29.11.2003 — 05.12.2003

01.01.2004 archive, Вестник №28, Нарушения прав верующих

05.12.2003. КИЕВ. ДЛИТЕЛЬНЫЕ ХЛОПОТЫ ОБЩИНЫ АЛЕКСАНДРА НЕВСКОГО О ВЫДЕЛЕНИИ УЧАСТКА ДЛЯ ВОССТАНОВЛЕНИЯ СТОЯВШЕГО НА НЕМ ОДНОИМЕННОГО ХРАМА ЗАКОНЧИЛИСЬ… ВЫДЕЛЕНИЕМ ЭТОГО УЧАСТКА РАСКОЛЬНИЧЬЕЙ ОБЩИНЕ

Почти три года назад община Украинской Православной Церкви им. Александра Невского решила восстановить разрушенный в 1934 году храм в честь этого святого на его историческом месте в районе станции метро «Нивки». Идею поддержали официальными обращениями к Александру Омельченко общественные организации, депутаты.
Были собраны исторические документы, подтверждающие местоположение храма, пройдены необходимые в данном случае многочисленные инстанции от Управлений охраны памятников истории культуры и земельных ресурсов Киева до Государственного управления экологии. Оставалось одно — получить разрешение земельной комиссии киевской мэрии, в которую документы в феврале нынешнего года и были переданы.
Община пребывала в ожидании позитивного решения, а в конце апреля с удивлением узнала о том, что историческое место храма Александра Невского выделено общине святого Пантелеимона так называемого «Киевского патриархата», которую представлял на заседании земельной комиссии Киевской государственной администрации… член этой же комиссии К. Гищак. И это несмотря на то, что, как выяснилось, упомянутой раскольничьей общиной документы были поданы на рассмотрение гораздо позже, чем общиной Александра Невского.
Ни экспертиза прокуратуры, которая установила незаконность действий комиссии, ни запрос народного депутата в горгосадминистрацию эффекта не возымели — решение по сей день остается в силе.

08.12.2003. КИЇВ. ПРАВОСЛАВНА СПІЛЬНОТА ОБУРЕНА СВАВІЛЛЯМ З БОКУ ПОСАДОВИХ ОСІБ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО СВЯТО-УСПЕНСЬКОЇ ПОЧАЇВСЬКОЇ ЛАВРИ

