ближнего и дальнего зарубежья множество православных святынь, среди которых чудотворный образ Божией Матери, именуемый «Млекопитательница», часть Креста Господня, левая стопа святого апостола Андрея Первозванного, мощи преподобного Кукши, часть ризы Христа Спасителя, часть хитона Пресвятой Богородицы, ковчеги с мощами святителя Николая, преподобного Сергия Радонежского, Александра Невского и многих других святых.

Значимость грядущего юбилея усугубляется тем, что в Одессу с первосвятительским визитом прибывает Предстоятель Украинской Православной Церкви Блаженнейший Онуфрий Митрополит Киевский и всея Украины, чтобы разделить молитвенную радость юбилея обители, а также празднование 50-летия со дня блаженного преставления преподобного Кукши Одесского и 20-летия его прославления в лике святых.

Визит Блаженнейшего Митрополита Онуфрия станет значимой вехой не только в церковной жизни православной Одессы, но и в общественно-социальной жизни всего Северного Причерноморья.

28 сентября в 17.00 Блаженнейший Митрополит Онуфрий совершит Всенощное бдение в соборном храме Свято-Успенского Одесского Патриаршего мужского монастыря. Всю ночь храмы обители будут открыты, и в них будут совершаться молебны и акафисты.

29 сентября, день праздника, в 9.00 начнется Божественная Литургия в соборном храме монастыря, которую возглавит Предстоятель Украинской Православной Церкви Блаженнейший Онуфрий в сослужении многих иерархов УПЦ. По окончании богослужения будет совершен крестный ход.

Перед початком засідання Синоду Його Блаженство звершив Божественну літургію в домовому храмі Резиденції Предстоятеля. За богослужінням молилися всі члени Священного Синоду.

За богослужінням владика молився за мир в Україні.

За Литургией была совершена хиротония архимандрита Паисия (Юркова) во епископа Щигровского и Мантуровского (Курская митрополия).

Его Святейшеству сослужили: митрополит Санкт-Петербургский и Ладожский Варсонофий, управляющий делами Московской Патриархии; митрополит Курский и Рыльский Герман; митрополит Архангельский и Холмогорский Даниил; митрополит Саранский и Мордовский Зиновий; архиепископ Сергиево-Посадский Феогност, наместник Троице-Сергиевой лавры, председатель Синодального отдела по монастырям и монашеству; епископ Балтийский Серафим; епископ Солнечногорский Сергий, руководитель Административного секретариата Московской Патриархии; епископ Нарвский и Причудский Лазарь; епископ Орский и Гайский Ириней; епископ Нарьян-Марский и Мезенский Иаков; епископ Котласский и Вельский Василий; архимандрит Порфирий (Шутов), наместник Спасо-Преображенского Соловецкого ставропигиального монастыря; протоиерей Всеволод Чаплин, председатель Синодального отдела по взаимоотношениям Церкви и общества; иеромонах Мисаил (Сарафанов), ответственный секретарь Управления делами Московской Патриархии; насельники Соловецкой обители в священном сане.

Праздничное богослужение в Спасо-Преображенском соборе посетили министр регионального развития Российской Федерации И.Н. Слюняев, губернатор Архангельской области И.А. Орлов.

За богослужением пел братский хор Соловецкого монастыря под управлением иеродиакона Афанасия (Савельева).

На малом входе Предстоятель Русской Православной Церкви удостоил скитоначальника Свято-Троицкого Анзерского скита иеромонаха Георгия (Курдогло) права ношения наперсного креста.

После сугубой ектении Святейший Патриарх Кирилл вознес молитву о мире на Украине.

За Литургией Святейший Патриарх рукоположил иеродиакона Пантелеимона (Королева), насельника московского Данилова монастыря, в сан иеромонаха.

Проповедь перед причастием произнес игумен Симеон (Хисамутдинов), настоятель подворья Соловецкого монастыря в Кеми.

Традиционное праздничное освящение плодов совершил митрополит Курский Герман.

По окончании Литургии Святейший Патриарх Кирилл напутствовал епископа Щигровского и Мантуровского Паисия на служение и вручил ему архиерейский жезл. По традиции новохиротонисанный епископ преподал верующим первое архипастырское благословение.

Было совершено славление празднику Преображения Господня, после чего Святейшего Патриарха приветствовал архимандрит Порфирий (Шутов). Наместник Соловецкого монастыря преподнес Его Святейшеству диптих с картинами, изображающими оборону Соловецкого монастыря в дни Крымской войны и собор святого равноапостольного князя Владимира в древнем Херсонесе в Крыму.

Святейший Патриарх Московский и всея Руси Кирилл обратился к собравшимся с Первосвятительским словом.

В дар обители Предстоятель передал образ преподобного Серафима Вырицкого. Архимандриту Порфирию Святейший Владыка вручил наперсный крест, изготовленный по случаю отмечаемого в этом году 700-летия преподобного Сергия Радонежского.

Пресс-служба Патриарха Московского и всея Руси

«Убеждён, что в это непростое для Украины время Ваша деятельность как духовного пастыря будет способствовать примирению и взаимопониманию между людьми, восстановлению согласия и стабильности в обществе.

Примите пожелания доброго здоровья, благоденствия, небесной помощи. Успехов в многотрудном и ответственном архипастырском служении во благо Украинской православной церкви и всей полноты Русской православной церкви!»

-Ваше Блаженство, останнім часом соціологи все більше говорять, про те, що українці дедалі більше довіряють Церкві. На Вашу думку, в чому причина такої довіри?
МВ: Це великий дар для слов’янського народу, що Бог через проповідь святих апостолів приніс віру і на нашу землю. І ми повинні цим дорожити. Ми повинні це пізнавати. І слов’яни також. У своєму житті й у своїй поведінці. Ми отримали віру через рівноапостольного князя Володимира. Потім свої апостоли і місіонери розповсюдили цю віру. І ми нею живемо і повинні жити.

-Ваше Блаженство, не секрет, що людей, які вважають себе віруючими, значно більше ніж людей, які, хоча б, регулярно відвідують церкву. Чому так?
МВ: Сповідувати віру і жити за вірою не так уже і просто. І вимагається від людини багато факторів. Головний із них – це труд і труд постійний. Отже, якщо ми хочемо бути людьми, тим більше православними, віруючими, ми повинні прислухатися до заповідей Божих. До тих, до яких усе ввійшло. В житті у нас головні фактори, яких два, – це віра світська і віра духовна. Отже, те, що пов’язано з деякими труднощами, і просто не допускає людей відвідувати часто богослужіння, а також виконувати заповіді, особливо заповіді любові до людини. Можна любити на словах, можна показувати, як ми ставимося до людини, але потрібно діло, і ділом це показувати вже не так просто. Отже тут також багато факторів, які гальмують. Людина, з одного боку, віруюча, а з іншого боку, каже: що ж мені кожного дня ходити до церкви? Чи кожен час пам’ятати про Бога?

-Ваше Блаженство, знову ж, соціологи кажуть, що українці – це віруюча нація. Кажуть, що українці люблять і поважають Церкву. Але, все ж таки, судячи з телевізійних новин, ми спостерігаємо моральну деградацію. В чому причина цієї невідповідності?
МВ: Ну, по-перше, будь-які деградації виникають не самі собою. І тут є багато факторів. По-друге, що гальмує і буде гальмувати віру нашу й уповання? Знову ж таки, кожна людина є людина і вона обирає, що легше. Краще ж посидіти вдома в неділю, погріти спинку, особливо взимку. Краще випити чаю, ніж іти там стояти у церкві, де не опалюється.
Зараз людей дедалі більше оцінюють за рівнем матеріального благополуччя, за автомобілем, за квартирою, за якимись атрибутами матеріального блага, за годинником. Чи може християнин бути одночасно віруючим і любити матеріальні цінності?
МВ: Церква не проповідує устремління, чи дійсну участь у тому, що відбувається на сьогоднішній день. Але був період, коли неможливо було нічого мати, і раптом з’явилася можливість для людей. І вони рвуться в усі боки, займаються, обманюють, навіть, часто. Тому, тут матеріальні блага, нікуди не подінешся від них, бо земне життя є земне життя. І члени Церкви є громадянами своєї держави і свого суспільства.

-Але, все ж таки, любов до грошей і любов до Бога можна співставити?
МВ: Ні, не можна. Проте Господь дає також і допомагає в наших трудах. Це також благо. Бог дає, коли ми звертаємося до Нього. Дає нам різні блага, відповідно до нашого бажання. Але Церква не проповідує стяжательства, не каже: здобувайте скільки можете. Такого Церква не проповідує, а своїм духом покриває тих, хто до неї звертається. Діє добрими, взаємними побажаннями, між людьми одними і другими. Церква є таке зібрання людей, яке мусить дати урок людині, показати на прикладі інших, що потрібно, а що ні. А такої проповіді не може бути – про стяжання.
Багато місць у Святому Письмі якраз засуджують таке неправильне ставлення. Якісь блага необхідно мати, бо ми всі живі люди, і ми повинні жити, творити для держави, для Церкви. Тому не може бути абсолютної недоторканності до справ бізнесу. Але все це повинно бути з розумом, зі стриманістю, щоб нікому не завдавати шкоди, щоб і свою душу не понівечило, на лихий кінець.

-Останнім часом у ЗМІ все частіше з’являються негативні матеріали про Церкву, точніше не про Церкву, а про священнослужителів, про їхню надмірну любов до багатства. НаВашу думку, чи має священик бути багатою людиною? Чи він має право демонструвати власне багатство? І чи є в Церкві якісь внутрішні закони, що регулюють достаток духовенства?
МВ: Може мати, дійсно, але не має показувати і хизуватися цим. Тому що це тягне за собою нові пороки. Такі, як заздрість, ревнощі та інше. Але, ще раз повторюсь, людина повинна мати у земному житті якесь, порівняно невелике, благо, щоб вистачало на хліб насущний, одяг, щоб була змога працювати нормально і жити так, як живуть інші люди. І це не гріх.
Правда, що багато духовенства захоплюються. А точніше, не так духовенство, як матушки, яким хочеться, щоб сім’я була на належному рівні, щоб не була гіршою, нижчою від тих, які поряд стоять. Тут мотив – заздрощі. Але Церква не дає такого векселя, що духовенство може мати, а віруючі ні. Це не вірно. Духовенство і віруючі рівні перед Богом. Щоправда, перед суспільством духовенство несе більше відповідальності ніж люди, і повинно нести.

-Україна за законом світська держава. Але не секрет, що більшість українців все ж таки православні. Чи повинні ці дві інституції якось перетинатися? Чи має Церква впливати на державу і навпаки?
МВ: Церква має і може перетинатися з державними установами, з теорією, з політикою, бо Церква живе в земних умовах, як живуть наші співвітчизники чи інші люди. Але Церква мусить впливати на політику, і десь, навіть, брати якусь участь у ній, не забуваючи, що Церква є Богом встановлене суспільство, якому дарується благодать через їхню віру. Для того, щоб люди, користуючись благодаттю Божою, через Церкву, через Таїнства, могли впливати на суспільство. Церква повинна стояти на сторожі миру і згоди, на сторожі всякого добра і благочестя щодо наших ближніх, а також – нас самих.

Чи має держава допомагати саме Православній Церкві? Або, зважаючи на те, що Україна багатоетнічна нація, держава має допомагати всім Церквам?
МВ: Згідно із законодавством держави, її політики, Церква отримала можливість свободи і незалежності у виконанні тих завдань, які виконують усі люди. Церква не повинна зовсім поривати з політичною ситуацією, вона повинна усім допомагати. Але, перш за все, чим? Молитвою, проповіддю про моральність і її сутність, допомогою хворим, старим і так далі. Тим своїм духом, який вона має, який полягає у тисячоліттях, Церква повинна разом виступати з усім народом, і впливати, якщо можна так сказати, на політику держави своєю позицією, своєю точкою зору. Церква дає нам дві головні заповіді: любов до Бога і любов до ближнього. У нас є дванадцять заповідей Христа Спасителя, які Він дав нам для керування в нашому житті та нашій діяльності.

-Сьогодні багато суперечок довкола того, чи повинна держава повертати Церкві її дореволюційне майно? А саме Києво-Печерську і Почаївську Лавру. Що Ви думаєте з цього приводу?
МВ: Відновлення справедливості. Перш за все і головним чином. Це було церковне. Воно й зараз не чуже. Люди займають його, люди використовують його, користуються ним так само. А в негативному плані, якщо ми будемо винаймати і здавати в оренду – також виходить несправедливо. Через те ми хвилюємося і зустрічаємось з представниками влади: місцевої, обласної, республіканської, щоб якось владнати відношення землі і тієї частки, яка залишилася не розваленою в той гіркий час. Через те, що якщо справедливості заради говорити, це є церковне і це треба віддати Церкві. Не Митрополиту Володимиру, не Іванову, не Петрову, а віддати самій Церкві, щоб вона мала де прихистити свою діяльність, особливо у будинках для престарілих, для бідних, для хворих, для дітей, для одиноких, покинутих та інше.

-Ваше Блаженство, що одне дискусійне запитання. Як Ви ставитеся до ініціативи на законодавчому рівні заборонити аборти? Чи потрібно і чи можливо це зробити в Україні?
МВ: Церква категорично відкидає можливість абортів. Своїх чад закликає і наголошує на тому, що це гріх, це вбивство. Щодо церковного розуміння, це вбивство, яке перериває життя тій чи іншій людині. Це і не зовсім добре для самої матері, яка скоїла цей гріх. Мати залишається також з ущербом на все життя. Водночас, дуже тяжкими хворобами повертається все те. Але є й інші точки зору. Навряд чи треба аборти проповідувати, треба боротися проти них і ця боротьба триває.

-Чи потрібен закон, що буде забороняти аборти?
МВ: Краще б без закону. Бо закон це те, що волею чи неволею змушує людину, чи навіть якогось керівника змушує бути у такому стані незрозумілому. Тим більше, що засуджується цей гріх, але законом можна узаконити все, що завгодно. Треба діяти словом, серцем, важелями моралізму, культури, життєдіяльності і так далі. Видати закон можна. Але, що цей закон дасть? Треба систематичні зустрічі, які ведуться на багатьох наших парафіях і, варто сказати, що навіть мають помітний успіх. Але узаконити це, на мою думку, не можна, бо це, ще гірше – операції робитимуться таємною і будуть калічити один одного, і не буде нікому ні від кого допомоги і напоумлення.

-А поясніть, будь ласка, чому напередодні великих свят обов’язково йдуть пости?
МВ: У Православній Церкві є кілька постів. Піст Різдвяний, що проходить перед святом Різдва. Піст Петра і Павла, на честь великих апостолів. Піст Великий –перед Пасхою. Є одноденні пости, є триденні пости.

-А чому постують люди, християни, напередодні великих християнських свят?
МВ: А через те, що історія нашого спасіння пов’язана з постами, пов’язана з розумінням тих подій, які переживає Церква. І через богослужіння, і через свою проповідь хоче допомагати в домобудівництві особистого спасіння. Через те, Великий піст, наприклад, нагадує нам страждання, смерть і воскресіння Христа Спасителя. Тому тут особлива тематика, вона проходить через увесь піст. Що стосується самого посту, то це не означає, що треба тільки пам’ятати про нього і звершувати піст. Може статися так, що піст перетвориться на дієту без суттєвого змісту. Тому люди шанують Бога, утримуючись від їжі.

-А що ж тоді справжній піст?
МВ: Піст справжній, це перш за все, утримання в усьому. Піст справжній – це чин душевний, коли людина віддає душу свою тій ідеї, якою вона існує. Піст справжній – це підсилення молитви, це посилене читання Слова Божого, це щоденна зміна ставлення до нашого ближнього, якого ми повинні любити, згідно із заповідями Святого Письма. Піст – це чеснота. Чим більше людина може зробити добрих справ, тим більше вона виконає піст.

