16.07.2008. КИЇВ. Відбулося засідання Священного Синоду Української Православної Церкви

16.07.2008 Официальная хроника

Сьогодні, 16 липня в предстоятельській резиденції в Києво-Печерській Лаврі відбулося чергове засідання Священного Синоду Української Православної Церкви. Його очолив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир.
У засіданні взяли участь: митрополити Одеський та Ізмаїльський Агафангел, Дніпропетровський і Павлоградський Іриней, архієпископи Хустський і Виноградівський Марк, Білоцерківський і Богуславський Митрофан, Кам’янець-Подільський і Городокський Феодор, а також єпископи Олександрійський і Світловодський Пантелеімон і Бориспільський Антоній.

Священний Синод прийняв такі рішення:

ЖУРНАЛ № 47

У засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України -

МАЛИ МІРКУВАННЯ щодо внесення змін та доповнень в Статут Руської Православної Церкви відносно судочинства по відношенню до духовенства, які були внесені на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви 24-29 червня 2008 року.

УХВАЛИЛИ: направити відповідне Звернення до Його Святості, Святішого Алексія ІІ, Патріарха Московського і всієї Русі:

Его Святейшеству,
Святейшему Алексию II,
Патриарху Московскому и всея Руси

Ваше Святейшество!

В связи с принятием Архиерейским собором Русской Православной Церкви Положения о церковном суде и связанных с этим поправок к Уставу Русской Православной Церкви, от Полноты Украинской Православной Церкви обращаемся к Вам с просьбой внести в Устав уточнения, обусловленные правами расширенной автономии Украинской Православной Церкви.
В частности, просим Вас внести в пункт 5 раздела VII («Церковный суд») норму, по которой право налагать такие канонические прещения как пожизненное запрещение в священнослужении, извержение из сана и отлучение от Церкви в пределах Украинской Православной Церкви было бы передано Предстоятелю и Священному Синоду Украинской Православной Церкви.
Новая формулировка данного пункта могла бы звучать следующим образом: «Канонические прещения, такие, как пожизненное запрещение в священнослужении, извержение из сана, отлучение от Церкви налагаются епархиальным архиереем или Патриархом Московским и всея Руси и Священным Синодом (в пределах Украинской Православной Церкви – Митрополитом Киевским и всея Украины и Священным Синодом Украинской Православной Церкви) только по представлению церковного суда».
Сыновне,

† Володимир, Митрополит Київський і всієї України

ЖУРНАЛ № 48

У засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України -

СЛУХАЛИ „Звернення Священного Синоду та єпископату УПЦ КП до архієреїв, духовенства та вірних Української Православної Церкви (в складі Московського Патріархату)” від 14 грудня 2007 року.

