Рождественское послание Патриарха Московского и всея Руси КИРИЛЛА

23.12.2014 top

Архипастырям, пастырям, монашествующим и всем верным чадам

Русской Православной Церкви

Преосвященные архипастыри, досточтимые отцы,

всечестные иноки и инокини, дорогие братья и сестры!

 Ко всем вам, проживающим в разных странах, городах и весях, но составляющим Единую Русскую Православную Церковь, обращаюсь я в сию святую ночь и от души поздравляю с мироспасительным праздником Рождества Христова. Сердечно приветствую вас, дорогие мои, и молитвенно желаю, чтобы мы все исполнились духовной радостью от совместного участия в этом великом торжестве и насладились пиром веры, как сыны и дщери Божии и друзья Христовы (Ин. 15, 15).

Ныне созерцая тайну Боговоплощения, мы стремимся понять, каков смысл события, произошедшего две тысячи лет назад в Вифлееме, и какое отношение оно имеет к нам и нашим современникам.

Святой апостол Павел пишет: «Когда пришла полнота времени, Бог послал Сына Своего (Единородного), Который родился от жены, подчинился закону, чтобы искупить подзаконных, дабы нам получить усыновление» (Гал. 4, 4-5). А что же предшествовало этой полноте времени? Вся история человечества до Рождества Христова по сути есть история поисков Бога, когда лучшие умы пытались понять, кто же является источником той сверхъестественной силы, присутствие которой в жизни так или иначе ощущает каждый человек.

На пути богоискательства люди, пытаясь обрести истину, впадали во всевозможные заблуждения. Но ни примитивный страх человека перед грозными явлениями природы, ни обожествление природных стихий, идолов, а порой и самого себя, ни даже те немногие прозрения, которые озаряли философов-язычников, не привели людей к истинному Богу. И «когда мир своею мудростью не познал Бога» (Кор. 1, 21), Он благоволил Сам снизойти к людям. Духовными очами мы созерцаем великую благочестия тайну: Творец уподобляется творению, принимает природу человеческую, претерпевает уничижение, умирает на кресте и воскресает. Все это превосходит человеческое понимание и является чудом, раскрывающим полноту Откровения Бога людям о Самом Себе.

Христос родился – и мир обрел надежду, Христос родился – и любовь царствует во веки, Христос родился – и небо приклонилось до земли, Христос родился – и Вифлеемская звезда указует неложный путь к Богу, Христос родился – и никто да не верит в торжество зла, ибо мы спасены благодатью через веру, и сие не от нас, Божий дар (Еф. 2, 8).

Ожидая и предвидя пришествие Мессии, пророк Исаия восклицает: «С нами Бог!» (Ис. 8, 10). Его богодухновенные слова и поныне являются источником неизреченной радости для миллионов христиан. Родившись в Вифлееме, Господь рождается в наших сердцах и пребывает с нами, если мы храним верность Ему и основанной Им Церкви. Он с нами, когда мы творим добрые дела. Он с нами, когда мы помогаем ближним. Он с нами, когда мы сострадаем и сочувствуем. Он с нами, когда мы примиряем враждующих. Он с нами, когда мы прощаем и не помним зла. Он с нами, когда мы молимся и участвуем в церковных Таинствах, наипаче же – в Таинстве Благодарения, Святой Евхаристии.

Праздник Рождества Христова говорит нам о самом главном: мы призваны научиться любить Бога и служить Ему, нашему Спасителю, Тому, Кто даровал это спасение всем народам и на все времена, Кто и ныне простирает Свои объятия к каждому из нас. Обретая навык истинного почитания Бога и благоговейного предстояния пред Ним, мы вместе с тем научаемся служить и нашим ближним, являя веру, действующую любовью (Гал. 5, 6).

И нам немногое остается довершить – ответить на действие спасающей благодати Божией своим послушанием, своим доверием к словам Господа, своим желанием исполнять Его заповеди. Если мы усвоим эту великую истину, то очень многое изменится не только в нас самих, но и вокруг нас. Мы сумеем правильно расставлять ценностные приоритеты, мы сможем мирно, спокойно и уверенно идти по предначертанной нам свыше дороге жизни, воздавая хвалу и благодарение Богу.

А чтобы достичь такого состояния духа, мы должны быть православными людьми не по социологическим только опросам, а по своим глубоким убеждениям и по образу жизни, как были горячо верующими и любящими Бога людьми наши благочестивые предки. Среди таковых особое место занимает креститель Руси, святой равноапостольный и великий князь Владимир. 1000-летие его блаженной кончины мы будем отмечать в этом году. Именно ему мы обязаны тем, что являемся носителями высокого христианского звания и в совокупности составляем единую семью православных братских народов исторической Руси. Так было, и есть, и будет. И никакие временные треволнения и испытания, никакие внешние силы не смогут расторгнуть эти многовековые духовные и культурные связи наследников киевской крещальной купели.