У зверненні української громадськості до Президента та депутатів Верховної Ради України стосовно протизаконних дій посадових осіб по відношенню до насельників Свято-Успенської Почаївської Лаври, зокрема, говориться: «Православна громадськість України обурена зверненням до Президента України трьох розкольницьких ієрархів: Філарета (Київський Патріархат), Мефодія (Автокефальна Православна Церква), та Любомира (Греко-Католицька Церква). Забувши про Конституцію України, вони плюндрують православні святині, розпалюють міжконфесійну ворожнечу. Саме про це свідчить їхнє звернення до Президента, яке показує всю бездуховність і лукавство його авторів.
Перекрутивши Біблію, навіть першу свою фразу вони починають з лицемірства: “Боже творіння Почаївська Лавра є Божим даром українському народові”. А в який же день Господь створив Лавру: до створення людини чи після створення зірок? І цікаво, якою ж Біблією користувалися “ієрархи”, стверджуючи таку нісенітницю? Тим більше, що вони ж то повинні знати, що у Бога немає “ні елліна, ні іудея”.
Далі для необізнаних з історією Української Православної Церкви це тріо веде мову про те, що “Почаївська Лавра не перебувала в юрисдикції Московського Патріархату”. І поруч з цим іде лукава брехня: “У 1832 році російський імператор Микола І відібрав Почаївську Лавру в Української Греко-Католицької Церкви і передав її Російській Православній Церкві…” Виходить, що так звані “ієрархи” прагнуть переконати, що Почаївська Лавра споконвіку належала унії. Але документи Волинського , Житомирського і Тернопільського державних архівів свідчать про те, що Почаївська обитель була Православною. Навіть польські королі визнавали недоторканість “свободного сохранения в монастыре Почаевском веры восточной древней Церкви.” Саме тому Почаївська обитель потрапила у володарювання греко-католиків лише шляхом обману. Будучи прихильником унії, намісник Почаївського монастиря у 1720 році крадькома перевів його в лоно унії. Але боячись народного гніву, як свідчать архівні матеріали Волинського державного архіву, цей запроданець навіть ніколи не іменував себе пріором (як називали в той час настоятелів чоловічих монастирів), а називався ігуменом, як це було прийнято у православних монастирях. Крім того, в тих же архівних документах зазначено, що уніати протягом свого володарювання на горі Почаївській (1720 – 1831 рр.) майже не міняли Православного Статуту і богослужіння проводили на церковнослов’янській мові, щоб народ не запідозрив, що святиню привласнили греко-католики. То хіба можна сказати, що вони в той період були повноправними господарями Почаївської святині, якщо вони, як злодії, боялись народного викриття?
Почаївська Лавра дійсно “має складну історію і непросте сьогодення”. Але смішно, коли розкольницькі ієрархи починають говорити про “національну святиню”. Хіба всесвітньо відомий Афон належить якійсь нації? Ні, бо там несуть молитовний подвиг не лише греки, а й румуни, серби, росіяни, українці, болгари, грузини, вірмени та люди багатьох інших національностей. І ми, українці, гордимось, що і в нас є теж відома всьому світові святиня — Почаївська Лавра, з Божою допомогою створена руками перших її монахів і в чудовому стані збережена працелюбними руками її теперішніх насельників. І гордимося, що молитовний подвиг там несуть теж люди різних національностей: українці, молдавани, білоруси, росіяни та інші, надаючи їй світового значення. Та 90% ченців Почаївської Лаври — це українці. А про “духовну оруду Російської Православної Церкви” краще б промовчали вищезгадані пани. Адже канонічна Українська Православна Церква належить до Вселенського Православ’я через молитовний зв’язок з Московським Патріархатом. Але викопувати Лавру разом з горою і відвозити її до Москви ми не збираємось: по-перше, це неможливо, по-друге, ми теж українці, але любимо святиню, а не розмови про неї. І якщо така трагедія для Філарета, Мефодія і Любомира, що наш духовний центр у Москві, так у греко-католиків він аж у Римі. То невже Рим став українським?
А щодо лукавого запитання панства “чому в Почаївській Лаврі українцям відмовляють у задоволенні духовних потреб”, то відповідь вони й самі знають чудово: не українцям відмовляють, а тим, кого не визнає світове Православ’я: розкольникам та іновірцям. А хіба в греко-католицьких , автокефальних чи філаретівських церквах причащають українців, які належать до Московського Патріархату? Чи, може, вони причащають протестантів? Протестанти теж українці, а їхні духовні центри — в Канаді, США, Німеччині і багатьох інших країнах. То ж для чого лукавити?
