Олександр Яровий. РІЗДВО ПРИХОДИТЬ ЗАВЖДИ

21.12.2013 top

А тепер -во Христі Іісусі ви, що були колись
далеко… Бо Він – мир наш, що зробив із обох єдине
і зруйнував перешкоду посередині.
Послання святого апостола Павла до Ефесян(2,13-14)
Різдво приходить завжди…
Але чи всі і завжди його помічають? Чи всі ми здатні (й хочемо) відкрити своє серце небесам, щоб стало воно ясламиБогонемовляти? Назустріч Іісусові Христу виходить ціла наша планета. Тільки далеко не всі люди зберігають надалі у своїй душі світло віфлеємської зорі…
Пригадується хороший фільм з непретензійною назвою «Різдво», показаний на цьогорічному фестивалі православного кіно «Покров». Майже годину глядачі стежили за низкою сюжетів: як різні країни, народи Землі святкують Різдво. Для Заходу (католицького, протестантського) це найбільше свято, Пасха святкується вже не так масштабно. Думається, що західні народи з радістю зустріли свого часу прихід Боголюдини, але тепер — заколисаним вітринами споживацького раю (хоч який може бути «суцільний рай» на землі, облиште…) мільйонам людей не хочеться слідувати за Христом далі Віфлеєму. Слідувати аж до розп’яття, без якого неможливе Воскресіння. А Русь прийняла на себе метафізичне рішення: бути із Спасителем не вибірково, а завжди. Тому в її історичній долі, щиро сподіваємося, настане і благодать Воскресіння, яка понесе світло решті світу…
Але зараз до Воскресіння ще доволі далеко…
А різдвяна радість – чи запанує повноправно, як слід, у душах українців?..
Мало приємності про це говорити, але в лиху годину громадянського засліплення, в час біди і ганьби України не завжди і не всіма чуються заклики до примирення… Кінець 2013-го року був позначений аж ніяк не різдвяними суспільними настроями та передчуттями. Різдво – свято миру, добра, любові, бо сама надвишня Любов являється людям… «Слава в вышних Богу, и на земли мир, в человецех благоволение» (Лк.2,14). Де ж воно, те «благоволение»? Протести, барикади, бійки, вандалізм… Головна ялинка країни – в облозі не найпозитивніших людських емоцій, густота яких уже така, що відчувається фізично. На каркасі цієї недобудованої, недоламаної ялинки – портрети політиків, політична символіка, політичні гасла, а до всього(що взагалі слабо в’яжеться зі здоровим глуздом) – ще й похоронні вінки(!)Глум.Сором…
Багато хто вірить демагогії більше, ніж вічному євангельському слову. Виявляється, є ще граблі, на які не ступала нога людини, — як похмуро жартують дотепники. Виявляється, три революції за чверть століття – це нормально. Виявляється, що пам’ятники «попередніх проклятих епох» продовжують летіти сторчма — вандалізм прикривається «європейськими» гаслами. Хоча більшість із тих, хто вирішив стояти на Майдані «до кінця», за власним висловом(кінця кого? чи чого?..)- зеленого уявлення не мають, за що чи проти чого вони там насправді стоять.
Відбуваються трагедії, пролилася кров. Як завжди це буває, провокатори зникають, «під роздачу» попадають зовсім інші, невинні, а далі маса колективної ненависті все росте подібно до снігової грудки, покоченої із високої гори… В таких випадках ніхто вже не розбереться, кому належить сумнівна почесть першої викресаної іскри суспільного неспокою. Тріщина проходить крізь тіло України, крізь колективи, родини і навіть юні пари… Вчорашні друзі стають ворогами.
Звичайно, у кожного свої уявлення про добро чи зло, і що тим чити позиціонувати – справа особистого світогляду. Хтось вважає, що самостійно думає, а насправді…«йому здається, ніби він думає», — як невесело жартував відомий український письменник. «Благої волі» катастрофічно бракує. Діалоги супротивних сторін у всіх комунікаційних виявах відзначаються особливою ядучістю. Одні: «Ти не на Майдані?Ти – боягуз, манкурт (як варіанти — агент Москви, дрімучий совок,«який же ти патріот»?) Інші: «Майдан – клоунада, всі хто за Європу – геї, мітингувальники – фашисти, спецпідрозділ «Беркут» — герої, я – за Митний союз…»
До речі, щодо «Беркуту». Коли в парламенті лунають абсолютно абсурдні заклики щодо ліквідації спецпідрозділів міліції – це ж, як кажуть, «білими нитками шито», — що депутат заробляє собі нечисті політичні бали. Позбавлена глузду популістська заява. Але в часи панування «колективного несвідомого» здорових аргументів ніхто не чує, до логіки добитися марно.
