Слово Предстоятеля Української Православної Церкви

01.07.2002 archive, Вестник №10, Тема номера

СЛОВО ПРЕДСТОЯТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ
БЛАЖЕННІШОГО МИТРОПОЛИТА КИЇВСЬКОГО І ВСІЄЇ УКРАЇНИ ВОЛОДИМИРА
на урочистому зібранні з нагоди 10-ї річниці Харківського Архієрейського Собору
(Київ, палац «Україна», 19.06.2002)

Шановний пане Президенте Леоніде Даниловичу!
Шановні владики, отці, брати і сестри!

Сердечно вітаю Вас з цим святковим вечором і складаю щиру подяку за те, що Ви прийшли на нашу урочистість! Сьогодні ми святкуємо десяту річницю доленосного Харківського Архієрейського Собору, який десять років тому в далеко не простій ситуації як політичного, так і релігійного життя, обрав той курс, який потрібен і є природним для Церкви, що турбується про спасіння людей. Отже, сьогоднішнє свято — це перш за все свято подяки Богові за Його великі і багаті милості, якими Він щедро обдаровує кожного із нас, нашу Святу Українську Православну Церкву, рідну Україну та її народ.
Нинішнє свято — це свято Торжества Православ’я. Українська Православна Церква є невід’ємною частиною Вселенського Православ’я. Вона шанує Божественне Одкровення, Святе Письмо і Святе Передання. Вона шанує спасительні догмати, приймає науку і традиції, що йдуть з давніх часів від самих апостолів.
Тричі за десять літ повнота Світового Православ’я, Предстоятелі Помісних Православних Церков висловили свою пошану до Української Православної Церкви.
Перший раз — одразу після того, як у Харкові відбувся Собор. Всі Помісні Церкви висловили своє позитивне ставлення до Української Православної Церкви та її вірних як до братів по вірі.
Другий раз вся повнота Вселенського Православ’я засвідчила до нас свою увагу і любов, коли ми святкували 950 років Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. Приїхали представники всіх Помісних Церков, щоб у братському євхаристичному спілкуванні біля однієї Чаші засвідчити наш тісний зв’язок і невід’ємність.
Третій раз — цими днями. Вже майже всі Предстоятелі Помісних Церков надіслали нам свої поздоровлення з десятою річницею Собору, знову підтримуючи нас у наших рішеннях і в нашому бутті. Це свідчить про те, що наше сьогоднішнє свято є святом Торжества Православ’я.
Наше свято є святом церковної соборності. Починаючи з першого апостольського собору в Єрусалимі й закінчуючи сьогоднішніми днями, Церква вирішувала свої важливі питання шляхом соборності: на Вселенських Соборах, Помісних Соборах, в яких, якщо це було потрібно, брав участь не тільки єпископат, а й духовенство і віруючи люди. Ця соборність залишається нормою життєдіяльності Святої Православної Церкви. Харківський Собор відновив цю соборність , яка є непорушною для нас, якою ми керуємося у своєму житті.
Сьогоднішнє свято є святом канонічності. Сім Вселенських соборів, дев’ять Помісних соборів, правила святих отців, подвижників віри й благочестя, не тільки окреслили коло спасительних догматів Церкви, але й створили багато правил, якими і досі керується Православна Церква. Це 85 правил апостольських, постанови семи Вселенських соборів, дев’яти помісних соборів та інші. Це залишається непорушним у нашій Святій Церкві. Канонічність є нормою існування Святого Православ’я. Порушники Святих канонів, як правило, не люблять їх. Але як би хто до канонів не ставився — скептично чи критично — це буття, це дійсність Святої Православної Церкви.
Сьогоднішнє свято — то вже історія. Десять років, здається,- не так багато, але вони вже увійшли в історію не тільки Української Православної Церкви, а й в історію нашої країни. Багато пережила наша Церква протягом останніх десяти років. Ми всі нагадуємо собі слова великого пророка і псалмопівця Давида, який каже: «Вкусите и видите, яко Благ Господь». Так, ми за цей період вкусили багато скорботи, але вкусили і пізнання Бога, який не покидає жодної людини своїм промислом, тим більше Своєї Святої Церкви, Яку Він освятив Своєю кров’ю. Промисел Божий не покидав нас протягом останніх десяти років. І ми славимо Бога за Його милосердя, сподіваємося на те, що він ніколи не полишить Своєї Церкви, яка є невід’ємною частиною Вселенського Святого Православ’я. І ми сьогодні впевнені, що йдемо вірним шляхом, з якого не звернемо ніколи. Бо це шлях істинно православний, дійсно євангельський, шлях, на якому Господь допомагає нам нести свій послух перед Богом, совістю, народом, своєю країною, Світовим Православ’ям.
Отже, ця історична дата, яку ми сьогодні святкуємо, є для нас досить повчальною і дає нам силу вірно і впевнено іти вперед, нести людям благовістя євангельське, навертаючи їх на шлях істинного покаяння, духовного відродження та істинної православної віри.
Ми всі переживаємо трагедію, яку бачимо сьогодні в українському Православ’ї. Ми любимо наших заблукалих братів, ми молимося за них Всещедрому Богу, щоб він усіх їх навернув на шлях до спасіння.
Вітаючи вас із цим ювілеєм, закликаю на вас Боже благословення. Нехай Господь допоможе нам усім досягати звершеності, духовного відродження і бути не тільки проповідниками, а й добрими працівниками, показувати приклад достойного і праведного життя.
Боже, Великий, Єдиний, нам Україну храни!
Утверди, Боже, святу православну віру православних християн во віки віків!

Архиепископ Черкасский и Каневский Софроний: «Благодать Божия есть в каждом освященном храме»

Николай Забуга. Історико-канонічне значення Харківського собору 1992 року