УХВАЛИЛИ: направити наступну Відповідь Священного Синоду Української Православної Церкви на “Звернення Священного Синоду та єпископату УПЦ КП до архієреїв, духовенства та вірних Української Православної Церкви (в складі Московського Патріархату)” від 14 грудня 2007 року:
«Священний Синод Української Православної Церкви, прийнявши до уваги експертну оцінку Звернення, надану Богословсько-канонічною комісією, має у відповідь зазначити наступне: розкол Українського Православ’я – це одна з найбільших та найболючіших трагедій Православної Церкви на українських землях за всю історію її існування з часів хрещення Києва святим князем Володимиром. Церковний розкол — це також гостра проблема для українського суспільства і для всього Вселенського Православ’я. Усвідомлюючи необхідність щонайшвидшого подолання церковних розділень в Україні, Українська Православна Церква готова до конструктивного діалогу та співпраці з усіма зацікавленими сторонами, включно з представниками тих релігійних груп, які сьогодні не мають єдності зі вселенським Православ’ям.
Водночас, щоби такий діалог був конструктивним та міг привести до бажаного результату – об’єднання всіх православних України в єдину Церкву, – він має відбуватись на певний засадах, а саме з дотриманням канонічних норм, які існують у вселенській Православній Церкві. Про ці засади неодноразово говорилось в різноманітних документах та заявах нашої Церкви, і в цьому питанні наші позиції залишаються незмінними. Наша наполегливість у дотриманні канонічних норм у подоланні розколу зумовлена не ригористичним ставленням до наших братів та сестер, які перебувають за межами канонічної Церкви, а усвідомленням того, що ігнорування цих норм створить передумови для ще більшої фрагментації Українського Православ’я, оскільки у свідомості багатьох зітре межу між тим, що припустимо і що неприпустимо в Церкві Христовій. Іншими словами, на шляху до подолання розколу ми готові поступитись строгою акривією та піти на церковну ікономію, з єдиною умовою, щоб така ікономія не призвела до деградації церковно-канонічної свідомості, що матиме ще більш катастрофічні наслідки для Церкви.
Цілком схвалюючи задекларований у Зверненні намір шукати шляхів для порозуміння та подолання церковних розділень, ми не можемо погодитись з деякими тезами та пропозиціями щодо цього, запропонованими авторами документу. Зокрема, ми не можемо прийняти ту тезу, що проголошення державної незалежності України саме по собі обов’язково передбачає незалежність Української Церкви. Державна незалежність України є історичним здобутком українського народу, і ми ні в якому разі не заперечуємо її цінності. Однак, ми далекі від того, аби розглядати канонічну самостійність Церкви як один з необхідних атрибутів такої незалежності. Канонічний статус Церкви потрібно розглядати в контексті екклезіологічної, а не політичної доцільності, — цей статус має визначатися не державно-політичними чинниками, а самою Церквою: її єпископатом, духовенством та вірянами.
Як відомо, згідно канонічного передання Православної Церкви, для отримання Церквою автокефального статусу необхідні наступні передумови: 1) одностайна думка єпископату, духовенства та вірних місцевої Церкви щодо необхідності проголошення автокефалії; 2) згода на новий статус для місцевої Церкви з боку повноти Православної Церкви, включно з кіріархальною Церквою. Як відомо, такої одностайної позиції щодо питання автокефалії в Православній Церкві в Україні не існує, оскільки значна частина Церкви вважає теперішній канонічний статус Української Православної Церкви таким, що, з одного боку, надає їй широкі канонічні права, які фактично тотожні правам автокефальної Церкви, а з іншого – зберігає духовний та молитовний зв’язок з Руською Православною Церквою. Що ж стосується позиції Вселенського Православ’я, то воно, як відомо, не лише не має одностайної думки щодо доцільності надання автокефального статусу Українській Церкві, але й досі не випрацювало узгодженої процедури надання автокефалії. Таким чином, штучна та поспішна автокефалізація Української Православної Церкви сьогодні нам видається невиправданою та такою, що може призвести до нових церковних розділень.