-Напередодні великого свята Воскресіння Христового, що Ви можете побажати українцям?
МВ: Я хочу моїм соплемінникам побажати, перш за все, миру. Миру Христового, миру спасительного, без якого людина не може жити, а тільки існує. Побажати всім взаєморозуміння, єдності духу, силу віри. І бути завжди такими, якими нас хоче бачити сам Господь і Святе Євангеліє. У цьому суть свята.

Дякуємо Вам!

Ныне — время умилостивления, —
не будем же опускать благоприятного случая; время покаяния в грехах — поспешим же воспользоваться этою благодатью. Будем воздерживаться от пищи, а прежде всего —
от грехов: освобождение от зла — первое из благ.

(Святитель Иоанн Златоуст. «О посте»)

Наступающие дни Великого поста понуждают Нас обратиться к Нашей возлюбленной пастве со словами наставления и призыва к исполнению сокровенной сути святой Четыредесятницы.
Великий пост дан нам Богом как сильнейшее средство изменения нашей жизни, которая носит в себе примесь греха, омрачающего ее и искажающего цель нашего существования. Та область святого поста, в которую мы входим, есть благодатное горнило, из которого человек выходит новым и очищенным, являясь драгоценностью перед Господом. Преподобный Авва Дорофей, поучая своих чад, говорит о святой Четыредесятнице: «Бог дал сии святые дни для того, чтобы, если кто постарается со вниманием и смиренномудрием позаботиться о себе и покаяться во грехах своих, — он очистился от грехов, которые сделал в продолжение всего года».
Господь Своим примером установил Четыредесятницу как универсальное врачевство для всех верных чад Церкви. Это та духовная лечебница, прибегая к которой человек обретает исцеление тела и души в жизнь вечную. В эти дни мы особенно призываемся к усердным духовным трудам: к обузданию своих страстных желаний и греховных помышлений, уклонению от недостойных христианина поступков, удалению от злословия и зависти. Мы должны не только воздерживаться от греха, но и всеми силами стараться не подавать соблазн братьям нашим, не побуждать их ко греху, а, наоборот, служить примером благочестия и покаяния, доброй совести, хранимой в духе мира и союзе любви. Ибо, по слову Господа: «Горе тому человеку, через которого соблазн приходит» (Мф. 18: 7).
Вступая в подвиг Великого поста, мы должны совершить главное деяние, необходимое для его прохождения: открыть двери своего сердца, чтобы туда мог войти Христос. А это совершается только через личное покаяние и искреннее прощение обид, причиненных нам нашими ближними. Об этом хорошо говорит древний аскет и подвижник преподобный Ефрем Сирин: «Если ты, человек, не прощаешь всякого согрешившего против тебя, то не утруждай себя постом и молитвою. Если брату своему, на которого за что-нибудь прогневан, не оставляешь долга его, то совершенно напрасно постишься и молишься, — Бог не примет тебя».
Обращаясь к Полноте Украинской Православной Церкви, сердечно благодарю всех за молитвы о Нашем здравии. Мы постоянно ощущаем вашу горячую молитвенную поддержку, благодаря которой Господь воздвигает Нас от одра болезни. На сегодняшний день, благодаря Богу и молитвам Церкви, Мы постепенно восстанавливаем Наши силы, что вселяет в Нас веру в возможность возвратиться к полноценному исполнению обязанностей Предстоятеля Украинской Православной Церкви в ближайшее время.
Сегодня Святую Церковь терзают секулярные веяния и расколы, провоцируемые князем века сего. Это отнюдь не способствует целям и задачам, стоящим перед каждым православным христианином в его служении правде Христовой. Но всеми своими силами будем стремиться к миру, заповеданному нам Христом Спасителем.
Возлюбленные о Христе собратья архипастыри, честные отцы, боголюбивые иноки и инокини, дорогие братья и сестры! Вступая во дни святой Четыредесятницы, призываю на вас Божие благословение, прошу святых молитв о Нашем здравии и об одном молю Господа — да утвердится мир между вами. Достойно несите подвиг Великого поста, помня, что он совершается через уничижение себя, смирение своей гордыни и служение далеким и близким посредством христианской любви, срастворенной милосердием.
Евангельский свет да будет вам маяком, указывающим путь к тихой пристани жизни нашей — Воскресшему Христу Спасителю.
Прошу простить меня за мои прегрешения и призываю на вас Божие благословение.

† Владимир,
Митрополит Киевский и всея Украины,
Предстоятель Украинской Православной Церкви

– Владико, розкажіть, будь ласка, про рішення, які були прийняті на засіданні Священного Синоду?
– Щойно завершилось засідання Священного Синоду нашої Української Православної Церкви, де були прийняті дуже важливі рішення. Це стосується архієпископа Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра. Одноголосно всіма членами Священного Синоду було прийняте рішення звільнити з посади голови Відділу зовнішньо-церковних зв’язків архієпископа Олександра, а також з посади головного редактора сайту. На посаду ВЗЦЗ призначено архієпископа Бориспільського Антонія, ректора Київських духовних шкіл, а редактором сайту призначено Георгія Коваленка. Причиною таких змін стала діяльність архієпископа Олександра, котра не завжди співпадала з офіційною – священноначалія нашої Церкви. Після завершення засідань Священного Синоду владика Олександр був не згоден з багатьма рішеннями і видавав це за рішення Предстоятеля Української Православної Церкви.
Сьогодні перед засіданням всі члени Священного Синоду зустрілися з Предстоятелем УПЦ Блаженнішим Володимиром, Митрополитом Київським і всієї України. Від Предстоятеля присутні почули батьківську настанову, пораду та отримали благословення на проведення Священного Синоду УПЦ. Такі рішення були прийняті для того, щоб нарешті втихомирити ту непросту атмосферу, яка, на жаль, склалася сьогодні в нашій Церкві. У зв’язку із заявами архієпископа Олександра, які вносили смуту і давали привід різних інсценувань в багатьох ЗМІ, тому й було прийнято таке рішення Синоду. Непросте, складне, але ми віримо, що воно необхідне для нашої Церкви.

– Владико, чи обговорювалися такі кадрові зміни з Блаженнішим Митрополитом?
– Обов’язково, всі питання, які виносилися сьогодні на Священний Синод, були обговорені з Предстоятелем УПЦ Блаженнішим Митрополитом Володимиром.
Сьогоднішня зустріч всіх членів Священного Синоду із Предстоятелем УПЦ пройшла в дуже хорошій, добрій обстановці. Його Блаженство звернувся до присутніх з поздоровленням на початок Великого посту і попросив у всіх пробачення. Після чого члени Синоду задали питання Предстоятелю, в тому числі і щодо проведення засідання Священного Синоду.
Блаженніший Митрополит Володимир прекрасно розуміє ситуацію в Церкві і стоїть на тій позиції, що на кожному постійному членові Синоду лежить відповідальність, і вони повинні турбуватись за єдність Святої Церкви, щоб все було згідно священних канонів і правил.

– Владико Митрофан, чи не дали б Ви пояснень щодо листа, в якому Блаженніший не благословив проведення Священного Синоду?
– Якраз про це я і розповів. Для того всі члени Священного Синоду і звернулись до Предстоятеля УПЦ, приїхали, щоб вирішити саме це питання. Що і було зроблено. Блаженніший Митрополит Володимир має право змінювати свою думку, для того були наведені певні аргументи необхідності зібрання Синоду, тому Блаженніший і благословив його проведення.

– Як так сталося, що найближча людина до Предстоятеля таке чинила?
– Те, що робить Священний Синод, – це є правильно. Можна бути і близькою людиною до Предстоятеля, але не завжди робити добре для самої Церкви, тому саме через це і було прийнято таке рішення. Владика Олександр неправильно коментував рішення Священного Синоду. Представляв, начебто все, що діється на Синоді, є захопленням влади в Церкві, відстороненням Блаженнішого Митрополита Володимира від управління Церквою. Таке архієпископ розповів в одному інтерв’ю телеканалу. Були і інші подібні висовування, які вносили багато незрозумілого і проблемного в церковне середовище. Через те з владикою Олександром проводилися бесіди, йому пояснювали, що він повинен прислуховуватися до голосу своїх співбратів – єпископів. Але, на жаль, виявилося важко щось довести до його свідомості, і він лишався впевнений у своїй правоті. Він робив від імені Блаженнішого Митрополита Володимира такі речі, які компрометували Предстоятеля УПЦ і нашу Святу Церкву.

– Владико, в якому статусі знаходиться сьогодні Блаженніший Володимир?
– Сьогодні Блаженніший Митрополит Володимир знаходиться в статусі людини, котра проходить реабілітацію після тяжкої хвороби, і, звичайно, Його Блаженство лишається Предстоятелем нашої Української Православної Церкви. Згідно Статуту УПЦ, коли необхідно вирішувати питання синодально, то збирається Священний Синод під головуванням старішого за хіротонією постійного члена Синоду.

– Владико, чи розглядались на засіданні інші питання, наприклад про зміни до Статуту?
– Зміни до Статуту не вносилися, тому що комісія не розглядала ці питання.

– Чи буде створена комісія щодо дієздатності Предстоятеля УПЦ?
– Про це мова не йшла, Блаженніший Володимир поступово поправляє здоров’я, тому говорити про недієздатність Предстоятеля УПЦ немає ніяких підстав. Життя Церкви йде, Блаженніший поправляється, Священний Синод засідає.

Возлюбленные о Господе Преосвященные архипастыри,
всечестные пресвитеры и диаконы, боголюбивые иноки и инокини, дорогие братья и сестры!

Духовно торжествуя в сей великий и славный праздник Воскресения из мертвых Спасителя мира, мысленно созерцая Его исхождение от гроба, обращаю ко всем вам жизнеутверждающий, исполненный внутренней силы, необоримой правды и радости возглас:

ХРИСТОС ВОСКРЕСЕ!

Светозарная пасхальная ночь являет человечеству полноту Божественной любви, по которой превечный Сын Небесного Отца принял на Себя человеческое естество, исцелил его от болезни греха и, сойдя в адские глубины, сокрушил оковы смерти, даровав нам бесценную возможность единства со своим Создателем и Промыслителем.
Приобщаясь к этой всепокрывающей любви Господа, мы обретаем непобедимое оружие «против мироправителей тьмы века сего, против духов злобы поднебесных» (Еф. 6, 12). Мы преодолеваем страх, вызванный ограниченностью нашей человеческой природы, и обретаем способность безбоязненно смотреть в лицо любым вызовам времени. Ибо «в любви нет страха, но совершенная любовь изгоняет страх» (1 Ин. 4, 18).
Не случайно Евангелие многократно возвещает нам слова Господа, произносимые Им для ободрения, укрепления духа Своих последователей: «Не бойся!» Страх будущего, боязнь опасностей, неведомых, мнимых или реальных угроз — это чувство, знакомое многим. Но Господь пребывает с нами, если только мы сами не отвергаемся Его. И во дни прославления Его победы над смертью Спаситель вновь взывает к каждому из нас: «Не бойся, только веруй!» (Мк. 5, 36).
Пусть наше поведение, противоречащее лукавому духу века сего, станет зримым подтверждением Правды Вечной. Ибо, хотя ныне мы пребываем в условиях общественной и религиозной свободы, стремление жить в соответствии с христианскими нравственными нормами по-прежнему означает движение против течения. Оно обнаруживает несогласие с теми стереотипами поведения и позицией оправдания греха, которые настойчиво и системно внедряются в жизнь людей через современные средства воздействия на сознание.
Обратившись ко Господу, мы сможем выбраться из духовной пустоты и царствующего в мире эгоизма, увидеть свет Воскресения, воспринять его как путеводный ориентир в шествовании к Небесному Граду.
Источником сил в этом движении к вечности да станет для нас приобщение к единой Евхаристической чаше. Да укрепит нас благодать Всесвятого Духа, даруя нашим душам неотъемлемый мир, стойкость в вере, преуспеяние в добродетелях.
Приобщаясь Тела и Крови Христовых, мы, по слову Священного Писания, становимся причастниками «Божеского естества» (2 Пет. 1, 4), способными изменить свое природное состояние. Через Причастие мы получаем возможность уподобиться во всем Тому, Кто ради нас «уничижил Себя Самого, приняв образ раба, сделавшись подобным человекам и по виду став как человек; смирил Себя, быв послушным даже до смерти, и смерти крестной» (Флп. 2, 7-8).
Нравственное, духовное изменение самого себя является главным залогом и основанием для преображения жизни общества, народа, страны. Невозможно изменить к лучшему целое, не совершенствуя его части. Правильное умонастроение людей всех возрастных, социальных и политических групп непосредственно определяет благополучие Отечества. От того, какими будут наши жизненные векторы, зависит путь развития всех государств исторической Руси, Церкви нашей, а в предельном значении – и всего творения Божьего, врученного нам Создателем, чтобы беречь и «хранить его» (Быт 2, 15).
Молитвенно желаю всем вам, дорогие мои, неослабного пребывания в радости о Воскресшем Победителе ада и преизобильной помощи свыше в ваших повседневных трудах.

ВОИСТИНУ ВОСКРЕСЕ ХРИСТОС!
Аминь.
Пасха Христова
2012 г.