Втім, як казали древні римляни, «нехай буде почута і друга сторона».«Ліберальні» вітчизняні та «демократичні» західні ЗМІ показують сцену розгону без передісторій і без післямов, та ще й зі специфічними коментарями. Особливо емоційно на таке реагують молоді люди, з їхнім яскраво вираженим максималізмом… Але у хлопців з «Беркуту» є наказ і присяга. Дві сотні міліціонерів госпіталізовані із серйозними пораненнями та опіками,дехто не зможе далі продовжувати службу за станом здоров’я. А в них теж є сім’ї, діти – міліціонери вирушають на завдання, невідомо, що чекає.. Місячна платня дорівнює ціні протезування одного вибитого зуба. Про погрози, прокльони і насмішки з боку «мирних маніфестантів» вже навіть не йдеться… Що таке присяга — дуже важко збагнути багатьом молодим людям сучасної України, коли, за словами російського поета Євгенія Євтушенка, «мужчины стали чем-товроде баб…» Далеко не всі, звичайно…
«Беркут» дуже жорстко зреагував на провокації та безчинства. Але міцні хлопці в масках з ланцюгами, арматурою та запалювальними «коктейлями» теж не схожі на мирних демонстрантів.
Зрозумілий потяг людей, особливо молоді, до змін, справедливості, — як уже хто її уявляє. Але, за словами видатного філософаВасилія Розанова, « в революціях нема щастя й не буде». Дивно, що досвід історії нічому не вчить. Всі спроби збудувати справедливість без Бога закінчуються провалом. Бо ця «справедливість» — плід викривленого і гріховного розуму кожної людини. Отож, виходить, у кожного своя справедливість, якій заважає хтось інший… Як це не банально, але, якщо нема любові до ближнього (чи принаймні, поваги), нема бажання поступитися, нема бажання миру, добра і злагоди (отого євангельського «благовоління») – марні всі спроби суспільних «вдосконалень». Без зміни душі на краще ніякі конституції не покращать суспільство, — згадаємо резонну гоголівську думку.
Не буде любові до окремої однієї людини — пустослів’ям рано чи пізно виявляться гучні фрази про любов до цілого народу, України тощо. За безликістю майданів, незалежно від знаків політсимволіки, не помічаються радощі й біди свого ближнього(-ої). Ігнорується особистість, нею не цікавляться, не помічають її життя. І навіть смерті… Померла в лікарні моя 22-літня студентка. Було кілька постів(повідомлень)друзів і близьких в соціальній мережі «Вконтакті» про збір коштів. А так без кінця – всі лінії новин змикаються на майданному галасі (про напрямок і специфіку контенту дивись вище)… Хіба до «дрібних» чужих проблем!Тут ТАКЕ вирішується!!!
За суспільними потрясіннями не видно інших дат і подій. Справді значущих. От у грудні минуло 100 років від дня народження геніального українського радянського хірурга Миколи Амосова. Шість тисяч операцій на серці. Абсолютне безсрібництво, благородство… Людина, яка пройшла війну, писала: «Чим менше лишається мого життя, тим більше починаю цінувати чужі…» Його вислови взагалі можна брати на афоризми. Наприклад: «Мені провину нема на кого зіпхнути. Я – начальник…» В 60-х роках він виготовляв сердечні клапани(не повірите) із… привезених італійських нейлонових сорочок! Зараз – «цивілізація», а поводимося, як печерні люди: наварив «человечинки» із недруга – з’їв. (Поки що, звісно, фігурально, слава Богу. Поки що…) А головне – його дочка згадує, що Микола Михайлович, будучи атеїстом, в дитинстві читав їй Біблію. В Бога ніби не вірив – а жив за заповідями!..
Отакий він, наш святий народ. Йому треба ЗГАДАТИ СЕБЕ.Подбати про себе самого, про Вкраїну — нашу домівку.
Бо злочинно розхитувати спільний корабель, коли він і так в дуже небезпечному плаванні, коли ще й «противенветр зело»…
Треба шукати порозуміння. Треба молити Бога за мир і злагоду на освяченій багатьма поколіннями благочестивих предків українській землі. Слід підняти очі від земного праху до небесної Зорі над вертепом. А слух перемкнути від вбогого(хоч і «громогласного») скандування – до співу ангелів,що славлять новонародженого Христа. І, хай би в чомусь наслідуючи благочестивих палестинських пастухів, принести Богові свої дари: довіру, прощення, любов до ближнього.
Цю дорогу кожен має пройти особисто. Головне відбувається не на площах, а в окремо взятій душі.
З Різдвом вас, дорогі читачі!Щастя-добра на многая літа!І МИРУ – в душі й навколо нас!
Ми ще будемо щасливими!

Митрополит Вышгородский и Чернобыльский Павел: «Нам не помогут ни Европа, ни Россия, пока мы не изменимся сами»

КИЕВ. В Национальной филармонии состоится концерт регента храма Св. Михаила Оксаны Терещенко