ЧЕРКАСИ. Історія та святі подвижники Свято-Троїцької Чигиринської обителі

Ця подія стала новою сторінкою в історії обителі, яка пройшла багатовіковий шлях чернечого служіння на українській землі.

Спочатку Чигиринська Троїцька обитель була чоловічою. В її описах згадується факт знахідки 1925 року під престолом церкви Св. Трійці плити з написом про заснування храму 1542 року Дмитром Вишневецьким — одним з ранніх очільників українського козацтва. Відомий лист Івана Виговського — військового писаря при Богдані Хмельницькому і згодом гетьмана — до Московського патріарха Никона про те, що в 1653 році храм Св. Трійці, побудований в монастирі Виговським, забезпечений від царя Росії ризами, священним начинням і книгами. У 1656 році обитель відвідав Антіохійський патріарх Макарій. Його син і секретар архідиякон Павло Алепський зазначив у своїх дорожніх записках, що писар (Виговський) є засновником монастиря і що тут є храм св. ап. Іоанна Богослова. З 1663 року обитель була резиденцією Київського митрополита Йосифа (Нелюбовича-Тукальського), який після смерті в 1675 році був похований у ній (у 1678 р. тіло архіпастиря перенесли у Мгарський монастир). Після розорень 1678 і 1711 років обитель у 1730 році була відроджена, в 1735 році її реорганізували в жіночу. У 1759-1767 роках тут звели новий дерев’яний храм Св. Трійці, який у 1847-1852 роках оновили і зробили 5-главим, з боковими вівтарями на честь Успіння Пресвятої Богородиці і Всіх святих, а у 1882-1883 роках з’єднали через притвор з дзвіницею.

З 1920 р. обителлю керувала прмц. Рафаїла (Тертацька). Передбачаючи наступ радянської влади на Церкву, мати Рафаїла сама запропонувала розмістити в монастирі сирітський притулок: це було краще, аніж розміщеня інших світських установ. Подвижниця як могла намагалася зберегти обитель і захистити насельниць. Але в 1923 році монастир закрили. Частина сестер на чолі з прмц. Рафаїлою оселилася в окремому будинку в Чигирині. У 1926 році богоборці увірвалися туди, схопили подвижницю і відвезли на бойню, де жахливо катували, а потім живцем закопали в землю. Коли вбивці пішли, одна з послушниць відкопала ще живу матір Рафаїлу і та на руках у сестри відійшла до Бога.

У 1929 році в монастирі дитячу колонію змінила сільгоспкомуна, в 1932 році були зруйновані храми обителі, в 1939 році на місці комуни відкрили сільгосптехнікум. У 1941-1948 роках частина приміщень монастиря знову займала жіноча чернеча громада. У 1973 році технікум змінив адресу, а решта споруд стали приватними квартирами.

У 2003 році мощі прмц. Рафаїли були знайдені і перенесені в Казанський собор міста Чигирина, з 2006 року почалося відродження обителі, а 2008 року сюди повернулись мощі прмц. Рафаїли.

Інший подвижник цієї обителі, канонізація якого відбулася сьогодні — блаженний Варфоломій (Бондаренко), Христа ради юродивий. Він народився 1870 року неподалік від монастиря, з юності проводив відлюдне життя, перебуваючи в молитві, спогляданні досконалості Божого світу та недосконалості людських законів. Люди звернули на те, що слова та молитви Варфоломія приємні Богові, було багато випадків зцілень по молитві чигиринського старця, багатьом через нього відкривалася Божа воля. Варфоломія шанували ігуменя та сестри монастиря, але до влади прийшли більшовики, сестри змушені були покинути обитель, поряд з ними проживав і Варфоломій. Саме він за півгодини перед тим, як ігуменю Рафаїлу прийшли забрати на тортури безбожники, попередив матушку про смертні страждання, але вона відмовилась покинути сестер.

Наступні роки Варфоломій провів у переслідуванні з боку радянської влади, його неодноразово відправляли до психіатричної лікарні, але Господня благодать берегла старця, бо через нього Бог укріпляв віруючих в страшні часи богоборництва. Варфоломій мирно відійшов до Господа 1931 року, місце його поховання усі роки вшановувалося чигиринцями та віруючими з інших регіонів України.