РІВНЕ. Військовий хірург після АТО прийняв сан диякона

Про Руслана Салійчука, військового хіруга, який нещодавно прийняв сан диякона, нині пишуть не тільки рівненські газети; завдяки духовному сану про нього заговорили й всеукраїнські телеканали. Утім, сам чоловік не надто тішиться цій славі, і розповідає, що до посвяти у ряди духовенства йшов довгих 43 роки.

Руслан Салійчук родом із міста Здолбунова Рівненської області. З раннього дитинства він мріяв стати військовим, тільки от мама вмовила його отримати фах лікаря.

Руслан Салійчук,  військовий хірург, диякон: 

– Мама каже, ти закінчиш фельдшерське відділення, підеш в армію, будеш там військовим фельдшером і офіцером. І от саме вона мене якось так м’яко-м’яко до цього підвела, що я погодився.

Навчаючись у Дубенському медичному училищі, юнак усвідомив, що йому цікаво, і вирішив далі опановувати спеціальність військового хірурга у Ленінградській військово-медичній академії. Працював за фахом спочатку в Росії, потім – в Україні: Русланові Салійчуку запропонували посаду начальника медичного пункту у Рівненському полку зв’язку, та згодом звільнилось місце хірурга-уролога у Рівненському військовому госпіталі, на яке чоловік погодився без обдумувань. Утім, робота в цій сфері не передбачає кабінетних посиденьок, – за кілька місяців фахівцю довелося пакувати валізи для  вильоту в Ірак, де велися бойові дії.

Руслан Салійчук,  військовий хірург, диякон:

• З Божою допомогою ми виїхали з Києва у місто Аль-Кут 20 квітня. На той момент моя дружина була на дев’ятому місяці вагітності. Тому по прильоту, 22 квітня, на місце призначення, мене вітали наші офіцери з тим, що народився син. Невимовно був утішений, бо доньку вже мав, тому дуже хотів другу дитину – сина. В Іраку служив у 81 тактичній групі. Вже на той час тактичних боїв не велося, тому я надавав допомогу мирному населенню міста. Щоранку наша спеціалізована машина виїжджала на блок-пост, де чекало місцеве населення, черга стояла така, що ми до обіду приймали хворих.

Власне, саме в Іраку Руслан Салійчук вперше спробував себе у якості півчого та регента хору. Так сталося, що священик із Дрогобича, який приїхав із ними у складі миротворчої місії Збройних сил України, шукав серед військових собі помічника. Руслан, у якого мама керувала церковним  хором, зголосився допомагати, бо вже мав відповідний досвід.

Руслан Салійчук, військовий хірург, диякон:

– Моя покійна бабця Анна росла сиротою, вона не мала великої освіти, але виховувала мене в любові до Господа. Все наголошувала: «Сину, пам’ятай, що треба молиться ввечері, вранці». Бабуся заклала ці початки духовності у моєму серці.

Після Іраку чоловік частіше став  бувати у храмах, сповідатися, у нього навіть виникала думка піти в монастир. Але митрополит Петербурзький і Ладозький Іоанн, до якого прийшов за благословенням, сказав, що спочатку потрібно себе випробувати.

У червні 2014 року Русланові Салійчуку така нагода випала: у складі медичної бригади Рівненського госпіталю він потрапив у зону АТО, місцем їхнього призначення була Луганська область.

Руслан Салійчук, військовий хірург, диякон: 

– Я скажу відверто, – це війна, а не антитерористична операція. На  озброєнні – важка бронетехніка, присутність регулярних російських військ, – цьому підтвердження. Важко і страшно, навіть після Іраку. Під час мінометного обстрілу, я попав у бліндаж мінометного взводу і побачив, що фізично не вистачає рук, бо потрібно було перезаряджати окремо капсулу,  окремо порох, зривники. Бачив – хлопці не встигали, то я їм допомагав. Саме після цього бою я зрозумів, що хлопцям, які виконують наказ, потрібна не тільки фізична підтримка, а й духовна і психологічна насамперед. Як стрілянина закінчилася, до мене підходили вояки, я бачив їхній розпач і біль, тоді вперше пошкодував, що я не священик, бо міг би посповідати і, тим самим, допомогти їм оговтатися після пережитого.

На початку серпня Руслан Салійчук повернувся із зони АТО. А уже 13 вересня митрополит Рівненський та Острозький Варфоломій рукопоклав його в сан диякона; зробив це під час освячення госпітального храму.

Саме перебування у зоні АТО, розповідає диякон, допомогло остаточно визначитися з таким важливим кроком у житті.

Новоспечений диякон нині служить у церкві Георгія Побідоносця у Здолбунові. Кидати лікарську практику не збирається, хоч і навчатиметься у духовній семінарії. У молитовному зверненні, найперше, диякон Роман (таке ім’я дали йому при рукопокладенні) молиться за мир у країні, за здоров’я хлопців, котрі перебувають у зоні АТО та поминає померлих воїнів.

http://rivne.church.ua/