Ми також не можемо погодитись з пропозицією об’єднатись в одну церкву з тим, аби потім разом чекати канонічного визнання такої церкви. Так званий Київський патріархат було проголошено діячами українського автокефального руху ще в червні 1990 року, тобто 18 років тому. Втім, за цей час, самопроголошений без соборної згоди самої Української Церкви та Вселенського Православ’я, «патріархат» не визнано жодною канонічною Помісною Православною Церквою. Тому ми виступаємо проти будь-яких нових неканонічних спроб автокефалізації Української Церкви, які не будуть засновані на соборній згоді єпископату, духовенства та вірних нашої Церкви та не матимуть погодження з повнотою Вселенського Православ’я (включно з Московським Патріархатом). Існуючий розкол не можна подолати створенням нового, ще більш масштабного розділення. Такий шлях веде лише до поглиблення церковної кризи.
У Зверненні в якості моделі для подолання розколу в Україні пропонується нещодавно відновлене канонічне спілкування між Руською Православною Церквою Закордоном та Московським Патріархатом. Втім, ця аналогія недоречна в українській ситуації, оскільки статус УПЦ КП не тотожній колишньому статусу Руської Зарубіжної Церкви. По-перше, наявність апостольського спадкоємства в РПЦЗ не заперечувалася ані Московським Патріархатом, ані іншими Помісними Церквами. По-друге, до жодного з ієрархів РПЦЗ не було застосовано тих канонічних санкцій, які були справедливо накладені за створення розколу на колишнього митрополита Філарета та інших колишніх ієрархів Української Православної Церкви, що підтримали його розкольницькі дії (анафемствування або позбавлення священного сану). З огляду на це РПЦЗ мала часткове спілкування з Вселенською Церквою, зокрема через Сербську та Єрусалимську Церкви. Водночас відомо, що відсутність апостольського спадкоємства в УПЦ КП визнається всіма іншими Помісними Православними Церквами, зокрема Константинопольським Патріархатом, представники якого неодноразово заявляли про це під час переговорів з Руською Православною Церквою з українського питання. Думка про те, що, відокремившись від церковної повноти, колишні єпископи Української Православної Церкви, які відійшли в розкол, могли зберегти благодать та передавати її іншим у самочинних хіротоніях, є для нас цілком неприйнятною. Тому ми не можемо визнати, що Українська Православна Церква й розкольницька УПЦ КП є «частинами однієї Церкви».
Втім, нашу вірність догматичному та канонічному переданню Православної Церкви не слід вважати ознакою відсутності християнської любові. Очікуючи покаяння від тих, хто сьогодні перебуває в розколі, ми не прагнемо їх приниження. Наші ієрархи на Соборі єпископів Української Православної Церкви 21 грудня 2007 року закликали вірян «з християнською любов’ю та без ворожості ставитися до наших братів та сестер, які, віримо, тимчасово перебувають поза спасителькою огорожею Церкви». Як зазначено у Зверненні Собору: «Маємо пам’ятати слова святителя Григорія Богослова: “Ми прагнемо не перемоги, а повернення братів, розлука з якими бентежить нас”. В основі ставлення до братів і сестер, які перебувають у розколі, повинна бути любов, згідно зі словами Христа “По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою” (Ін.13:35)».