В эти святые рождественские дни молитвы всей церковной полноты и моя сугубая молитва о мире на украинской земле. Вне зависимости от места проживания своих чад, их политических взглядов или предпочтений Русская Православная Церковь исполняет ту ответственную миссию, которую на Нее возложил Сам Христос (Мф. 5, 9). Она делала и делает все возможное для того, чтобы примирить людей и помочь им преодолеть последствия вражды.

В основе всякого противостояния, ненависти и разделений – грех. Он, по слову преподобного Иустина Челийского, «всеми своими силами совершает одно: обезбоживает и обесчеловечивает человека» (преп. Иустин (Попович), Философские пропасти). И мы видим, в каком адском состоянии порой пребывает человек, утративший дарованное Творцом достоинство.

Церковь же от имени Бога, неустанно возвещая людям великую радость (Лк. 2, 10) о рождении Спасителя, призывает всякого земнородного уверовать и измениться к лучшему. Она предлагает путь восхождения: от богоискательства – к Богопознанию, от Богопознания – к Богообщению, от Богообщения – к Богоуподоблению. Святитель Афанасий Великий, живший в IV веке в Александрии, в потрясающих словах выразил цель пришествия в мир Спасителя: «Бог стал человеком, чтобы человек стал богом». Не по своей природе, а по Божественной благодати. Весь многовековой опыт Церкви свидетельствует: подлинное преображение, обожение совершается действием благодати посредством добровольного соработничества Бога и человека. И достигается оно трудом, в послушании Творцу, а не принятием дьявольского искушения змия, предлагавшего нашим прародителям вкусить от древа познания добра и зла и тотчас стать как боги (Быт. 3, 5). Каждый, живущий по вере, знает, что именно верность Богу удерживает его от злых дел и мыслей, что именно вера вдохновляет его на подвиги и труды во славу Божию и на благо ближних.

Поздравляя всех вас с великим праздником Рождества Христова и Новолетием, хотел бы от души пожелать вам доброго здравия, мира, благоденствия и щедрой помощи свыше в непреткновенном шествии за нашим Господом и Спасителем.

Бог же всякой благодати, призвавший нас в вечную славу Свою во Христе Иисусе, Сам… да совершит вас, да утвердит, да укрепит, да соделает непоколебимыми. Ему слава и держава во веки веков. Аминь (1 Петр. 5, 10-11).

ПАТРИАРХ МОСКОВСКИЙ И ВСЕЯ РУСИ

            Москва,

Рождество Христово

     2014/2015 года

Різдвяне послання

Патріарха Московського і всієї Русі КИРИЛА

Архіпастирям, пастирям, чернецтву і всім вірним чадам

Руської Православної Церкви

Преосвященні архіпастирі, високоповажні отці,

всечесні ченці та черниці, дорогі брати й сестри!

До всіх вас, що проживають у різних країнах, містах і селах, але складають єдину Руську Православну Церкву, звертаюся я в цю святу ніч і від душі вітаю із світоспасительним святом Різдва Христового. Щиросердо вітаю вас, дорогі мої, і молитовно бажаю, щоб ми всі сповнилися духовної радості від спільної участі в цьому великому торжестві й насолодилися бенкетом віри, як сини і дочки Божі та друзі Христові (Ін. 15:15).

Нині споглядаючи таємницю Боговтілення, ми прагнемо зрозуміти, який сенс події, що сталася дві тисячі років тому у Віфлеємі, і яке відношення вона має до нас і наших сучасників.

Святий апостол Павло пише: Коли ж настала повнота часу, послав Бог Сина Свого (Єдинородного), Який народився від жони, був під законом,  щоб відкупити підзаконних, щоб нам прийняти всиновлення (Гал. 4:4–5). А що ж передувало цій повноті часу? Вся історія людства до Різдва Христового по суті є історією шукання Бога, коли кращі уми намагалися зрозуміти, хто ж є джерелом тієї надприродної сили, присутність якої у житті так чи інакше відчуває кожна людина.

На шляху богошукання люди, намагаючись знайти істину, впадали в усілякі омани. Але ні примітивний страх людини перед грізними явищами природи, ні обожнення природних стихій, ідолів, а часом і самої людини, ні навіть ті прозріння, що подекуди осявали філософів-язичників, не привели людей до істинного Бога. І коли світ своєю мудрістю не пізнав Бога (1 Кор. 1:21), Він благоволив Сам зійти до людей. Духовними очима ми споглядаємо велику благочестя таємницю: Творець уподібнюється творінню, приймає природу людську, зазнає приниження, помирає на хресті й воскресає. Усе це перевершує людське розуміння і є дивом, яке розкриває повноту Одкровення Бога людям про Самого Себе.

Христос народився — і світ отримав надію, Христос народився — і любов царює повік, Христос народився — і небо приклонилося до землі, Христос народився — і Віфлеємська зірка вказує правдиво шлях до Бога, Христос народився — і нехай ніхто не вірить у перемогу зла, бо ми спасені благодаттю через віру, але це не від нас, а Божий дар (Єф. 2:8).

