Леся Ткачук. Сто кілометрів пішки

01.07.2011 archive, Вестник №118, Социальное служение

Вихованці недільної школи Свято- Воскресенського храму Острога разом з настоятелем церкви отцем Віктором минулого тижня побували в одній з найбільших святинь православ’я. Сто кілометрів пішки вони пройшли за три дні. Цей своєрідний духовний подвиг надовго залишиться в їхніх серцях, адже був наповнений добром, благодаттю і … чудесами.
Почаївська лавра завжди була найшанованішою святинею для українських паломників, тому настоятель Свято-Воскресенського храму висловив ідею відвідати її з вихованцями недільної школи. Батьки задум підтримали. 28 дітей школи, найменшому з яких 9 років, разом з дорослими вперше в житті вирушили в далеку дорогу.
Попереду паломників завжди була старовинна Володимирська ікона Божої Матері в позолоті, яку несли священики, діти, а також хрест. Ці святині допомагали усім, коли дошкуляла неймовірна спека і втома від незвично довгої дороги. А ще наснаги і сил додавали зустрічні. «У перший день походу ввечері перед селом Мости до нас назустріч вийшли жінки та дівчата. Вони преклонились перед іконою, яка благоухала, і простеляли перед нею дорогу в село пелюстками квітів, — розповідають учасники ходи – Нас дуже тепло прийняли і підтримали, нагодували. Ночували ми в церкві, на підлозі, відчуваючи благодать храму і отримуючи сили для наступного дня. Наш шлях не завжди проходив по рівній дорозі, це були поля і ліса, пагорби і долини. На другий день ввечері до місця ночівлі нам потрібно було пройти ще більше 2 км в тому числі і лісом, де як нам сказали, кабани водяться. А ще і небо стало затяжним, хмарним. Ми йдемо, кругом гори, справа іде хмара і зліва їй назустріч. Блискає. Було дуже страшно, але тут сталося диво. Якраз над нами в сторону нашої ходи утворилась світла смуга, а впало буквально кілька крапель дощу. Ми бачили, що десь поруч буря йде, а нас ангели несли і Матір Божа охороняла! І біля напівзакритого приміщення, де ми ночували, теж було спокійно. А буквально неподалік від нас лютувала гроза. Ми прокинулись вранці, дивувались цим чудесам, а втому як рукою зняло». За словами паломників, третього дня їх підганяв дощ і не давав зупинитися на привал. Йшли один за одним, у плащах, як і протягом усієї дороги, підтримуючи один одного. Коли прийшли до воріт Богоявленського жіночого монастиря у Кременці, дощ зупинився. Тут паломників уже чекали, розмістили у готелі, дали медикаменти, можливість відпочити та пригостили монастирською трапезою. В цей час вже світило сонце. Вони відпочили 4 години і вирішили таки увечері іти на Почаїв. О 20 годині до Лаври залишалось 17 км. «Ми дістались до неї після першої години ночі, — продовжують юні паломники. — І хоча монастирські ворота на ніч зачиняють, їх відкрили. Нас тут чекали, священики вийшли назустріч зі словами привітання і окропили святою водою, зустрічали як почесних гостей. Душевна радість перемагала втому… Таїнства Сповіді та Причастя наступного дня зміцнили дух кожного з нас і сама священна обитель додала фізичних сил після трьох днів дороги. Додому ми повертались громадським транспортом — оновленими і радісними. Після таких походів в душі панує особливий настрій, те, що важко передати словами. Те, що в юних серцях залишиться пізнанням себе, першою духовною практикою, утвердженням віри в Бога».

01.07.2011. КИЕВ. Программа проведения Собора УПЦ

Юрий Наднепрянский. Валдайская лента «Лествицы»