Якщо ми справді прагнемо подолати церковне розділення в Україні, при цьому не створюючи нових розколів, якщо нам дорога Православна Церква та її розквіт в нашій незалежній державі, якщо ми хочемо, щоб вона була єдиною і міцною, нам слід залишити політизовані гасла — те “політичне православ’я”, яке було засуджене на Соборі єпископів Української Православної Церкви 21 грудня 2007 року, — та обрати для діалогу і співпраці не ідеологічну, а пастирську доцільність — не створення «незалежної Церкви» будь-якою ціною, а подолання існуючого розколу через консолідацію розпорошених і часто антагоністичних сил всередині українського Православ’я. Нам слід спочатку досягти єдиного розуміння природи перепон, які заважають подолати розкол. Зміна розуміння — це і є суть покаяння в грецькому сенсі цього слова. Про необхідність саме такого покаяння з боку тих, хто вчинив розкол, наша Церква говорить протягом вже багатьох років. Тільки після цього ми зможемо прибрати той бар’єр, який нас розділює, і, як результат, будемо в змозі набути єдиного бачення майбутнього Православної Церкви в Україні.
Підносячи молитви до Господа про подолання розколу та об’єднання Українського Православ’я, молитовно бажаємо всім нашим братам та сестрам, які внаслідок тих або інших причин відокремились від Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви та шукають шляхів повернення до церковного спілкування, духовної мудрості та мужності.

ЖУРНАЛ № 49

У засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України -

СЛУХАЛИ «Звернення Архієрейського Собору УАПЦ до Помісного Собору УПЦ» від 27 листопада 2007 року.