Очікуючи і передбачаючи пришестя Месії, пророк Ісайя вигукує: З нами Бог! (Іс. 8:10). Його богонатхненні слова й понині є джерелом невимовної радості для мільйонів християн. Народившись у Віфлеємі, Господь народжується у наших серцях і перебуває з нами, якщо ми зберігаємо вірність Йому і заснованій Ним Церкві. Він з нами, коли ми творимо добрі справи. Він з нами, коли ми допомагаємо ближнім. Він з нами, коли ми уболіваємо серцем і співчуваємо. Він з нами, коли ми примиряємо ворогуючих. Він з нами, коли ми прощаємо і не пам’ятаємо зла. Він з нами, коли ми молимося і беремо участь у церковних Таїнствах, особливо ж — у Таїнстві Благодаріння, Святої Євхаристії.

Свято Різдва Христового говорить нам про найголовніше: ми покликані навчитися любити Бога і служити Йому, нашому Спасителю, Тому, Хто дарував це спасіння всім народам і на всі часи, Хто й нині розкриває Свої обійми для кожного з нас. Набуваючи навик істинного шанування Бога і благоговійного стояння перед Ним, ми водночас навчаємося служити і нашим ближнім, являючи віру, яка діє любов’ю (Гал. 5:6).

І нам небагато залишається довершити — відповісти на дію спасительної благодаті Божої своїм послухом, своєю довірою до слів Господа, своїм бажанням виконувати Його заповіді. Якщо ми засвоїмо цю велику істину, то дуже багато чого зміниться не тільки в нас самих, а й навколо нас. Ми зуміємо правильно розставляти ціннісні пріоритети, ми зможемо мирно, спокійно і впевнено йти визначеною нам від Бога дорогою життя, віддаючи Йому хвалу і подяку.

А щоб досягти такого стану духу, ми повинні бути православними людьми не за соціологічними тільки опитуваннями, а за своїм глибоким переконанням і за способом життя, бути такими, якими були наші щиро віруючі і люблячі Бога благочестиві предки. Серед них особливе місце посідає хреститель Русі, святий рівноапостольний і великий князь Володимир. 1000-річчя його блаженної кончини ми відзначатимемо цього року. Саме йому ми зобов’язані тим, що ми є носіями високого християнського звання і разом складаємо єдину родину православних братніх народів історичної Русі. Так було, і є, і буде. І ніякі тимчасові негаразди й випробовування, ніякі зовнішні сили не зможуть розірвати багатовікові духовні й культурні зв’язки спадкоємців київської хрещальної купелі.

У ці святі різдвяні дні молитви всієї церковної повноти і моя сугуба молитва — про мир на українській землі. Незалежно від місця проживання своїх чад, їхніх політичних поглядів чи уподобань Руська Православна Церква виконує ту відповідальну місію, яку на Неї поклав Сам Христос (Мф. 5:9). Вона робила й робить усе можливе для того, щоб примирити людей і допомогти їм подолати наслідки ворожнечі.

В основі будь-якого протистояння, ненависті й розбрату — гріх. Він, за словом преподобного Іустина Челійского, «всіма своїми силами вчиняє одне: знебожує і знелюдює людину» (прп. Іустин (Попович). Філософські прірви). І ми бачимо, в якому пекельному стані часом перебуває людина, яка втратила даровану Творцем гідність.

Церква ж від імені Бога, безустанно сповіщаючи людям велику радість (Лк. 2:10) про народження Спасителя, закликає всякого земнородного увірувати і змінитися на краще. Вона пропонує шлях поступу: від богошукання — до Богопізнання, від Богопізнання — до Богоспілкування, від Богоспілкування — до Богоуподібнення. Святитель Афанасій Великий, який жив у IV столітті в Олександрії, надзвичайно влучно висловив мету пришестя у світ Спасителя: «Бог став людиною, щоб людина стала богом». Не за своєю природою, а за Божественною благодаттю. Увесь багатовіковий досвід Церкви свідчить: справжнє преображення, обоження відбувається дією благодаті через добровільне співробітництво Бога й людини. І досягається воно трудом, у послуху Творцеві, а не прийняттям диявольської спокуси змія, який пропонував нашим прабатькам скуштувати від дерева пізнання добра і зла й відразу стати як боги (Бут. 3:5). Кожен, хто живе по вірі, знає, що саме вірність Богу утримує його від злих справ і думок, що саме віра надихає його на подвиги та труди у славу Божу й на благо ближніх.

Вітаючи всіх вас із великим святом Різдва Христового і Новоліттям, хотів би від душі побажати вам доброго здоров’я, миру, добробуту та щедрої допомоги Божої в неухильній ході за нашим Господом і Спасителем.

Бог же всякої благодаті, Який покликав нас у вічну славу Свою у Христі Іісусі, Сам… нехай удосконалить вас, нехай утвердить, нехай зміцнить і нехай зробить непохитними. Йому слава і держава повік. Амінь (1 Пет. 5:10–11).

ПАТРІАРХ МОСКОВСЬКИЙ І ВСІЄЇ РУСІ

Москва,

Різдво Христове

2014/2015 року

КИЇВ. Звернення Священного Синоду УПЦ до Президента України у зв’язку з кризовою ситуацією в суспільстві

Різдвяне послання Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія