Україна Православна

...

Официальный сайт Украинской Православной Церкви

Архієпископ Вышгородский Павел:«Тільки прикладом любові і терпіння можна привести людей до Церкви»

01.06.2009 archive, Вестник №93, Слово пастыря


Архієпископ Вышгородский Павел, намісник Києво-Печерської Лаври
(Відповіді інтернет-читачам)

— Владыко, як багато з’являється нових монастирів, у якому віці зараз в основному люди приходять до обителей?
— Сьогодні в Україні велика кількість монастирів – 212, у них несуть послух понад 6 тисяч ченців. До монастирів приходять різні за віком люди. Багато є дітей у монастирях, наприклад, у Зимненському, Флорівському та інших. Дівчатка приходять за власним бажанням, за сиріт просять, щоб їх прийняли на деякий час. У Зимненській обителі матінка-ігуменя Стефана виховала більш ніж 25 дітей, і для всіх вона стала матір’ю. Вона влаштовує їх у світські навчальні заклади, а вони сьогодні до неї їдуть як до матері, вона їх одягає, дає все необхідне на дорогу. А є ті, хто залишається у монастирі.
Є люди, які приходять до монастиря в старості, і Церква їх також приймає, для них знаходиться послух: хто вміє читати Псалтир – читають, інші – на кухні допомагають чи на грядках пораються. Будь-який труд заради Христа – благодатний, і люди це підтверджують. Ось, наприклад, у Банченах в отця Михаїла, якого я дуже поважаю, виховується 300 дітей. До монастиря приносять немовлят, калік, від яких відмовляються батьки, а він усіх приймає з любов’ю. Віку в Божій любові немає. Тільки б у людини було бажання прийти в обитель – молитися і трудитися, бо це є шлях спасіння.

— Владико, а чому в Православній Церкві немає великопісної допомоги дітям, хворим на рак? І чи це можливо зробити у нас?
— Радість моя! Хіба допомога ближнім повинна бути тільки у піст? Хто Вам сказав, що у Православній Церкві немає допомоги взагалі? «Великопісну допомогу» вигадали католики, у сектантів роздають «пасхальну допомогу». Християнин повинен творити добрі справи завжди, незалежно − Великий піст, Пасха чи Різдво. Він до цього покликаний. Господь сказав: «По ваших плодах пізнають вас… якщо Ви допомогли єдиному малому з цих, те зробили Мені». Хіба тільки в піст ми повинні допомагати ближнім? Хіба Господь лише в піст нагодував п’ятьма хлібами і двома рибами п’ять тисяч людей?! Ми допомагаємо в силу своїх можливостей не тільки хворим на рак, а й усім тим, хто приходить за допомогою. До речі, велику роботу у справі матеріальної та духовної підтримки дітей, хворих на рак, веде Іонинський монастир і створена ним волонтерська служба. І роботу цю вони ведуть давно і постійно.

— Владико, порадьте, будь ласка, які молитви треба читати за ближніх, котрі невіруючі, і що робити, щоб Господь просвітив їх та привів до Церкви?
— Подвиг молитви – це великий подвиг. Особливих молитов, щоб Господь привів батьків, рідних і близьких до Церкви, немає. Залишається єдине – молитися своїми словами. Станьте перед іконою і, звертаючись до Бога, просіть: «Господи, допоможи мені привести до Тебе тих людей, які дали мені життя, які зробили мені у житті багато добра, допомагаючи мені у всьому. Допоможи, щоб вони не загинули». І вручіть їх молитовному заступництву Божої Матері. Вона – Матір усіх народів, Вона знає, як це управити. Проста молитва, прохання від усього серця приємні Богу. Як син або донька просять своїх батьків, щоб купили їм щось, або зробили те, чого вони хочуть, так і тут потрібно просити зі сльозами. Але ж треба і самому не грішити, пильнувати свою душу і бути християнином. Невипадково Господь сказав: «Яко да видят ваша добрая дела, и прославят Отца вашего, иже на Небесех». Якщо ви будете справжнім християнином (хоча спочатку їм буде важко змиритися з цим) і будете являти їм приклад смирення, доброти і благочестя, вони все одно побачать ваші добрі вчинки.
Наведу вам такий приклад із мого священицького життя на Волині. Я дуже вимогливо підходив до духовного виховання своїх прихожан – не сповідував, не причащав невінчаних, не причащав тих, хто не ходив регулярно до церкви, тобто не жив церковним життям, але з часом я зрозумів, що у житті бувають різні обставини. Наприклад, є сім`ї, в яких подружжя ніколи не зможе повінчатися. Були випадки, коли у сім`ях ревні по Богу жінки, чоловіки яких не ходили до церкви, не готували під час Великого посту їсти, не виконували подружній обов’язок, і це закінчувалося скандалами.
Але ж апостол Павел каже: «Розділяйтеся на піст для молитви тільки за згодою». І коли я переконав жінок готувати у піст своїм невіруючим чоловікам їжу – хоче чоловік м’ясну, будь ласка, приготуй, але сама не їж; змушує чоловік до подружніх відносин, погодься, хочеш ти чи не хочеш, − знаєте, скільки пізніше прийшло людей до Христа! Тільки прикладом любові і терпіння можна привести людей до Церкви, і якщо Бог не торкнеться Своєю Благодаттю, лише своїми людськими силами ми ні на що нездатні.

— Ваше Высокопреосвященство! Хочется обратить внимание на те спекуляции, которые касаются украинской автокефалии со стороны вообще нецерковных людей, чуждых православного духа.
— Мы имеем и национальную Церковь, и Поместную Церковь. Другое дело, что подразумевать под этими терминами? Что такое Поместная Церковь? Она находится по месту той или иной страны или города, как вот, например, в Праге, в Чехии, в Японии. А вообще, не может быть Церковь национальной, есть Христова Церковь, которая объединяет всех православных верующих людей. К сожалению, люди не знают своей истории, не знают истории своего государства и говорят о том, чего не знают. Мы молимся и на церковнославянском языке, и на нашем национальном языке, потому что, прежде чем образовались Украина, Россия, Беларусь, был один народ, был один язык, и мы не можем утверждать, что раньше говорили по-украински. Если мы так говорим, мы обманываем не только самих себя, но и других людей. 7 апреля в Национальном историко-культурном заповеднике прошло заседание Комитета по духовности и культуре при Верховной Раде. Эти люди приходят не для того, чтобы помочь сохранить святыню, а для того, чтобы, спекулируя на лаврских проблемах, посеять в обществе непонимание. Хотел бы сегодня обратиться к Вам, дорогие братья и сестры. Церковь есть Тело Христово. Есть Глава Церкви – Христос, епископат и священнослужители, которые сохраняют то единство, которое объединяет народ своим словом, своей христианской любовью, послушанием Церкви и послушанием людям. Поэтому для нас самое главное – сохранение святости, истинности Церкви. Мы молимся, чтобы Господь объединил то, что, как нам кажется, сегодня нельзя объединить. Если речь идет об украинских раскольниках, то всеми своими действиями они показывают, что являются людьми неверующими. Если бы они были верующими, то уважали бы историю Церкви и ее каноны. Священный Синод УПЦ определил, что если община желает молиться на украинском языке, то это возможно. Но зачем же эти люди врут, говоря, что они не знают церковнославянского языка?! Для нас из поколения в поколение это родной язык. Необходимо чаще читать наше литературное наследие, внимательно перечитывать Т. Шевченко, которого часто цитируют, когда нужно, а когда не нужно, забывают и оценивают его совсем по другим критериям.
Мы храним духовные ценности, придерживаемся догматов и решений Семи Вселенских соборов, мы учение Христово соблюдаем в чистоте и святости, потому и называемся православными, то есть правильно славим Бога.

— Чи планується збільшення видавництва православної літератури українською мовою?
— Мы стараемся издавать церковную литературу на украинском и на русском языках, но, к сожалению, книги на украинском языке не пользуются большим спросом. Если бы был какой-то заказ, чтобы мы издали определенный тираж и кто-нибудь его выкупил, то это другое дело. Но, чтобы издавать литературу, нужно иметь средства, чтобы иметь средства, нужно что-то делать, где-то просить, что-то опять издавать. Когда ты издаешь книги, а они лежат на складах мертвым грузом, как у нас некоторые книги на украинском языке, какой тогда в этом смысл? Если Вы желаете иметь какие-то книги, пожалуйста, ищите средства, и мы с удовольствием напечатаем, сколько Вы захотите.
Киев – исконно русскоговорящий город. Восточная Украина практически не берет украиноязычные издания, а на Западной Украине в большинстве общаются на украинском языке. Поэтому я не вижу проблемы, если кто-то из западного региона желает приобрести литературу на украинском языке – сегодня предостаточно книг.

— Нещодавно в інтернет-просторі відкрилася веб-сторінка Назарет-Богородичного Ніжинського Благовіщенського чоловічого монастиря. На сторінці звучить наступне: „Для тех, кто не в состоянии оплатить перевод, братия обители помолится о Ваших близких без всякой платы. Но только одно имя. Оно будет помянуто на проскомидии один раз. Годовые поминовения и сорокоусты бесплатно не принимаем”.
— Я не можу відповісти на Ваше запитання, тому що не можу зрозуміти його суті. Думаю, дехто запитає, чому оплачуються поминальні записки? Я одразу ставлю Вам запитання на запитання: чи даєте Ви, згідно з Євангелієм, десяту частину для храму? Коли б Ви давали десяту частину для храму, тоді б у Церкви не було проблем. Яких проблем? Сьогодні для того, щоб спекти просфори, потрібна мука, потрібне світло. У віддалених монастирях потрібні дрова, щоб затопити пічку, щоб можна було пекти. На це все потрібні кошти. Для того, щоб Ви могли проїхати по монастирю, потрібні кошти, щоб ми зробили дороги. Для того, щоб зробити дорогу, ченцям потрібно мати все необхідне для роботи. Ось чому в монастирях беруть пожертви за треби, тому що тут також живуть люди, яким потрібно виживати.
Наприклад, сьогодні, щоб забезпечити Лавру центральним опаленням, ми витрачаємо більше 200 тисяч гривень у місяць. Холодна вода коштує більше 30 тисяч гривень, світло, яким користуємося ми всі на богослужіннях і в корпусах − майже 100 тисяч гривень. Кошти десь потрібно взяти. Ми люди, а треба ще й прогодуватися, одягнутися, треба подати милостиню.
Сьогодні люди не поспішають щось зробити для монастиря, а приходять усі в обитель за допомогою. Тому нам доводиться щось робити, щоб вижити і сплачувати податки, якими нас обкладають. Це не ті давні часи, коли було багато угідь, коли люди жертвували, коли були благодійники, а сьогодні, на превеликий жаль, хоча люди мають кошти, але не думають про інших, а думають тільки про себе. Ось що я можу сказати на Ваше запитання.
Ви ставите мені запитання також через Інтернет, а не віч-на-віч. Так само є люди, які не можуть приїхати в монастир на молитву за браком коштів чи здоров’я. На жаль, ми сьогодні листування з батьками, з друзями замінюємо листуванням через Інтернет та sms-повідомленнями, так про що тоді можна говорити, якщо люди втрачають природний спосіб спілкування?!

— Мій батько помер на Львівщині, і поховання відслужив греко-католицький священик. Мій брат – греко-католицький священик. Інший брат – семінарист Київського патріархату. Чи я можу подати за їхнє здоров’я і за упокій душі батька у Києво-Печерській Лаврі? Якщо так, то чому в Почаївській Лаврі мене і моїх близьких називають заблудшими?
— Якщо чесно сказати, я не визнаю ніяких релігійних течій. Господь сказав: «Єдине стадо – один Пастир. Єдине Хрещення – одна віра». Всі, хто відійшов від Православ’я, – це люди, які заблукали в темряві свого гріха. Ви можете молитися за покійного батька, але за тих, хто перебуває у Київському патріархаті – в розкольницькому середовищі, предводитель якого знаходиться під церковною анафемою, – за них не можна молитися в церкві.
Якщо Ваш брат чи хто інший був хрещений у канонічній Церкві, канонічним священиком, то його можна поминати як заблудшого, але якщо він хрещений у Київському патріархаті або в інших розкольницьких угрупованнях, або не хрещений взагалі – за таких людей молитися не можна. В Лаврі Вам все сказали правильно, і те саме скажу і я.
Людина сама вибирає свій шлях. Можна молитися за заблудших, які не ходять до церкви або ходять раз на рік, або, можливо, на якийсь час взагалі відійшли від Церкви, щоб Господь їх врозумив.