«Віфлеєме, готуйся! Нехай влаштовуються ясла! Печера,
приймай: бо Істина прийшла… і Бог від Діви явився… щоби спасти рід наш». (Тропар 1¬го часу в навечір’я Різдва Христового)

«Віфлеєме, готуйся! Нехай влаштовуються ясла! Печера,
приймай: бо Істина прийшла… і Бог від Діви явився… щоби спасти рід наш». (Тропар 1¬го часу в навечір’я Різдва Христового)

Нині торжествує Свята Українська Православна Церква, зустрічаючи Різдво Христове, прославляючи і величаючи Богонемовля Христа, і з радістю бачить у цій священній події премудрість, любов і благовоління Отця Небесного до роду людського.
Святий апостол і євангеліст Іоанн Богослов благовіствує, що любов Божа до нас відкрилась у тому, що Бог послав у світ Єдинородного Сина Свого, щоб ми жили через Нього (1 Ін. 4: 9).
Господь, побачивши, що люди гинуть у гріхах, і бажаючи спасти їх, прихиляє Небеса і сходить на землю, воплотившись від Духа Святого і Марії Діви — Божественної, Чистої, Сам приймає єство людське, оновлює його і повертає людям утрачене богосинівство і спілкування з Богом.
У Різдвяну ніч Ангел Господній сповістив усьому світові велику радість навіки: нині народився вам у місті Давидовому Спаситель, Який є Христос Господь (Лк. 2: 11). Він — Неприступне Світло від Світла і Отче Сяйво, — прийнявши на Себе людську природу, став доступним для людей з плоті і крові й почав їх приводити «до світла живоносного… від воріт безсонячних» (4¬та пісня канону на утрені Різдва Христового). Благодатне єднання з Христом відновлює богоподібність людей, які відпали від Божественного життя, і через це єднання людського єства з благодаттю зміцнює їхню моральну силу. Тому «святкують Ангели всі на небесах, і радіють люди нині, звеселяється ж усе створіння заради народженого у Віфлеємі Спаса Господа…» (з літійної стихири свята).
Свято Різдва — священний, божественний день! Щоб гідно зустріти і провести його, ми повинні сповнитися благоговіння перед Богонемовлям Іісусом. Святкуючи Різдво Христове, молитимемося, щоб Дух Божественної любові торкнувся нашого серця і відродив його до благодатного життя. Нехай у наших серцях знайдуться ясла, готові прийняти Богонемовля Христа, і дорогоцінні дари, які ми готові принести Йому. Дари ж Різдва — це мир і благовоління, це бажання добра всім і кожному, це жертовне служіння ближньому і любов, що охоплює все людство.
Будемо ж прагнути, щоб усім нам гідно, у правді та істині, принести дари Різдва Христового. Тоді знову здійсниться це невимовне чудо — Христос прийде до нас, і Дух Божий оселеться в кожному з нас, і ангельська пісня завжди звучатиме в наших серцях, сповнюючи їх нескінченної радості.
Подякуємо ж нині Господеві за всі Його благодіяння, даровані нашій Святій Церкві і кожному з нас у минулому році, й будемо просити Його милості до Української Церкви, держави й народу України у році наступному.
Возлюблені у Господі архіпастирі, пастирі, брати й сестри! На жаль, за станом здоров’я не можу фізично бути у цей святковий день серед вас, але молитовно, серцем, я з вами, і Христос посеред нас. Дякую вам у ці дні відвідання Господнього за щирість молитов і добрі слова підтримки. Вони надихають мене і додають сил перенести послане Господом випробування. Закликаю вас у цей непростий час особливо берегти заповідану Спасителем церковну єдність і возгрівати у серцях любов до Бога і ближнього!
Сердечно вітаючи всіх з Різдвом Христовим і Новоліттям, прикликаю на вас Боже благословення, бажаю вам, щоб Бог миру освятив вас у всій повноті, і ваш дух, і душа, і тіло у всій цілості нехай збережеться непорочно на пришестя Господа нашого Іісуса Христа! (1 Фес. 5: 23).
Христос рождається — славімо Його!
Різдво Христове 2011/2012 р.
м. Київ
ВОЛОДИМИР,
Митрополит Київський і всієї України,
Предстоятель Української Православної Церкви

РОЖДЕСТВЕНСКОЕ ПОСЛАНИЕ
Митрополита Киевского и всея Украины ВЛАДИМИРА
архипастырям, пастырям, монашествующим и всем
верным чадам Украинской Православной Церкви

«Вифлееме, уготовися! Благоукраситеся, ясли! Вертепе, приими!
Истина прииде… и Бог человеком от Девы явися… спасти род наш».
(Тропарь 1¬го часа в навечерие Рождества Христова)

Светло празднует Святая Украинская Православная Церковь Рождество Христово, прославляя и величая Богомладенца Христа Спасителя, и радостно созерцает в этом священном событии премудрость, любовь и благоволение Отца Небесного к людям.
Святой апостол и евангелист Иоанн Богослов благовествует, что любовь Божия к нам открылась в том, что Бог послал в мир Единородного Сына Своего, чтобы мы получили жизнь чрез Него (1 Ин. 4: 9).
Видя погибающее человечество и желая спасти его, Господь приклоняет Небеса и сходит на землю, воплотившись от Духа Святого и Марии Девы, — Божественной, Чистой, — принимает и обновляет всё существо человека и возвращает людям утраченное богосыновство и общение с Богом.
B рождественскую ночь Ангел Господень возвестил навеки всему миру великую радость: ныне родился вам в городе Давидовом Спаситель, Который есть Христос Господь (Лк. 2: 11).
Он — Неприступный Свет от Света и Отчее Сияние, — облачившись в человеческую природу, сделался доступным для людей из плоти и крови и начал приводить их «к свету живоносному… от врат безсолнечных» (4¬я песнь канона на утрени Рождества Христова). Благодатное единение со Христом обновляет богоподобие людей, отпавших от Божественной жизни, и укрепляет их нравственную силу растворением их существа с благодатью. Поэтому «ликуют Ангели вси на небеси, и радуются человецы днесь, играет же вся тварь Рождшагося ради в Вифлееме Спаса Господа…» (из литийной стихиры праздника).
Рождество есть день священный, божественный день! Чтобы достойно встретить и провести его, мы должны исполниться благоговения пред Богомладенцем Иисусом. Празднуя Рождество Христово, будем молиться, чтобы Дух Божественной любви коснулся нашего сердца и возродил его для благодатной жизни. Пусть в наших сердцах найдутся ясли, готовые принять Богомладенца Христа, и драгоценные дары, готовые Ему принадлежать. Дары же Рождества — это мир и благоволение, это желание добра всем и каждому, это жертвенное служение ближнему и любовь, объемлющая все человечество.
Будем же стремиться к осуществлению среди нас, в правде и истине, Рождества Христова. Тогда вновь повторится это дивное чудо — Христос придет к нам, и Дух Божий будет обитать в каждом из нас, и ангельская песнь всегда будет звучать в наших сердцах, наполняя их бесконечной радостью.
Возблагодарим ныне Господа за все Его благодеяния, дарованные нашей Святой Церкви и каждому из нас в году уходящем, и будем молиться о Его милости к Украинской Церкви, державе и народу Украины в году грядущем.
Возлюбленные о Господе архипастыри, пастыри, братья и сестры! К сожалению, по состоянию здоровья не могу физически быть в этот праздничный день среди вас, но молитвенно, сердцем, я с вами, и Христос посреди нас. Благодарю вас в эти дни посещения Господня за искренность молитв и добрые слова поддержки. Они меня вдохновляют и дают силы перенести посланное Господом испытание. Призываю вас в это непростое время особо хранить заповеданное Спасителем церковное единство и возгревать в сердцах любовь к Богу и ближнему!
Сердечно поздравляя всех с Рождеством Христовым и Новолетием, призываю на вас благословение Божие, желаю вам, чтобы Бог мира освятил вас во всей полноте, и ваш дух и душа и тело во всей целости да сохранится без порока в пришествие Господа нашего Иисуса Христа! (1 Фес. 5: 23).
Христос раждается — славим Его!
Рождество Христово 2011/2012 г.
г. Киев
Митрополит Киевский и всея Украины,
Предстоятель Украинской Православной Церкви

1. Какие события в жизни повлияли на выбор Вашего жизненного пути?
Я благодарен Богу, что Он коснулся моего детского сердца и помог мне направить в 15-летнем возрасте свои стопы в Свято-Духовский скит Свято-Успенской Почаевской Лавры. Передо мною не стоял вопрос о другом пути. Я искал путь, освященный Богом! Вспоминаю случай, который произошел со мной в 6-летнем возрасте, когда школьная учительница спросила у детей, кем они хотят стать, и когда очередь дошла до меня, я сказал, что буду священником. Каким я стал священнослужителем, Богу судить, но я благодарен Ему за весь этот пройденный путь, и особенно благодарен своему покойному отцу, который учил нас музыке, играя на скрипке, и своей матери (которой желаю жить еще долго-долго), что они не препятствовали моему желанию. Родители были верующие, и поэтому мать даже способствовала тому, чтобы я как можно больше приобщался к жизни Церкви и к Слову Божию. В детстве я постоянно посещал нашу деревенскую церковь в селе Старый Тараж. Эта церквушечка расположена на очень живописном холме, кстати, сохранилась и до сегодняшних дней.

2. Вы когда-нибудь сомневались в своем выборе?
Нет, я никогда не сомневался в своем выборе, более того, в студенческие годы, которые совершенно справедливо называются «золотыми годами» в жизни человека, моя вера только укрепилась. Знания, которые ты приобретаешь в это время, остаются на всю жизнь. Я благодарен всем моим дорогим преподавателям, как в семинарии и академии, так и в аспирантуре, которые много потрудились, дабы вложить в умы и сердца молодых людей и знания, и опыт, накопленный Церковью за тысячи лет.

3. Как прийти к Богу?
В продолжение предыдущего ответа могу сказать, что молодой человек, особенно в студенческие годы — годы созидания, годы приобретения, годы понимания того, ради чего ты живешь — имеет сугубую возможность открыть свое сердце Господу. Ведь Он всегда рядом с нами и ждет нашего обращения. В книге Апокалипсис Иоанна Богослова есть такие слова: «Се, стою у двери и стучу: если кто услышит голос Мой и отворит дверь, войду к нему и буду вечерять с ним, и он со Мною» (Откр. 3:20). Думаю это очень глубокая мысль и каждому из нас стоит над ней поразмышлять в глубоком молчании. Христос Спаситель как Добрый Пастырь идет по распутиям нашей жизни, в евангельском смысле, осматривает самые глубокие пропасти нашего бытия, исполненные греховной нечистоты, дабы взыскать изломанную страстями и израненную душу, которая, возможно, и не видит Его. Задача каждого из нас и, прежде всего, нашей молодежи ответить на призыв Божий и всем сердцем стараться жить по Заповедям Его потому, что это соответствует тем законам, которые Перст Божий начертал на скрижалях нашего сердца — то есть закону нашей совести. Бог призывает нас к святости, потому что святость есть норма нашей жизни и те, кто пытаются воплотить Евангельский идеал, получают награду от Господа и в этой — земной жизни и в Царствии Его.

4, 5, 6. Владыка, Вам когда-нибудь хотелось имеет семью? Если да, то какое место в Вашей жизни занимает семья и для чего она нужна человеку?
Как монах я, конечно же, не имею семьи. Слава Богу, жива моя мать, которой сейчас 98 лет, в добром здравии родные братья и сестры, но христианское вероучение стало привлекательным для миллионов людей, во многом, благодаря проповеди братской любви, звучащей в высказываниях Господа нашего Иисуса Христа. Однажды, «когда Он еще говорил к народу, Матерь и братья Его стояли вне дома, желая говорить с Ним. И некто сказал Ему: вот Матерь Твоя и братья Твои стоят вне, желая говорить с Тобою. Он же сказал в ответ говорившему: кто Матерь Моя? и кто братья Мои? И, указав рукою Своею на учеников Своих, сказал: вот матерь Моя и братья Мои; ибо, кто будет исполнять волю Отца Моего Небесного, тот Мне брат, и сестра, и матерь» (Мф. 12.46-50).
Для христианина, а, тем паче для монаха и пастыря, рамки семьи раздвигаются во много раз. Церковь пытается вывести нас за узкие рамки плотского понимания родства, для того чтобы привести к пониманию Бога, Который есть Любовь. И для каждого из нас семья это не только мать, отец, жена, дети братья, но все люди. Кто из нас не знает трогательной притчи о милосердном самарянине? Милосердие самарянина известно, но далеко не все, к сожалению, вникают в глубокий смысл притчи о самарянине, и еще меньшее число христиан в жизни своей осуществляют самарянское милосердие во всей его широте и глубине, как того требует смысл притчи. В чем же заключается этот глубокий смысл? Смысл этой притчи становится ясным из соображения, по какому поводу Господь Иисус Христос рассказал эту притчу. Некий законник, искушая Господа, задал Ему вопрос: «Что я должен делать, дабы наследовать жизнь вечную?» На этот вопрос Господь ответил ему ссылкой на две главные заповеди Закона Божия: о любви к Богу и о любви к ближним. Тогда законник, как бы недоумевая, кого именно следует разуметь под «ближним», спрашивает: «Кто есть ближний мой?» (Лк. 10,37). Почему законник задал такой вопрос? Потому, что евреи считали «ближними» только своих единоплеменников, а на всех других людей, особенно же на своих ближайших соседей — самарян, они смотрели с презрением, ненавидели их и гнушались ими, как нечистыми, не желая иметь с ними никакого общения. Для вразумления законника, а с ним вместе и всех тех, кому не ясно, кого надо разуметь под ближним нашим, Господь и рассказал притчу о милосердном самарянине. На одного человека, шедшего из Иерусалима в Иерихон, по дороге напали разбойники, которые сняли с него одежду, изранили его и ушли, оставив его едва живым. В таком беспомощном положении несчастный лежал при пути, не будучи в состоянии что-либо предпринять для своего спасения от окончательной гибели. Все те люди, от которых он вправе был ожидать помощи, прошли мимо. Прошел мимо священник, прошел мимо левит. Помощь оказал ему человек, от которого он никак не мог ожидать ее — некий самарянин. Самаряне находились в упорной вековечной вражде с евреями: евреи презирали их и гнушались ими. И вот этот презираемый евреями самарянин оказал ему, еврею ту помощь, в которой отказали несчастному «свои люди» «ближние», да еще какие: священник и левит — служители истинного Бога! Самарянин подошел к несчастному, сжалился над ним, перевязал ему раны, возливая на них для утоления боли масло и вино, и, посадив его на своего осла, отвез его в гостиницу, где еще ухаживал за ним до утра. А на другой день, при отъезде, дал хозяину два динария, прося его довести до конца необходимое попечение о несчастном и обещая ему при возвращении возместить все понесенные им расходы. Рассказав ему эту притчу, Господь спросил законника: «Кто из этих троих, думаешь ты, был ближний попавшемуся разбойникам?» Не посмел законник произнести ненавистное ему имя «самарянина», но должен был сказать: «оказавший ему милость». И сказал ему Иисус: «Иди и ты твори такожде!» (Лк. 10,37). Что же это значит? Это значит, что мы никогда не должны спрашивать, ближний ли нам тот человек, который оказался в бедственном состоянии и нуждается в нашей помощи. Видя перед собой несчастного, страждущего человека, истинный христианин не смеет разбираться, насколько он ему близок или далек, а должен сам стать ближним для него, чрез оказание ему необходимой помощи.
Заповедь о милосердии есть одна из главнейших заповедей Христовых. Исполнение ее только и обуславливает наше вечное спасение. «Блажени милостивии, яко тии помиловани будут» (Мф. 5,7) — так учил Господь Иисус Христос в самом начале Своего общественного служения людям, в Своей Нагорной проповеди: «Будите убо милосерди, якоже Отец ваш милосерд есть» (Лк. 6,36) и «Суд бо без милости, не сотворшему милости» (Иак. 2,13).
Милосердие христианское не ограничивается людьми, близкими по крови или по духу — родственниками и единоплеменниками или единоверцами и людьми одинаковых с нами взглядов и убеждений — но должно распространяться на всех людей без исключения, ибо все мы — дети Одного Отца нашего Небесного, а Он, как любящий Отец, всем нам благотворит — «и неблагодарным и злым» (Лк. 6,35), «повелевает солнцу Своему восходить над злыми и добрыми и посылает дождь на праведных и неправедных» (Мф. 5,45). Итак, не проходи мимо человека, если видишь, что он находится в беде, а ты можешь помочь ему — можешь спасти его от гибели!
Мы обыкновенно относимся, как к ближним своим, лишь к родственникам, хорошим друзьям и знакомым, самое большее — соплеменникам. Но такое узкое понимание понятия «ближний» далеко от истинного христианства, ибо так настроены, по словам Христовым, и язычники, даже безсловесные животные, руководясь, например, материнским инстинктом. В наше время иногда и родственные связи не принимаются во внимание, а ближними считаются только люди своей партии, одних с нами стремлений и убеждений. Кто разделяет наш образ мыслей и поддерживает нас в наших стремлениях, хотя бы и неправых и предосудительных, тому и мы готовы помочь, как «ближнему», и всячески поддержать его, а всякого другого готовы, в случае чего, как говорится, «утопить и в ложке воды». Не таков был милосердный самарянин! Он не смотрел на то, что несчастный, встретившийся ему на пути, был еврей, то есть человек враждебно к нему относящийся, презирающий его, чуждого ему народа и совсем иного образа мыслей и убеждений. Он видел перед собой только несчастного, раздетого и израненного человека, который совершенно одинок и нуждается в его помощи, и он, ни минуты не колеблясь, движимый единственно чувством жалости и сострадания, оказал ему помощь.
Это отнюдь не значит, что для христианина не должны быть более всего близки и дороги его единоверцы и единоплеменники. Благословенна любовь к тем, кто ближе всего нам по вере и крови, но эта любовь не должна замыкаться в себя, ограничиваясь узкими рамками духовной и телесной близости. Христианская любовь всеобъемлюща: она не знает никаких границ и пределов — она обнимает собою все страждущее человечество, и тот не христианин, кто прежде, чем оказать помощь несчастному, сначала разбирается, «свой» ли он ему или «не свой». Мы не должны спрашивать «кто нам ближний?», а должны, во имя христианской любви, сами стать «ближними» для каждого человека.