Ось так відому усьому світові Лавру цькують місцеві можновладці, профіларетівська преса, а також УНА-УНСО та прибічники Василя Червонія, які мріють зробити з неї заповідник або забрати силою під своє розкольницьке підпорядкування? Перша спроба вже була: вже приїжджали “на прощу” п’яні вояки УНА-УНСО з обрізками металевих труб та арматури. Вже на мітингу в Рівному Василь Червоній закликав забрати Лавру. А в нього в цій справі накопичено величезний досвід. Забирають розкольники наші храми по всій Україні, зазіхають на Свято-Успенську Почаївську Лавру. Припинити таке свавілля може тільки передача цієї святині у власність братії. Адже згідно з Конституцією України, Церква в нашій державі відокремлена від держави. Крім того, ст. 17 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації із змінами і доповненнями” від 23.12.1993 року говорить: “Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно…”
Ми просимо Вас допомогти втілити цей закон в життя стосовно Почаївської Лаври. Вважаємо, що держава не в праві привласнювати те, що від неї відокремлено Основним Законом України.
До 1939 року ця святиня із святинь належала інокам, які її створили, які в її стінах молилися за весь світ, які доглядали її в належному стані і доглядають. Чому вона має бути державною? Цій “державній” Лаврі держава коли-небудь хоч копієчку дала на реставрацію старовинних будівель? Ніколи! Скільки існує Лавра, стільки в ній трудяться не покладаючи рук іноки. Саме їм колись з’явилась Матір Божа і залишила навіки слід Своєї Стопи. Саме тому, що молитвами іноків відбувалися в Лаврі зцілення тих, хто з вірою сюди приходив, багаті люди в подяку надавали свої грошові і майнові (земельні) жертви інокам Почаївської Лаври для звеличення і процвітання цієї святині. Не державі жертвували, а інокам!
Правда, прибічники Червонія заявляють, що в утримання Лаври вкладаються народні гроші. Та нехай кожен з них скаже, скільки тих “грошей” він поклав на Лавру, відвідуючи її? Від п’яти копійок аж до однієї гривні, як це буває найчастіше. То це так багато? А монахи вкладають все: свій розум, свою працю, свою молитву.
Ви придбали в Лаврі гарні ікони? А їх же зробили умілі руки й терпіння братії! Ви купили свічечку? А вона теж зроблена руками невтомної братії. Ви купили щось інше — в усе, що є в Лаврі, вкладена терпелива праця й уміння її іноків. Вас нагодувала в їдальні теж братія. Вам надала послуги в готелі теж братія. Братія утримує притулок для психічно хворих… Братія реставрує… Братія будує… І, до речі, нікого не позбавляє можливості приїхати сюди на екскурсію.
А державний статус Почаївської Лаври — це відкриті ворота для нападу на цю святиню кому завгодно з метою її привласнення. Когось це влаштовує. І виходить, що братія Лаври замість того, щоб проводити реставраційні роботи, повинна утримувати козаків для її охорони. У зв’язку з цим реставраційні роботи Лаври в даний час припинені. Держава, звичайно ж, ніякої реставрації ніколи не проводила і проводити не буде. “У держави немає сьогодні коштів на те, щоб утримувати всі пам’ятники історії і архітектури в належному стані, в тому числі й старовинні культові споруди. А монахи Почаївської Лаври роблять це, і досить результативно. Можна лише побажати їм успіхів на цьому благородному поприщі”, — сказав голова Державного комітету у справах будівництва і архітектури В.І. ЧЕРЕП у своєму інтерв’ю кореспонденту газети “Комуніст” № 87 за 5 листопада 2003 року Володимиру Сірячинку. Та одних добрих побажань тут замало. Успіхи можуть бути вагомими лише тоді, коли Лавра стане законною власністю її насельників. Тому ми, віруючі Української Православної Церкви, просимо Вас допомогти утвердити законну справедливість і посприяти переданню Почаївської Лаври її законному власнику — братії Свято-Успенської Почаївської Лаври.
Просимо не відмовити нам у допомозі».
Від імені і за дорученням віруючих УПЦ
протоієрей Олександр КАРПЮК, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці смт Мізоч Здолбунівського району Рівненської області,
священик Микола КОЛОМІЙЦЕВ, настоятель храму св. Іоанна Богослова с. Теремне Острозького району Рівненської області,
Юрій ТУРБАЛ, кандидат фізико-математичних наук (м. Рівне, вул. Князя Романа, 13, кв. 43)
Олексій ЩОДРО, кандидат технічних наук, доцент (м. Рівне, пр-т Миру)
Тамара КОЛОМІЙЦЕВА, член Національної спілки журналістів України (м. Здолбунів Рівненської області, вул. Шкільна, 36, кв. 5)
Микола ОГОРОДНИК, член Національної спілки журналістів України, колишній воїн-афганець (м. Здолбунів Рівненської області, вул. Шевченка, 202, кв. 16),
Людмила ВАСЮК, член Національної спілки журналістів України (м. Здолбунів Рівненської області, вул. Шевченка, 204, кв. 15),
Галина ОЛІЙНИК, юрист (м. Здолбунів Рівненської області, вул. Коперніка, 57, кв. 4),
Раїса САВЛЮК, економіст (м. Рівне, вул. С. Бандери, 45, кв. 24),
Марія РОМАНЮК, пенсіонерка, ветеран праці (м. Здолбунів Рівненської області, вул. Лесі Українки, 1а, кв. 18).

Тисячі підписів віруючих УПЦ МП під цим проханням відправлено Президенту України, Кабміну, Верховній Раді і в Адміністрацію Президента.

27.11.2003. ХЕРСОН. ВОЗОБНОВЛЕНА РЕГИСТРАЦИЯ ПРАВОСЛАВНЫХ ОБЩИН В ХЕРСОНСКОЙ ОБЛАСТИ

Херсонская облгосадминистрация зарегистрировала 8 общин Украинской Православной Церкви. Ранее отдел по делам религий облгосадминистрации официально отказывался регистрировать православные общины, требуя внесения изменений в уставы по примеру уставов общин «Киевского патриархата». Причиной таких действий чиновники называли нежелание повторения ситуации Свято-Михайловской общины пгт Калининского Великоалександровского района.
После официальной переписки между администрацией и епархией все претензии были сняты, а типовые уставы приходов УПЦ были зарегистрированы. Задержку списали на нерасторопность чиновников.
Что касается положения вокруг захваченного филаретовцами храма в Калининском, то заседание суда было перенесено по причине неявки ответчиков (представителей «Киевского патриархата»).

28.11.2003. ІВАНО-ФРАНКІВСЬК. МІСЦЕВА ВЛАДА МІСТ КОЛОМИЇ, ДОЛИНИ ТА НАДВІРНА ДЕМОНСТРАТИВНО ПОРУШУЄ ПРАВА ВІРУЮЧИХ

Незважаючи на те що 6 жовтня ц.р. головою Івано-Франківської облдержадміністрації Михайлом Вишиванюком були підписані прохання архієпископа Івано-Франківського і Коломийського Миколая про виділення земельних ділянок для будівництва храмів в Долині і Коломиї, місцева влада обох міст в цьому відмовляє. У Долині — на підставі того, що релігійна громада УПЦ не має статуту та свідоцтва про реєстрацію, хоча і те і друге було видане їй ще 10 березня 2000 року (реєстраційний № 141). У Коломиї міська влада пересилає общину з одного місця на інше і ні одного за нею не залишає.