УХВАЛИЛИ: направити наступну Відповідь Священного Синоду Української Православної Церкви на «Звернення Архієрейського Собору УАПЦ до Помісного Собору УПЦ» від 27 листопада 2007 року:
Священний Синод Української Православної Церкви, прийнявши до уваги експертну оцінку Звернення, надану Богословсько-канонічною комісією, має у відповідь зазначити наступне. На схвальне відношення заслуговує бажання УАПЦ продовжувати подальший діалог з Українською Православною Церквою, метою якого є відновлення єдності Українського Православ’я.
Як свідчать документи та звернення УАПЦ, прийняті впродовж 2006-2008 років, у середовищі УАПЦ з’явилася чітка тенденція до пошуку порозуміння з Українською Православною Церквою в екклезіологічно-канонічних питаннях.
Зокрема, слід схвально сприйняти засудження етнофілетизму як хибного уявлення про засади організації життя Помісної Церкви та привітати бажання УАПЦ вести діалог про відновлення єдності Українського Православ’я «на засадах християнської любові, щирості, взаємоповаги та вірності канонічному переданню Православ’я» («Заява Архієрейського Собору УАПЦ щодо питання об’єднання Українського Православ’я (15 серпня 2006 р.Б.)»). Особливе значення має позиція УАПЦ щодо шляхів отримання статусу Помісної Церкви: «ми усвідомлюємо, що набуття Помісною Церквою належного канонічного статусу повинно відбуватися згідно канонічної традиції Православ’я, при цьому має зберігатися богозаповідана єдність між Церквами у євхаристійному спілкуванні» («Заява Архієрейського Собору УАПЦ щодо питання об’єднання Українського Православ’я (15 серпня 2006 р.Б.)»).
Водночас слід звернути увагу на той факт, що зміна канонічного статусу Української Православної Церкви можлива лише за умови досягнення одностайності з цього питання серед єпископату, духовенства та мирян. Натомість в нашій Церкві на сьогодні існують різні точки зору щодо її майбутнього. Крім того, зміна статусу Української Православної Церкви не може відбутися без погодження з Патріархом Московським і всієї Русі та іншими Предстоятелями Помісних Православних Церков. Питання ускладнюється тим, що у Вселенському Православ’ї немає консенсусу щодо процедури проголошення автокефалії, оскільки ряд Церков вважає, що це є прерогатива Константинопольського Патріархату, а інші Церкви наполягають, що це питання вирішує кіріархальна Церква у згоді з рештою Помісних Церков.
Як вірно зауважено в «Заяві»: «Автокефалія — це не спосіб відокремлення однієї Помісної Церкви від іншої. Навпаки, вона дозволяє місцевій Церкві здійснювати свою місію у світі, зберігаючи єдність Святої Соборної Апостольської Церкви Христової». Однак, історія Церкви засвідчує, що автокефалія може як об’єднувати, так і розділяти народи і Церкви – залежно від конкретного церковно-історичного контексту. Як вважає сучасний французький православний богослов Олів’є Клеман, «замкнута на собі автокефалія принесла чимало шкоди Православній Церкві».
Отже, не дивно, що значна частина духовенства та мирян нашої Церкви негативно ставиться сьогодні до ідеї автокефалії, вбачаючи в ній загрозу для молитовної та духовної єдності з Руською Православною Церквою. Позиція Священноначалія Української Православної Церкви в цьому питанні послідовна та логічна. Предстоятель та єпископат нашої Церкви щиро прагнуть подолання розколу, однак, відкидають ті шляхи та моделі об’єднання Українського Православ’я, які можуть викликати нові розділення або порушити євхаристійну та молитовну єдність Української Православної Церкви з Вселенським Православ’ям.
Водночас існуючий статус Української Православної Церкви фактично тотожній сукупності канонічних прав автокефальної Церкви. «Українська Православна Церква має сьогодні такі канонічні права, які є цілком аналогічними правам Помісної Церкви. Більше того, порівняльний аналіз канонічних прав Української Церкви, що сьогодні є самокерованою Церквою у складі Московського Патріархату, і канонічних прав автокефальної Елладської Православної Церкви свідчить про те, що наші реальні права навіть більші від тих, які має автокефальна Церква Греції. Українська Православна Церква самостійно вирішує більшість церковних питань, і її канонічна залежність від Руської виражається лише в молитовному поминанні Патріарха Московського за богослужінням, а також у Патріаршому благословенні обраного Собором УПЦ Предстоятеля» (Українська Православна Церква: сьогодення і перспективи. Виступ Предстоятеля УПЦ в Християнській богословській академії в Варшаві).
Зважаючи на все сказане, Священний Синод Української Православної Церкви вважає за необхідне продовжувати діалог про відновлення єдності Українського Православ’я, розділивши на даному його етапі питання удосконалення існуючого статусу УПЦ та питання подолання розколу.