7. Ответы на какие вопросы Вы бы хотели получить в жизни?
Думаю, что ответ на самый важный вопрос в своей жизни я уже получил: я обрел Христа и никогда в своей жизни я не сомневался в сделанном мною выборе.

8. В каких случаях цель может оправдать средства?
Никогда. Это высказывание придумали в свое время члены Ордена иезуитов для оправдания своих беззаконий. Для православного человека это неприемлемо.

9. Что для Вас деньги?
Поскольку здесь затрагивается вопрос не только денег как таковых, но и вопроса собственности, для приобретения которой человеку необходимы денежные средства, позвольте процитировать «Основы социальной концепции» нашей Церкви. В пункте VII Основ социальной концепции говорится о том, что Церковь не определяет прав людей на собственность. Однако материальная сторона человеческой жизни не остается вне ее поля зрения. Призывая искать прежде всего «Царства Божия и правды Его» (Мф. 6.33), Церковь помнит и о потребностях в «хлебе насущном» (Мф. 6.11), полагая, что каждый человек должен иметь достаточно средств для достойного существования. Вместе с тем Церковь предостерегает от чрезмерного увлечения материальными благами, осуждая тех, кто обольщается «заботами, богатством и наслаждениями житейскими» (Лк. 8.14). В позиции Православной Церкви по отношению к собственности нет ни игнорирования материальных потребностей, ни противоположной крайности, превозносящей устремление людей к достижению материальных благ как высшей цели и ценности бытия. Имущественное положение человека само по себе не может рассматриваться как свидетельство о том, угоден или неугоден он Богу.
Отношение православного христианина к собственности должно основываться на евангельском принципе любви к ближнему, выраженному в словах Спасителя: «Заповедь новую даю вам, да любите друг друга» (Ин. 13.34). Эта заповедь является основой нравственного поведения христиан. Она должна служить для них и, с точки зрения Церкви, для остальных людей императивом в сфере регулирования межчеловеческих отношений, включая имущественные.
По учению Церкви, люди получают все земные блага от Бога, Которому и принадлежит абсолютное право владения ими. Относительность права собственности для человека Спаситель многократно показывает в притчах: это или виноградник, данный в пользование (Мк. 12.1-9), или таланты, распределенные между людьми (Мф. 25.14-30), или имение, отданное во временное управление (Лк. 16.1-13). Выражая присущую Церкви мысль о том, что абсолютным собственником всего является Бог, святитель Василий Великий спрашивает: «Скажи же мне, что у тебя собственного? Откуда ты взял и принес в жизнь?». Греховное отношение к собственности, проявляющееся в забвении или сознательном отвержении этого духовного принципа, порождает разделение и отчуждение между людьми.
Материальные блага не могут сделать человека счастливым. Господь Иисус Христос предупреждает: «Берегитесь любостяжания, ибо жизнь человека не зависит от изобилия его имения» (Лк. 12.15). Погоня за богатством пагубно отражается на духовном состоянии человека и способна привести к полной деградации личности. Апостол Павел указывает, что «желающие обогащаться впадают в искушение и в сеть и во многие безрассудные и вредные похоти, которые погружают людей в бедствие и пагубу. Ибо корень всех зол есть сребролюбие, которому предавшись, некоторые уклонились от веры и сами себя подвергли многим скорбям. Ты же, человек Божий, убегай сего» (1 Тим. 6.9-11). В беседе с юношей Господь сказал: «Если хочешь быть совершенным, пойди, продай имение твое и раздай нищим; и будешь иметь сокровище на небесах; и приходи и следуй за Мною» (Мф. 19.21). Затем Христос разъяснил эти слова ученикам: «Трудно богатому войти в Царство Небесное… удобнее верблюду пройти сквозь игольные уши, нежели богатому войти в Царство Божие» (Мф. 19.23-24). Евангелист Марк уточняет, что в Царство Божие трудно войти именно тем, кто уповает не на Бога, а на материальные блага: «надеющимся на богатство» (Мк. 10.24). Лишь «надеющийся на Господа, как гора Сион, не подвигнется, пребывает вовек» (Пс. 124.1).
Впрочем, и богатый может спастись, ибо «невозможное человекам возможно Богу» (Лк. 18.27). В Священном Писании не содержится порицания богатства как такового. Состоятельными людьми были Авраам и ветхозаветные патриархи, праведный Иов, Никодим и Иосиф Аримафейский. Владея значительным имуществом, не согрешает тот, кто использует его согласно с волей Бога, Которому принадлежит все сущее, и с законом любви, ибо радость и полнота жизни — не в приобретении и обладании, но в дарении и жертве.
Апостол Павел призывает «памятовать слова Господа Иисуса, ибо Он Сам сказал: блаженнее давать, нежели принимать» (Деян. 20.35). Святитель Василий Великий считает вором того, кто не отдает часть своего имущества в качестве жертвенной помощи ближнему. Эту же мысль подчеркивает святой Иоанн Златоуст: «Не уделять из своего имущества есть также похищение». Церковь призывает христианина воспринимать собственность как дар Божий, данный для использования во благо себе и ближним.
Особую форму собственности представляет имущество религиозных организаций. Она приобретается различными путями, однако основным компонентом ее формирования является добровольная жертва верующих людей. Согласно Священному Писанию, жертва является святой, то есть в прямом смысле принадлежащей Господу; жертвователь подает Богу, а не священнику (Лев. 27.30, Ездр. 8.28). Жертва — это добровольный акт, совершаемый верующими в религиозных целях (Неем. 10.32). Жертва призвана поддерживать не только служителей Церкви, но и весь народ Божий (Флп. 4.14-18). Жертва, как посвященная Богу, неприкосновенна, а всякий похищающий ее должен возвратить больше, чем похитил (Лев. 5.14-15). Пожертвование стоит в ряду основных заповедей, данных человеку Богом (Сирах. 7.30-34). Таким образом, пожертвования являются особым случаем экономических и социальных отношений, а потому на них не должны автоматически распространяться законы, регулирующие финансы и экономику государства, в частности, государственное налогообложение, поскольку любые посягательства на пожертвования верующих являются преступлением перед людьми и Богом.
Таким образом, деньги сами по себе не являются добром или злом. Они нейтральны. Но деньги становятся своеобразным барометром нашей жизни, как физической, так и духовной. Они показывают наши приоритеты, а также состояние сердца. Некоторые говорят, что деньги — зло и развращают человека. Но проблема не в деньгах, а в нашем сердце. Наличие денег лишь позволяет всем увидеть состояние сердца человека, который ими обладает. В Нагорной проповеди Спаситель говорит: «Не собирайте себе сокровищ на земле, где моль и ржа истребляют и где воры подкапывают и крадут, но собирайте себе сокровища на небе, где ни моль, ни ржа не истребляют и где воры не подкапывают и не крадут, ибо где сокровище ваше, там будет и сердце ваше» (Мф. 6.19-21). Уверен, что всякий, кто будет руководствоваться в своей жизни этими словами Господа будет спасен и избегнет погибельных сетей сребролюбия.

10. От чего Вы бы никогда не могли отказаться.
От Христа Спасителя и от Святой Православной Церкви! Есть известное высказывание, если не ошибаюсь, отца Церкви — блаженного Августина о том что если бы Истина и Христос были разными вещами, то он отказался бы от истины и остался со Христом. Потому, что Бог есть Любовь, многократно превосходящая всякое человеческое разумение.

11, 12. Для чего человеку старость? Возраст имеет значение?
В Моисеевом законе заключалось следующее выразительное постановление: «пред лицом седого вставай и почти лицо старца» (Лев. 19.32). В Афинах, Спарте и Египте господствовал тот же самый прекрасный обычай, основанный конечно на природе. Если Иов, как полагают, был Аравитянин, то в его стране подобное же почтение оказывалось старцам: так, например, Елиуй ждал, пока Иов говорил, потому, что три друга его были летами старше его. «И седовласый и cmapeц, есть между нами, днями превышающий отца твоего», говорил Елифаз Феманитянин Иову (Иов. 15.10). Иудеи смотрели на долголетие как на особое благоволение Божие. Богом было обещано Израилю следующее: «увидишь сыновей у сыновей твоих. Мир на Израиля! (Пс. 127.6) и в другой форме — следующее: «войдешь во гроб в зрелости, как укладываются снопы пшеницы в свое время» (Иов. 5.26). Потому-то евреи так желали долгоденствия и старости, что, по слову Божию, «венец, славы — седина, которая находится на пути правды» (Притч. 16.31) и потому что «слава юношей — сила их, а украшение стариков — седина» (Притч. 20.29). Обилие старцев в какой либо земле служило знаком и доказательством мира и благоденствия. Пророк живописует это следующим образом: «Так говорить Господь Саваоф: опять старцы и старицы будут сидеть на улицах в Иерусалиме, каждый с посохом в руках, от множества дней» (Захар. 8.4). Многолетняя опытность давала престарелым лицам особую способность для исправления различных должностей; и старейшины или люди зрелых и преклонных лет получали различные почетные назначения при Моисее и в последующее время.
Старость была всегда глубоко уважаемой в нашем народе, потому, что это и время подведения жизненных итогов, время сугубого покаяния и молитвы, время подготовки к Вечности. Апостол Павел не даром говорит: «Ибо для меня жизнь — Христос, и смерть — приобретение . . . влечет меня то и другое: имею желание разрешиться и быть со Христом, потому что это несравненно лучше» (Филип. 1:21-23). То есть для него умереть не значит лишиться временной жизни, но значит облечься в Вечность: «Ибо знаем, что, когда земной наш дом, эта хижина, разрушится, мы имеем от Бога жилище на небесах, дом нерукотворенный, вечный» (2 Кор. 5:1).
Что же касается возраста, то здесь, мне кажется, все индивидуально. Тело может стареть, но душа, ум и сердце человека остаются молодыми. Человек уже не повторяет ошибок молодости, но, вместе с тем, к нему приходит мудрость, которой он может послужить Богу и людям. Есть такие замечательные слова у апостола Павла «если внешний наш человек и тлеет, то внутренний со дня на день обновляется» (2 Кор. 4. 16).

13. Человека можно исправить?
Сам Господь в Евангелии дал ответ на этот вопрос «невозможное человекам возможно Богу» (Лк. 18.27). Он всегда ждет нашего исправления покаяния, Его объятия отверсты всему миру и Он говорит, обращаясь к каждому из нас: «придите ко Мне вси труждающиися и обременении и Аз упокою вы» (Мф. 11.28). Как бы низко мы ни пали Господь всегда еще ниже простирает Свои руки, дабы помочь нам восстать из этой духовной пропасти.

14. Что Вам нужно для счастья?

Человеку верующему для счастья нужно самое главное — быть со Христом. Я счастлив и благодарен Господу, что Он сподобил меня всю свою жизнь отдать на служение нашей святой Матери-Церкви и людям. Могу так же из своего скромного опыта засвидетельствовать, что всякий, кто прийдет к Богу, выражаясь словами Спасителя «…будет пить воду, которую Я дам ему, тот не будет жаждать вовек; но вода, которую Я дам ему, сделается в нем источником воды, текущей в жизнь вечную» (Ин. 4.5-15). Только в Церкви есть та полнота божественной благодати, которая может привести человека ко спасению, к Богопознанию и к счастью, в полном смысле этого слова.

15. Без чего в жизни можно обойтись?
Наше поколение пережило многое: и голод, и холод, и войну. Было время, когда в нашей многодетной семье не было хлеба, рано остались без отца, но вера нашей матери всегда для всех нас была назидательным примером и укрепляла в самое тяжело время. Поэтому, думаю, что можно перенести и голод и нищету, но «голод слышания Слова Божия», как сказал когда-то Святитель Лука, самое тяжелое испытание для души человека.

16. Что делать, когда желаемое не совпадает с действительным? Мечтать не вредно или вредно не мечтать?
Смиряться, потому, что не всякое наше желание и, тем более мечта нам на пользу. Надобно самому быть «светом миру», быть «солью земли», стяжать «мир духовный», и тогда, как сказал прп. Серафим, «и тысячи вокруг тебя спасутся».

17. Продолжите фразы:
Чем старше становишься, тем больше понимаешь, сколько еще нужно сделать полезного для Церкви и общества.
У меня никогда не было сомнений в сделанном мною выборе.
Мне было стыдно в те моменты, когда у меня не получалось до конца или, в той мере, в которой хотелось бы, выполнить благословение Священноначалия нашей Церкви.
Когда мне нечего сказать, или я не нахожу нужных слов, в той или иной ситуации, я всегда молюсь, чтобы Господь вразумил меня сказать те, слова, которые затронут сердце человека и приведут его ко спасению.
Чтобы стать счастливым, человеку необходимо обрести Христа и открыть Ему свое сердце.
Мы все должны прийти в ту меру полноты Божьего замысла о человеке, которая бы позволила каждому из нас стать богоподобной личностью, пример чего нам показал Господь наш Иисус Христос.
Ответы записал священник Василий Печевистый

Ваші Високопреосвященства, Преосвященства,
шановні учасники Ювілейного Собору Української Православної Церкви!
Сьогодні у стінах Святої Успенської Києво-Печерської Лаври Українська Православна Церква зібралася в усій своїй соборній Повноті. Життя жительствує, за словом святителя Іоанна Златоуста, і, дякуючи Богові за кожен прожитий рік, сьогодні ми маємо підвести підсумки пройденого нами періоду життя та служіння.
Скликаючи цей Собор, Ми поставили за мету продемонструвати «єдність духу в союзі миру» нашої Святої канонічної Церкви.
Спонукав до такого рішення ряд ювілейних дат, які ми відзначаємо. Нині виповнюється 45 років Нашого служіння в архієрейському сані. Минулого року ми відзначали 20-річчя дарування нашій Церкві самостійності і незалежності в управлінні. Цього року Україна святкує 20-ту річницю своєї Незалежності, 1000-ліття нашого першого кафедрального собору — собору Софії Премудрості Божої у Києві та 450-річчя створення Пересопницького Євангелія. Наступного року ми відзначатимемо 20-ту річницю історичного Харківського Архієрейського Собору та Нашого служіння на Київській кафедрі. Усі ці дати у своїй сукупності дають підстави говорити про певні звершення у Церкві. І як бачимо, вони є тим добрим плодом, який ми приносимо на жертовник Господній.
Українська Православна Церква зросла кількісно і якісно, в чому Ми пересвідчуємося регулярно, відвідуючи єпархії нашої Церкви. Сьогодні Нам не соромно сказати Господеві: «Ось я і діти, яких Ти мені дав».
Наша Свята Українська Православна Церква є Церквою апостольського походження. На зорі історії, землю нашу, за переказом батька руської історії преподобного Нестора Літописця, відвідав святий апостол Андрій Первозванний. І слова апостола, сказані ним при встановленні хреста на Київських горах, здійснилися повною мірою: не лише на них, а й на всій нашій землі «засяяла благодать Божа, і воздвиг Господь багато церков», де з давніх-давен і понині приноситься Безкровна Жертва.
Володимирове Хрещення відкрило нову сторінку в історії Вселенської Церкви Христової, адже Господь через святого князя привів до двору Отчого незчисленну кількість пасомих, про яких Господь говорив, що вони не суть від двору цього. Язичницька Русь увійшла в сім’ю християнських народів. Неможливо переоцінити значення здійсненого рівноапостольним князем як у сотеріологічному, так і в політичному вимірі. Християнський вибір став державотворчим для Київської Русі та Держави, в якій нині ми живемо.
Українська Православна Церква є Церквою Володимирового Хрещення, спадкоємицею багатовікового досвіду святості, культури, науки і традицій нашого народу.
Багато перипетій було на історичних шляхах українського Православ’я. Усобиці, монголо-татарські нашестя, унія, войовниче богоборство, розколи. Все це з терпінням і смиренням наша Церква несла і несе, звершуючи свою високу місію, служачи Богу і людям.
27 жовтня 1990 року Архієрейський Собор Руської Православної Церкви ухвалив Визначення про Українську Православну Церкву, яким нашій Церкві було даровано самостійність в управлінні. Того ж дня Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Олексій ІІ підписав Грамоту, якою благословлялося «бути відтепер Православній Українській Церкві незалежній і самостійній у своєму управлінні».
Текст Томоса зокрема визначає також межі самостійних дій УПЦ: «Українська Православна Церква, з’єднана через нашу Руську Православну Церкву з Єдиною Святою Соборною і Апостольською Церквою, без соборного рішення всієї Православної Кафоличної Повноти нехай не змінює в себе нічого, що стосується догматів віри та святих канонів».
Так розпочався новий етап в історії Православ’я в Україні. Українська Православна Церква отримала право самостійно вирішувати всі суттєві питання свого внутрішнього життя. У 1990 році Українська Церква отримала право самостійно створювати і скасовувати єпархії у межах України, а також обирати й поставляти правлячих і вікарних архієреїв. Предстоятелю Української Православної Церкви було дано титул «Блаженніший Митрополит Київський і всієї України». Відтоді він обирається українським єпископатом і благословляється Святішим Патріархом Московським і всієї Русі.
На сьогодні документи 1990 року вже пройшли процедуру остаточного затвердження. У 2000 році Ювілейний Архієрейський Собор Руської Православної Церкви ухвалив новий Статут Руської Православної Церкви, яким затверджено особливий статус Української Православної Церкви. У пункті 18 восьмого розділу Статуту говориться: «Українська Православна Церква є самокерованою з правами широкої автономії. У своєму житті й діяльності вона керується Томосом Патріарха Московського і всієї Русі 1990 року та Статутом Української Православної Церкви, що затверджується її Предстоятелем і схвалюється Патріархом Московським і всієї Русі». Помісний Собор Руської Православної Церкви 2009 року затвердив усі рішення Архієрейських Соборів РПЦ, ухвалені в період від 1990 до 2009 року.
Таким чином, ухвалене в 1990 році Визначення про Українську Православну Церкву, по-перше, стало результатом ретельного і всебічного обговорення ініціатив, висловлених українським єпископатом на початку 90-х, а по-друге, це Визначення пройшло важливий шлях визнання всією Повнотою Руської Православної Церкви. Сьогодні цей документ є невід’ємною частиною чинного законодавства Руської Православної Церкви, а його положення повністю інкорпоровані у статутні документи Московського Патріархату.
Кажучи про значення документів, виданих у 1990 році, в історії нашої Церкви, насамперед, слід зазначити, що, як ми бачимо, свій сучасний статус Українська Православна Церква отримала ще до розпаду Радянського Союзу. І наявність самостійності в управлінні дозволило Православній Церкві в межах нині вже незалежної Української Держави успішно здійснювати свою спасенну місію. Визначення 1990 року про самостійність Української Церкви створило сприятливі умови для розвитку нашої Церкви в незалежній Україні.
На жаль, незалежне буття Української Православної Церкви затьмарилося церковним розколом, причиною якого став колишній митрополит Київський і всієї України Філарет. Саме його відхід у розкол 1992 року та підтримка, яку він отримав від тодішнього вищого керівництва України, стали причиною поглиблення розколу, рана якого не загоєна й до сьогодні.
Зміна статусу Української Православної Церкви в 1990 році визначила її розвиток на кілька десятиліть вперед. Завдяки статусу самокерованої Церкви з правами широкої автономії Українська Церква зуміла істотно утвердити своє положення в Українській Державі. За останні двадцять років ми спостерігаємо неухильний кількісний ріст нашої Церкви. Незважаючи на надзвичайно непрості умови свого існування, Українська Православна Церква залишається найбільш численною конфесією України. За минулі два десятиліття нашій Церкві вдалося помітно розвинути свою внутрішню структуру. Сьогодні активно освоюються принципово нові для Церкви сфери діяльності: працюють синодальні установи, які займаються місіонерством, соціальним служінням, зовнішніми церковними зв’язками, релігійним просвітництвом і катехізацією, опікуванням військовослужбовців і т. ін. На території України діє ціла мережа духовних семінарій та училищ, пастирських курсів і православних гімназій. Важливим показником зрілості нашої Церкви є також відновлення старих і відкриття нових монастирів. Сьогодні Українська Церква несе своє свідчення світові, використовуючи найновіші технології: транслюються православні теле- і радіопрограми, виходять друком газети й журнали, створюються православні інтернет-ресурси. Нову сторінку в історії Української Православної Церкви відкрив Архієрейський Собор 1992 року, який проходив 27–28 травня в Харкові. Метою його було прийняти церковним розумом рішення про засоби протистояння розколу. В ході Собору було винесено ухвалу залишатися в єдності зі Вселенським Православ’ям. Собор обрав нового Предстоятеля Церкви.
Законність рішень Харківського Архієрейського Собору, відповідність їх канонам і обґрунтованість, визнали і підтвердили глави всіх Помісних Православних Церков. Рішення Собору були сприйняті православним народом як початок ери релігійної свободи в Україні.
26 червня 1992 року у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі відбувся Помісний Собор Української Православної Церкви на чолі з її новим Предстоятелем. У роботі Собору брав участь увесь єпископат УПЦ, представники духовенства і мирян усіх єпархій, а також монастирів і духовних шкіл. Оскільки Помісному Собору належить вища влада в Українській Православній Церкві, він ухвалив «визнати Архієрейський Собор у Харкові від 27–28 травня 1992 року канонічним і затвердити всі його діяння і постанови, які вважати законними». Собор одноголосно затвердив усі поправки, внесені на Харківському Архієрейському Соборі до Статуту про управління УПЦ та засвідчив свою незмінну єдність і вірність Святому Вселенському Православ’ю. Таке ж завдання стоїть сьогодні й перед нами.
Закінчилася атеїстична доба, свідками якої всі ми з вами є. Церква на початку 90-х років минулого століття дихнула на повні груди і, сповнена благодаті Божої, стала на шлях свого відродження.

Статистика Української Православної Церкви

З часу проведення останнього Собору УПЦ у нашій Церкві відбулися значні зміни. Якщо єпископат Української Православної Церкви у 1992 році налічував 20 архієреїв, то у 2011 році кількість їх зросла до 72 (45 правлячих, разом з Предстоятелем, 19 – вікарних і 8 – на спочинку).
У 1992 році УПЦ складалася з 19 єпархій, сьогодні їх кількість зросла до 45.
У 1992 році УПЦ налічувала майже 5,5 тисяч парафій, сьогодні їх кількість зросла до 12 тисяч. Кількість Синодальних установ Української Православної Церкви зросла з 2 у 1992 році до 26 у 2011.

Монастирі та чернецтво
У 1992 році в УПЦ було 28 монастирів, сьогодні їх уже 211. Чернечий послух у них несуть 4826 насельників і насельниць: 1747 у чоловічих та 3079 у жіночих обителях.
Для нас велика духовна радість відвідувати монастирі нашої Церкви і спостерігати не тільки за відродженням зовнішньої краси, але й за влаштуванням внутрішнього чернечого життя обителей.
Саме сьогодні, в колисці нашого чернецтва, біля мощей преподобних отців Києво-Печерських, під головуванням намісника Києво-Печерської Лаври і голови Синодальної комісії у справах монастирів, відбулося чергове зібрання намісників і настоятельок монастирів Української Православної Церкви. Сподіваюся, що комісія буде тією інституцією, яка допомагатиме монастирям у вирішенні адміністративних, господарських та юридичних питань, а регулярні зібрання чернецтва стануть духовними соборами нашої Церкви.

Канонізація святих та новоявлені чудотворні ікони
За період з 1993 року, коли розпочала свою роботу комісія з канонізації святих Української Православної Церкви, Господь, Дивний у святих Своїх, явив нам 258 нових угодників Божих і молитвеників за нашу Святу Церкву і народ.
Серед прославлених нашою Церквою святих — перший новомученик нашої землі у ХХ столітті священномученик Володимир, митрополит Київський, святителі Петро (Могила), Інокентій Херсонський, Ігнатій Маріупольський, Філарет Чернігівський, священносповідник Лука, архієпископ Сімферопольський, преподобні Іоанн Святогірський, Лаврентій Чернігівський, Амфілохій Почаївський, Кукша Одеський, преподобні Анастасія та Єлена Київські, собори святих Київських, Одеських, Галицьких, Кримських, Чернігівських, новомучеників Слобідського краю, Черкаських та Запорізьких, преподобномучеників Мгарських і преподобних Глинських, Святогірських і Звіринецьких. Рішенням Священного Синоду відновлено шанування святого благовірного князя Ярослава Мудрого та встановлено особливі поминальні дні: 26 квітня – жертв Чорнобильської аварії, 9 травня – померлих воїнів і жертв війни, 18 серпня – жертв терору і сталінських репресій, 25 листопада – жертв голодомору і політичних репресій.
Свідченням благодатного оновлення нашого духовного життя й богоугодності шляху, яким ми йдемо, є численні явлення в нашій Церкві чудотворних ікон Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. Невичерпним джерелом благодаті й духовної втіхи стали новоявлені ікони: «Призри на смирення» (Київ), Боянська (Чернівецька єпархія), «Аз есмь с вами и никтоже на вы» (Чернігівська єпархія), Святогірська, що на Донеччині, та багато інших, які мироточать, плачуть, оновлюються і зцілюють, укріпляючи віру нашого благочестивого народу.

Літургійне життя
Центральним місцем життя Церкви є її Літургійне служіння, яке надає благодатної сили для здійснення нею своєї духовної місії та соціальної роботи. Тому питання богослужбової практики, оволодіння традиціями літургійного мистецтва потребують особливої уваги. Після десятиліть обмежень Українська Православна Церква в повноті відновила богослужбове і літургійне життя.
Сьогодні з’являються богослужбові тексти новоканонізованим святим, нові чинопослідування згідно з потребами сучасного життя, йде постійна робота над удосконаленням богослужбових текстів.
У церковному середовищі активно обговорюється питання перекладу богослужіння сучасною мовою. В Українській Православній Церкві церковні громади за бажанням та з благословення правлячого архієрея мають право звершувати богослужіння українською, румунською, грузинською, грецькою та іншими національними мовами. Але в цьому питанні важливо дотримуватися золотої середини. Потрібно дбати про збереження й вивчення церковнослов’янської мови, але й не забувати, що не людина для мови, а мова для людини. Віруючі мають розуміти зміст піснеспівів і чинопослідувань.
Питання богослужбової мови і богослужбових текстів неможливо вирішувати в суто кабінетній роботі, вузьким колом фахівців. Тому ми закликаємо приєднатися до цієї роботи всіх шанувальників церковного богослужіння спільно з Літургічною комісією та духовними школами.
Церковний суд і Богословсько-канонічна комісія
Рішенням Священного Синоду відновлено роботу Церковного суду Української Православної Церкви. Сподіваємося, що ефективність цього, на жаль, необхідного органу оцінюватиметься не кількістю ухвал і канонічних вироків, а прикладами вирішення конфліктних питань у дусі миру, християнської любові й відповідно до канонів Святої Церкви.
Хочу також відзначити багаторічну роботу Богословсько-канонічної комісії, яка після ретельного розгляду складних і подекуди неоднозначних питань, врешті-решт подає на розгляд Священноначалія продумані й обґрунтовані висновки, які стають основою рішень Священного Синоду та Соборів єпископів нашої Церкви.

Духовна освіта
У 1992 році УПЦ мала 4 духовні навчальні заклади (1 академію і 3 семінарії), сьогодні їх налічується 20 (1 духовна академія в Києві, 1 духовно-богословська академія в Ужгороді, 7 духовних семінарій (в Київській, Волинській, Одеській, Полтавській, Сімферопольській, Харківській єпархіях і при Почаївській Лаврі), 9 духовних училищ, 1 богословський університет у Луганську та 1 богословський інститут у Чернівцях). Окрім цього, при Одеській, Почаївській і Полтавській духовних семінаріях та Луганському духовному училищі діють регентські та іконописні відділення.
Учбовий комітет при Священному Синоді УПЦ координує діяльність усіх навчальних закладів Української Православної Церкви й займається проведенням реформування духовної освіти в Україні відповідно до сучасних стандартів.
На часі вирішення питання надання духовним навчальним закладам державної акредитації та визнання дипломів випускників духовних шкіл.
Релігійна освіта і виховання у світській школі та вищих навчальних закладах
Невід’ємною частиною життя Церкви є проповідь Слова Божого й передання духовних знань. Після десятиліть панування атеїстичної ідеології релігійна освіта та виховання повертаються до школи.
Велика кількість батьків мають бажання, щоб їхні діти виховувалися на християнських етичних засадах і вивчали у школі Закон Божий. Ми повинні докласти всіх зусиль для реалізації цієї справи. Для цього необхідно працювати як у межах церковної огорожі — в недільних школах та церковних гімназіях, так і за її межами — у державних навчальних закладах усіх рівнів.
Перед нами стоїть завдання підготовки педагогічних кадрів — викладачів недільних шкіл, викладачів релігійних, релігієзнавчих, краєзнавчих та етичних дисциплін у державних та приватних навчальних закладах. Необхідно розробляти документи, програми, підручники та методичні матеріали для викладання християнської етики та Біблійної історії у системі світської освіти. Над вирішенням цих питань сьогодні активно працюють Синодальний місіонерський відділ, Всеукраїнське православне педагогічне товариство, православні освітяни з різних регіонів України.
Українська Православна Церква має повернути собі, відібране в неї богоборчою атеїстичною владою, право засновувати власні навчальні заклади всіх рівнів. Вважаємо за необхідне ввести вивчення основ християнської етики, православної культури та Закону Божого в навчальних закладах усіх рівнів — від дитячого садочка до найпрестижнішого університету.
Сподіваємося також на плідну роботу Уповноваженого з питань вищої освіти і науки.

Взаємодія зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями
Після десятиліть атеїстичного панування відродилося церковне служіння у війську, й у 1999 році було створено відповідний Синодальний відділ. На сьогодні у 30 єпархіях нашої Церкви створено єпархіальні військові відділи, побудовано 34 храми на територіях військових частин, у духовно-пастирській роботі серед віруючих військовослужбовців задіяно понад 150 священиків. Наші священики мають досвід душпастирської роботи в миротворчих місіях у Косово та Іраку.
У лютому 2010 року Міністерством оборони України спільно з Радою у справах духовно-пастирської опіки було підготовлено проект концепції духовно-пастирської опіки військовослужбовців Збройних сил України.
На сьогодні пріоритетним і бажаним є завдання запровадження у Збройних силах України та інших силових структурах штатних військових священиків (капеланів). Задля вирішення цього питання треба сформувати резерв священиків, які готові взятися до роботи у війську на штатній основі, а в духовних школах або світських навчальних закладах ввести додаткові курси для підготовки таких священнослужителів.
Окремо ведеться робота із громадськими організаціями ветеранів-інтернаціоналістів та об’єднаннями солдатських та офіцерських вдів і матерів. Для координації цієї роботи створено відповідний Синодальний відділ.

Співпраця з пенітенціарною системою України та пастирська опіка ув’язнених
Відродилася душпастирська опіка й у місцях позбавлення волі. Сьогодні душпастирська робота із засудженими та працівниками пенітенціарної системи проводиться у кожній із 181-ї установи кримінально-виконавчої системи, де діють 43 та будуються 23 храми, а також відкрито близько 120 молитовних кімнат. За статистикою Державної пенітенціарної служби України богослужіння регулярно відвідують близько 18 тисяч з понад 150 тисяч осіб, що утримуються під вартою.

Справжньою втіхою для людей, позбавлених волі, було, коли заклади пенітенціарної системи відвідали мощі святої великомучениці Анастасії Узорішительниці під час їх хресної ходи Україною.
На часі, як і з військовими, впровадження професійної підготовки та матеріальної підтримки духовенства, яке несе пастирський послух в установах кримінально-виконавчої системи.

Пастирська опіка хворих і людей з особливими потребами
На пустому місці в 90-х роках розпочалося служіння духовенства нашої Церкви в медичних закладах.
Сьогодні в Україні діє 264 лікарняні парафії. Пастирське служіння в лікарняних храмах несуть більш як 239 священнослужителів, 53 з яких — лікарі за фахом. Найбільша кількість лікарняних парафій у Київській єпархії — 35, у Харківській — 26, у Дніпропетровській — 22. В Україні також діють 31 сестринство милосердя та 4 медичних братства. Для координації діяльності в медичній сфері та співпраці з Міністерством охорони здоров’я було створено Синодальний відділ з питань охорони здоров’я та пастирської опіки медичних закладів.
Сподіваємося, що набуде загальноцерковного масштабу рух милосердя і жертовного служіння ближнім, які мають особливі потреби, волонтерські служіння при онкологічних клініках та хоспісах, де кожний християнин зможе наслідувати приклад біблійного доброго самарянина.
Для морально-етичної оцінки сучасних біомедичних, медико-соціальних питань та технологій, а також явищ суспільного життя з позиції православно-християнського віровчення при Священному Синоді створено Комісію з біоетики та етичних проблем. Комісії доручено розробити пропозиції щодо викладання біоетики в системі богословських і катехізичних курсів, а також у духовних школах.

Молодіжний рух
Якщо починати відлік з 90-х років минулого століття, то за цей час наша Церква значно помолодшала. Це стосується і єпископату, і духовенства, і парафіян. Дуже приємно бачити під час богослужінь велику кількість дітей і молоді. Це – майбутнє нашої Святої Церкви.
Робота з молоддю має бути одним з пріоритетів церковного служіння та одним з головних завдань не тільки Синодального відділу у справах молоді, а й кожного правлячого архієрея, кожного парафіяльного священика. Але для молоді недостатньо тільки богослужіння, треба активно залучати молодь до справ милосердя, волонтерських і скаутських організацій, заохочувати до духовного навчання й участі в богослужінні на криласі та у вівтарі, до позабогослужбового життя парафії, проведення разом дозвілля, заняття спортом і художньою творчістю.
Головним завданням для Синодального відділу вважаємо координацію діяльності єпархіальних та парафіяльних молодіжних організацій з метою створення загальноукраїнського православного молодіжного руху та мережі молодіжного соціального служіння, а також активізацію роботи зі студентами вищих навчальних закладів, працюючою молоддю.
Новим напрямком роботи для Української Православної Церкви стало піклування про духовно-фізичне виховання молоді та пастирська опіка українського козацтва. Воцерковлення відродженого козацтва та виховання його в дусі православних традицій Запорізької Січі часів Богдана Хмельницького і Петра Сагайдачного є завданням новоствореного Синодального відділу.

Православна родина як мала Церква
Сьогодні вінчання молодих у церкві вже стало природним і традиційним. Але, на жаль, інститут традиційної сім’ї сьогодні потребує захисту і поваги. Як потребують захисту і традиційні родинні цінності. Задля цього нами було створено Синодальний відділ у справах сім’ї.
Сподіваємося, що духовна допомога новоствореним сім’ям у підготовці до Таїнств Вінчання, Хрещення та виховання дітей, розбудови родини як малої Церкви стане питанням постійного піклування на всіх парафіях Української Православної Церкви.
Міцна та багатодітна родина, яка живе у православній традиції, — це основа не тільки майбутнього Церкви, але й майбутнього всього нашого народу.
Одночасно про стан суспільної моралі свідчить наявність у нашому суспільстві дитячих будинків, дітей-сиріт та дітей, які жебракують на вокзалах та вулицях наших міст. Опіка над цими дітьми, їх усиновлення та соціалізація мають бути постійним піклуванням духовенства та мирян нашої Церкви.

Благодійність та соціальне служіння
З падінням богоборчого атеїстичного радянського режиму відродилося і соціальне служіння нашої Церкви, а благодійність стала невід’ємною частиною служіння не тільки парафій та монастирів, але й кожного православного християнина.
Сьогодні при парафіях і монастирях існують благодійні їдальні, діє мережа церковних будинків для людей похилого віку, церковних дитячих будинків та дитячих будинків сімейного типу, центрів реабілітації алко- і наркозалежних.
Ми маємо досвід проведення благодійних аукціонів, благодійних ярмарок та інших масових заходів, метою яких є не тільки привернути увагу суспільства до необхідності надання реальної допомоги стражденним, а також збір потрібних для добрих справ коштів.
Але ми ще тільки на початку шляху до виконання Божої заповіді про дієву любов до Бога і ближнього. У наших парафіях і монастирях благодійна робота має бути так само добре організована, як і уставне богослужіння.

Господарська діяльність
Для забезпечення життєдіяльності Церкви, утримання монастирів і храмів, а також здійснення соціального служіння необхідне повноцінне відродження господарської діяльності нашої Церкви в цілому, а також окремих парафій і монастирів, створення власних підприємств. Сподіваємося, що успішно організує і налагодить цю роботу новостворене Адміністративно-господарське управління.

Видавнича діяльність
Майже відразу після зняття заборони на вільний друк і розповсюдження Святого Письма (багато хто про це вже не пам’ятає), розпочався масове видання богослужбової, богословської, катехізичної, духовно-просвітницької, релігійно-філософської та дитячої православної літератури. На сьогоднішній день ми маємо велику кількість надрукованих книжок, і тепер час дати оцінку її якісній стороні.
Тому Видавничому відділу нашої Церкви рішенням Священного Синоду доручено вибудувати систему, завдяки якій через церковну мережу повинна розповсюджуватися тільки та література, яка не суперечить православному віровченню і має відповідний гриф та благословення. Будь-якій інший релігійній літературі місце на полицях світських книгарень і спеціалізованих релігієзнавчих бібліотек.

Інформаційно-просвітницька діяльність
Після виходу із суспільної та інформаційної ізоляції на початку 90-х Церква відразу розпочала відроджувати свою місіонерську, просвітницьку діяльність. Сьогодні вже нікого не дивують публікації на релігійні теми або виступ священика по телебаченню чи радіо. Але ще зовсім недавно такого не було.
Водночас Церква разом із суспільством вступила в добу швидкого розвитку інформаційних технологій, і тому мала навчитися говорити про вічні цінності за допомогою сучасних засобів масової інформації та комунікації. У відповідь на виклики й потреби сьогодення в нашій Церкві окрім Місіонерського відділу було створено Інформаційно-просвітницький відділ, до того ж у всіх Синодальних структурах з’явилися працівники, які відповідають за роботу зі ЗМІ.
На сьогодні офіційними ЗМІ Української Православної Церкви є «Церковна православна газета», журнал «Православний вісник», телепрограма «Світ Православія» та офіційний сайт УПЦ orthodox.org.ua. Саме через ці ЗМІ викладається офіційна позиція Священноначалія нашої Церкви, тому ще раз нагадую про обов’язковість для всіх кліриків передплати офіційних видань.
На виконання рішення Священного Синоду УПЦ затверджено Перелік ЗМІ, рекомендованих для загальноцерковного поширення. На жаль, досі ми не отримали від єпархіальних архієреїв переліку ЗМІ, рекомендованих до розповсюдження на території єпархій. Вважаємо важливим, щоб у храмах і церковних крамницях розповсюджувалася тільки та періодика, яка має благословення Священноначалія і входить до цих переліків.
Сьогодні Українська Православна Церква, окрім офіційних ЗМІ, представлена в інформаційному просторі десятками єпархіальних теле- і радіопрограм, 250 інтернет-сайтами та понад 100 періодичними виданнями. Правлячі архієреї та представники центральних і регіональних інформаційних служб УПЦ постійно беруть участь в ефірах загальнонаціональних та регіональних телеканалів, дають інтерв’ю та коментарі представникам різних електронних і друкованих ЗМІ.
Сподіваємося на подальший розвиток місіонерського, просвітницького та інформаційного служіння нашої Церкви заради свідчення про Христа та його Церкву.

Збереження і розвиток духовної культурної спадщини України
Наслідком духовного відродження українського народу є повернення до вітчизняних надбань християнської культури. Церковна культура повернулася у життя суспільства не тільки як музейна старовина, а й як натхненний творчий доробок наших сучасників. Дороговказом у розвитку роботи Синодального відділу «Церква і культура» вважаємо назву одного з проектів — «Духовність у сучасному мистецтві».
Хоч поки і без постійного приміщення, але Українська Православна Церква створила власний музей «Православна Україна», колекцію сформовано, і для проведення тематичних виставок використовуються приміщення колишньої ризниці Успенського собору Києво-Печерської Лаври, а також зали інших музеїв.
Взірцем співпраці між Церквою і державною музейною установою можна назвати стосунки, які склалися протягом останнього року між Святою Успенською Києво-Печерською Лаврою і Національним Києво-Печерським музеєм-заповідником, на території якого проходить наш Собор.
Синодальний відділ налагодив плідну співпрацю з Національним музеєм «Софія Київська», музеєм «Історії Великої Вітчизняної війни», Національним історичним музеєм, Національним музеєм Т. Г. Шевченка та багатьма іншими.
Сподіваємося, що штучне протистояння між Церквою і музейними працівниками поступово відійде у минуле.
Українською Православною Церквою постійно здійснюється робота з реалізації культурно-просвітницьких церковних та церковно-державних проектів у співпраці з Міністерством культури та іншими державними і недержавними установами, що працюють у гуманітарній сфері, творчими колективами, діячами національної культури. Відділом налагоджена плідна співпраця з Національною музичною академією імені Петра Ілліча Чайковського, головним результатом якої стала щорічна Пасхальна хорова асамблея, що вже три роки поспіль проводиться в Києві. При цьому, підтримуючи відродження і розвиток «високої» культури, не слід забувати про культуру народну і масову.

Охорона пам’яток архітектури та зведення нових храмів
Православні храми є богослов’ям у камені, проповідниками Царства Божого, свідками духовної величі нашого народу. Тому важливим завданням для церковної спільноти є відродження зруйнованих, збереження існуючих і будівництво нових храмів. Усе це має здійснюватися професійно, згідно з канонами православної храмової архітектури, з усвідомленням відповідальності перед нинішнім і майбутніми поколіннями християн.
Епохальними подіями у житі Української Православної Церкви стали відбудова Успенського собору Києво-Печерської Лаври, Свято-Володимирського собору в Херсонесі, монастирського комплексу Святогірської Лаври, Свято-Успенського Зимненського монастиря, відродження сотень інших знівечених богоборцями святинь.
Сьогодні Синодальний відділ з архітектури, будівництва та охорони пам’яток церковної архітектури надає клірикам, а також світським архітектурним і художнім майстерням консультації з питань храмового проектування, реставрації та будівництва, виділення земельних ділянок. Ведеться робота зі збору історико-архівних і бібліографічних даних з церковної архітектури. Відділ здійснює нагляд за будівництвом церковних об’єктів, налагоджує співпрацю з державними та громадськими організаціями й окремими фахівцями в узгодженні проектів і містобудівничої документації. Відділ має не тільки розробляти і реалізовувати власні проекти, але й розробити ефективну систему координації храмобудівничої діяльності нашої Церкви, щоб кожна храмова споруда могла претендувати на визнання як пам’ятка архітектури.

Будівництво кафедрального собору на честь Воскресіння Христового та Духовно-просвітницького центру Української Православної Церкви
Важливою загальноцерковною справою сьогодні є зведення у Києві кафедрального собору на честь Воскресіння Христового та Духовно-просвітницького центру Української Православної Церкви. Згідно з рішенням Священного Синоду ми зводимо у Києві не просто великий соборний храм, ми будуємо перший і єдиний в Україні духовно-просвітницький комплекс такого масштабу, який надасть нашій Церкві можливість розвивати служіння, якого потребує сьогодення, проводити та координувати просвітницьку, освітню, соціальну, благодійну, інформаційну та іншу її діяльність.
У рік 1000-ліття нашого древнього кафедрального собору на честь Софії, Премудрості Божої, хочеться сказати, що ми будуємо Софію Київську ХХІ століття. Дякуємо всім єпархіям, монастирям, парафіям і простим віруючим, які долучилися до загальноцерковного збору пожертв на будівництво цього собору, а також усім тим, хто жертвує на будівництво інших храмів і монастирів.
Нехай Всещедрий Господь дарує вам «замість земного — небесне, замість тлінного — нетлінне, замість тимчасового — вічне».

Зовнішні зв’язки
За період незалежності Української держави і самостійності в управлінні Української Церкви набула своєї багатовекторності наша зовнішньоцерковна діяльність. Відповідальність за цей напрямок церковної діяльності покладено на Відділ зовнішніх церковних зв’язків, який було створено рішенням Священного Синоду у 1992 році. Відтоді й до сьогодні ця церковна установа здійснює і координує міжправославні, міжконфесійні та міжрелігійні зв’язки Української Православної Церкви.
Реалізація зовнішньоцерковного життя УПЦ передусім виявляється у її зносинах з представниками братських Православних Церков. За останні двадцять років нашу Батьківщину відвідали Предстоятелі майже всіх Помісних Церков; з іншого боку, Предстоятель Української Православної Церкви періодично відвідує з візитами ті куточки світу, де живе православний народ.
Окремо хотілося б відзначити такий напрямок діяльності, який умовно можна назвати «Загальноцерковні заходи». Святкування визначних подій у житті Церкви та Держави, ювілеїв Предстоятеля, принесення православних святинь, організація духовно-просвітницьких та історико-культурних конференцій, виставок і презентацій – усе це є лише невеликою частиною роботи, яку здійснює Відділ як на церковному, так і міжнародному рівнях.
На особливу увагу заслуговує пастирське опікування українською діаспорою. Для того, аби не позбавляти наших співвітчизників належного духовного піклування, на закордонні парафії направляються священики з України, зокрема до Північної Америки, до країн Західної Європи. Для полегшення організації поїздок священнослужителів за кордон, у посольствах багатьох країн активно ведеться робота із забезпечення візової підтримки. Останнє стосується також і організації паломництв до християнських святинь світу прочанами з України.
Щодо сфери церковно-державних відносин, УПЦ бере активну участь у суспільному житті нашого народу. Налагоджено співробітництво з міністерствами, відомствами та державними комітетами з метою забезпечення реалізації прав наших віруючих. Участь у діяльності Всеукраїнської Ради церков і релігійних організацій та Наради представників християнських церков України дозволяє Українській Православній Церкві у партнерстві з іншими християнськими організаціями впливати на законодавчий процес в Україні, захищати християнський спосіб життя, належним чином звершувати свою богоспасенну місію у різних сферах суспільного життя.

Церковно-державні відносини в Україні
Цього року Українська Держава відзначає 20-річчя Незалежності та 15-ту річницю прийняття Конституції України. В преамбулі Основного Закону України написано про «відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями», а сама Конституція гарантує нам право на вільне сповідування нашої віри та релігійну діяльність.

Позиція Української Православної Церкви у сфері відносин суспільства і Церкви, а також держави і Церкви — послідовна і незмінна протягом всіх 20 років існування Української Держави. Дотримуючись завіту Господа нашого Іісуса Христа, Українська Православна Церква завжди вважала і вважає, що в основі взаємодії Церкви (Царства не від світу цього) і Держави має бути принцип «віддайте кесареве кесареві, а Боже Богові» (Мф. 22: 21).
Держава не може бути компетентною у питаннях віри. В неї немає, скажімо так, відповідного інструментарію, що дає можливість відрізняти істину Божественного Одкровення від єресі. Церква ж, яка живе в онтологічній єдності з Господом, своїм соборним розумом розкриває догмати віри і свято зберігає їх. Звідси, основна функція Держави (на наш погляд) — це забезпечення умов для вільного існування Церкви, а також утримання від спокуси розглядати Церкву як неофіційне «міністерство духовних справ». Церква ж, у свою чергу, має побороти спокусу шукати державної підтримки у, скажімо світською мовою, конкуренції з іншими конфесіями. Для релігійної ситуації в Україні це очевидно.
Водночас хочемо зазначити, що ми маємо ще великий потенціал щодо розвитку співпраці Держави і Церкви у справі служіння народові України.
Українська Православна Церква вже багато років просить надати релігійним об’єднанням можливість отримати статус юридичної особи. Ми просимо такої можливості для себе, для нашої Церкви. Це сприяло б розвитку церковної інфраструктури, її організаційній єдності та кращій координації соціальної, благодійної та просвітницької діяльності Церкви. При цьому ми залишаємо за іншими релігійними об’єднаннями право набувати чи не набувати такого статусу згідно з їх внутрішніми настановами, традиціями та переконаннями.
Далеким від завершення є процес повернення Церкві відібраного у неї богоборчою владою майна, як того вимагає справедливість і міжнародні зобов’язання України. Ми із вдячністю відзначаємо те, що вже зроблено в цьому напрямку Українською Державою, і не просимо негайно повернути все, що колись належало Церкві. Але ми просимо ввести мораторій, заборонити приватизацію колишнього майна релігійних організацій, що нині перебуває в державній і комунальній власності, з метою збереження того, що з часом має бути повернуто Церкві, а не стати набутком приватних осіб.
Існує низка проблем, які заважають повноцінній співпраці Держави і Церкви в освітній галузі. Так, до цих пір не вирішене питання визнання Державою дипломів і наукових ступенів випускників вищих духовних навчальних закладів, не урівнені в соціальних правах студенти і викладачі духовних навчальних закладів зі студентами та викладачами світських навчальних закладів. Досі релігійні організації не мають права на заснування ними загальноосвітніх навчальних закладів різного рівня, а проте таким правом користуються громадські організації і навіть приватні особи. Держава має позбавитися від цього рудименту атеїстичної доби.

Ми сподіваємося на подальший розвиток системи релігійного виховання та освіти у навчальних закладах усіх рівнів, подальше сприяння з боку Держави впровадженню викладання у загальноосвітніх навчальних закладах курсів з християнської етики, православної культури та Закону Божого.
Потребує суттєвого поглиблення співпраця між різними державними органами і Церквою у сфері захисту суспільної моралі. Переконані, що така співпраця має полягати не лише у спільній участі в урочистих заходах, але відбуватися у щоденному режимі. Враховуючи це, ми виступаємо за найактивніше залучення представників Церкви до розробки державних програм із захисту суспільної моралі та формування здорового способу життя, проектів нормативних актів з питань діяльності релігійних організацій, а також залучення представників релігійних організацій до реалізації відповідних програм і заходів. Водночас необхідною є спільна розробка конкретних механізмів співпраці державних органів і релігійних організацій у соціальній сфері.
На наше глибоке переконання, докорінно має змінитися позиція Держави щодо забезпечення інформаційних потреб віруючих громадян, зокрема створення та поширення духовно-просвітницьких програм на державному телебаченні. Вже сьогодні необхідно закласти можливість для безкоштовної трансляції створених Церквою духовно-просвітницьких програм у концепцію майбутнього громадського телебачення.
Готуючись до святкування 20-річчя Харківського Архієрейського Собору та 20-річчя Нашого обрання Предстоятелем Української Православної Церкви Ми сподіваємося на виправлення Державою помилки, допущеної у 1992 році, коли була прийнята «Заява Президії Верховної Ради України від 15 червня 1992 року №2446-ХІІ про неправомірність Архієрейського Собору Української Православної Церкви, який проходив у Харкові 27–28 травня 1992 року». Скасування цієї незаконної і юридично недієвої постанови не змінить буття нашої Церкви, але наочно свідчитиме про відкритість Українського парламенту до співпраці та гармонізацію державно-церковних відносин, його готовність до виправлення попередніх помилок та про повагу до найбільшої релігійної спільноти України.
Багато сподівань ми також покладаємо на роботу постійного Представництва Української Православної Церкви при Верховній Раді, Юридичного відділу Української Православної Церкви, а також на участь представників Церкви у Комісії з питань забезпечення реалізації прав релігійних організацій при Кабінеті Міністрів України, громадських радах при міністерствах і відомствах, на всіляке сприяння розвитку співпраці Держави і Церкви в рамках Конституції і Законів України з боку всіх державних службовців — вірних нашої Святої Церкви. Хоча як інституції Церква і Держава є незалежними одна від одної, одні й ті самі люди є громадянами Держави і вірними Української Православної Церкви. Українська Православна Церква є Церквою українського народу.

Розкол та шляхи його подолання
Розкол українського Православ’я — біль усієї Православної Церкви. Поза спасенною огорожею Церкви опинилися наші однокровні, єдиновірні брати й сестри. Певна частина цих людей опинилися у розколі свідомо — егоїстично відокремившись від Матері-Церкви внаслідок помилок у власному духовному житті: гордині, владолюбства, хибно усвідомленого патріотизму тощо. Втім, ми знаємо, що багато православних віруючих, які перебувають сьогодні в розколі, опинилися там не шляхом усвідомленого вибору, а через ті або інші життєві обставини. Багато було зваблено лжепатріотичною риторикою розколоначальників, дехто відійшов через брак достовірної інформації або вже й народився в розколі. Ясно одне — той шлях, яким вони йдуть — не є спасенним, а ті, що йдуть ним, на жаль, дедалі більше укорінюються у своїх хибних поглядах. Наша мета і пастирський обов’язок — вказати на помилки і повернути заблукалих у церковну огорожу.
Ці люди сповідують спільну з нами православну віру, серед них є чимало таких, які щиро намагаються воцерковитися й долучитися до істинної православної духовності. Однак через те, що вони перебувають поза межами канонічної Церкви та спілкуванням зі Вселенським Православ’ям, відокремлені не можуть досягти тієї повноти церковності, яка подається людині через благодатні дари Святого Духа. Виникає трагічна ситуація, коли люди, які прагнуть єдності із Христом, не можуть бути причетними до неї, оскільки таїнства, які вони приймають, позбавлені повноти спасенної благодаті. Матір-Церква засуджує гріховний стан відокремлених, їхнє бажання відійти, відокремитися від Повноти Соборної Церкви. Але водночас ми щиро співчуваємо тим, хто опинився поза церковним спілкуванням, і молимося за якнайшвидше повернення їх до спасенної єдності зі Вселенським Православ’ям у лоні канонічної Української Православної Церкви.
На цьому шляху нас підтримує вся Повнота Руської Православної Церкви. Своєю постановою Архієрейський Собор Руської Православної Церкви 24–29 червня 2008 року схвалив «діяльність Священноначалія Української Православної Церкви щодо пошуку канонічних шляхів відновлення церковного миру та єдності українського Православ’я» і нагадав «нашим братам і сестрам в Україні, які перебувають поза православною церковною огорожею: Матір-Церква зі скорботою, терпляче чекає на всіх тих, хто залишив її спасенне лоно. Немає гріха, якого не простив би Господь, немає провини, яку Церква не покрила б своєю материнською любов’ю». Зі «Зверненням до православних християн України, що перебувають поза єдністю зі Святою Церквою», під час свого засідання в Києві, звернувся і Священний Синод Руської Православної Церкви під головуванням Святішого Патріарха Московського і всієї Русі .
Ідея відновлення єдності Православної Церкви в Україні червоною ниткою проходила також через усі промови та проповіді Святішого Патріарха Кирила під час його недавнього візиту в Україну:

«…як Патріарх у тому числі й України, я робитиму все для того, щоб народ возз’єднався, щоб політичні й національні суперечності зникли, щоб єдина Церква Христова, Церква-мучениця і сповідниця, яка була вірна Христу навіть до смерті й розділила долю свого народу, знову мала силу й можливість обійняти материнськими обіймами усіх своїх вірних чад…
Моє слово, сповнене любові, звернене сьогодні також і до наших братів і сестер, які перебувають у розколі. Ми молитимемося за вас, навіть якщо ви не хочете цієї молитви, ми на колінах проситимемо Бога, щоб Він милість Свою прихилив до України, щоб Він об’єднав Церкву, об’єднав народ, щоб усі разом могли сказати: “Нас же всех, от единаго Хлеба и Чаши причащающихся, соедини друг ко другу во единаго Духа Святаго причастие”».
Демонструючи готовність розпочати конструктивний діалог з неканонічними церковними структурами, Українська Православна Церква водночас зберігає свою принципову позицію щодо історичного факту розколу та його ініціаторів. Наша позиція була й залишається незмінною: ми вважаємо, що, з точки зору православної еклезіології та канонічного права, єдиною прийнятною моделлю відновлення церковної єдності є об’єднання всіх православних християн у лоні канонічної Української Православної Церкви, тобто повернення тих, хто відокремилися, туди, звідки вони вийшли.
Не змінився наш погляд і на те, яким саме чином ті, хто відокремився від Повноти Церкви, можуть з нею об’єднатися. Шлях до відновлення єдності пролягає через покаяння, тобто через благодатну «зміну розуму» та способу життя відокремлених. Покаяння, до якого закликає Свята Церква тих, хто відійшов у розкол, — це не принизлива процедура вимолювання прощення, як це дехто, можливо, собі уявляє. Покаяння мирян — це визнання перед Богом власної недосконалості, яка стала причиною віддалення від Бога і Його Церкви. Покаяння провідників розколу — це визнання перед усією Церквою, і насамперед перед своїми ж вірними, власної провини, яка зробила їх «сліпими вождями сліпих» (Мф. 15: 14).
Українська Православна Церква готова забути про ті рани, яких завдали їй ті, хто відокремилися від неї. Але, щиро бажаючи повернення наших братів і сестер, які, віримо, тимчасово перебувають у розколі, ми не маємо права відійти від канонічної традиції Православної Церкви. Церква готова виявити милосердя та по-євангельському засвідчити любов до тих, хто вчинив гріх. Але ми не можемо прийняти гріх як такий, тобто власне розкол. А щоб знищити гріх, недостатньо дипломатичних зусиль або зустрічей. Гріх виліковується лише через покаяння, і ми щиро сподіваємося, що наші брати і сестри з неканонічних церковних структур, і, насамперед, їх очільники, знайдуть у собі мужність для принесення щирого каяття.
Із вдячністю Богові констатуємо факти повернення парафій і, навіть, монастиря, а також «духовенства» та «єпископів» неканонічних угруповань до єдності з Церквою. Кожен, хто повернувся, знайшов своє місце служіння в лоні Святої Церкви.

Як свідчить практика, повернення відбувається внаслідок усвідомлення пагуби перебування у розколі, а не через тиск зовнішніх чинників.
Христова Церква живе за законом повноти любові — законом, який велить нам прощати, виявляти милосердя і молитися за покаяння грішників. Мета нашого діалогу з неканонічними структурами — благодатне преображення розуму та життя тих, хто сьогодні перебуває у розколі. Починаючи діалог з неканонічними спільнотами, Українська Православна Церква наслідує Христову любов, що засвідчена у притчі про блудного сина та у словах Спасителя про доброго пастиря, який полишає дев’яносто дев’ять овець заради спасіння однієї (див. Лк. 15: 4). І на Небесах радість більша за одного наверненого грішника, аніж за дев’яносто дев’ять праведників. Ми прагнемо не перемоги чи зверхності над братами, а їхнього повернення до спасенного і благодатного лона Церкви. Звертаючись до вірних чад Української Православної Церкви, ми просимо вас щоденно підносити молитви про повернення до Церкви тих, хто від неї відокремився, щоб ми єдиними устами і єдиним серцем могли прославляти Господа.

Дозвольте тепер перейти до теми нашого Ювілейного Собору Української Православної Церкви.

Канонічний устрій та Статут про управління Української Православної Церкви
Сьогодні Українська Православна Церква згідно з Томосом Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Олексія ІІ є «самостійною і незалежною в управлінні». Права Української Православної Церкви закріплені у Статуті Руської Православної Церкви, який був ухвалений Ювілейним Архієрейським Собором РПЦ у 2000 році, та підтверджені на Помісному Соборі РПЦ 2009 року. Згідно зі Статутом РПЦ «Українська Православна Церква є самокерованою з правами широкої автономії. У своєму житті та діяльності вона керується Томосом Патріарха Московського і всієї Русі 1990 року і Статутом Української Православної Церкви, який затверджується її Предстоятелем і схвалюється Патріархом Московським і всієї Русі» (глава 8, пункт 18).
Найвищими органами церковної влади та управління Української Православної Церкви є Собор Української Православної Церкви, Собор єпископів Української Православної Церкви та Священний Синод Української Православної Церкви на чолі з Митрополитом Київським і всієї України.
Сьогодні в цьому храмі зібралася Повнота нашої Церкви: керуючі та вікарні архієреї, голови Синодальних установ, намісники та ігумені ставропігійних монастирів, представники єпархіального духовенства, чернецтва і мирян. Наше завдання — ухвалити Статут про управління Української Православної Церкви в редакції, що була прийнята Собором єпископів Української Православної Церкви.
Також ми маємо розглянути і прийняти Ухвалу про життя Української Православної Церкви, затвердивши всі рішення Священного Синоду та Соборів єпископів нашої Церкви за період від 1992 року.
Бажаю нашому Собору допомоги Божої у трудах, духовного розсуду, «єдності духу в союзі миру», щоб звершити ту справу задля якої нас тут зібрала благодать Святого Духа.

Ухвала Собору Української Православної Церкви від 8 липня 2011 року

Ювілейний Собор Української Православної Церкви, що відбувся з волі Божої у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі 8 липня 2011 року, заслухавши доповідь Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира та підбиваючи підсумки діяльності Української Православної Церкви за період від останнього Собору УПЦ, що відбувся 26 червня 1992 року, ухвалив:

1. Піднести подяку Богові за Його милість до нашої Святої Церкви, яка після десятиліть атеїстичних гонінь ХХ століття відродила своє повноцінне життя та канонічний устрій, молитвами святого апостола Андрія Первозванного, святих рівноапостольних Мефодія і Кирила, святих рівноапостольних великого князя Володимира і великої княгині Ольги, святого благовірного великого князя Ярослава Мудрого, святителів Київських Михаїла, Іларіона, Петра, Олексія, Петра, Філарета, священномучеників Макарія, Володимира і Костянтина та всіх новомучеників і сповідників, преподобних і богоносних отців наших Антонія і Феодосія Печерських, Іова і Амфілохія Почаївських, Іоанна Святогірського, Олексія Карпаторуського, Лаврентія Чернігівського, Кукші Одеського і всіх святих.