29.11.2003. ТЕРНОПІЛЬ. МІСЦЕВА ВДАЛА ПРОДОВЖУЄ СПРИЯТИ ПЕРЕТВОРЕННЮ НАСЕЛЬНИКІВ ПОЧАЇВСЬКОЇ ЛАВРИ У МУЗЕЙНІ ЕКСПОНАТИ

Звернення братії Лаври до депутатів Тернопільської обласної ради було направлено з представниками Духовного Собору Лаври на засідання сесії, яка почала роботу 18 листопада 2003 року о 10.00.
Заява була передана в секретаріат обласної ради до початку засідання, а представників Духовного Собору Лаври на сесію не допустили, мотивуючи, що питання по Лаврі на цій сесії розглядатися не буде.
Звернення не було зачитане ні головою обласної ради, ні його заступником, зате знову на засіданні обласної ради виступав сумнозвісний голова ініціативної групи по захопленню Лаври А. Зінкевич. У той же час на сесії прийнята однобічна низка рішень стосовно Почаївської Лаври.
У зверненні Духовного Собору Свято-Успенської Почаївської Лаври до депутатів, зокрема, говориться: «Живемо ми не в другій половині ХХ століття, а в цивілізованій демократичній державі. Хоча ситуація, яка штучно створюється і нагнітається через засоби масової інформації (пресу, радіо, телебачення) навколо Почаївської Лаври, нагадує нам скоріше про те, що ми знову повертаємося до тоталітарного, атеїстичного режиму і дійсно переживаємо його.
З цієї обстановки робимо висновки, що на теренах нашої області є сини і пасинки, бо наші статті до друку в обласній пресі не приймаються, наші виступи, наші звернення трактуються по-іншому. Протягом уже року цькується світова святиня — Почаївська Лавра і насельники, які дбають про її збереження. І про те, що ми дбаємо про неї, можна пересвідчитися вочевидь. Лише за останні роки Лавра обновилася, відреставровані та відновлені передані їй споруди.
Наше життя та строгий монастирський устав свідчить не про формальне, а про сердечне і відповідальне ставлення до цієї святині.
У минулому безбожна радянська влада нищила віру і духовність, перетворювала наші Лаврські святині в склади; іноків Лаври переслідували, знущалися над ними і називали їх фанатами, а нашу віру — опіумом народу. Радянська влада рахувала Лавру розсадником націоналізму та слідкувала за нею. Про безперервну боротьбу проти віри свідчить те, що було закрито Свято-Духівський Почаївський Скит, Свято-Богоявленський Кременецький жіночий монастир, монастир в Підгайцях та ряд монастирів на теренах нашої Тернопільської області.
Між нами є братія, яка не раз відсиділа в тюрмах за нашу святиню, не даючи перетворити її в музей і знищити як таку.
Якщо ви забули, то ми нагадаємо. В 60-80-х роках минулого століття прописки як такої в Лаврі і в Почаєві не було. У намірах тодішньої влади було побудувати в лаврському саду танцплощадку, свинарник і багатоповерхові будівлі з південної сторони, щоб закрити вид на Лавру.
Але це зрозуміло, бо то був режим богоборчої влади, а тепер?! Хоча інші настрої, наміри, та ми бачимо, що і нині ведеться боротьба проти канонічної Української Православної Церкви подібними методами, другими руками і під іншим гаслом.
На шостій сесії четвертого скликання було прийнято однобічне рішення звернутися до Президента України, щоб він скасував Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.07.03 р. № 438.
То що, шановні депутати, Вам приємніше бачити Лавру заповідником і музеєм, а тим часом передавати по області монастирські споруди історичного значення та церковне майно у власність іншим конфесіям? Де ж справедливість? Хіба це не суперечить національним інтересам України?
Станом на 1 січня 2003 року УГКЦ по області передано у власність 669 храмів, в тому числі 264 пам’ятників історичного значення. Хіба це сприяє міжконфесійному порозумінню і злагоді та курсу на євроінтеграцію України, хіба це не суперечить Закону України „Про свободу совісті і віросповідань”? А якщо навіть і так, то де ж ваша нетерпимість до інших вір, які дійсно не мають нічого спільного з давніми традиціями слов’янського народу, а ворожі їм?!
На відміну від інших церков наша Церква є канонічною і незалежною, про те свідчить патріарша Грамота. Тоді як УГКЦ, УРКЦ не користуються такими правами, а УАПЦ і УПЦ-КП не визнані ні однією Помісною Церквою Вселенського Патріархату. І як це ви наважилися виносити вирок без присутності засудженого?
Невже в області вирішені усі державні проблеми, що ви потратили такий дорогоцінний час і слухали амбіційні заяви пана Зінкевича, який уже не раз зраджував як канонічному Православ’ю, так і УАПЦ, а завтра зрадить і Київському патріархату.
Пам’ятайте, Святій Православній вірі, вірі святих Отців, батьків та прадідів наших, які утвердили її своєю мученицькою смертю, часто віддаючи за віру життя, з Божою допомогою ми не зрадимо.
Ми, насельники Лаври, живемо, як заповідав апостол Павел: “Тепер уже не я живу, живе в мені Христос”; живемо за заповітами Святого Письма — канонічне Православ’я або смерть.
То ж давайте будемо кожний займатися своїми справами: ви проблемами економічного та морального життя народу, яке впало до катастрофічних мірок, та добробутом народу (для чого вас і обрали), а ми — духовними, бо ми до цього покликанні Богом.
Іще радимо — для миру в Україні і спокою в регіоні — не розпалюйте ворожнечі між людьми, бо на словах заяви про турботу за народ, а на ділі ми чуємо заклики до знищення його Православних коренів.
Для справжнього християнина краще бачити Лавру такою, якою вона і є, а для невіруючого — заповідником і музеєм!
За дорученням братії члени Духовного Собору Лаври: намісник Свято-Успенської Почаївської Лаври єпископ Почаївський Володимир.
Члени Духовного Собору:
архімандрит Амвросій
архімандрит Іов
архімандрит Георгій
архімандрит Никон
архімандрит Никон
ігумен Пафнутій
архімандрит Серафим
ігумен Іосиф
ієромонах Серапіон

10.01.2004. РОВНО. В Свято-Троицком Корецком монастыре прошел традиционный Рождественский концерт

Епископ Белоцерковский и Богуславский Серафим: «Сиротство — это младенческое крестоношение, поэтому важно открыть для ребенка Христа «