Україна Православна

...

Официальный сайт Украинской Православной Церкви

Олександр Яровий. «ПОКРОВ – 2008»: РУХ УПЕРЕД І ВГОРУ

Розмаїте православне кіно набуває висоти польоту, широкого розмаху крил. Перед ним – великі перспективи. На суспільній ниві багато роботи для сіячів Христової істини, серед яких сьогодні помітне місце займають кіномитці.
Олександр Яровий,
кандидат філологічних наук

Шостий фестиваль православного кіно «Покров» засвідчив значний прогрес у галузі православного кінематографа та відкрив нові мистецькі явища
Почнемо… із закриття, яке відбулося 14 жовтня, на свято Покрови, – щоб ознайомити читачів із результатами конкурсних змагань. Як і раніше, премії присуджувалися в трьох головних номінаціях: ігрове кіно, документальне, телепередачі. Премії розподілилися наступним чином.
І) Художні фільми: 1. «За имя Мое», реж. Марія Можар (Москва); 2. «Лялька різдвяної дівчинки», реж. Людмила Ролдугіна (Санкт-Петербург); 3. «Маленьке життя», реж. Олександр Жовна (Київ).
ІІ) Документальні фільми: 1. «Братія», реж. монахиня Іоанна (Орлова), (Білорусь); 2. «Острів благодаті», реж. С. Дубов (Київ); 3. «Сіяч», реж. В. Матвєєва (Росія) та «Псковська православна місія», реж. Н. Маргевич (Росія).
ІІІ) Телепрограми: 1.«Сторінки Євангелія», реж. О. Каретник; 2. «Стасидії», реж. прот. Ігор Собко (Дніпропетровськ); 3-я премія не присуджувалась.
Гран-прі отримав фільм «Форпост» режисера Михайла Шадріна.
Були також вручені премії у дрібніших номінаціях (за кращий сценарій, кращу операторську роботу та ін.; окрема премія, встановлена народним депутатом П. Порошенком, – «За внесок у розвиток православного кіно»). Президент міжнародного кінофестивалю «Покров» – Андрій Деркач, генеральний директор – Олександр Акулов. Участь у організації брали народні депутати України В. Сивкович та В. Горбаль. У складі журі були: голова – архієпископ Митрофан, керуючий справами УПЦ, архімандрит Іларіон (Свято-Троїцький Іонинський монастир), А. Хмельницька (режисер), О. Голосій (кінорежисер), В. Романенко (директор компанії «Фабрика кіно»), Н. Стешенко-Григор’єва (журналіст), Д. Санін (кінооператор). Серед тих, хто матеріально забезпечував проведення кінофестивалю, – група компаній «Фокстрот» та «Укрзолото». Остання організація надала ювелірні призові значки фестивалю у вигляді кінокадриків. Оскільки Гран-прі не вручався минулого року, то у 2008 р. склав 10 000 доларів.
Цьогорічний фестиваль проходив під гаслом «Православне кіно для молоді і про молодь». Також приділялась увага проблемі соціальної реклами. Відомий режисер Роман Балаян провів свої майстер-класи. Одночасно із фестивалем у Будинку кіно 10-14 жовтня відбувалася Покровська православна виставка.