2. Від Повноти Української Православної Церкви подякувати Предстоятелю УПЦ Блаженнішому Митрополитові Київському і всієї України Володимиру, мудрим керівництвом та молитвами якого спасенний корабель нашої Церкви долає буремне море сьогодення. Засвідчити наш послух Матері-Церкві, Її Предстоятелю та просити Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира й надалі бути гарантом нашої єдності в союзі миру (Єф. 4: 3).

3. Ще раз засвідчити нашу молитовну та канонічну єдність з Руською Православною Церквою, через яку Українська Православна Церква з’єднана з усіма Помісними Православними Церквами.

4. Піднести подяку Богові, дивному у святих Своїх, за те, що явив нам 260 нових Своїх угодників, яких прославила Українська Православна Церква за останні 19 років. Закликати духовенство і вірних нашої Святої Церкви до наслідування прикладу новопрославлених святих, зведення на їхню честь храмів та монастирів, а також поширення їх шанування.

5. Затвердити всі дії та рішення Священного Синоду та Соборів єпископів Української Православної Церкви, що відбулися у період між Соборами Української Православної Церкви — від 26 червня 1992 року до 8 липня 2011 року.

6. Керуючись пунктом 18 розділу VІІІ «Статуту Руської Православної Церкви» та пунктом 7 розділу ІІ «Статуту про управління Української Православної Церкви», Собор Української Православної Церкви ухвалює «Статут про управління Української Православної Церкви» в редакції, ухваленій Собором єпископів Української Православної Церкви 21 грудня 2007 року. «Статут про управління Української Православної Церкви» набуває чинності з моменту ухвалення.

7. Від Повноти Української Православної Церкви схвалити діяльність Синодальних установ, єпархіальних архієреїв, духовенства, чернецтва та вірних Української Православної Церкви, спрямовану на відродження храмів і монастирів, розвиток місіонерської, просвітницької, виховної та освітньої роботи, соціальне служіння ближньому та доброчинність. Закликати всіх вірних нашої Святої Церкви й надалі зростати від сили в силу, щоб ті, хто бачать наші добрі справи, прославляли Отця нашого Небесного (Мф. 5: 16).

8. Від Повноти Української Православної Церкви подякувати державній владі України за добрі справи й наміри, за повернення храмів і монастирів та допомогу в їх відродженні. Також висловити сподівання, що трагічні для нашої Церкви події буремних 90-х років ХХ століття назавжди минули, що влада і політики не намагатимуться використовувати Церкву задля досягнення тимчасових земних інтересів.

9. У рік 20-ліття Незалежності України піднести подяку Богові за Його милості та випробування, що були явлені нашому народу та нашій державі, й закликати вірних чад Української Православної Церкви посилити свої молитви за мир, спокій і добробут нашого народу, щоб Господь дарував нашій владі та війську мудре правління, щоб провадити нам життя тихе й мирне у всякому благочесті і чистоті (1 Тим. 2: 2).

10. Від Повноти Української Православної Церкви висловити сподівання на подальший конструктивний розвиток церковно-державних відносин на засадах партнерства та взаємної поваги заради служіння народові України і звернутися до Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України з проханням у межах своїх повноважень сприяти вирішенню таких питань:

- Внести поправки до Законодавства України, які нададуть можливість Українській Православній Церкві набути статусу юридичної особи та засновувати власні навчальні заклади всіх рівнів.
- Ввести вивчення основ християнської етики, православної культури та Закону Божого у навчальних закладах усіх рівнів від дитячого садка до найпрестижнішого університету й надати Церкві можливість брати участь у підготовці викладачів релігійних, релігієзнавчих, краєзнавчих та етичних дисциплін для державних і приватних навчальних закладів.
- Створити дієву систему захисту суспільної моралі та унеможливити пропаганду розпусти і гріха.
- Підтримати створення і поширення духовно-просвітницьких інформаційних проектів на телебаченні, радіо та інших ЗМІ, метою яких є духовне відродження та виховання дітей і молоді.
- Об’єднати зусилля Держави і Церви, спрямовані на подолання бідності та організації служіння ближнім, зокрема людям похилого віку, сиротам, хворим та людям з особливими потребами.
- Створити систему військового духовенства (капеланства) та сприяти подальшому розвитку духовної опіки пенітенціарної системи та лікарень.
- Ввести мораторій на приватизацію колишнього церковного майна й визначити механізми його повернення для відновлення справедливості, забезпечення життєдіяльності Церкви та організації її соціального та благодійного служіння.
- Розглянути можливість повернення або надання землі монастирям і парафіям для ведення сільськогосподарської діяльності.
- Забезпечити охорону і збереження культурної та духовної спадщини нашого народу, його історичних пам’яток і святинь. Церква не заперечує необхідності існування музеїв-заповідників, галерей, архівів, запасників та книгосховищ, але впевнена, що церковні цінності і пам’ятки, що були силою забрані у віруючих богоборчою владою, мають бути повернуті у власність справжніх господарів — Української Православної Церви та інших релігійних організацій, у яких вони були забрані.

11. Від Повноти Української Православної Церкви закликати братів і сестер, які відійшли від Матері-Церкви й перебувають поза її благодатною огорожею, до покаяння та повернення в дім Отчий. Позиція Української Православної Церкви щодо шляхів подолання розколу є принциповою і залишається незмінною: відновлення єдності українського Православ’я має відбуватися згідно з канонами Православної Церкви, без втручання політичних сил і через повернення тих, хто відійшов, у лоно канонічної Української Православної Церкви.

Біблійна притча говорить, що повернення до дому Отчого не є принизливим чи образливим. Наші обійми відкриті, і серце прагне об’єднатися довкола євхаристичної Чаші, щоб свідчити, що Христос посеред нас.

12. Від Повноти Української Православної Церкви підтримати зусилля Священноначалія, спрямовані на відновлення єдності українського Православ’я. Закликати всіх вірних Української Православної Церкви молитися за повернення до Церкви тих, хто від неї відокремився, за припинення ворожнечі, за примноження любові та відновлення заповіданої Господом єдності.

13. Від Повноти Української Православної Церкви засвідчити, що нинішній канонічний статус Української Православної Церкви як незалежної в управлінні самокерованої Церкви з правами широкої автономії, наданий Томосом Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Олексія ІІ 27 жовтня 1990 року та затверджений Помісним Собором Руської Православної Церкви 28 січня 2009 року, на сьогодні є оптимальним. Статус УПЦ надає їй можливість нести своє спасенне служіння та вдосконалювати внутрішній канонічний устрій. Статус УПЦ є запорукою збереження її внутрішньої єдності та фундаментом для відновлення єдності українського Православ’я.

14. Від Повноти Української Православної Церкви засвідчити важливість і необхідність зведення у Києві Кафедрального собору на честь Воскресіння Христового та Духовно-просвітницького центру Української Православної Церкви. Подякувати всім, хто вніс свою пожертву на будівництво цього собору та всіх інших храмів і монастирів Української Православної Церкви. Нехай Всещедрий Господь дарує вам «замість земного — небесне, замість тимчасового — вічне, замість тлінного — нетлінне» (з Літургії Василія Великого).

Ювілейний Собор Української Православної Церкви засвідчує, що Українська Православна Церква є Церквою Христовою, яка об’єднує віруючих України незалежно від їхньої національності, раси, політичних поглядів або соціального статусу.

13.07.2011. КИЇВ. Предстоятель Української Православної Церкви прийняв голову Нацбанку України
11 липня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в Києво-Печерській Лаврі прийняв голову Національного Банку України Сергія Арбузова.
Сергій Геннадійович привітав Блаженнішого Владику із 45-річчям архієрейської хіротонії та присвоєнням звання «Героя України» та підніс у дар нещодавно випущений Нацбанком пам`ятний сувенір «Грошова одиниця України».
Також у ході розмови сторони обговорили питання популяризації вітчизняних святинь шляхом випуску серії колекційних монет.

12.07.2011.КИЕВ. На Петра и Павла Блаженнейший Митрополит отслужил литургию
В день памяти святых первоверховных апостолов Петра и Павла на площади перед Успенским собором Свято-Успенской Киево-Печерской Лавры была отслужена Божественная литургия.
Богослужение возглавил Предстоятель Украинской Православной Церкви Блаженнейший Митрополит Киевский и всея Украины Владимир в сослужении митрополита Вышгородского и Чернобыльского Павла, архиепископов: Белоцерковского и Богуславского Митрофана, Уманского и Звенигородского Пантелеимона, Бориспольского Антония, ректора Киевской духовной академии и семинарии, епископов: Ивано-Франковского и Коломыйского Пантелеимона, Яготынского Серафима, Речицкого Леонида (Белорусская Православная Церковь), Броварского Феодосия и Шепетовского и Славутского Дионисия, а также братий Лавры в священном сане.

14.07.2011. КИЇВ. Блаженніший Митрополит Володимир висловив співчуття Святішому Патріарху Кирилу у зв’язку із аваріями літака та теплоходу
Предстоятель УПЦ Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України направив листа Святішому Патріарху Кирилу, в якому висловив співчуття у зв’язку із аваріями літака АН-24 у Томській області та теплоходу «Булгарія» на Волзі.
Его Святейшеству, Святейшему Кириллу,
Патриарху Московскому и всея Руси
Ваше Святейшество!
От имени всей полноты Украинской Православной Церкви примите наши искренние слова сочувствия и поддержки в связи с крушением самолета АН-24 в Томской области и кораблекрушением теплохода «Булгария» на Волге.
В эти тяжелые минуты очень сложно найти слова утешения. Силы придает только вера и упование на милость Божию.
Желаем всем родным и близким погибших мужества и сил перенести утраты.
Молимся Господу о скорейшем выздоровлении пострадавших.
Вечная память всем, чьи жизни унесли эти страшные катастрофы.
Сыновне
†Владимир
Митрополит Киевский и всея Украины,
Предстоятель Украинской Православной Церкви

19.07.2011. КИЇВ. Блаженніший Митрополит Володимир привітав Голову Київської обласної держадміністрації з Днем народження
Голові Київської обласної державної адміністрації
А.Й. Присяжнюку
Шановний Анатоліє Йосиповичу!
Прийміть Наші щирі слова вітання з Днем народження!
Щиро дякуємо Вам за добре ставлення та розуміння проблем Української Православної Церкви. Ваша щоденна турбота, добрі наміри та підтримка нехай будуть запорукою Вашого успіху та процвітання на майбутнє.
Бажаємо Вам Божої допомоги в трудах, високих здобутків, успіхів, натхнення та самовідданості для нових звершень на благо нашої країни та народу!
Прикликаємо на Вас Боже благословення.
З повагою,
† Володимир,
Митрополит Київський і всієї України,
Предстоятель Української Православної Церкви

25.07.2011. КИЇВ. Предстоятель звершив літургію в Києво-Печерській Лаврі
24 липня, у день пам’яті святої рівноапостольної княгині Ольги, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Божественну літургію в Трапезному храмі Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври.
Йому співслужили: митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, архієпископи Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр та Бориспільський Антоній, єпископи Васильківський Пантелеімон та Дрогобицький Філарет, а також насельники монастиря у священному сані.

27.07.2011. КИЇВ. Блаженніший Митрополит Володимир висловив співчуття з нагоди трагедії в Норвегії
22 липня на острові Утойя та в місті Осло (Норвегія) сталися терористичні акти, в результаті яких загинула 91 людина.
У зв’язку з цим Предстоятель УПЦ Блаженніший Митрополит Володимир висловив співчуття Надзвичайному та повноважному послу Королівства Норвегія в Україні Пану Олаву Берстаду у зв’язку з загибеллю мирних жителів.
Його Високоповажності,
Надзвичайному та повноважному
послу Королівства Норвегія в Україні
Пану Олаву Берстаду
Вельмишановний пане Посол!
З відчуттям глибокого суму ми сприйняли звістку про трагедію, що сталася внаслідок стрілянини у молодіжному таборі на острові Утойя під Осло, в результаті якої мали місце чисельні людські жертви.
Ми щиро розділяємо скорботу з народом Норвегії. Немає і не може бути ніяких виправдань безжалісним, нелюдським діянням, що забрали людські життя.
Молимось милосердному Богу про спокій душ загиблих, зцілення ран постраждалих та про те, щоб подібні злодіяння ніколи не повторювались.
З глибокою повагою,
† Володимир,
Митрополит Київський і всієї України,
Предстоятель Української Православної Церкви

28.07.2011. МОСКВА. «Православная энциклопедия поздравила Предстоятеля УПЦ
28 июля, в день памяти св. равноапостольного князя Владимира, Крестителя Руси, Предстоятель Украинской Православной Церкви Митрополит Киевский и всея Украины Владимир отмечает День тезоименитства. По этому случаю поздравление Блаженнейшему Владыке, члену Наблюдательного Совета Церковно-научного центра «Православная Энциклопедия» направил его руководитель С.Л.Кравец:
Его Блаженству, Блаженнейшему Владимиру, Митрополиту Киевскому и всея Украины.
Ваше Блаженство, дорогой Владыка Владимир!
От лица сотрудников Церковно-научного Центра «Православная Энциклопедия» сердечно поздравляю Вас с Днем тезоименитства — днем памяти святого равноапостольного великого князя Киевского Владимира, Крестителя Руси.
Мы искренне признательны Вам, Ваше Блаженство, за поддержку и содействие которые Вы оказываете «Православной энциклопедии», прежде всего, как Предстоятель Украинской Православной Церкви, но также и как видный православный богослов.
Стало уже традиционным, что в дни, когда отмечается Ваше тезоименитство, Первосвятительский визит на Украину совершает Святейший Патриарх Московский и всея Руси Кирилл. Тем самым зримо запечатлевается единство Русской Церкви и братских русского и украинского народов, в созидание которого Вы, дорогой Владыка Владимир, внесли поистине неоценимый вклад.
Молитвенно желаем Вам помощи Божией и предстательства св. равноапостольного великого князя Владимира в несении исключительно ответственного служения Предстоятеля Украинской Православной Церкви.
С уважением, С.Л.Кравец, руководитель Церковно-научного Центра «Православная Энциклопедия»

30.07.2011. КИЇВ. Блаженніший Митрополит Володимир прийняв групу паломників Кіпрської Православної Церкви
29 липня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй предстоятельскій резиденції в Києво-Печерській Лаврі прийняв паломників із Кіпрської Православної Церкви. Делегацію очолював митрополит Тамаса і Орині Ісайя.
Гості привітали Блаженнішого Владику з Днем Ангела, а також подякували йому за теплий прийом, що було надано їм в Україні.
Насамкінець Предстоятель Української Православної Церкви благословив паломників і вручив їм пам’ятні подарунки.

29.07.2011. МОСКВА. Святейший Патриарх Кирилл выразил соболезнования Блаженнейшему Митрополиту Владимиру в связи с трагедией на шахте «Суходольская-Восточная» в Луганской области.
Его Блаженству, Блаженнейшему Владимиру,
Митрополиту Киевскому и всея Украины
Ваше Блаженство, дорогой Владыка!
Болью отозвалась в моем сердце трагическая весть о взрыве на шахте «Суходольская-Восточная» в Луганской области.
Разделяя горечь утраты и скорбя о погибших, возношу молитвы ко Всемилостивому Создателю, дабы Он принял души их в Свои небесные обители. Да исцелит Господь страждущих и да укрепит врачей и спасателей в их нынешнем нелегком служении.
Призываю полноту Украинской Православной Церкви оказать необходимую помощь семьям погибших, равно как и пострадавшим при взрыве. Да будет сей подвиг милосердия благоприятен перед Богом.
С любовью во Христе
†Кирилл,
Патриарх Московский и всея Руси