Ж У Р Н А Л № 50

У засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України –

СЛУХАЛИ інформацію Його Блаженства, Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України щодо Звернення Голови Української Католицької Церкви візантійського обряду Блаженнішого кардинала Любомира Гузара, яке надійшло на адресу Предстоятеля Української Православної Церкви (лист № Р-08/214 від 26 квітня 2008 року).

УХВАЛИЛИ: направити наступну Відповідь Священного Синоду Української Православної Церкви Голові Української Католицької Церкви візантійського обряду Блаженнішому кардиналу Любомиру Гузару:

Його Блаженству
кардиналу Любомиру Гузару
Голові Української Католицької Церкви візантійського обряду

Ваше Блаженство!

На Ваш лист від 26 квітня поточного року, де Ви пропонуєте власну модель об’єднання українських Церков, які є прямими чи непрямими наступницями Володимирового Хрещення, а також висловлюєте своє бачення подальшої співпраці між нашими Церквами повідомляємо, що Українська Православна Церква розділяє Ваше занепокоєння розділеннями, що існують в Україні між єдинокровними братами, які в минулому сповідували одну віру, але не у всьому можемо погодитись з Вашим баченням способу відновлення втраченої єдності.
Вважаємо, що підняті у Вашому листі питання доцільно розділити на дві групи, а саме: а) питання відновлення єдності між Католицькою та Православною Церквами взагалі, та б) питання відновлення єдності між православними, православними і католиками східного обряду в Україні. З Вашого листа дійшли висновку, що Українській Православній Церкві та іншим деномінаціям, православним за своїм сповіданням, а також всьому православному і католицькому світу, пропонується модель відновлення єдності, яка по суті є класично унійною.
Перш за все хотіли би наголосити, що такий підхід не відповідає загальному контексту православно-католицького діалогу, завдання якого полягає у знайденні спільного богословського розуміння догматичних розбіжностей між нашими Церквами, таких як питання про примат в Церкві, Філіокве тощо. Лише після усунення догматичних відмінностей можливе відновлення єдності між нашими Церквами.
Серед питань, які обговорювались в процесі діалогу, стояло й питання «унії» як способу досягнення єдності між католиками та православними. Це питання розглядалось Змішаною комісією з православно-католицького діалогу у Фрайзингу (Німеччина, 1990 р.) та в Баламанді (Ліван, 1993 р.). Зокрема, в Баламандському документі говориться, що «форма «місіонерського апостольства», названа «уніатством», не може бути більше прийнятною ні як метод, ні як модель єдності, що вишукується нашими Церквами». Нагадаємо, що цей документ був ратифікований як Православною, так і Римо-католицькою Церквою, структурною частиною якої є очолювана Вами Українська Греко-католицька Церква. З огляду на це, у нас викликають щире здивування Ваші «унійні» пропозиції, які не лише суперечать згаданим документам, але й є застарілими, тому що були відкинуті в процесі православно-католицького діалогу.
Також у нас є сумніви щодо правомочності очолюваної Вами Церкви самостійно виступати з подібного роду пропозиціями, адже УГКЦ не має окремого Статуту і в канонічному відношенні керується Кодексом канонічного права Східних Церков, згідно з яким вона є частиною «Католицької Церкви, якою керує наслідник Петра та єпископи, що знаходяться в спілкуванні з ним» (канон 7, § 2). У відповідності до цього, як структурна одиниця Католицької Церкви, УГКЦ очевидно не має права вступати у будь-які канонічні чи літургійні об’єднання, котрі суперечать канонічним нормативам Католицької Церкви. Все це спонукає нас думати, що висловлені у Вашому листі ідеї позбавлені будь-якої екклезіологічної, канонічної чи літургійної підстави.
З огляду на вищесказане вважаємо, що замість утворення нових церковних об’єднань, які не відповідають екклезіології ані Православної, ані Католицької Церкви, найдоцільнішим було б об’єднати наші зусилля для вирішення суспільних та соціальних проблем, не вдаючись до спекуляцій на екклезіологічному ґрунті. Саме тому Українська Православна Церква з самого початку схвально віднеслась до ідеї створення Ради Українських Церков Володимирового Хрещення. Ми сприймаємо як добрий знак, що й очолювана Вами Церква підтримує цю ініціативу. Віримо, що такий орган може стати місцем для зустрічей та продуктивної співпраці між нашими Церквами.
Разом з тим, користуючись нагодою, хотіли б ще раз відзначити, що прямою й безпосередньою спадкоємницею Володимирового Хрещення, а також наступницею древньої Київської Митрополії є Українська Православна Церква. Що стосується УАПЦ та УПЦ КП, то, як Вам добре відомо, вони є новоутвореними деномінаціями, що недавно відійшли від УПЦ. Ми визнаємо за ними, як і за УГКЦ, яка також колись належала до Київської Митрополії, лише опосередковане, а не пряме відношення до Володимирового Хрещення.
На наше глибоке переконання, єдина для всього українського народу Православна Церква може постати лише тоді, коли будуть ліквідовані розколи серед православних. Далі, беручи до уваги стан православно-католицького діалогу, в процесі якого було взаємно визнано, що модель унії як способу відновлення єдності є неприйнятною, вважаємо більш доцільним, щоб ті вірні УГКЦ, хто ототожнює себе зі східним християнством, повернулись до Православ’я, а ті, для яких є дорогим зв’язок з Римською Церквою, перейшли до неї, зберігаючи свій східний обряд. Тим більше, що після Другого Ватиканського собору Римо-католицька Церква розширила своє сприйняття обряду, про що свідчить, наприклад, існування в її лоні відомих монастирів у Шевтоні (Бельгія) та в Бозе (Італія), які зберігають візантійський обряд, але не виділені в окрему канонічну структуру. Таким чином могла б зникнути одна з вагомих перешкод на шляху до відновлення вселенської єдності між Православною та Римо-католицькою Церквами. Розуміємо, що це не просто, але в даному випадку це залежить тільки від нас – православних та греко-католиків України. Водночас реалізація запропонованої Вами моделі залежить від визнання «Української Помісної Церкви» іншими Церквами (Православними і Римо-Католицькою), можливість чого, м’яко кажучи, викликає у нас великі сумніви.
Вітаючи ініціативу створення Ради Українських Церков Володимирового Хрещення, молимося, щоб Дух Святий просвітив наші серця і щоб наступив той час, коли ми будемо славити Господа «одними устами і єдиним серцем».

Ж У Р Н А Л № 51

У засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України -

МАЛИ МІРКУВАННЯ щодо проголошення 28 липня, Дня пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира – Національним святом України.

УХВАЛИЛИ: направити відовідні Звернення до Президента України, Голови Верховної Ради України та Прем’єр-міністра України.

