Єпископ Кіровоградський і Олександрійський Пантелеімон:

01.01.2007 archive, Вестник №64, Тема номера

Кіровоградській епархії — 60 років

Єпископ Кіровоградський і Олександрійський Пантелеімон: «Єпархія пройшла славний шлях служіння
Богу і людям»

– Владико, у січні 2007 року виповнюється 60 років з того дня, коли, за рішенням Священного Синоду Руської Православної Церкви, була утворена Кіровоградська епархія. Розкажіть про основні віхи її історії.
– Є щось символічне в тому, що утворення нашої єпархії відбулося у дні Світлого Різдва Христового. I в ці ж дні відзначаємо її 60-літній ювілей.
Як відомо заснування міста Єлисаветграда (нині Кіровоград), пов’язується з будівництвом фортеці святої Єлисавети, яка була закладена 18 червня 1754 року. Місто Єлисаветград з самого початку свого заснування і до 1756 року відносилось за своїми церковними справами до кафедри київських Митрополитів, до якої на той час відносилась і вся так звана Нова Сербія.
За постановою Священного Синоду від 26 червня 1756 року Нова Сербія і парафії фортеці святої Єлисавети з ближніми козацькими слободами були зараховані до Переяслівської єпархії. 27 серпня 1757 року до неї ж були зараховані дві протопопії Київської єпархії — Криловська і Новомиргородська. У фортеці святотої Єлисавети була утворена протопопія Єлисаветградська на чолі з протоієреєм Іоанном Орловським. У 1764 році у цих трьох округах було 57 церков, а в 1775 році їх число зросло до 81, крім того, було 7 каплиць у Молдавському гусарському полку. Згодом Єлисаветградський повіт входив до складу Словенської, Катеринославської, Вознесенської та Херсонської єпархії.
Перше вікарство було відкрите при архієпископі Інокентію (Борисову) в 1853 році. Вікарний єпископ став іменуватися Одеським. Архієпископ Херсонський і Одеський Платон (Городецький) дістав дозвіл на відкриття в єпархії другого вікарства. Другий вікаріат був відкритий 26 січня 18 80 року, і другий вікарний єпископ вже іменувався Єлисаветградським. Місце його перебування було в Одеському Свято-Успенському чоловічому монастирі на Великому Фонтані.
3 початком першої світової війни, а потім — страшної смути обривається документальний літопис церковного життя. Світова пожежа спалила не тільки архіви. Вона обвуглила людські душі, перетворила у задимлені руїни Дім Божий — православну, боголюбиву нашу країну, розорила вщент тисячі храмів і монастирів. На історичну арену вийшли войовничі атеїсти. Священнослужителі піддавалися жахливим репресіям і фізичному знищенню. Так сталося, зокрема, у жовтні 1919 року з протоієреєм Миколаєм, який служив у селі Іскрівці нинішнього Петрівського району і був духовним сином протоієрея Іоанна Кронштадського. Нетлінні мощі отця Миколая піднято і виставлено нині у Хрестовоздвиженському храмі с.Іскрівки.
Після звільнення м. Одеси від німецько-фашистських загарбників відновлює свою роботу єпархіальне управління. У «Журнале Московской Патриархии» за 1944 рік № 9 вміщено таке повідомлення: «На кафедру епископа Кировоградского, викария Одесской епархии Патриаршим местоблюстителем назначен иеромонах Сергий (Ларин)».
А у січні 1947 року у межах однієї Кіровоградської області була вперше утворена Кіровоградська єпархія.

– Хто ж став її першим архієреєм?
– Це був єпископ Кіровоградський і Чигиринський Михаїл (Мельник).
А рівно через рік, у січні 1948 року, Кіровоградська єпархія перейшла у нові адміністративно-територіальні межі: до її складу була включена і Миколаївська область. Першим єпископом Кіровоградським і Миколаївським став Феодосій (Ковернинський), який перейшов на кіровоградську кафедру з Чернівецької єпархії.
У 1992 році Кіровоградсько-Миколаївська єпархія була розділена на дві: Кіровоградсько-Новомиргородську (з 27 грудня 1994 року — Кіровоградсько-Олександрійська) і Миколаївсько-Вознесенську.
Після єпископа Феодосія на кафедрі служили архієпископи Євстратій (Подольський), Іларіон (Прохоров), Інокентій (Леоферов), митрополит Нестор (Анісімов), єпископ Ігнатій (Демченко), архієпископ Боголєп (Анцух), єпископ Севастіан (Пилипчук) і архієпископ Василій (Васильцев).
На жаль, нікого з цих святителів Божих на сьогодні вже нема в живих. Ми завжди поминаємо їх у своїх молитвах, поминаємо як слуг Господніх, які все свое життя дбали про Повноту Церкви та спасіння народу Божого, подавали добрий приклад для наслідування, постійно трудилися над поліпшеням духовного життя, дбали про збереження і розквіт храмів.
Про кожного з них можна багато розказати. Наприклад, У 1958-1962 роках єпархією керував митрополит Нестор, просвітитель камчатських народів, творець Камчатської Духовної Місії, Камчатського Православного братства, Петропавлівської і Камчатської єпархії, Камчатського подвір’я у м.Харбіні екзарх Московського Патріархату у Південно-Східній Азії, митрополит Харбінський і Маньчжурський, митрополит Новосибірський і Барнаульський і, нарешті, митрополит Кіровоградський і Миколаївський. За кожним з цих титулів — самовідданий труд на славу Божу, радо невичерпна любов до людей і своеї Батькіщини, глибока вірність Святій Православній Церкві. Власне; почитайте праці митрополита Нестора, зокрема, його мемуари «Моя Камчатка», і переконайтесь у цьому.
37 років ніс чернечий подвиг у кількох монастирях єпископ Кіровоградський і Миколаївський Севастіан (Пилипчук). У тяжкий, смутний час, будучи вже намісником Почаївської Лаври, архімандрит Севастіан захистив святу обитель Божої Матері від неприятелів і не допустив видачі Лаври на руйнацію ворогам Православ’я. Владика Севастіан вніс значний вклад у реставрацію та ремонт Почаївської Лаври, а згодом Успенського чоловічого монастиря м.Одеси та Кіровоградського Різдва Пресвятої Богородиці кафедрального собору, а також храмів у парафіях Кіровоградської єпархії.
Не можу не сказати і про архієпископа Василія (Васильцева). Він був глибоким знавцем і шанувальником церковної музики. I коли, вже будучи у сані єпископа, прибув у Кіровоград, створив у кафедральному соборі прекрасний хор, співом якого і понині захоплюються всі, хто приходить на богослужіння.

– Після кончини владики Василія на кіровоградську кафедру зійшли Ви…
– Так, це було у листопаді 1998 року. Не таїтиму, призначення на кіровоградську кафедру стало для мене подією. Кіровоград — моє рідне місто. Тут жили мої батьки. Тут у свій час був священнослужителем мій дід. Тут я з дорогими могилами своїх предків. У Кіровоград я прибув уже з певним духовним досвідом. Моя священницька хіротонія вібулася ще в квітні 1981 року, а єпископська — у липні 1992 року. Служив і настоятелем у ряді храмів України, Росії та Узбекистану, і благочинним Керченського округу, і секретарем Сімферопольської єпархії, і вікарним єпископом у Чернівецькій і Житомирській областях.

– Як виглядає Кіровоградська єпархія сьогодні? Які зміни відбулися у ній за роки Вашого служіння?
– В адміністративному порядку наша єпархія поділена на 14 благочинних округів і налічує 192 парафії та один монастир у селі Диківці Знам’янського району. Єпархія має великі перспективи для подальшого збільшення парафії, Адже в області налічується 1057 населених пунктів. Але вирішити цю поблему не дозволяє нестача священнослужителів. Власне, поки що ми відчуваємо труднощі навіть із заповненям вакансій в існуючих парафіях. У частині з них священнослужителі працюють за
сумісництвом. I все ж, незважаючи на наявні труднощі з кадрами духовенства, кількість парафій в єпархії з кожним роком зростає.
Сьогодні поряд з літніми священнослужителями, сповненими величезного досвіду і духовного настрою, служить і чимало молодих, які здобули освіту в духовних семінаріях і академіях. Всіх їх об’єднує одне — турбота про спасіння народу Божого.
Уже більш як по п’ятдесят років служать біля Престолу Божого митрофорні протоієреї Симеон Дмишук, Стефан Катрич та Василій Шпудейко. Один — у місті Новомиргороді, другий — у районному центрі Петровому, третій — у Кіровограді. Уявляєте, скільки людей вони причастили за піввіку, скільки дітей хрестили, скільки пар вінчали, скільки усопших відспівали?
Серед середнього покоління насамперед хочеться назвати секретаря єпархії, настоятеля Спасо-Преображенського собору Кіровограда митрофорного протоієрея Петра Сидору, здібного, енергійного священнослужителя, справжнього наставника і порадника парафії, неабиякого організатора духовного і господарського життя у парафії, котрий уже п’ятнадцять років несе послух настоятеля Спасо-Преображенського собору Кіровограда.

– Спасо-Преображенський собор має славну історію і сучасність…
– Через півтора року цьому храму виповнюється 230 років. У ньому є чимало святинь, дорогих серцю кожного християнина. Особливе місце в ньому займають мощевики та ікони з частками святих мощей понад 20 угодників Божих, які є тією ланкою, що з’єднує Церкву Земну з Церквою Небесною. У прекрасно оздоблених мощевиках, зокрема, — часточки мощей Святителя Миколая Чудотворця; преподобного Нестора Літописця; преподобного Агапіта; преподобного Аліпія; преподобного Серафима Саровського…
У цьому ж соборі зберігаються місцешанована ікона Божої Матері «Єлисаветградська» та ікона святої праведної Єлисавети, з якими проводяться хресні ходи у день народження міста Єлисаветграда.
Ніде більше у Кіровограді, крім Спасо-Преображенського собору, не зустрінете ікону «Святителі Єлисаветградської землі». Покищо вона єдина у своему роді.
На честь 2000-ліття Різдва Христового на території Спасо-Преображенського собору був установлений величний пам’ятник, який став місцем загального поклоніння.
При соборі діє сестринство імені святої Єлисавети і недільна школа рівноапостольних Кирила і Мефодія, в якій щорічно навчається близько 200 учнів, видається газета «Православна школа», яка стала методичним посібником для всіх православних шкіл єпархії, а також випускається газета «Купель» для дітей.
На базі Спасо-Преображенського собору через кожні два роки проводиться обласне свято духовного співу «Молюсь за тебе, Україно», в якому беруть участь десятки церковник і світських вокально-хорових колективів, влаштовуються виставки народного декоративно-прикладного мистецтва за участю майстрів вишивки з різних куточків України.

– А як справи у Кіровограді з поверненням Церкві культових споруд?
– З приємністю відзначу, що в Кіровоградській області повернуто Православній Церкві всі культові будівлі, на які надходили заяви від віруючих. А от до повернення іншого майна є проблеми. Сесія Кіровоградської міської ради, наприклад, відмовила єпархіальному управлінню у передачі приміщення по провулку Василівському, 16, де колись жили священнослужителі та розміщувалась церковно-парафіяльна школа.
Нині в єпархії завершується реставрація понівечених у часи тотолітарного режиму храмів. За останні 15 років зведено десятки нових культових приміщень, які стали окрасою міст і населених пунктів області. I таке будівництво триває далі. Зводяться, зокрема, нові храми у Кіровограді та Олександрії, у селі Несватковому Олександрівського району.
Недавно я побував у Світловодську. У різних мікрорайонах цього міста спорудили три нових храми, величних, прекрасних. Чимало зусиль і старань доклали до цього їхні настоятелі протоієрей Володимир Бойко, Олександр Коваленко і Василій Шиман. А 22 жовтня 2006 року сотні православних християн зібралися на території Свято-Покровського собору, освяченного у 2005 році, з нагоди освячення та відкриття новозбудованого православного просвітницького центру імені рівноапостольних Кирила і Мефодія. Про те, що являє собою цей центр уже повідомляв «Вісник прес-служби УПЦ». Нагадаю, що в центрі і просторі навчальні класи, і кінозал, і православна бібліотека, і їдальня на 100 місць, і кімната для дітей, де малюки під наглядом виховательки у час, коли їх батьки на богослужіннях. Територію навколо центру прекрасно благоустроєно, розплановано квітники та відкрито автостоянку.
За благословенням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї Укрїни, я вручив групі спонсорів будівництва цього храму та просвітницького центру церковні нагороди. Було відзначено нагородами і заслуги священнослужителів. Людей, які творять добру справу у славу Божу, Церква не забуває.
Нині у власності та постійному користуванні єпархії — 5 пам’яток архітектури національного значения та близько 60 -місцевого. Серед визначних історичних архітектурних пам’яток — кафедральний собор Різдва Пресвятої Богородиці, Свято-Покровський храм та Спасо-Преображенський собор у місті Кіровограді, Ільїнська церква у місті Новомиргороді, Вознесенський храм у місті Бобринці, Хрестовоздвиженська церква у селі Розумівці Олександріївського району, де знаходиться усипальниця героя Вітчизняної війни 1812 року, генерала від кавалерії М.М.Раєвського.
2006 року Свято-Богоявленському жіночому монастирю, що в селі Диківці Знам’янського району, сповнилося 10 років. Сьогодні ця обитель переживає період духовного обновлення і зростання. За минулі роки її настоятелька ігуменя Феофанія вклала чимало праці і зусиль в улаштування життя першого на Кіровоградщини жіночого монастиря. Та найголовніше — у ньому особлива духовна аура, яка приваблює до себе багато паломників.

– Владика, розкажіть про соціальне служіння Церкви у єпархії.
– Важливе місце у діяльності парафій займають справи милосердя. Священнослужителі все частіше відвідують будинки престарілих, дитячі притулки, місця позбавлення волі, беруть участь у благодійних акціях. Відкриваються нові кімнати молитви при лікарнях, центрах соціальної допомоги, у виправних колоніях. Єпархіальне управління підтримує тісні зв’язки з владними структурами, народними депутатами України, громадськими організаціями, правоохоронними органами, взаємодія з якими допомогає церковним структурам вирішувати важливі для них питання. Стає вже традицією, коли за участю місцевих керівників та представників громадських організацій, керівників промислових підприємств і навчальних закладів служаться подячні молебні на завершения року та благословення на наступний рік, молебні на новий навчальний рік, молебні за здравіє хворих на СНІД, панахиди по жертвах голодомору 1932-1933 років, а також поминальні панахиди по воїнах, загиблих у боях з німецько-фашистськими загарбниками.
Разом з місцевими закладами культури та освіти єпархіальне управління ініціювало кілька вагомих культурно-освітніх проектів: зокрема, проведення свят духовного співу «Молюсь за тебе Україно”та «Різдв’яні передзвони», а спільно з обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти імені В. Сухомлинського, управлінням освіти та відділом сім’ї та молоді Кіровоградської міської ради і обласним товариством «Православна просвіта» здійснюються значимі проект духовного оздоровлення молоді в закладах освіти. Систематично влаштовуються науково-практичні конференції з актуальних питань духовного виховання учнів, в яких беруть участь чимало педагогів обласного центру, а також науковці з Києва, Харкова та інших міст України.
Важливого значення, надаємо також просвітницькій та видавничій діяльності. Кількість друкованих видань та їх тиражі щороку нарощуються, вдосконалюється їхній зміст і оформлення, розширюється коло читачів.
Минулого року фундаментальне історико-документальне видання – книга-альбом «Спасо-Преображенський собор», автором ідеї та керівником проекту якої став протоієрей Петро Сидора, відзначена обласною радою обласною краєзнавчою премією імені В. Ястребова.
В Олександрії перевидано книгу протоієрея Василія Никифорова «Материалы к истории возникновения церквей в Александрийском уезде Херсонской губернии», яка вперше вийшла у світ 105 років тому і стала безцінним історичним джерелом для вивчення церковного життя та історії краю.
Вагомий вклад у поширення православної культури вносить регіональне громадське товариство «Православна просвіта», яке очолює С. Бахмач. Це товариство тісно співпрацює з богослужбово-місіонерською комісією по церковній освіті, катехізації і діяльності недільних шкіл при єпархіальному управлінні (голова комісії протоієрей Петро Сидора) і за сприяння цієї комісії видає часописи «Наш православний дім» і «Благовіст» з досить широким тематичним діапазоном православної тематики.
Православна тематика твердо поселилася і в передачах обласного радіо і телебачення. Досить сказати, що клірик Спасо-Преображенського собору м. Кіровограда Євгеній Назаренко уже кілька років виступає як ведучий щотижневих православних программ на двох телевізійних каналах.

Бесіду вів Володимир Левицький

Игумен Ахила (Шахтарин): «Лавра оставляет неизгладимый след в душе”

Служение Предстоятеля УПЦ, ноябрь-декабрь