На фестивалі було представлено кілька десятків картин із семи країн світу. Традиційно беруть участь, крім нашої країни, Росія, Білорусія, Грузія, Австралія. Прикметно, що збільшилася питома вага ігрового кіно.
Відкрився фестиваль стрічкою «Адмірал», яка за жанром є історичною ліро-драмою, оповідає про складні життєві перипетії адмірала Російського флоту Олександра Колчака, про кохання і про трагедію революції, про честь і обов’язок перед Вітчизною та народом. На цьогорічному «Покрові» з’явилася рекордна кількість ігрових стрічок – 15. Переважно це малобюджетні притчі, засновані на психологізмі та філософічності… Крім названих призерів, можна відзначити фільм «Блаженна» – власне, фільм-фантазію на теми тонкої і вразливої мистецької особистості, проти якої, здається, повстає весь навколишній світ зла і насильства. Дівчина Олександра несподівано стає спадкоємицею величезного багатства сучасного московського магната Прохорова. Але вона – художниця. Вона любить людей і хоче до людей, і фешенебельні апартаменти для неї – неволя золотої клітки. Після життєвого стресу героїня стає «дурненькою», блаженною. Вона бачить те минуле й приховане, чого не бачать інші люди, намагається передати це у своїх творіннях. Бачимо той випадок, коли попіл скаліченого життя перетворюється на квіти (як і зазначав девіз афіші), коли страждання переплавляється у мистецтво, що приносить радість душам інших. Хоча за це доводиться платити нелюдськими переживаннями, перенесенням кривд та образ. Втім, фільм можна критикувати за деякі натуралістичні сцени.
У притчевому жанрі виконана й короткометражка О. Кушніра «Чим люди живі» (за оповіданням Л. Толстого). Ангел, який усумнився у мудрості Божого рішення, відправлений на землю, щоб пожити у людській подобі і зрозуміти людей. У родині простого й бідного, але чесного чоботаря він починає розуміти, що головний і богоподібний скарб – це жертовна любов. Що беззахисна людина може вижити навіть без батька і матері, але без Божої любові і промислу не здатен обійтися ніхто. При перегляді цієї мудрої притчі мимовільно думається: шкода, що талановитий письменник пішов на невластиві йому шляхи і закінчив похмурим запереченням Христа та церковною анафемою. Його не можна церковно поминати, але, може, за несповідимим Божим промислом, кожне подібне звернення до кращих зразків його письменницької спадщини приносить якесь полегшення відторгненій душі?..
Звертали на себе увагу анімаційні фільми («Дзвіночок» від реж. «Блаженної» Сергія Струсовського та кількахвилинна «Рибка» Сергія Рябова). Зрозуміло, що це – мініатюри. У них йдеться про філософські шукання: як висловити у прозорих образах боротьбу добра і зла, як показати доброту Божу, що переноситься на всі творіння?
Нікого не залишить байдужим повнометражний «Руський хрест» Олени Козенкової з Москви. Це документальна стрічка, задум якої навіяний трагічним перетином, перехрещенням двох графіків: кривої народжуваності, що йде вниз, і кривої смертності, що зростає. Вони утворюють цей хрест. Фільм насичений інформацією, він розповідає про злочинну індустрію абортів, про підступність і огидність «секспросвіти» у пострадянських школах, про те, як різноманітні злочинні «фонди», координовані антиправославною світовою закулісою, «планують народжуваність», тобто винищують наше населення найрізноманітнішими «легальними», насправді ж – злочинними методами. Цікавим з пізнавального боку є документальний фільм грузинського режисера З. Нанобашвілі «Історія Анчисхатського образу «Спас Нерукотворний»». Детально оповідає про духовне відродження на батьківщині преподобного Сергія Радонезького фільм режисера Л. Смірнової «Під благодатним покровом преподобного Сергія». Фільм режисера із Запоріжжя «По душам» по-суті виконаний як інтерв’ю із владикою Василієм, архієпископом Запорізьким і Мелітопольським. Владика оповідає про своє життя, про нелегкі роки атеїстичних гонінь, про зримі чудеса віри, свідком яких він був у своєму життя. Засвідчувати свою віру йому доводилося в часи «хрущовських заморозків», коли з 20 000 приходів у Радянському Союзі залишилося 8 тисяч, а сотні людей перебували в тюрмі «за релігію».
Несподіваним поворотом теми зацікавив глядачів документальний фільм «Люди і бджоли» В. та Л. Дьоміних. Бджолине життя постає як метафора ладу, праці, дружнього співіснування в Божому світі. Ця концепція світу як добра протиставляється західній концепції світу природи як арени битви за виживання, як сфери агресії. Режисер Валентина Матвєєва представила четверту серію фільму «Сіяч» про пріснопам’ятного митрополита Сурозького Антонія. Переконливі документальні кадри, унікальні спогади людей, продумана концепція фільму засвідчують небуденність постаті цього сіяча Добра на Христовій ниві. Фільм випромінює тихе світло християнського оптимізму, пробуджує спрагу духовної досконалості, бажання бути «подражателями жития», наслідувати таких духовних світочів.
Особливо хочеться сказати про документальний фільм «Форпост» Михайла Шадріна, роботу, яка отримала Гран-прі. Це справді стрічка великої духовної та емоційної напруги. За 7 кілометрів від румунського кордону існує в Україні Свято-Вознесенський монастир, а при ньому – притулок для дітей-сиріт. Під батьківською опікою отця Михаїла знаходяться 140 дітей, з них більше 30 перебувають під його оформленим опікунством. В Україні 140 тисяч сиріт. Отже, кажуть за кадром, треба тисячу отців Михаїлів, щоб зробити сиріт щасливими… Реально це навряд чи можливо, такі подвижники духу не можуть бути «тиражними», на жаль, – де їх узяти? Священик переніс три інфаркти, але й збудовав 11 храмів. Життя в монастирі непросте, але віра монахів, дітей і простих прихожан прикордонної глибинки міцна до неймовірності. З екрану постають чудеса, гідні древніх житій та патериків… Бог чудесно допомагав у часи недостачі, в обитель несподівано приходило необхідне. На Страсну П’ятницю з’ясувалося, що є абсолютно здоровим улюбленець братії «младенець Лаврентій», від якого батьки відмовились, дізнавшись, що він інфікований ВІЛ-вірусом. Отець Михаїл, який сам звідав сирітство, не словами, а власним прикладом закликає ніколи не впадати у відчай, не скаржитись на тяжкість свого хреста. Серед дітей притулку є діти без руху, позбавлені кінцівок, з різними хворобами і цілими їх «букетами». Для деяких із них подвигом і радістю перемоги стає кожний прожитий день. «Радуйтеся!» – лунає лейтмотивом фільму Господній та апостольський заклик. Радуйтеся у всіх обставинах, адже ви маєте найцінніший дар від Бога – життя, яке можна зробити вічним. Фільм настільки глибокий (хоч і прозорий за викладом та композицією), що ні в кого не виникне сумніву у справедливості присудження авторам найвищої нагороди фестивалю.
Фестиваль «Покров» засвідчив розширення тематичних меж, урізноманітнення жанрів, увагу режисерів до створення якісного ігрового кіно, яке «бере» глядача не бюджетом, а майстерною грою акторів та психологічною переконливістю. У стрічці ««Чим люди живі», наприклад, всі ролі грають не професіонали-актори, а звичайні аматори, у головній ролі – електрик за фахом… Були представлені фільми катехізаторські («Іоанн Хреститель: погляд із ХХІ віку» О. Ліванської; біографічні «Мала Церква. Сім’я» М. Шермана; «Отець Миколай» Т. Александрової; культурно-історичні (як стрічка А. Афоніної про зв’язки Андрія Тарковського з Україною), проблемні фільми («Дівчатка, дівчатка» О. Столярова – про дитячу та дівочу долю, яка центрується навколо духовного вогнища — монастиря…)
Словом, було багато фільмів і хороших, і різних. Відчувається значний якісний і кількісний прогрес. Розмаїте православне кіно набуває висоти польоту, широкого розмаху крил. Перед ним – великі перспективи. На суспільній ниві багато роботи для сіячів Христової істини, серед яких сьогодні помітне місце займають кіномитці.