Ж У Р Н А Л № 52

У засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України -

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Онуфрія, Митрополита Чернівецького і Буковинського, Голови Церковного Суду УПЦ про затвердження наступного складу Церковного Суду УПЦ:

1. Преосвященний Онуфрій, митрополит Чернівецький і Буковинський – Голова;
2. Преосвященний Сергій, архієпископ Тернопільський і Кременецький;
3. Преосвященний Віссаріон, архієпископ Овруцький і Коростенський;
4. Преосвященний Арсеній, єпископ Святогірський, вікарій Донецької єпархії;
5. Преосвященний Євлогій, єпископ Кременчуцький і Хорольський;
6. Преосвященний Іоасаф, єпископ Новокаховський і Бериславський;
7. Протоієрей Василій Ковальчук, клірик Чернівецької єпархії;
8. Протоієрей Василій Галяс, клірик Тернопільської єпархії;
9. Протоієрей Євгеній Васьковський, клірик Овруцької єпархії;
10. Протоієрей Сергій Кнігніцький, клірик Горлівської єпархії;
11. Протоієрей Іоанн Щербан, клірик Новокаховської єпархії;
12. Протоієрей Костянтин Маслов, клірик Кременчуцької єпархії.

УХВАЛИЛИ: затвердити представлений склад Церковного Суду Української Православної Церкви.

ЖУРНАЛ № 53

У засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України -

СЛУХАЛИ Рапорт Преосвященного Іоанна, Архієпископа Херсонського і Таврійського, Голови Комісії по канонізації святих при Священному Синоді УПЦ про затвердження оновленого складу Комісії:

1. Преосвященний Іоанн, архієпископ Херсонський і Таврійський– Голова Комісії;
2. Преосвященний Пантелеімон, єпископ Івано-Франківський і Коломийський – заступник Голови;
3. Преосвященний Лука, архієпископ Конотопський і Глухівський, намісник Ставропігійної Різдва Богородиці Глинської пустині;
4. Преосвященний Арсеній, єпископ Святогірський, вікарій Донецької єпархії, намісник Свято-Успенської Святогірської Лаври;
5. Преосвященний Антоній, єпископ Бориспільський, вікарій Київської Митрополії, Ректор КДА і С;
6. Преосвященний Никодим, єпископ Володимир-Волинський і Ковельський;
7. Преосвященний Іриней, єпископ Ніжинський і Прилуцький
8. Архімандрит Олександр (Нестерчук), намісник Ставропігійного Свято-Георгіївського Городницького чоловічого монастиря;
9. Архімандрит Даміан (Давидов), намісник Свято-Введенського чоловічого монастиря м.Києва;
10. Архімандрит Філарет (Кучеров), намісник Свято-Преображенського монастиря Київської єпархії;
11. Архімандрит Віктор (Биков), намісник Свято-Іллінського чоловічого монастиря м.Одеси.
12. Ігуменя Стефана (Бандура), настоятелька Ставропінійного Святогірського Зимненського жіночого монастиря;
13. Ігумен Аристарх (Лєбедєв), викладач КДА і С;
14. Ігумен Аркадій (Демченко), Діловод Київської Митрополії – Секретар Комісії;
15. Протодиякон Василій Марущак, клірик Сімферопольської єпархії;
16. Михалко Іван Юрійович, викладач КДА і С.

УХВАЛИЛИ: затвердити представлений оновлений склад Комісії по канонізації святих при Священному Синоді УПЦ.

ЖУРНАЛ № 54

У засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України -

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Онуфрія, Митрополита Чернівецького і Буковинського про затвердження намісником Банченського Свято-Вознесенського чоловічого монастиря, що в с. Банчени Герцаївського району Чернівецької області, ієромонаха Лонгина (Жар) з возведенням його в сан архімандрита.

УХВАЛИЛИ: затвердити намісником Банченського Свято-Вознесенського чоловічого монастиря, що в с. Банчени Герцаївського району Чернівецької області, ієромонаха Лонгина (Жар) з возведенням його в сан архімандрита.