— Владыка, скажите, пожалуйста, как сейчас обстоит дело с передачей Верхней Лавры монастырю?
— Мы постоянно поднимаем вопрос о передаче верхней территории Лавры, но, к сожалению, монастырю никто ее не передает, потому что для сотрудников Национального историко-культурного заповедника, Министерства культуры и других субъектов власти, имеющих отношение к этим местам, такое нынешнее положение выгодно. Почему? Во-первых, здесь работают их внуки, дети и они сами, они получают приличную зарплату, зарабатывают на будущую пенсию, многие занимаются бизнесом и, самое главное, что они ни за что не отвечают. Вы посмотрите, какие обшарпанные на их территории храмы и корпуса! Поэтому я затрудняюсь ответить, когда Церкви возвратят церковное. Возможно, это произойдет тогда, когда президентом или хотя бы премьер-министром в нашей стране станет действительно верующий человек, небезразличный к истории и духовному спасению народа.

– Скажіть, будь ласка, яка доля переданого УПЦ храму Спаса на Берестові? Чи скоро у ньому почнуть звершуватися богослужіння?
— Київською міською адміністрацією, депутатами Київської міської ради було прийняте рішення про передачу храму Спаса на Берестові Києво-Печерському монастирю. Київському патріархату було передано приміщення по вул. Трьохсвятительській. Але знайшлися «благодійники», які, хоча й називають себе віруючими православними людьми (брат президента, директор музею Кролевець С.П. та ін.), проте вони звернулися до прокуратури міста із запитом, щоб храм Спаса на Берестові не передавали монахам, аргументуючи своє звернення тим, що монахи «зруйнують храм».
На сьогоднішній день депутати Київради не підтримали запит прокуратури міста, але храм все одно не передається в користування Лаврі. Чому його не передають? Бояться. Директор історико-культурного заповідника С.П. Кролевець, співробітники його музею не бажають втрачати свої робочі місця, де вони отримують прекрасну зарплату. Я неодноразово говорив і знову повторюся: більшість музеїв, які знаходяться в церковних приміщеннях, – це злоякісні пухлини на тілі держави. В Італії, у Франції, наприклад, храм завжди можна показати людям. Коли Ви заходите до собору Нотр Дам де Парі, – все знаходиться в церкві, тому що храм належить Церкві, у ньому все церковне, а у нас все церковне розграбували.

— Восени 2009 року в Україні відбудуться президентські вибори. Хотілося, щоб Церква була стриманішою в обранні того чи іншого кандидата.
— Церква ніколи не втручалася в політичні амбіції і нікому не вказувала, кого вибирати. Людина, як творіння Господнє, має свою волю і їй Богом дано розум. Як громадянин цієї держави, я, крім того, що я єпископ, турбуюся про свою державу, маю свої симпатії до тих чи інших політиків і маю право віддати свій голос за того, кого вважаю для себе справжнім християнином, гідним бути президентом держави. Але це не стосується Церкви. Ніколи ні з трибуни, ні з кафедри, ні з солеї священик не говорив, за кого голосувати. Ви бачили на Хрещатику під час помаранчевої революції митрополита Володимира або когось із єпископів?!
Не потрібно перекладати на Церкву власне невміння або небажання робити осмислений вибір. Як громадянин цієї держави, я маю повне право висловити свою думку, але я також завжди наголошую, що роблю це від власного імені, а не від імені Церкви.

Україна Православна

Дизайн, верстка и программирование Cent Studio