ЖУРНАЛ № 55

У засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України -

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Софронія, Архієпископа Черкаського і Канівського про затвердження настоятелькою Спасо-Преображенського жіночого монастиря, що в смт Стеблів Корсунь-Шевченківського району Черкаської єпархії монахині Манефи (Герасименко) з возведенням її в сан ігумені та возложенням наперсного хреста за посадою.

УХВАЛИЛИ: затвердити монахиню Манефу (Герасименко) настоятелькою Спасо-Преображенського жіночого монастиря, що в смт Стеблів Корсунь-Шевченківського району Черкаської єпархії, з возведенням її в сан ігумені та возложенням наперсного хреста за посадою.

ЖУРНАЛ № 56

У засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України -

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Филипа, Архієпископа Полтавського і Миргородського, Голови Синодального відділу місіонерства УПЦ про затвердження нової редакції назви Синодального відділу місіонерства УПЦ.

УХВАЛИЛИ: затвердити наступну редакцію назви Синодального відділу місіонерства УПЦ: „Місіонерський відділ при Священному Синоді Української Православної Церкви”.

ЖУРНАЛ № 57

У засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України -

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Антонія, Єпископа Бориспільського, вікарія Київської Митрополії, Голови Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ, Ректора КДА і С щодо проведення в 2008-2009 учбовому році інспектування духовних семінарій, училищ, богословських академій, інститутів та факультетів, що діють згідно благословення Священного Синоду УПЦ.

УХВАЛИЛИ:
1. Благословити проведення в 2008-2009 учбовому році інспектування духовних семінарій, училищ, богословських академій, інститутів та факультетів, що діють згідно благословення Священного Синоду УПЦ.
2. Преосвященним, що очолюють єпархії, в структурі яких діють означені духовно-освітні заклади, всіляко сприяти проведенню даного інспектування;
3. Затвердити наступний склад інспекторської комісії:
1) Преосвященний Антоній, Єпископа Бориспільський, вікарій Київської Митрополії, Ректор КДА і С – Голова;
2) Преосвященний Євлогій, Єпископ Кременчуцький і Лубенський;
3) Преосвященний Іоасаф, Єпископ Новокаховський і Бериславський;
4) Ігумен Климент (Вечеря), проректор з учбової роботи КДА і С;
5) Базаринський І.Г., старший помічник проректора з виховної роботи КДА і С.

ЖУРНАЛ № 58

У засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України -

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Антонія, Єпископа Бориспільського, вікарія Київської Митрополії, Голови Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ, Ректора КДА і С про звільнення з посади Секретаря Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ Преосвященного Іларія, єпископа Сумського і Охтирського та про призначення на цю посаду проректора з учбової роботи КДА і С ігумена Климента (Вечері).

УХВАЛИЛИ:
1. Звільнити Преосвященного Іларія, єпископа Сумського і Охтирського з посади Секретаря Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ;
2. Секретарем Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ призначити проректора з учбової роботи КДА і С ігумена Климента (Вечерю).

† Володимир, Митрополит Київський і всієї України

Члени Священного Синоду УПЦ:

† Никодим, митрополит Харківський і Богодухівський
† Агафангел, митрополит Одеський та Ізмаїльський
† Іоанникій, митрополит Луганський і Алчевський
† Онуфрій, митрополит Чернівецький і Буковинський
† Іриней, митрополит Дніпропетровський і Павлоградський
† Марк, архієпископ Хустський і Виноградівський
† Феодор, архієпископ Кам’янець-Подільський і Городокський
† Пантелеімон, єпископ Олександрійський і Світловодський
† Митрофан, архієпископ Білоцерківський і Богуславський,
керуючий справами УПЦ

orthodox.org.ua

16.07.2008. КИЕВ. На Украине вводится в обращение килограммовая серебряная монета, посвященная Крещению Руси

16.07.2008. ОДЕССА. Голос самого большого на Украине колокола одесситы услышат в праздник Преображения Господня